автор: Ксенія Пантелєєва
фото з сімейного архіву Жуйкових
Володимир та Евеліна Жуйкови провели разом 21 щасливий рік. Упродовж цих років щодня дружина отримувала каву в ліжко від коханого чоловіка, сміялася над його жартами, відчувала тепло й турботу. Дизайнер Володимир працював над 3D-проєктами, від створення яких отримував велике задоволення, та повністю реалізувався як професіонал своєї справи. Подружжя виховувало двох синів. Однак їхнє життя, сповнене любові й затишку, зруйнувала повномасштабна війна. 51-річний молодший сержант Володимир Жуйков, позивний “Авдот”, загинув за Україну 12 липня 2022 року біля села Дементіївка на Харківщині.
Текст підготований платформою пам’яті “Меморіал”, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для “Новинарні“.
Щоб повідомити свої дані про втрати України, заповнюйте форми:
для загиблих військових та цивільних жертв.
11 липня 2022 року. Близько 23-ї години Володимир зателефонував Евеліні й повідомив, що вийде на зв’язок лише за три дні, адже вони їдуть на завдання. Був налаштований позитивно. Коли вже прощався, додав: “Запам’ятай, що більше ніколи не буде так, як раніше. Я кохаю тебе і наших хлопчиків”.
Тієї ночі він наснився дружині, наче лежав весь у крові. Коли Евеліна прокинулася, зрозуміла, що Володимир загинув, і ті слова були останніми.
– Інтуїтивно я знала, що його вже нема. Вова мав сильну енергетику, в нас був такий зв’язок. Він міг провести наді мною рукою, і я відчувала. А тієї ночі на душі було дуже погано. Цю реакцію не можна описати. Ти розумієш, що залишаєшся на самоті. Відчуття, яке ворогу не побажаєш. Думала про те, наскільки важко буде хлопчикам… Я тоді казала друзям про це, а всі заспокоювали: “Та почекай кілька днів, вийде на зв’язок, Вова ж щасливчик”. Ніхто не вірив, що він загинув…
19 липня з військкомату дружині повідомили, що Володимир – у списках безвісти зниклих. А за два дні його тіло вдалося знайти і забрати.
Їхня історія почалася у Запоріжжі у 2001-му. 19-річна студентка Евеліна прийшла влаштовуватися на свою першу роботу дизайнером у фірму реклами, одним із засновників якої був 30-річний Володимир Жуйков. Перші слова на співбесіді, які він їй сказав із посмішкою, були: “Ну, супер, ми з вами подружимося”. Згодом стало відомо, що Евеліна перша співробітниця, яку він прийняв на роботу у свою компанію.
Володимир (праворуч) та Евеліна з друзями
– Це не було кохання з першого погляду. Він мене завоював своїм турботливим ставленням та відчуттям, ніби знаходжусь за кам’яною стіною, – каже Евеліна.
Через брак досвіду спочатку дівчина робила багато помилок у роботі. Але поруч завжди був Володимир, який підтримував, пояснював і всіляко допомагав професійно зростати. Незабаром Евеліна стала одним з кращих дизайнерів компанії.
Поза роботою Володимир та Евеліна багато спілкувалися. Разом ходили на обідні перерви, каву, ввечері могли прогулятися після роботи. Евеліна згадує, що їй було цікаво слухати Володимира. Вона відчувала його світлу й теплу енергетику. Він легко спілкувався з оточуючими, усім піднімав настрій влучними та яскравими жартами. Щоранку приносив колегам смаколики і каву, піклуючись про кожного. Чуйний, турботливий, уважний, компанійський, розумний та водночас серйозний і відповідальний чоловік – таким його пригадують.
А через рік на День закоханих Володимир зізнався дівчині у своїх почуттях. Для неї це стало несподіванкою, адже вона від початку сприймала його як хорошого друга. Але сама не зчулася, як прихильність переросла в кохання.
Так пара почала зустрічатися. Вони працювали разом, а після роботи йшли гуляти, ходили в кіно, театр, у гості до друзів. Потім стали їздити у спільні відпустки на відпочинок. Обоє – творчі особистості, тому мали багато спільних інтересів.
Володимир та Евеліна
Коли Евеліна вирішила здобути у Києві вищу освіту, коханий її повністю підтримав та допомагав із цим. Згодом дівчина мріяла переїхати в столицю, і Володимир знову її підтримав, продав для цього свою частину фірми. Пара почала жити разом.
– Усі мої подружки і друзі заздрили його ставленню до мене. Він скрізь вихвалявся мною. Усі вважали, що в нього якась супернереальна і крута дружина, – каже Евеліна.
Для Володимира родина і стосунки завжди були на першому місці. Сам він ріс без батька, починаючи з трирічного віку. Був непосидючим, неслухняним хуліганом і бунтарем. Відстоював правду і, як міг, боровся з несправедливістю.
Володимир Жуйков у дитинстві
У Києві чоловік влаштувався на роботу інженером у фірму, яка займалася ексклюзивними стендами на виставках. Був головним технічним директором із реалізації проєктів.
З часом Евеліна почала працювати 2D-художником в одній із великих компаній, яка займалася створенням комп’ютерних ігор. Володимир часто приходив до неї в офіс та із цікавістю спостерігав за роботою. Йому було дуже цікаво, оскільки і сам гарно малював змалку, мав неабиякий талант.
У юності Жуйков ходив у гурток з моделювання, проєктував літаки. Робота коханої відновила юнацьке захоплення. Володимир вирішив, що має спробувати і себе в цьому. Тим паче, він завжди був відкритий всьому новому.
Володимир Жуйков у молодості
Так Жуйков знайшов потрібні курси з 3D-моделювання і почав навчатися, а паралельно стажуватися. Оскільки легко уявляв проєкцію деталей, то менш ніж за півроку опанував цей фах. Випустився із сертифікатом міжнародного зразка і влаштувався на роботу в компанію, де працювала Евеліна. Займався тим, що створював рівні для ігор, моделював об’єкти гри: воєнну техніку, кораблі, літаки. Любив технічні креслення і створював з них потім візуальні об’єкти.
Так закохані почали проводити разом час майже цілодобово. Але ніколи не відчували труднощів чи втоми один від одного, навпаки – насолоджувались.
– Вова був технічно підкований і брався за все нове. Коли мені прийшла ідея створювати біжутерію, він допоміг реалізувати технічну частину, паяв детальки за моїми малюнками. Казав: “Ти ідея, а я – реалізація”. Ми мали свій бренд і разом часто виступали на різних хенд-мейд майданчиках. Це було хобі для обох, яке нас розвивало та об’єднувало, – розповідає Евеліна.
Володимир Жуйков (праворуч) на риболовлі
Ранок 14 лютого 2007 року для Евеліни почався дуже романтично. Коли вона прокинулася, то побачила навпроти вікна банер із зізнанням в коханні від Володимира. Цілий день її переслідували приємні сюрпризи. Вдень на роботу до жінки раптово прийшли гусари з квітами та співали романси. А ввечері пара пішла в ресторан, де чоловік освідчився.
– Ми жили в коханні та не зважали на штамп в паспорті. Розписалися, тому що так прийнято. А ще мали спільне бажання народити дітей, – розповідає жінка.
Володимир і Евеліна Жуйкови
Того ж року і побралися. У Володимира це був другий шлюб (від першого є дочка Тетяна), але цього разу він склався щасливо, бо знайшлися свої половини. Подружжя проводило разом час із задоволенням. Попри те, що майже весь час працювали, поза роботою вони не сиділи вдома. Весь час кудись ходили, жили культурним життям столиці та оточили себе такими самими творчими особистостями, якими були самі. Каталися на картингах, дивилися улюблені комедії, стріляли в тир. Володимир також займався спортом, зокрема, боротьбою і боксом.
У побуті чоловік був турботливим, уважним, легко йшов на компроміси. Навіть після гучних сварок він швидко йшов на примирення, завжди приймав позицію дружини з повагою, навіть якщо сам був іншої думки.
– Ми були як італійська сім’я: гаряче сперечалися, проте одразу мирилися. Він не зосереджувався на сварках. Скипав, але швидко відходив. За кілька хвилин після сварки приходив і якось так легко розрулював усе. Він міг не змінювати свою думку, але завжди приймав мою. Ми завжди домовлялися, – згадує жінка.
У вільний час Володимир обожнював готувати, весь час експериментував із новими стравами. Ненавидів “Макдональдз” і не любив замовляти піцу. Дивував кохану та друзів чимось новим. Найбільше любив готувати узбецький плов, смачно робив шашлик і найрізноманітніші страви з риби.
Це захоплення мало під собою підґрунтя, адже з 18 років Жуйков служив строкову службу на кораблі, і тоді за три роки опанував фах кузаря. Плавав від Далекого Сходу до В’єтнаму. Згодом друзям розповідав смішні історії зі служби, незвичні речі, які там бачив. Одна з історій – про походи у місцеві бари, що для часів СРСР було незвичним. Бонусом було вивчення в’єтнамської мови.
Володимир Жуйков під час строкової служби на флоті
– На троєщинських ринках з ними говорили всі в’єтнамці. А згодом він навчав мові старшого сина, і вони мали спільну мрію поїхати до тієї країни, – додає Евеліна.
Кум і близький друг Андрій, з якими дружили понад вісім років, згадує таке: “Володимир був дуже позитивним, компанійським, весь час жартував та розповідав анекдоти. Сміливий, впертий, добрий до родини і дітей. З ним було легко спілкуватися, адже він знаходив спільну мову з усіма. Для мене він став хорошим другом. Завжди відгукувався на прохання про допомогу. Він не був «зайчиком», адже впертий. У побутових ситуаціях чіпляти його було не варто, Вова завжди міг відповісти та постояти за себе”.
Читайте також:
Анна Дерев’янко: Виростивши сталевого сина-“азовця”, я не маю права бути не сталевою мамою
Володимир мріяв про сина. І 2013 року, коли йому було 42, ця мрія здійснилася.
Коли Евеліна сказала чоловікові, що, напевне, вагітна, він одразу побіг до аптеки. Тест купив зі словами: “Дайте мені такий, щоб був позитивним”. Новина підтвердилася, і чоловік не тямив себе від щастя. Став ще більш уважним, весь час піклувався про кохану, готував їй здорову та корисну їжу. Вони разом ходили на огляди до лікаря, він був присутнім під час народження первістка, якого назвали Арсенієм.
Володимир Жуйков і дружиною і сином
З появою сина у Жуйкова більш яскраво проявилася ще одна риса – захисника. Він став більш відповідальним. Жінка залишила роботу, тому Володимир багато працював, щоб забезпечити родину.
Відтоді пара зосередилася на дитині. Особливо складним був перший рік. Подружжя вже не проводило так активно час, як раніше, тепер всю увагу приділяли малюку.
Батьком Володимир був суворим, але справедливим. Намагався виховати в синові мужність і силу. Любив чіткість і дисципліну. Витримував, поки дитина зробить те, що він просить. І змалку вчив Арсенія захищатися та не давати себе ображати. Хоча хлопчик ріс зі складним характером, сперечався, але все слухав.
Від Володимира він успадкував технічне мислення. І не дивно, адже тато займався з сином тими речами, якими сам захоплювався. Вони разом малювали, займалися спортом, грали в комп’ютерні ігри. Могли годинами ліпити об’єкти з мультиків, які разом дивилися: танки, техніку, кораблі, літаки.
Володимир Жуйков із сином (сімейні архіви)
Коли почалася російсько-українська війна 2014-го, Володимир тривожився, весь час моніторив інформаційний простір. Розмов про те, щоб піти на фронт, не було. Але чоловік допомагав військовим, входив у курс воєнних подій.
З часом Евеліна почала говорити про другу дитину. Вона завжди хотіла мати мінімум двох, щоб діти були один для одного друзями й підтримкою. Так у 48 років Володимир знову став батьком.
– Віку для нього не існувало. Це ніколи не відчувалося. Він робив такі речі, які роблять у 20. Ніколи не акцентував на цьому увагу. Та і відкритих проявів кризи середнього віку не було. Коли народився Давид, це стало для нього величезною радістю. Адже наш старший син зовнішньо копія мене, а молодший – копія Вови. Думаю, він бачив у ньому себе. Носив його скрізь як іграшку, це для нього був суцільний “комочок щастя”, – розповідає Евеліна.
Володимир Жуйков із синами
І от нарешті Володимир та Евеліна досягли здійснення своїх мрій. Мали затишну квартиру, виховували двох бажаних синів, реалізували себе у професії. Здавалося, далі – лише комфортне і щасливе життя.
Читайте також:
Хмарне сховище “азовця” Олександра Гряника, який дістався гелікоптером на “Азовсталь” і там загинув
Коли почали з’являтися попередження про повномасштабне вторгнення російських військ, паніки в родині Жуйкових не було. Жінка не дуже в це вірила. А Володимир спокійно закуповував необхідні речі. За два дні до вторгнення придбав туристичний пальник і газові балони.
– Незадовго до війни Володя почав їздити і тренуватися разом із нами на полігони, – розповідає друг Ярослав, з яким вони товаришували і були сусідами близько 10 років. – Якщо спакувати всі його якості як людини – це приклад практично ідеального патріота своєї країни. Десь різкий, десь м’який. У нього був повний комплект.
Він хотів бути готовим, був готовий і не вагався.
Я дуже хотів, щоб ми служили разом, але склалося, як склалося.
Це людина, з якою не нудно. На кожну ситуацію у нього завжди була своя цікава історія або анекдот. Він любив тварин і ненавидів окупантів. Тільки рік тому я дізнався, що Володя пише вірші. Багато і доволі влучно, знов таки, під кожну подію в країні або на війні, – каже Ярослав.
24 лютого 2022 року Київ почали обстрілювати, лунали перші сирени. Перший тиждень родина Жуйкових прожила в школі разом із сусідами. Володимира призначили там головним, щоб організовувати всіх, стежити за порядком та перевіряти тих, хто приходив. Тоді боялися провокацій і ворожих диверсантів.
Володимир Жуйков із сином
Чоловік був дуже злим, збентеженим і сам поривався на війну. Поки рідні були в Україні, сильно переживав. Тому на другий тиждень, у березні, вивіз сім’ю до Львова, щоб далі вони виїхали за кордон до Литви. Сам повернувся до столиці і приєднався до територіальної оборони. Але не одразу, бо через вік його не хотіли брати. Через знайомих потрапив у підрозділ ТрО іншого району.
– Володя прийшов через знайомих. Нікого в ТрО нікого не знав, але швидко влився в колектив, – говорить командир Михайло. – Веселий, товариський, постійно розповідав свої байки, показував свої вірші. Дуже легко входив у контакт, тому одразу став своїм. Завжди приходив на допомогу. Коли нам не було де прийняти хоча б душ, пропонував свою квартиру. Там кілька разів готував нам дуже смачне м’ясо. Відверта та загалом дуже чудова людина. Розказував про родину і діток. Сім’я була для нього на першому місці.
Нові побратими разом патрулювали місто і стояли на блокпостах. Паралельно навчалися, але події розвивалися дуже стрімко, тому особливо часу не було на підготовку.
Володимир весь час був на зв’язку з рідними. Ніколи не скаржився, хоча Евеліна розуміла, що чоловік виснажений. Але намагався жартувати і сміятися, щоб дружина не переживала.
– Я планувала у серпні приїхати додому. Ми чекали на цю зустріч. Він так хотів побачити синів. Плакав навіть, коли казав, як сумує, і не міг дивитися на майданчиках на інших дітей. Хоча був категорично проти, щоб ми повернулися в Україну. Усіх родичів вмовляв, щоб я максимально довго залишалася в безпеці, – розповідає жінка.
Читайте також:
“Лети, Лелеко”. Як доброволець Юрій Сірик жив, воював та загинув під час штурму села Новоселівське на Луганщині
На службі і 112-й бригаді ТрО ЗСУ Володимир швидко прихилив до себе людей, як і в цивільному житті. Був душею компанії через свій неперевершений гумор. Міг замотатися як “шахід” і розповідати веселі історії. Складав вірші про побратимів, акцентуючи на їхніх особливостях. Але і відповідально виконував усі завдання. Якщо треба було копати окопи, йти на чергування – робив це з усіма нарівні, додаючи жарти і посмішки.
– З такими у розвідку можна ходити. Володя – це людина-душа. Майстер на всі руки, всебічно розвинений, розумний. Якщо береться за щось, робить до кінця. Дуже поважаю його за те, що прийшов в ТрО не заради галочки. Він знав, розумів і морально готувався захищати свою Батьківщину. Це було чисте бажання без нюансів. Побільше б було таких людей, то у нас Україна б процвітала, – додає Михайло.
У червні Володимир зустрівся з кумом Андрієм. Тоді ще ніхто не знав, що востаннє. Говорили про війну, дітей та потреби. Боєць виглядав виснаженим і втомленим.
– По Володі було видно, що він сильно і весь час недосипає, ще й схуд. Оскільки він знав трохи більше про ситуацію на фронті і більш реально оцінював стан речей, то сказав, що, на жаль, до зими це все не скінчиться, треба готуватися. Він відверто виказував свою лють і зневагу до ворога. Ми обговорювали наші втрати. Він розумів, що перемога не дістанеться нам легкою ціною, – розповідає Андрій.
У липні підрозділ тероборони ЗСУ відправили на Харківщину. Перед цим виходом Володимир приготував для побратимів плов. Щойно сіли їсти, надійшла команда на виїзд. Плов так і не встигли скуштувати.
Як потім розповіли товариші, 12 липня вночі кілька груп їхнього підрозділу вирушили на завдання у напрямку села Дементіївка, що в Дергачівському районі, на північ від Харкова. Перші групи пройшли спокійно, але їх вистежили окупанти. Тому, коли вийшла група Володимира, вже була приготовлена засідка.
Ворог впритул почав розстрілювати українських військових. Ті далі бій. Однак сили були нерівними. Молодший сержант Жуйков та ще троє бійців загинули. Їхні тіла певний час перебували на чужій території через щільні обстріли. Однак побратими на власний страх та ризик вирішили зайти туди і забрати загиблих, хоча це й було непросто.
Читайте також:
“Він був людиною із серцем завбільшки з планету”.
Спогад про Євгена Колесніченка, який загинув у боях під Бахмутом
Евеліна сказала старшому синові про смерть батька того ж дня, як отримала офіційне підтвердження.
– Ти ж розумієш, де наш тато був?
– Так, на війні. Його поранили?
– Ні, він загинув. Твій тато герой назавжди. Він на небі і постійно буде тебе бачити, і завжди буде твоїм татом.
– Моя дитина в 9 років стала дорослою за п’ять хвилин. Арсеній тоді одразу пішов до молодшого брата і взяв його на руки. З того дня став постійно про нього піклуватися.
Син тримається на слові, що тато – герой. Для нього це гордість. Але він ще не розуміє всю глибину… Хоча відтоді вважає, що тепер він головний чоловік у нашій родині. Хоче вирішувати багато дорослих питань.
Мені завжди здавалося, що Арсеній більше схожий на мене. Але тепер всі кажуть, що частина Вови наче переселилася в нього. Зникло дитяче бешкетництво, натомість у ньому з’явилися чоловічі стриманість і відважність… Ми сумуємо і плачемо разом. Портрет тата висить над ліжком поруч із нашим прапором. Син не дозволяє його знімати, – розповідає Евеліна.
3-річному Давиду сказали, що тато став янголом. Але хлопчик ще занадто маленький, тому часом забувається. Хоча в садочку розповідає, що його тато янгол і дивиться за ними. Також каже, що в Україні йде війна.
Володимир Жуйков із родиною
Володимира Жуйкова поховали на Берковецькому цвинтарі в Києві. Евеліна хоче встановити йому неординарний пам’ятник, зроблений за власним ескізом – “творчий і креативний, яким був і Вова”.
На пам’ять про чоловіка вона подарувала його взводу фляги, на яких надруковані вірші про кожного з бійців, написані Володимиром.
Ще жінка планує видати окремо збірку поезій Володимира Жуйкова. А для себе знайшла тимчасову терапію і розраду – почала сама писати.
Евеліна висловлює безмежну подяку побратимам, які підтримують їхню сім’ю та окремо Арсенія. Вітають його зі святами, дають настанови та власним прикладом продовжують закладати в дитині основи мужності.
В Україну повернутися хоче, але зробить це, коли буде безпечно. Зараз виконує прохання чоловіка – береже дітей.
Читайте також:
Невідомий Гліб Бабіч. Спогади
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
