Хмарне сховище “азовця” Олександра Гряника, який дістався гелікоптером на “Азовсталь” і там загинув

автор: Анастасія Федченко
фото надані Анастасією Гряник

Одна з петицій до президента, яка швидко набрала потрібні підписи – про присвоєння звання Героя України 28-річному киянину Олександру Грянику.

Молодий чоловік п’ять років відслужив і відвоював у полку “Азов” у Маріуполі, звільнився з Нацгвардії – але почалася повномасштабна війна, і він повернувся до війська. Сашко захищав столицю в боях у Бучі, Гостомелі, Ірпені, після чого гелікоптером дістався на підсилення до побратимів на “Азовсталь”. Щоб лишитися там назавжди.

Із файлів у хмарному сховищі загиблого брата сестра Гряника Анастасія дізналася, як насправді велося Сашкові та іншим захисникам Маріуполя, що стали велетнями духу.

Другий похід на війну

Насті було п’ять років, коли мама народила брата Сашу. Батьки працювали в торгівлі, і діти багато часу проводили разом – дивилися мультики, дівчинка вчила Сашка читати й писати, вони потайки гралися на майданчиках, хоча батьки й не дозволяли без супроводу дорослих.

Сім’я Гряників

Настя і Сашко

Якось узимку на Оболоні вони так само гралися на дамбі. Хтось випустив санчата, і ті вдарили хлопчика гостряком по голові. Було багато крові, по першу допомогу пішли до батьків подруги. Але ті сказали: потрібно зашивати. “Я пішла до батьків на роботу. Пам’ятаю, перше, що їм сказав Саша: “Настю не сваріть, вона нічого поганого не робила”. Він завжди був за мене. І цукерки не брав, якщо йому самому давали: “А Насті?” – пригадує Анастасія.

Сварилися рідко. Але одного разу не розмовляли понад пів року. Сашко хотів піти в “Азов”, коли йому було 19. Не мав бойового досвіду, тож сестра і батьки відмовили. Гряник здобув фах міжнародного економіста.

“Краще ображений брат, ніж мертвий”, – пояснює Настя. Хоча вона дуже переживала, коли не спілкувалися з Сашком.

Олександр і Анастасія Гряник

Гряник докоряв собі, що їх послухав. А згодом таки став військовим. П’ять років у складі “Азову” виконував бойові завдання неподалік Маріуполя.

У листопаді 2021-го він поїхав у гості до сестри, яка живе й працює на Кіпрі. Настя прямо запитала: “Сашо, ти уявляєш, як це – щоранку прокидатися і перевіряти, чи жива людина, яку ти любиш понад усе на світі? Може, настав час пожити для себе?”

Опівночі 1 січня 2022 року брат надіслав Насті “подарунок” – фото заяви на звільнення з полку Нацгвардії.

Олександр Гряник в “Азові”

Олександр Гряник “Грян”

8 січня в нього був день народження – 28 років.

Так Олександр звільнився з “Азову”. Поїхав у Карпати, бо дуже любив гори. А за місяць – повномасштабна війна.

“О п’ятій ранку я дізналася, що війна почалась, і не дзвонила йому, щоб відсунути його похід у військкомат якомога далі. Але він попрощався з батьками, взяв рюкзак і знову пішов, – розповідає Анастасія. – Я йому дзвонила потім, плакала: “Сашо, ну як же так?” А він: “Анастасіє Сергіївно, що ти плачеш? Усе нормально буде!”

Олександр Гряник

Останнє повідомлення за 13 хвилин до загибелі

Спершу Гряник воював як доброволець під Києвом: Ірпінь, Буча. Відтак його на добу відпустили додому. Брат із сестрою говорили відеозв’язком. Настя відчувала: щось відбувається, та не розуміла, що.

Олександр Гряник

А 27 березня Олександр вилетів у Маріуполь. Головне управління розвідки Міноборони проводило операцію – у заблоковане місто вертольотами доставляли боєприпаси, “старлінки”, ліки, провізію. Потрапити в Маріуполь вдалося й кільком військовим на підкріплення.

Читайте також:
Полк “Азов” тимчасово очолив майор Микита Надточій, евакуйований із Маріуполя

Сестрі Сашко довго не говорив, де він, і взагалі заблокував її в соцмережах. Як потім пояснив, аби не хвилювалася. Нехотя розблокував, коли Настя попросила. Так вона довідалася, що брат на “Азовсталі”.

Коли був зв’язок, Гряник казав, що все добре, харчів удосталь, почувається він чудово. Хоча оборонці Маріуполя вже майже голодували, і Сашко був поранений у руку та ногу.

Він залишив сестрі пароль від iCloud, раптом із ним щось станеться.

Із фото, відео та листувань Настя вже потім дізнається про поранення, про брак їжі й води для захисників “Азовсталі”. А ще побачить відео, коли Сашко тільки прилетів у Маріуполь, і побратими, хоча й раді його бачити, казали:

“Гряне, куди ти приїхав? Ти звідси не вернешся”. А він відповідав: “Братики, як же я вас покину?”

Останнє повідомлення сестра написала Олександру за 13 хвилин до його загибелі – відправила репост його допису з проханням підписати петицію про евакуацію військових з “Азовсталі”.

Завод “Азовсталь” у Маріуполі під обстрілами, травень 2022. Фото: полк “Азов”

“Він відкрив повідомлення – дві галочки було, що прочитане. Не встиг відповісти – авіабомба. Це було приблизно о 14:10 8 травня. За різними даними, загинуло 60 чи 80 людей. За день до цього він подзвонив, зі мною були мама і тато; він сказав, що дуже нас любить. Мені він часто таке говорив, а батькам – ні. Може, щось відчував. А ще за пару днів до того надіслав номер, куди варто дзвонити в разі чого”, – розповідає Настя.

“У мене ніби вирізали шматок душі”

Про загибель брата вона дізналася 9 травня з соцмереж. Почала писати побратимам, на яких підписалася в соцмережах. Підтвердження отримала від відомого блогера.

Із патронатної служби “Азову” подзвонили днів за п’ять.

Тільки за кілька місяців жінка почала розуміти, що саме сталось. Їй і досі здається, що брат якоїсь миті подзвонить і скаже: “Анастасіє Сергіївно, як справи? Та не плач! Усе добре”. А нещодавно брат їй снився.

– Насте, я живий. Що ми робитимемо? Всі думають, що я помер.

– А ми нікому не скажемо, – відповіла вві сні.

Анастасія й Олександр Гряник

Психолог, із яким Настя працює, бо сама не справляється, говорить, що такі сни – норма для людини, яка переживає трагедію.

“Я розбита, – каже сестра “азовця”. – У мене ніби вирізали шматок душі, забрали людину, яку я люблю понад усе. У нас і досі нема тіла, воно на “Азовсталі”. Була людина – і нема людини”.

Пам’ять із “хмари”

Олександр Гряник після демобілізації хотів займатися фотографією. Завжди знімав на камеру чи телефон.

Коли Настя приїжджала до Києва залагоджувати справи, просила однокласника показати місця, де брат воював. І заодно фотографував. Їздили в Ірпінь, Бучу, Гостомель.

“Я знаходила місця, фото яких бачила на Сашиній “хмарі”. На мене це справило гнітюче враження. З одного боку красивий парк, що зберігся, з іншого – зруйновані будівлі. Наче в фільмі, ось тільки насправді. Не уявляю, як люди живуть у цих містах, це просто нестерпно”.

А ще Анастасія побачила вдома на столі чашку, з якої пив брат, батон із датою виготовлення, ніч переспала в його светрі – і зрозуміла, що не може бути в рідних стінах.

Брат і сестра з матір’ю

Настя зберігає Сашкові подарунки – рожеву запальничку з написом “Брат”, плюшевого ведмедя, на якого тоді ще школяр збирав пів року, але бракувало 600 грн, і хлопець на спір обрізав своє довге волосся.

“Якось я йому подарувала годинник, і він багато років його носив. На відео, як вони висаджуються на “Азовсталі”, він теж у цьому годиннику…”

Настя розповідає: брат був чесним, добрим і мав величезне серце: годував бездомних тварин, давав їжу та воду безхатькам.

“Я бачила в його телефоні відео, як він викликав “швидку”, коли в парку побилися бомжі й одному зламали ногу. Лікарі сказали, аби пацієнт готував 16 тис. гривень. “Які 16 тисяч? Ви не бачите, що це за людина? Ви не будете його оперувати, якщо в нього нема грошей?” – сварився з ними Саша. І таких прикладів чимало. Такий борець за справедливість”, – посміхається жінка.

Гряник навіть у найскладніших ситуаціях усіх підбадьорював. Щоранку бігав, любив ходити на байдарках. Багато читав – удома все завалене книгами.

Анастасія і досі веде сторінку брата в соцмережах – аби пам’ятали.

“Є жінки, які пишуть мені, що дітям не казки читають, а розповідають історії про Сашу й інших захисників України. Величезна мрія нашої родини – аби проспект Героїв Сталінграда, на якому ми живемо, став проспектом Олександра Гряника. Друзі Саші створили петицію про присвоєння йому звання Герой України. Я їм за це дуже вдячна”, – казала Настя.

Петиція швидко набрала потрібні 25 тисяч голосів, президент Зеленський формально відповів.

Проспект Героїв Сталінграда Київрада переназвала на честь видатного українського композитора Володимира Івасюка.

Вулиця Маршала Малиновського на Оболоні була перейменована на честь Героїв полку “Азов”. Зокрема оболонця Олександра Гряника.

Читайте також:
Герой України Віталій Грицаєнко: життя і смерть “Гоголя” в “Азові”

Анна Дерев’янко: Виростивши сталевого сина-“азовця”, я не маю права бути не сталевою мамою


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]