Нескінченний рейс. 2700 км з волонтерами, які розвозять по Україні загиблих воїнів

автор: Мирослава Ільтьо
фото автора / “Новинарня

“У різдвяний рейс у мене буде чотирнадцять тіл, серед них одна дівчина. Маршрут – 1300 км. Поїдете зі мною?” – отримую повідомлення від водія.

Олегові – 54 роки. Має понад 30 років водійського стажу. З лютого курсує по Україні вантажівкою з рефрижератором в межах проєкту ЗСУ “На щиті” (колишня “Евакуація 200”), доправляючи загиблих додому для поховання.

Поїхали.

Дніпро. Олег та аварія “Тисячолітнього Сокола”

У двох моргах в Дніпрі Олег Рєпной забирає загиблих героїв.

Щоб отримати тіла, водій витрачає багато часу. Він дає санітарам список номерів, якими позначають загиблих.

Волонтер Олег Рєпной

На кожного бійця потрібно близько 20-30 хвилин для виписки документів та реєстрації в журналах. Окрім того, Олег робить перепис особистих речей кожного загиблого, якого везе.

Він не займався цим раніше. До повномасштабного вторгнення жив за кордоном і мав власний бізнес. А після 24 лютого напросився напарником до більш досвідченого транспортера загиблих – Олександра з позивним “Бульдозер”.

У морзі лікарні Мечникова Рєпной завантажує тіла без проблем – там рівний майданчик.

Олег (на передньому плані) завантажує тіла

А от у Новокодацькому відділенні Дніпровського обласного бюро судово-медичної експертизи наш фургон настигає проблема.

Учора був дощ, а вночі вдарив сильний мороз. У трос ручного гальма машини затекла вода й замерзла – на ранок він не працював.

Олег встиг завантажити з рефрижератора два тіла.  Через несправність авто довелося заїжджати на рампу з великим ухилом. Чоловік попросив завідувача підкласти під колеса своєї машини поліно.

Почали із санітарами довантажувати шість тіл. При завантажуванні четвертого тіла машина покотилася з гірки і врізалася в рефрижератор. Добряче побилася.

Аварія фургона в моргу в Дніпрі

“У цей рейс “Сокіл тисячолітній” вирішив не їхати”, – говорить Олег.

Він назвав машину так, бо вона часто ламається – як Millennium Falcon у “Зоряних війнах”.

За ці десять місяців машина вже наїздила понад 150 тисяч кілометрів.

Дніпро. Ритуальник Григорій із Лимана

На допомогу за кілька годин приїздить Григорій Фесенко, який разом з Олегом Рєпним є волонтером гуманітарно-логістичного центру “Бульдозер”. Ця громадська організація працює в єдиному проєкті ЗСУ із транспортування загиблих воїнів. Усього в “Бульдозера” є п’ять машин та шість водіїв-добровольців.

Перевантаження тіл із фургона в фургон

“Цей центр знайшов в інтернеті, набрав. Керівник Олександр сказав: “Приїжджай, але це дуже важко”, – згадує Григорій.

Коли в чоловіка запитали, який він має водійський стаж, відповів: “Свій мільйон я проїхав”.

Для порівняння: 40 тисяч кілометрів – це довжина екватора. А Григорій за свої 40 років подолав 2,5 відстані від Землі до Місяця. І це все по Україні, лише зрідка виїздив за кордон.

Григорій (праворуч)

П’ятнадцять років Григорій мав ритуальний бізнес у Лимані на Донеччині. З початком повномасштабного вторгнення завіз на пів мільйона гривень усього – трун, оббивок, вінків та іншого – для гідних похоронів.

У квітні він вивіз із Лиману дружину, батьків, 93-літніх бабусь та двох родичів, які ще раніше оселилися з ними, полишивши Донецьк. І вівчарку з будкою.

Переїхали до Сміли на Черкащині. Думали, що на два-три тижні. Мешкають там скоро вже рік.

Волонтер Григорій Фесенко

Після окупації Лимана росіянами “намалювалася” людина, яка охоче пішла на співпрацю із загарбниками, збрехавши, що власник ритуалки винен йому грошей. І підім’яв бізнес Фесенка під себе.

Коли ЗСУ звільнили місто (а це сталося 2 жовтня), Григорій відновив свою справу. Вбачає в ній сенс: “Це не праця, це – соціальна робота. Зараз там не заробиш, хлопцям роздаси зарплату”, – каже чоловік.

Читайте також:
У Лимані завершилася ексгумація на місці наймасовішого поховання: знайшли 146 тіл

Григорій Фесенко також брав участь в ексгумації тіл у Лимані. Трьохсот захоронених за час окупації перевозив до інших моргів вільної Донеччини. Адже людей хоронили біля хат, у городах, біля багатоповерхівок, на дитячих майданчиках.

“Ми коли заїхали, всюди стояли хрести!” – ділиться волонтер.

Росіяни подекуди викопували й вивозили тіла на кладовище – там було до двох сотень одиночних могил, а також братська могила загиблих воїнів ЗСУ.

Нинішнє заняття Григорія

Про своє волонтерство Григорій розповідає скупо. Мовляв, нічого особливого, з мертвими мав справу і до війни, тому і взявся за евакуацію “200-х”, бо психологічно адаптований.

Йому часто доводиться ночувати на узбіччі в машині із загиблими воїнами, аби бодай 2-3 години поспати в довгій дорозі

– не втратити пильність і не потрапити в аварію.

Оскільки курсувати доводиться між лікарнями, волонтер зрозумів, що можна підходити в приймальне відділення, пояснювати ситуацію, щоб поклали у вільній палаті на сон. Бувало, медсестри пропонували щось поїсти.

Чапаєвка. Поліція не пускає до Києва

Посеред ночі, на в’їзді до Києва зі сторони Обухова, на блокпості в Чапаєвці, з нами трапляється неприємна пригода. “Вантаж 200” не хочуть пропускати до столиці, де ще триває комендантська година.

Затримка на блокпості на в’їзді в Київ

Поліцейський на варті не відповідає на пароль. А про посвідчення громадської організації каже, що така йому не відома. Вимагає перепустку для “спецтранспорту”. Хоча досі, кажуть волонтери, їхній фургон пропускали вночі і до Києва, і до інших міст без додаткових документів.

Добре, що до закінчення комендантської години лишається менш як 20 хвилин. О 05:01 ми чемно прощаємося. Водію-волонтеру, який третю добу за кермом із перервою на сон в авто з тілами загиблих, така ситуація вкрай неприємна.

Григорій диву дається, адже на цьому ж блокпосту п’ять днів тому хлопці-вартові знімали головні убори і прикладали руку до серця, коли почули, кого він перевозить.

Тим паче, робота із транспортування “на щиті” відбувається під керівництвом Генерального штабу ЗСУ. Саме звідти надходять накази на кожен такий рейс із переліком прізвищ загиблих та їхніх місць остаточного поховання, зазначенням імені водія, номеру машини та розписаного маршруту.

Читайте також:
Не “200”, а “На щиті”: гуманітарний проєкт ЗСУ щодо повернення загиблих військових змінив назву

Пакети з тілами загиблих українських героїв

“Перевезення загиблих – це ж не тільки крутити кермо. Завантажити, вивантажити, тримати зв’язок із воєнкомами, заповнювати акти, підписувати документи, спілкуватися з рідними, пильнувати справність авто, а за потреби – оперативно ремонтувати в тій же дорозі”, – пояснює Фесенко.

Зі слів чоловіка, не завжди на придорожніх СТО добросовісні майстри. Часом пропонують для ремонту шини, зношені і протерті, за 70 доларів, тоді як потрібно аби хоч якось доїхати до наступного моргу.

Київ і далі: маршрут через морги. Віталій із Лимана

Григорій розвозить частину тіл по моргах Києва. Решту загиблих перевантажує в іншу машину, на якій Олег продовжить маршрут.

Місія “На щиті” (“Евакуація 200”)

Цього разу в переліку – 16 міст, куди потрібно доправити героїв до остаточних місць поховання.

Після передачі цих загиблих повернемося до Дніпра, щоб забрати тіло загиблого лиманця. Він – перший воїн, кого повернуть “на щиті” у звільнене від російської окупації місто.

У Боярці під Києвом відповідальний командир взводу отримує від місії “На щиті” під розпис тіло загиблої Оксани Тюняєвої із в/ч А4659. Як і до всіх, додається лікарське свідоцтво про смерть, довідка про причини смерті, якісь особисті речі в тому ж пакеті.

У Смілі Черкаської області до нас приєднується земляк Григорія – Віталій Максименко, який періодично сідає в авто другим водієм на довгі рейси.

Волонтер Віталій Максименко (ліворуч) із мешканцями села Дробишеве під Лиманом

 

Віталію 48 років, 20 із яких мав бізнес у Лимані – будівельний магазин, цикл виробництва бетонних виробів, зокрема тротуарної плитки. А станцію технічного обслуговування з мийкою побудував якраз напередодні вторгнення росіян.

Що мав – усе залишилося там. Вивезти щось із магазинів та складів було вже нереально – мости зруйновані.

У червні Віталій Максименко евакуював людей із Бахмута, Дружківки, Костянтинівки. Возив гуманітарну допомогу на рідну Донеччину.

Щоб заробити на оренду і прожиття, у Смілі він із дружиною відкрив магазин військового спорядження, продають одяг M-Tak.

Нинішнє заняття Віталія

“20 років працював директором, а тут опинився в ситуації, коли вимушений іти кудись вантажником. Намагаюся досвід десь застосувати. Психологічно важко в такому статусі”, – зізнається Віталій.

Велика війна застала чоловіка в потязі: 23 лютого він із сім’єю поїхав у відпустку в Буковель. До травня були на заході України, потім перебралися на Черкащину.

Максименко думав завести собі акваріум, аби було щось із минулого життя. Розповідає, що мав багато декоративної риби, яку з’їли в окупації.

Колись на відпочинку в Таїланді Віталій побачив кольорових коропів кої. З поверненням додому вирішив завести таких і собі. З часом дійшов до ставка об’ємом 25 тонн.

Риб було 56. Виростив їх до розмірів, коли одна така рибина коштує від 10 тисяч гривень, якщо продавати.

Коропи Віталія

Чи рашисти, чи місцеві їх поїли – але поласували рибою на пів мільйона! А холодильник заклеїли червоним скотчем, тактичним знаком окупантів.

Читайте також:
“Біблійна” історія про те, як рибгосп врятував тисячі людей під час російської окупації

З‘їдена риба і розграбовані склади в Лимані – не єдині втрати Максименка через окупантів. Ще у 2014-му він втратив землю в Криму. Біля Євпаторії, на узбережжі раніше придбав ділянку. Встиг закласти фундамент, планував будуватися, але у 2014 році віджали.

Лиман. Похорон героя

У вільний Лиман Донецької області в’їжджаємо в другій половині дня. Не встигаємо під’їхати до кладовища, як копачі поспіхом виносять труну з кузова на лавку біля викопаної могили – сонце вже низенько, треба встигнути поховати.

Похорон у Лимані

Людей – купка. Мама тримає портрет сина, маму тримає брат загиблого.

Сонце сідає за горизонт, заливаючи червоним заревом розриту могилу масового захоронення лиманців. Вітер шматує чорні стрічки на гвоздиках. Священник тремтить під рясою, співаючи в повен голос “Вічную пам‘ять”. Гуркіт долинає із фронту і супроводжує всю процесію – “бах-бабах-бабах”.

Мама щосили береже вогонь свічки в узголів’ї сина.

Загиблий Олександр Містрюков

Олександру Містрюкову – 31. Він один із багатьох, хто в ці дні загинув за Україну під Бахмутом і Соледаром, на Красній горі.

Навіть очі собаки, який дивиться на мене, сумні до глибини болю.

Похорон у Лимані. Фотогалерея:

200 - Лиман - похорон Олександра_1 200 - Лиман - похорон Олександра - кладовище-могила-хрест 200 - Лиман - похорон Олександра 200 - Лиман - похорон Олександра_5 200 - Лиман - похорон Олександра_4 200 - Лиман - похорон Олександра_2
<
>

Ми від’їжджаємо, копачі продовжують засипати вічний окоп героя України вже в сутінках.

Сонце Олександра зайшло – зійшла зірка.

Зболена мама розповідає, що її син жив з усмішкою і завзяттям. Після смерті батька часто возив маму до лісу. Знаходили великі гриби – яка-не-яка розрада. Обожнював мисливство і рибалку. Мав двох собак – бігля та вівчарку, їх мама привезла на прощання.

Ця сім’я – переселенці з Донецька. Переїхали у 2016 році до Лиману, змінили п’ять орендованих квартир, доки не придбали власну. Після роботи у 5-зірковому “Донбас-паласі” кухарем Олександр став підприємцем, мав магазин “Живе пиво”. З вересня служив у піхоті в 17-й окремій танковій бригаді ЗСУ.

23 грудня у мами був день народження, Сашко телефонував із вітанням – це була остання розмова мами із сином. Передав через брата величезний букет лілій.

Місія “На щиті” (“Евакуація 200”)

“Він мені їх багато років поспіль дарує. Я, може, їх і не люблю, у них запах своєрідний, але то білі, то рожеві – головне, що від сина. Цей букет стояв до дев’яти днів його. Після дев’яти днів я вже останні листочки викинула. Сьогодні – тринадцятий день уже”, – ділиться мама.

27 грудня Олександр написав смс, що живий-здоровий. А 28-го загинув у бою.

На прощанні не було жодного побратима – усі продовжують боронити Бахмут.

Місія “На щиті” (“Евакуація 200”)

Дружківка, Костянтинівка, знову Дніпро. Нескінченний рейс

Після лиманського похорону прямуємо до Дружківки. Там віддаємо тіло ще одного загиблого – й отримуємо тіло іншого героя, до моргу Дніпра.

Далі їдемо до Костянтинівки, де забираємо ще одного полеглого, якого потрібно доправити до Васильківки на Дніпропетровщині.

У дорозі надходить повідомлення, що потрібно забрати ще трьох загиблих із моргів Дніпра і відвезти до Кривого Рогу та Кропивницького. Замкнуте коло “перевезень на щиті”…

Волонтер Григорій Фесенко

Григорій у дорозі вже п’яту добу, а попереду ще два дні дороги. На кілька годин зупиняється поспати. Перехоплює на заправках хот-доги.

У його сумці помічаю інгалятор від астми. “Так, без цієї штуковини я не можу жити”, – говорить волонтер.

Лише зі мною Григорій проїхав у цьому рейсі 2700 км. Зате рідні зустрілися зі своїми загиблими.

* * *

Реквізити для тих, хто хоче допомогти повертати додому загиблих героїв:

Гуманітарно-логістичний центр “Бульдозер”

“Креді Агріколь Банк”
UA963006140000026002500391152
МФО 300614
ЄДРПОУ 14361575

Карткові рахунки:

“Райффайзен банк Аваль”
4149 5001 4766 8951

Монобанк
4441 1144 5113 7242

IBAN: UA49 322001 00000 2620 4327 0859 74 (євро)

Призначення платежу: гуманітарна допомога

PayPal: [email protected]

Читайте також:
“Гуркіт” допомоги.
Поїздка на деокуповану Херсонщину з волонтерами, які вразили всіх під обстрілами в Ірпені й Чернігові

Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]