автор: Олена Максименко
Київ – Одеська область
фото автора / “Новинарня” та з сайту Mozart group
Можна було подумати, що це назва музичної школи або клубу любителів класичної музики. Однак Mozart Group – волонтерське об’єднання військових з інших країн, здебільшого ветеранів із бойовим досвідом, які прийшли на допомогу Україні після повномасштабного вторгнення РФ.
“Знаменитості” тренерам-волонтерам додав ворог. Адже назву обирали саме як противагу “Групі Вагнера”. Волонтери наголошують: окрім назви, більше аналогій провести не можна. Адже “Група Моцарта” не воює і не бере до рук зброю. Однак “вагнерівці” помітили опонентів, і на телеграм-каналі ПВК з’явився пост із цього приводу. Так назва Mozart Group стала впізнаваною.
“Моцарти” спершу лише тренували – передавали навички бійцям ТрО ЗСУ, котрі вирішили стати на захист Києва. Потім долучилися також до гуманітарних місій – евакуації цивільних із “гарячих точок” і постачання тих, хто там лишився.
“Новинарня” побувала на кількох “репетиціях” Mozart Group та поспілкувалася з її засновником і керівником полковником Ендрю Мілберном.
Енді Мілберн. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Ветеран, офіцер морської піхоти Сполученого Королівства, Мілберн народився в Гонконзі, виріс у Великій Британії. Прослужив 31 рік у королівській морській піхоті і 10 років – у загоні спецпризначення. Брав участь у війні проти терористів ІДІЛ в Іраку. Демобілізувався 2019-го. Про свій бойовий досвід Енді написав книжку “Коли збирається буря: від Могадішо до боїв проти ІДІЛ, командир спеціальних операцій морської піхоти на війні” (When the Tempest Gathers: From Mogadishu to the Fight Against ISIS, a Marine Special Operations Commander at War).
“Злість! – сміється на запитання, що мотивувало його приїхати сюди і включитися в допомогу Україні, британець Енді Мільбурн, якого “вагнерівці” за російською традицією записали в американці. – Може, не все позитивно в цьому сенсі, але це була злість. Це не лише про Україну і Росію. Це про глобальні закони, відчуття порушеного світового порядку – всі це речі… Так, імовірно, це була саме лють, тому що я збирався приїхати сюди в будь-якому випадку, висвітлювати війну”.
На початку повномасштабного вторгнення Енді приїхав в Україну у статусі журналіста-фрілансера. Тоді точилися бої за Київ, і було відчуття, що місто може впасти.
Навчання з “Групою Моцарта”. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“І мене запросили провести тренування для батальйону місцевої територіальної оборони, який боронив Київ, – розповідає ветеран-морпіх. – На той момент тут був я і чотири чи п’ять інших таких хлопців, і ми почали разом складати програму тренування. Щоб ті хлопці, які пройшли такий 5-денний вишкіл, ішли воювати з росіянами вже навчені. Ми почали збирати донати. І ми зрозуміли, що це затребуване. Багато українських добровольців – мешканців міста, як ви знаєте, не мали значного військового досвіду. Тож ми зрозуміли, що їм потрібне це навчання”.
Надалі “Група Моцарта” виросла й масштабувалася. Вишколи відбуваються як у Києві, так і максимально наближено до зон бойових дій, аби бійці могли “прокачати” певні навички, не надто віддаляючись від основного місця роботи.
“Ми тренуємо постійно, – запевняє Мілберн. – На даний момент ми навчили до 6 тисяч курсантів. Це були маленькі групи”.
Здебільшого на вишколах дають базові навички. Насамперед, поводження зі зброєю.
Проводяться навчання на конкретний запит із боку військових.
Інструктор Mozart Group. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“Ми беремо новобранців, підрозділ за підрозділом, і навчаємо їх усьому, що їм потрібно знати, – пояснює Ендрю. – Тільки база, адже ми не маємо багато часу. У нас є стандартний курс – п’ять днів. Це дуже короткий період, але це все, що маємо. В нас є також двотижневий курс, та був випадок, коли ми зробити вишкіл тривалістю три тижні. Якщо нам дати більше часу, ми можемо тренувати їх ґрунтовніше. Ми б хотіли, щоб у нас було на це більше часу. Але п’ять днів – це мінімум”.
Курсанти стріляють із різних положень – лежачи, стоячи, з коліна. Стріляють із-за укриття з різних боків. Вчаться поєднувати максимальну влучність із максимальним прикриттям. Відпрацьовують одні й ті самі рухи до рівня пам’яті тіла.
Тренування відбуваються як у приміщеннях, так і просто неба.
На полігоні з Mozart Group. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Також у програмі є нічні виходи. На один із таких “Новинарня” потрапила в Одеській області. Полігон, де відбувалися навчання бійців Національної гвардії та одного з підрозділів ЗСУ, розташований неподалік від реальних бойових позицій, де військові несуть чергування зі сторони моря.
Для попередження місцевого населення про навчальні стрільби в найближчому селі грає коротка гучна мелодія. Завдання бійців – непомітно, подолавши перешкоди, підійти і підірвати визначений об’єкт.
Для подолання мовного бар’єру між курсантами й інструкторами на “вихід” рушає інтерпретаторка – саме так називають фахівців, які володіють не просто українською і англійською, а й знаються на військовій тематиці та термінології.
Завдання виконано. На завершення нічного тренування грає вже знайома мелодія.
Читайте також:
“НАТО вже тут, містере Путін!” Чому іноземні легіонери їдуть воювати за Україну
На україномовній версії сайту Mozart Group є стислі методички для військових, що включають роботу з різними видами зброї, актуальної на даній фазі війни, ази тактики, роботи з вибухівкою, тактичної медицини тощо. Створено навіть відповідний застосунок для Android.
Стрільба по мішенях з інструктором Mozart Group. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Водночас і Енді Мілберн, і інші тренери зізнаються – багатьом речам вони самі навчаються в українських військових.
“Українські бійці надзвичайно сміливі і дуже визначні, – говорить керівник. – Ми всі вчимося в них – як нам підвищити свої шанси, шанси вижити. Ми вчимося багато чому, зокрема про дрони… українці дуже технологічно допитливі. І вони постійно практикуюся, як ті чи інші технології чи тактики можуть допомогти їм проти росіян. Вони вдосконалюються. І в них чудове почуття гумору!”
Напрямок евакуації в роботі Mozart Group з’явився в травні. Вивозили людей із Сєвєродонецька, Лисичанська, Новолуганського, Соледара й Бахмута. Із двох останніх міст вивозять і дотепер.
“А тих, хто не хоче виїжджати, ми забезпечуємо продуктами, водою, свічками, сірниками, речами, що допоможуть їм лишатися в теплі. Тому що ми відчуваємо, що ця зима буде кризовою для багатьох людей. В усій країні і зокрема на Донбасі”, – пояснює Мілберн.
Станом на кінець листопада волонтери “Моцарта” евакуювали близько 600 осіб.
Їхня діяльність тримається суто на підтримці благодійників.
Учасники Mozart Group біля готелю “свого імені” в Одесі. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Однією з найвизначніших була остання евакуація з Лисичанська на початку червня. Місто було практично відрізане росіянами, лишалася одна дорога, по якій можна було виїхати на “велику землю”. Дорога прострілювалася.
“Ніхто не мав би використовувати її. Але ми зробили це, – згадує Енді. – Ми використали цей єдиний шлях.
Коли ми вивозили людей, росіяни вже були близько та відкрили по нам вогонь. Люди, котрі вже видихнули з полегшенням, знову опинилися в небезпеці. Довелося виводити їх із транспорту і перечікувати. Ви ж знаєте, як це? Ти постійно чуєш артилерію – окей, це не близько, а потім через секунду раптово може прилетіти по тобі. Але тоді ми таки вивезли їх.
І коли вони потрапляють у Краматорськ, ти можеш бачити в них сльози радості. Це настільки добре, і це – найбільше підтвердження того, що наша місія важлива!” – каже ветеран.
Мілберн порівнює зі своїми колишніми місіями і робить висновок, що це не схоже на евакуацію, яка була в Афганістані.
“Ти маєш говорити з людьми, щоб тобі почали довіряти достатньо, перш ніж вони покинуть свої домівки. Евакуація людей – це частина цієї історії. Але ще більша історія – це відносини, які ми вибудовуємо з цими людьми [які залишилися]. У Бахмуті, в Соледарі, в усіх цих населених пунктах навколо Бахмута… Ми повертаємося, ми привозимо їм щоразу їжу, воду, ліки. І щоразу, коли ми повертаємося, все більше людей готові виїхати.
І мені здається, частково це через те, що вони знають нас і починають нам довіряти. Бо раніше це виглядало так: “А-а-а, ви маєте кинути свій дім! Росіяни можуть зайти сюди!” – сміється Енді. – А зараз ми слухаємо більше, ми говоримо більше, і вони розуміють. Часто буває, що їм ніхто не дає інформації, у них немає телевізора, радіо й решти. І коли ми їм кажемо, що росіяни зараз за 2 кілометри від їхнього дому чи навіть менше, їх це вражає: “Що?!” Дехто з них навіть думає, що прильоти й обстріли – з українського боку. Має бути той, хто міг би прийти до них і пояснити”.
Фотогалерея із заняття з Mozart Group (гортайте):
Полковник Мілберн згадує одну з підопічних “Групи Моцарта” – незрячу 93-річну мешканку Бахмута, котра вперто не бажає покидати місто.
“Вона живе в абсолютній темряві й холоді. Нема тепла, немає води в крані, постійні обстріли. Вона не суїцидник. Вона лише каже, що це її дім, і тому вона не збирається його покидати, – пояснює Енді. – І завжди, коли я їду відвідати цю жінку, я думаю про те, яку стресостійкість вона повинна мати. Вона свого род символ значної частини людей на Донбасі. Вони зберігають свій гумор. Вони злі на росіян. Вони бачать, що їхні будинки руйнуються. Але вони просто непокояться – що буде в їхньому житті, якщо вони виїдуть?”
“Моцарти” вивозять людей до Краматорська. Прихисток евакуйованим там надає місцева церква – дах над головою, харчі та одяг, можливість перебути кілька днів. Потім інші організації, які опікуються переселенцями, допоможуть їм виїхати далі в межах України.
“Я бачу в цьому проблему, і я впевнений, ви її теж бачите, – відзначає Мілберн. – Немає реального плану від держави, де влаштувати цих людей. Так, це можуть зробити у Польщі. Або в Нідерландах. Тим часом як в Україні допомогу надають передусім НГО, волонтерські організації. І я думаю, ця проблема може стати більшою”.
У “Групі Моцарта” приблизно 30-40 постійно задіяних волонтерів. Вони зі США, Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії та інших країн. Загалом десять національностей, а ще українці.
Працюють у режимі ротацій – одні їдуть додому, інші повертаються в Україну.
Інструктор Mozart Group під час заняття. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“Це важливий аспект нашої організації. Нас небагато, але це все люди, яких ми знаємо дуже добре, люди дуже високої якості, – наголошує Ендрю Мілбурн. – Вони віддані цій місії, вони хочуть повертатися й виконувати цю роботу. І саме в цьому наша сила”.
Зараз волонтери працюють над документальним фільмом, що має висвітлити як їхню діяльність, так і війну в Україні – з позиції і військових, і цивільних.
Прив’язаність Енді Мілбурна до України – ба навіть любов! – почалася ще 2005 року. Перше знайомство було кумедним.
“Я справді закохався в Україну, мені дуже тут сподобалося! Я прибув сюди ще морським піхотинцем, мав зустріч у посольстві і звідти мав повернутися до готелю. Аташе з безпеки [посольства] США сказав: “Ходім, я покажу тобі український ресторан!” Ми зайшли, і там була велика група жінок, які святкували. Одна з них виходила заміж. Вони побачили двох іноземців і кличуть: “Гайда до нас!” Десь п’ять годин по тому мій друг прокинувся в таксі і не міг згадати, в який готель нам треба”, – сміється ветеран.
Дізнавшись, що я вирушаю у звільнений Херсон, Енді просить з’ясувати потребу в евакуаційних місіях і там.
Тож цілком імовірно, що масштаби діяльності “Групи Моцарта” розширюються.
Читайте також:
Аеророзвідники Дагаз і Яра: Уже потім ми зрозуміли, що стали першими військовими ЗСУ, які зайшли в Херсон
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
