Дев’ять тез про деколонізацію Росії

Тарас Шамайда
громадський діяч, співкоординатор ГО “Рух добровольців “Простір свободи”

1.

Будь-який мир з Росією – лише пауза перед новим російським нападом. І навіть військова поразка Москви чи тривалі міжнародні санкції не означають усунення російської загрози. Росію неможливо окупувати, як антигітлерівська коаліція окупувала Німеччину. Але неможливо і денацифікувати, демілітаризувати й демократизувати ззовні.

Єдиний шлях звільнення підданих РФ від рабства, а світу від російської загрози – розпад тюрми народів. А єдиним рушієм такого розпаду можуть бути лише національні й регіональні рухи всередині РФ.

Карта автономій РФ і територій із переважанням неросійського населення

2.

Нам слід перш за все подолати штучні перешкоди у власних головах. Подолати меншовартість (“це непідйомне завдання”), ізоляціонізм (“яка різниця, що там за порєбріком”) і зневіру (“ці народи не хочуть свободи”).

Сьогодні “на всіх язиках все мовчить”. Поневолені народи зазнають жорстокої асиміляції. Москва щосили ліпить з них “одіннарод” і використовує як гарматне м’ясо.

Але національні рухи мають властивість за лічені роки набирати надзвичайної сили, а вчорашні слухняні раби – усвідомлювати себе представниками народу, що прагне свободи. Досить порівняти, наприклад, силу українського руху за незалежність у 1914-му і, скажімо, 1919 році. Або в 1986-му і 1991-му.

3.

Перенесення ненависті українців з росіян на бурятів, чеченців та інші поневолені народи є частиною російської стратегії. Непропорційно велика частка представників цих народів у російських військах в Україні є для Москви засобом їхнього фізичного винищення, а також сіяння ворожнечі між ними й українцями. І те, й інше полегшує асиміляцію цих народів і ускладнює розпад імперії.

Справедливо вимагаючи кари для кожного хто прийшов зі зброєю в Україну, важливо усвідомлювати, що всі вони незалежно від етнічного походження є російськими злочинцями, а не представниками своїх народів.
Приналежність багатьох убивць до поневолених народів РФ не робить справу звільнення цих народів і розвалу імперії менш важливою. Так само, як злочини, вчинені українцями у складі радянських військ у Чехословаччині чи Афганістані, не робили менш важливими розпад СРСР і незалежність України.

4.

Представники поневолених народів, які борються за свої права, створили Лігу вільних націй.
Вони провели два форуми вільних народів і ухвалили “Декларацію про деколонізацію Росії“, в якій оприлюднили план подальших дій.

5.

Навіть на громадському рівні співпраця українців з національними рухами народів РФ має велике значення для обох сторін.

Те, що саме у Києві відбулася інавгурація Інязора (головного старійшини) ерзянського народу Сиреся Боляєня (Олександра Болькіна) і що пан Сиресь зі зброєю в руках став на захист України, закладає міцні підвалини взаємин між Україною і майбутньою ерзянською державою.

До речі, нещодавнє звернення Інязора до жителів Республіки Мордовії за тиждень лише у Facebook подивилися більше 2 мільйонів людей.

6.

На державному рівні можна зробити значно більше. Ще у 2019 році Верховна Рада з ініціативи тодішньої голови Комітету у закордонних справах Ганни Гопко ухвалила звернення до світової спільноти про засудження порушень прав корінних народів РФ.

Нещодавно секретар Рада національної безпеки і оборони України Олексій Данілов заявив про потребу деколонізації Росії і надання поневоленим Москвою народам можливості реалізувати право самовизначення.

Важливо, щоб державна політика з цього питання не обмежувалася заявами, а мала системний характер. Україна має всі можливості, щоб сприяти розвитку національних рухів найрізноманітнішими засобами – від інформаційної підтримки до формування національних збройних підрозділів. І окремі з цих кроків уже робляться.

7.

Україна має не лише сама підтримувати національні рухи в РФ, а й переконувати в цьому Європу та світ.

Захід має подолати страх перед розвалом Російської імперії.

Загрозою для Європи і світу є подальше існування РФ, а не її дезінтеграція.

Європа й Америка мають не гальмувати розпад РФ, я вони це робили з СРСР у 1991 році, а, навпаки, зробити цей процес максимально керованим і мирним. І в боротьбі проти путінського режиму зробити ставку перш за все на національні й регіональні рухи, а не на міфічних “хороших росіян”.

8.

Деколонізація Росії є ключовою передумовою для миру й безпеки в Україні, і не лише в Україні. Тому всіляка підтримка цього процесу є завданням кожного відповідального українця. Ідеться не про якесь штучне розчленування, а про те, щоб дати поневоленим народам свободу. А людям, які живуть на загарбаних Москвою просторах – можливість назавжди порвати з російською ідентичністю й усвідомити свою приналежність до цих вільних країн і народів.

9.

Тюрма народів упаде. І від цього виграють усі. І народи Росії, які стануть вільними. І самі росіяни, які зможуть нарешті зайнятися власним життям, а не загарбницькими війнами, засудять російський імперіалізм і воєнних злочинців і через каяття вийдуть з міжнародної ізоляції.

І, звичайно, від цього виграє Україна і весь вільний світ.

(джерело)

Читайте також:
Руслан Габбасов: Москва тричі порушувала договори з башкирами. Більше не дамо таке повторити