“Нас вивели з Сєвєродонецька. Я був останнім, хто знімався з позиції на фланзі”: розповідь бійця

Дмитро Глазун
український військовослужбовець, учасник бойових дій на Луганщині

(Twitter)

Нас вивели з Сєвєродонецька.

Я був останньою людиною, яка знімалась з позиції на фланзі, де далі були тільки підари (російські військові – “Н”).

Поступово мозок намагається підвантажити й переварити, що трапилося зі мною за ці 23 дні. Поки не дуже виходить, але спробую зафіксувати якісь думки на майбутнє.

Я приїхав у Сєвєр 2 червня зранку на позицію “Пітбуль”. Десятиповерхова будівля, перший поверх якої видно на фото.

Через пару днів будівля повністю складеться, а ми завчасно перемістимося на іншу позицію.

Мій найбільший страх й задача, з якою я їхав на фронт, було не обісратися і не стати баластом для побратимів.

Я ніколи не був на війні у прямому контакті, хіба окрім як по тупості у 2014-му заїхав/виїхав з напівокупованого Єнакієвого, але то неможливо порівняти.

З приводу порівнянь, здається, “Апостол”, комбат “Свободи”, який був у ДАПі, Рубіжному й Сєвєрі, сказав, що

в Сєвєрі було жорсткіше, аніж у ДАПі, але в Рубіжному ще сильніше крили

– хлопці рахували 500 прильотів на годину з різного озброєння.

У першу ніч я чергував одну годину, й було відносно спокійно, лише о першій ночі я йшов із позиції й побачив, як метрів за 400 красиво падає фосфор. Наче золотий водоспад у повільній зйомці. На якийсь момент навіть замилувався й задумався, як така красива річ може завдавати стільки болю.

Наступну ніч чергував із другої до дев’ятої. У повній темряві вперше зіштовхнувся з мінометними обстрілами, РПГ, артою за десятки метрів; було страшно.

Та навіть коли танк удень розбирав наш поверх, це було вполовину страху від того, коли я застав та підхопив паніку інших людей з приводу перших “200-х” і “300-х”.

Складно сказати, який період був найважчий. Кожен по своєму. 2-7 червня майже не було підтримки нашої арти, танків. Ми тупо стояли з “калашами” й “матадорами” проти арти й танків кацапів. І це відчуття, коли ти виконуєш роль тєрпіли, коли не можеш відповісти, дуже гнітить.

Потім, десь числа з 7 червня, коли пішла наша арта, танки, зайшли ССО, то було відчуття, що якщо буде трохи більше важкої техніки й підтягнуться інші, то дамо п***зди.

Та в середньому паритет був такий: вилізає підарський танк, 3-7 пострілів – сховався, через пару хвилин знову, і так 20-30 приходів. А потім вилазить наш танчик – робить 2-7 пострілів і ховається. Потім артою нас посипають плюс-мінус у тому ж співвідношенні.

Кацапи майже не виходили на прямий бій. В кращому випадку метрів за 300-500 після роботи арти стріляли в нашу сторону по-сомалійськи. Раз на пару днів якась куля могла поруч прийти. Коли підсовувались ближче – отримували п***зди, і знову арта, танки, РПГ й потім шум автоматів.

Вологе бомбосховище без води виявилося прекрасним розсадником якоїсь бактеріологічної хвороби, на яку хворіли майже всі, температура й кашель були супутниками майже кожного.

Типовий кашель можна послухати тут. І подивитись, як палають орки. Ну й на “пташку” нам докинути теж можна.

Продублюю і сюди відос від хлопчиків (заодно можете послухати, як пацани кашляють) pic.twitter.com/bW3o6zBHxh

— fire walks with us 🇺🇦 (@V8Nika) June 7, 2022

Зі щоденника. Більше двох тижнів тут. Починаю відчувати психологічну втому. Не розумію, де брати ресурси до зими. Сьогодні зранку дивився в трубку розвідника, і в цей момент у коридор прилетіла [граната з] РПГ. Я тільки побачив спалах і відчув вибух ударної хвилі, і купи пилу. Пощастило. Цілі.

Зі щоденника. Години три не чув на праве вухо, зараз уже краще. Відсотків на 50 уже чую. Болить голова.

Потім почали працювати танки й склали пару поверхів, де сушилися речі Сема (22-річний командир відділення/взводу Семен Обломей). На щастя, вчора він привіз мені черевики, тому було що йому взути.

Відео про Сема. Сем загинув від авіабомби. Це найсвітліша, талановитіша та найвідкритіша людина, яку я бачив на цій війні. Він хотів бути лісничим. Думаю, новий ліс на його честь – це мінімум, що я та інші небайдужі можуть зробити в пам’ять про нього.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений MAX BOVCHALIUK (@maxbovchaliuk)

18 червня зранку чергував три години, за які разів шість нас ї***шив танк, і ми вимушенні були бігати з/на шостий поверх. Це був єдиний більш-менш цілий поверх, з якого був огляд.

По озброєнню в нас. Танки й арту опускаю, бо не знаю кількість, конкретно я на наших позиціях бачив два танки максимум, мабуть, були ще. А так: АК, ПКМ, достатньо “матадорів”, ССОшники закинули пару NLAW, “джавелінів” взагалі не бачив, була СПГ, міни, воги достатньо.

Біда в тому, навчання до цього – десять днів полігону Нацгвардії, де ми відстріляли 61 патрон включно з прицілочними й відпрацювали трохи тактики, решту часу був принцип: “за****бати заради за***бати”.

Мені не вистачило самостійно скористатися всіма видами озброєння, яке могло б бути.

Я розумію що NLAW і “джавелін” – жирно на навчання, але хоча б дали його відстріляний макет, щоб навчити всіх користуватися ними. Воювати в місті, на позиціях обирати й робити додаткові “укрєпи”. Такмеду усім, а не тільки медикам.

Публікується з дозволу автора

Читайте також:
Відхід із Сєвєродонецька: в НГУ пояснили причину й деталі