21 червня в бою з диверсійною групою російського спецназу на Луганщині загинув боєць “Легіону Свободи” Національної гвардії України Іван Добровольський, позивний “Тигр”.
Це трапилося біля селища Воронове Сєвєродонецького району, яке на той час було ще під контролем України.
Ось як про обставини бою розповідають побратими: “Того дня один із підрозділів російського спецназу, який діяв у районі Лисичанська, висунувся з села Метьолкіне, яке вони вже захопили, попередньо практично зрівнявши з землею, у район селища Воронове. На виході з лісу москалів помітили на спостережному пункті “Хрещатик” і прийняли бій. Москалі спробували обійти позиції з флангу і натрапили на спостережник “Говерла”, де був Тигр ще з одним бійцем. Вони першими відкрили вогонь, невдовзі їм на підмогу прийшли ще троє побратимів. Тигр у цьому бою відпрацював і зі снайперської гвинтівки, і з підствольного гранатомета, і з “Мухи” (реактивна протитанкова граната). У відповідь ворог відкрив шквальний вогонь. Граната з ворожого підствольника влучила в те місце, звідки вів вогонь Тигр”.
Бій тривав понад три години. З боку росіян це була спроба розвідки боєм. В результаті спецназівці відступили, зазнавши суттєвих втрат – щонайменше вісім загиблих.
Із радіоперехоплень стало відомо, що москалі в цьому бою втратили кількох офіцерів значного рівня.
Загинув і солдат Іван Добровольський.
Фотогалерея:
Іван був старшим сином в родині. Після закінчення школи поїхав на заробітки, об’їздив пів України.
Останні пів року працював у Києві. Тут і застав його початок масштабної російської агресії.
З перших днів записався до добровольчого формування територіальної громади, охороняв Оболонь. Одразу став куратором для інших.
Одним з об’єктів, які охороняв Тигр, було бомбосховище Університету імені Бориса Грінченка, де від обстрілів переховувалися місцеві жителі. Там Іван познайомився із Сашею, студенткою третього курсу філологічного факультету. Між молодими людьми спалахнули почуття.
Але тривала війна. І коли добровольців із Києва взялися мобілізовувати на передову, Добровольський не вагаючись записався у Нацгвардію та з “Легіоном Свободи” поїхав на Луганщину у саме пекло – Рубіжне, Лисичанськ, Сіверськодонецьк.
“У Івана було багато планів на перспективу. На війні він зацікавився історією, планував вступати на історико-філософський факультет в університет Грінченка. Хотів мати свій бізнес, щоб ні від кого не залежати. Війна змінила його: став більш виваженим, серйозним. Одного разу зізнався мені: “Ти знаєш, війна – це зовсім не те, що нам показують у кіно”, – розповідає Саша.
Іван мав позивний “Тигр” – бо народився у рік Тигра. Побратими кликали його “Тигрик”, “Тигреня”. Його життєва енергія запалювала всіх. У відділенні добровільно зголосився виконувати обов’язки медика і постійно тягав із собою важчезний наплечник із ліками: усі знали, що коли якась проблема зі здоров’ям, треба іти до Тигра – він неодмінно допоможе.
“Загибель Тигра вразила усіх нас. Він вражав усіх якоюсь збереженою у достатньо зрілому віці дитинністю – і то в кращому розумінні цього слова. Емоційний, імпульсивний, довірливий, він був людиною, в якої начало емоційне виразно переважало над раціональним. З ним було непросто, бо його реакція часто могла бути непрогнозованою, але всі помічали у ньому якусь вражаючу щирість. І ще, у нього збереглося прагнення постійно пізнавати щось нове і нове.
Він цікавився різноманітною зброєю, топографією, тактикою, спортом, суспільним життям, українською музикою (дуже любив виконавця патріотичних пісень Ярмака, який з російської перейшов на українську, щедро давав усім слухати на своєму мобільному його записи)”, – згадує побратим із позивним “Історик”.
“Іван дуже любив свою маму, про яку часто з такою теплотою розповідав, любив кохану дівчину, з якою познайомився, коли ще був на Оболоні. У мене досі на руці подарований ним тактичний годинник, і саме Тигр навчив мене ним правильно користуватися. Він належав до тієї світлої частини нашої молоді, яка обирає для себе не варіант комфортної втечі, а шлях жертовного служіння Україні”, – каже Історик.
В Івана лишилися батьки і молодший брат.
Поховають героя в рідному селі Студениця Коростишівського району Житомирської області.
Читайте також:
Загинув Народний герой України Андрій Верхогляд із 72-ї бригади, який у 2017-му з Кизилом взяв позицію “Алмаз” під Авдіївкою
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
