Що нам робити з Чайковським? Чи можна вважати українським композитора, який є представником “русского міра”

Максим Стріха
фізик, письменник, меломан

Отже, маємо перший випадок відкритого опору дерусифікації на інституційному рівні: вчена рада Національної музичної академії України одноголосно ухвалила звернутися до керівництва держави з вимогою зберегти в назві закладу “ім’я українського композитора Петра Ілліча Чайковського”.

Водночас запропоновано проводити відтепер Конкурс імені Петра Чайковського в Україні (благо, Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів виключила знаменитий конкурс Чайковського – один із культурних символів СРСР, а потім Росії – з переліку своїх заходів).

Аргументація тих, хто виступав на вченій раді, проста: Чайковський не був етнічним росіянином – батько його походив з роду запорозького козака Чайки, мати була француженкою. Композитор довго працював в Україні, в його творах є українські теми, він захоплювався талантом українців.

Усе це – правда. Але чи досить цього, щоб вважати Петра Ілліча “українським композитором”?

Втім, поговорімо про це трохи пізніше. Натомість звернімо зараз увагу на ще одну важливу фразу з цитованого повідомлення: “Воювати можуть уряди і армії, культури ж ніколи не можуть воювати одна з іншою“.

Ці слова, автором яких є Герой України поет Юрій Рибчинський, на диво корелюють із твердженням, яке вперто намагаються протягнути й на Заході, і дехто в нас: є поганий Путін, і є велика російська культура Пушкіна, Толстого, Достоєвського і Чайковського, яка вічна і ніякого дотикання до Путіна не має.

На жаль, це зовсім не так. За сьогоднішнім вторгненням в Україну стоять пушкінські слова: “Словянские ль ручьи сольются в Русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос”. Знаменита літературознавиця Ева Томпсон не дарма вважає їх найвиразнішою і найбезсоромнішою декларацією імперіалізму у світовій літературі, на тлі якої бліднуть політично заангажовані вірші Редьярда Кіплінга. А ксенофобія великого “людинознавця” Достоєвського просто зашкалює.

Тож саме “велика російська культура” століттями виховувала в росіян почуття зневаги й ненависті до всіх інших. Зокрема й до українців – щоб переконатися, досить перечитати “Білу гвардію” киянина Михаїла Булгакова. А отже, всіх цих інших можна і потрібно “цивілізувати” (грабувати, позбавляти рідної мови та школи, врешті-решт мордувати й розстрілювати) – заради блага “великої Росії”!

На цьому тлі дерусифікація нашого символічного простору є цілком умотивованою і необхідною.

Адже на карті Києва є не тільки Чайковський. Є на ній імена й десятків інших російських композиторів (художників, письменників тощо) – не лише першої, а й другої та третьої руки. Натомість немає багатьох українських і світових імен.

Тільки в селищі Жовтневе дивом присутній Бетховен (який використав був тему пісні “Їхав козак за Дунай”). Зате зовсім немає Ліста (який концертував у Києві на Подолі й навіть закінчив концертну діяльність в Україні). Немає Баха, Моцарта, Верді й Вагнера – які ніяк не менші від Чайковського.

За таким формуванням нашого символічного простору було аж ніяк не бажання утверджувати любов до культури, а суто прагматичний розрахунок: українці ще змалку повинні в усьому відчувати себе частиною “русского міра”.

Звісно, бажано б не наламати дрів у процесі дерусифікації. Адже разом з імперіалістами та українофобами (Пушкін, Достоєвський, Булгаков тощо) були і люди, щиро прихильні до України (Рилєєв, Тургенєв, Лєсков, Герцен тощо), які гідні того, щоб їхні імена лишалися в розумній кількості на нашій карті – разом з іменами інших прихильних до нас іноземців.

Є й етнічні українці, які, зберігаючи любов до свого народу, в умовах імперії думали й творили російською (Гоголь, Короленко, Ушинський тощо). До всіх цих постатей повинен бути диференційований підхід.

Я вважаю, що ім’я Петра Чайковського повинне залишатися на карті Києва – як одне з багатьох тисяч інших імен в назвах вулиць. Але чи повинне воно залишатися в унікальній назві провідного національного музичного вишу?

Звісно, заманливо було б зробити з Чайковського українського композитора. Адже ми справді повинні забрати в росіян усе, на що маємо законне право: Гоголя (народився на Полтавщині, має потужний сегмент “українських” творів), Остроградського (етнічний українець, не написав жодної наукової статті російською), навіть Ландау (майже всі основні наукові результати отримав у Харкові і, згідно з особистою анкетою з архіву каразінського університету, серед семи різних мов володів – щоправда, на рівні читання – також українською).

Але чи є досить підстав зробити Чайковського – українським? Його козацькі предки перебралися до Росії ще у 18 столітті й давно встигли “обрусіти”, сам він народився у Воткінську і помер у Петербурзі. Чувся лояльним підданцем імперії і людиною російської культури.

Так, його багато що пов’язувало з Україною (для нього – Малоросією). Але на Мазепу у своїй однойменній опері він поглянув крізь призму пушкінської офіціозної “Полтави”. Романси на тексти Шевченка писав на слова перекладів Мея, які дають дуже приблизне уявлення про оригінал. А Лисенку в постановці “Тараса Бульби” обіцяв допомогти за умови, якщо лібрето буде перекладено російською (від цієї пропозиції Микола Віталійович відмовився, а тому своєї головної опери на сцені так і не побачив).

Отже,

серйозно говорити про “українського композитора Чайковського” не випадає,

хоч українські впливи в його житті й творчості безумовно значні. Такі спроби здатні тільки дискредитувати тих, хто їх ініціюватиме. І даватимуть російським агентам серед західних мистецьких кіл підставу наголошувати, які недолугі всі ті українці…

І насамкінець – ще один аргумент, проти якого складно буде заперечити. Та ж сама вчена рада НМАУ на чолі з ректором Тимошенком ще два з половиною роки тому безумовно розглядала Чайковського як російського композитора, заборонивши використовувати українські переклади його вокальних творів у курсах оперної та камерної підготовки.

Нагадаю: тоді громадськість виступила з ініціативою повернути українську мову в наші оперні театри. Але НМАУ цю ініціативу рішуче відкинула, проголосивши: конгеніальний переклад оперного “Онєгіна”, здійснений Максимом Рильським, їй не потрібен, бо Чайковський – російський композитор, і повинен звучати виключно російською, раз уже так писав…

Якби члени вченої ради НМАУ серйозно припускали б тоді, наприкінці 2019-го, “українськість” Чайковського, то й до виконання його творів в українських перекладах (яке, до речі, має за собою тривалу традицію) поставилися б, напевно, прихильніше. Адже італійці таки змусили світ співати “Дона Карлоса” свого великого Верді по-італійському, хоч оригінал опери – французький.

Тому в умовах жорстокої війни збереження в назві провідної української музичної академії імені композитора, який є і залишатиметься одним із символів держави-агресора, є неможливим та аморальним з будь-якого погляду. І це ім’я приречене зникнути – бо так вирішив сам Путін, віддавши наказ розпочати вторгнення 24 лютого.

А ось про майбутнє музики Чайковського в Україні говорити поки зарано. Як відомо, в Ізраїлі досі не виконують Вагнера. Композитор помер задовго до Голокосту, але став одним зі стовпів “великої арійської культури”, на яку спирався “тисячолітній Райх” (як Чайковський є сьогодні одним зі стовпів “великої російської культури”, на яку спирається путінсько-гундяєвський “русскій мір”). І тому ізраїльтянам досі боляче слухати Вагнера – генетична пам’ять про газові камери жива…

Боюся, що й мені ще довго боляче буде слухати донедавна улюблений Перший фортепіанний концерт. Бо за тим у пам’яті зразу зринатимуть бомбардування Маріуполя, Миколаєва й Харкова і розстріли в Бучі. І коли цей біль притихне – передбачати поки не беруся.

Читайте також:
Дерусифікація Києва: результати зі смартфонів – не остаточні, на голосування міськради можуть винести другі-треті варіанти


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".