Польський медфургон для ЗСУ, археологи на передовій та російська смерть під Ізюмом

Автор “Новинарні” вирушив на східний фронт із волонтерами, які доставляють медичне авто одному з підрозділів ЗС України, що воює на Харківщині, під Ізюмом

автор: Олексій Барановський
з Харківської області
фото автора

Мультивен Volkswagen T5 у комплектації “швидкої допомоги” був перегнаний із польського Вроцлава Марією-Крістіною лише за кілька днів. Якщо автомобіль призначений для потреб ЗСУ, він дійсно перетинає держкордон України значно швидше, каже волонтерка.

Це вже третє авто, яке Марія-Крістіна ввезла в Україну – до цього були мікроавтобуси для парамедиків і зоорятувальників.

Реанімобіль вартістю близько 12 тисяч євро був переданий у дар українській армії з Німеччини за участю фонду “Ukraine-Chemnitz-Europa“.

Марія-Крістіна перегнала вже три автомобілі з-за кордону для потреб ЗСУ та волонтерів

“Знайшли і перегнали авто швидко – довше збирали документи”, – розповідає Світлана, дружина військового медика, який прийматиме автомобіль у волонтерів поблизу лінії фронту.

Її чоловік Владислав у довоєнному житті був ученим-археологом. Тепер він відповідальний за польову медицину, а в цьому головне – швидко завантажити пораненого та ще швидше поїхати бездоріжжям. Тому машина має бути міцною і з хорошими функціональними можливостями. Тобто німецькою.

Марія-Крістіна теж захоплюється археологією й тому відгукнулася на заклик колеги, зробивши внесок у спільну справу. “Саме так все і працює, на особистих зв’язках. При цьому кожен закриває свій фронт роботи”, – каже вона.

За кермом карети швидкої допомоги зараз перебуває Михайло Сторожук – один із засновників Київської команди порятунку тварин, добре відомої далеко за межами столиці.

“Ліки до Києва переправляли, поки в області йшли бої. Потім у Бучу та Ірпінь гуманітарку возили, тепер турнікети й інші медичні засоби збираємо, ось швидку пригнали”, – перераховує зооактивіст нові види своєї діяльності за останні місяці. Про братів менших він теж не забуває, але “людське” волонтерство зараз вийшло на перший план.

Зоорятувальник Михайло Сторожук (ліворуч) через війну активізував роботу з медичного волонтерства

Очікуючи на зустріч із чоловіком, який пішов на війну в перший же день – 24 лютого, Світлана каже, що в Україні, на жаль, фактично не працює комітет Блакитного щита. Це своєрідний відповідник Червоного Хреста для об’єктів культури – міжнародна неурядова організація, створена для захисту культурної спадщини в разі збройних конфліктів та стихійних лих.

“І мій чоловік, і інші вчені на фронті, з якими ми підтримуємо зв’язок, дуже стурбовані системним знищенням російськими військами наших пам’яток, об’єктів культури, музейних колекцій”, – наголошує Світлана.

Зруйнований російськими ракетами будинок культури у Лозовій

Прямуючи до місця зустрічі, ми в місті Лозова проїжджаємо наполовину зруйнований будинок культури. 20 травня російські воєнні злочинці вдарили по цій будівлі ракетою. Тоді зазнали поранень семеро людей, у тому числі 11-річна дитина.

Зрештою – довгоочікуване місце зустрічі. З метою конспірації воно кілька разів змінювалося. Кажуть, днями на одному з блокпостів поблизу зловили завербованих росіянами операторів цивільного дрона, який кружляв над українськими позиціями.

Читайте також:
“Відновлюватися будемо довго”.
Як медики-добровольці ПДМШ зі штабом у маєтку Пінчука допомагають цивільним і військовим

Владислав цілує дружину, й у Світлани очі на мокрому місці – це перша їхня зустріч із 24 лютого.

Владислав та Світлана

У цей час волонтери пояснюють військовослужбовцям підрозділу, які ще медичні подарунки привезли зі швидкою.

Машина вирушить на передову за кілька днів. “Треба буде перефарбувати, знизу дещо підварити і зверху наварити”, – каже один із водіїв-парамедиків.

Владислав, який приймає транспорт, дякує волонтерам за “королівський подарунок” і ділиться насущними тривогами: “Проблема з водою, мабуть, холера буде”. Чому? Бо окупанти не забирають своїх “двохсотих”. Тож сотні трупів путінських солдатів залишаються гнити в ярах, лісах, болотах і отруюють собою ґрунтові води, струмки й річки. “Це може призвести до спалаху холери в тутешніх краях”, – попереджає військовий медик.

“Я на нього весь час чекаю. То з Майдану, де він першу контузію отримав, потім з АТО із 2014 року, тепер ось із цієї великої війни, – зізнається Світлана на зворотному шляху. – Але нічого, обов’язково дочекаюсь. І з перемогою!”

Читайте також:
Звільнена Харківщина: як ми вивозили важкохворих із Циркунів після деокупації