Перехід на українську латинку потребує виробленого стандарту і сильного лідера, – заява Академії наук вищої школи

Пропозиція секретаря РНБО Олексія Данілова перевести українське письмо на латинку лягає в канву доцільної вестернізації суспільства та залишається на порядку денному науковців. Однак сама така трансформація впирається у низку проблем, зокрема у відсутності загальноприйнятого стандарту української латинки та у відсутності орієнтованого на Захід політичного провідника-реформатора.

Як передає “Новинарня“, про це йдеться в заяві Академії наук вищої школи України “щодо пропозиції перевести українське письмо на основу латинки”.

“Значний суспільний розголос викликала нещодавня пропозиція секретаря РНБО України Олексія Данилова перевести українське письмо з кирилічної основи на латинку. Академія наук вищої школи України, заснована в 1992 році всеукраїнська громадська наукова організація, яка об’єднує понад 400 провідних докторів наук, професорів, що представляють усі галузі знань і всі регіони держави, підтримує мету глибокої вестернізації українського суспільства, його рішучого відмежування від цінностей і практик згубного для нас «русского мира», яка лежала в основі пропозиції О. Данилова. Водночас АН вищої школи України звертає увагу на подальші передумови цієї проблеми й на обставини, які неминуче супроводжували б практичну реалізацію такої пропозиції”, – ідеться в заяві президії АН ВШУ, ухваленій 16 вересня.

Науковці зазначають, що спроби переведення українського письма на основу латинки неодноразово мали місце, починаючи ще з початку XVII століття.

• У 1844 році Яків де Бальмен та Михайло Башилов підготували ілюстрований рукописний “Кобзар” латинкою, правки до якого вносив особисто Тарас Шевченко.
• У 1859 році український латиничний правопис (на основі чеського) був близький до запровадження в Галичині, що входила тоді до складу Австрійської монархії.
• Прихильником латинки був Михайло Драгоманов, який видав у 1882 році в Женеві “латинізований” текст Шевченкової “Марії”.
• У 1923 році розгляд питання про перехід на латинку ініціював відомий український письменник, лідер організації “Плуг” Сергій Пилипенко.
• У 1927 році правописна комісія в тодішній столиці УСРР Харкові лише невеликою більшістю голосів (25 проти 20) відхилила пропозицію про “латинізацію” українського письма.

Пропозиції запровадження абетки-латинки неодноразово озвучувалися на різних рівнях і в незалежній Україні.

“Водночас звертаємо увагу на те, що загальноприйнята (хоча б у колі лінгвістів) «українська латинка» сьогодні відсутня. Розроблена для передачі власних імен та географічних найменувань система транслітерації не може бути застосована ширше, бо створить значні труднощі при відтворенні ряду поширених звуків та звукосполучень української мови.
Водночас, наприклад, взорована на польську українська правописна «латинкова» система передбачає передавати звук «щ» сполученням чотирьох літер «szcz», взорована на чеську система – сполученням двох літер, але з діакритичними знаками, невластивими для англійської мови: «šč», а розроблена вже в роки незалежності фахівцями НАН України т.зв. «українська оптимальна латинка», де одному звукові ставиться у відповідність лише одна літера, пропонує передавати «щ» як «w» (що не даватиме читачам-іноземцям уявлення про справжнє українське звучання).

Вже цей приклад показує, що виробленню загальноприйнятої «української латинки» неминуче передуватимуть складні наукові дискусії, тривалості яких сьогодні передбачити не можна, і які, в ряді випадків, можуть бути розв’язані тільки вольовим рішенням певної владної особи чи органу (що тягне власні ризики)”, – заявляє АН ВШУ.

Науковці звертають увагу також на те, що запроваждення латинки в українське письмо неминуче спричинить гострі суспільні дискусії. І “такому рішенню опонуватимуть не лише проросійські політичні сили, які за будь-яку ціну прагнутимуть зберегти «духовні скрєпи» з колишньою метрополією, але й значна частина відданих патріотів України, які гуртуватимуться під гаслами історичної тяглості й культурної традиції”.

“За таких умов запровадження латинки стане до снаги лише харизматичному орієнтованому на Захід лідеру-реформатору з високим рівнем особистої влади й довірою більшості суспільства. Саме так «латинізував» турецьку мову в 1928 році Ататюрк. Питання можливості появи ближчим часом «українського Ататюрка» лежить у політичній площині і не може бути предметом розгляду наукової організації, якою є АН вищої школи України”, – сказано у відозві.

Науковці ВШУ наголошують, що письмо на кирилічній основі не може стати на перешкоді євроатлантичним прагненням України.

“Членами Євросоюзу і НАТО є Болгарія, що зберегла кирилицю, і Греція, яка не збирається відмовлятися від своєї освяченої майже трьома тисячоліттями історії абетки. Так само не планує змінювати свою старовинну унікальну абетку Грузія, яка є партнером України в русі до ЄС та НАТО”, – зауважують автори заяви.

Виходячи з цього, АН вищої школи України рекомендує українській владі “зосередитися ближчим часом на інших нагальних заходах, які сприятимуть зростанню національної самосвідомості та євроатлантичних прагнень українців, а також на підвищенні рівня володіння громадянами України англійською мовою”.

“При цьому питання розробки й затвердження справді оптимальної «української латинки» залишається на порядку денному науковців, і лінгвісти Академії візьмуть активну участь у такому процесі, коли його буде ініційовано державою”, – сказано в заяві, що надана з АН ВШУ “Новинарні“.

Читайте також:
В’ятрович вважає ініціативи щодо латинки атакою на українську ідентичність – навів 4 аргументи “проти”