“Отямилась – а мама вже мертва…” Як живе Майя Кремезна, яка єдина в Україні має статус дитини з інвалідністю, набутою внаслідок війни

 

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото авторки

13 лютого 2015 року мешканка Бахмута на Доначчині Марина Кремезна вийшла з дому разом із семирічною донькою Майєю, щоб забрати із дитсадочка молодшу, Віку. В ту мить російські окупанти вдарили по околиці міста, яке тоді ще звалося Артемівськом, з артилерії. Марина з Майєю побігли назад до свого будинку, сподіваючись сховатися. Але натомість опинилися в самому епіцентрі бойовища. 25-річна мама закрила собою доньку – і загинула від розриву снаряда. Майя отримала поранення, але вижила.

За ці шість років Майя Кремезна стала першою і поки що єдиною в Україні дитиною, яка отримала статус дитини з інвалідністю, набутою внаслідок поранення, отриманого під час бойових дій.

“Новинарня” побувала у неї в гостях.

“Про війну говорити важко”

Сестри Майя (праворуч) і Віка Кремезні

Чотирнадцятирічна Майя – висока і тоненька, наче тростинка. Вона вишиває бісером і любить плавати. Але вухо, травмоване шість років тому, не можна часто занурювати у воду.

“Ми з мамою пішли забирати Віку із садочка. Трохи відійшли від дому – і почули постріли. Я заховалася за маму. Ми спершу стояли, а потім побігли. Думали додому добігти, але не добігли, лягли неподалік – пригадує дівчинка події того дня. – А потім я отямилась – а мама лежала… Вийшли бабуся й дідусь, сусіди. Мене занесли в дім. Потім приїхала «швидка», мене забрали”.

Відтак були операції – спершу в Бахмуті, потім у Харкові.

“На нозі в мене був відкритий перелом, на руці – тріщина кістки, зі спини витягали уламок”, – описує свої поранення Майя. Усе це призвело до третьої групи інвалідності.

Майя любить вишивати бісером

Попри лікування, в неї і досі часом болить спина. Через це не можна перенапружуватись.

Нині дівчинка вчиться у дев’ятому класі, має гарні оцінки. З тим, де продовжити навчання, ще не визначилася.

Віка Кремезна

Сестрі Віці тоді було п’ять.

“Пам’ятаю, як бабуся забрала мене із садочка. Перед тим ми теж чули постріли й побігли в підвал – там і пересиділи. Вже потім, коли все закінчилося, за кожним приходили батьки. А за мною чомусь прийшла бабуся. Я спершу не зрозуміла, чому. А коли ми підходили до дому, побачила, як лежить моя мама…” – розповідає дівчинка.

Вона теж висока й струнка, вишиває бісером і любить танцювати. Віці невдовзі виповниться 12, дівчинка вчиться в шостому класі, після школи мріє стати кондитером.

Майя

Дівчата сидять на гойдалці під сливою на подвір’ї бабусиного будинку, де жили всі разом і до трагедії. Показують картини, над якими працюють. А ще – фотографії з подорожей: Туреччина, Єгипет, Хорватія.

Поїздки на відпочинок організовують волонтери. Майя і Віка бувають на закордонних курортах разом із дітьми, чиї батьки загинули під час виконання бойових завдань на фронті. З більшістю з них уже подружилися, підтримують спілкування в соціальних мережах.

Спілкуються переважно про те, про що й усі підлітки – кіно, музика, розваги, перші закоханості. Однак буває, що мова заходить про війну. Тоді галасливі тінейджери розмовляють тихо, мало не пошепки.

“Важко про таке говорити”, – визнає Майя.

Читайте також:
“А мій тато…” Про що говорять у таборі діти, чиї батьки загинули на Донбасі

“Сусідка каже: “У тебе дочку вбило”

Марина Кремезна

Опікунка Майї і Вікторії – їхня бабуся Марина Кремезна-старша. Вона молода й аж ніяк не схожа на бабусю.

Її дочка, також Марина, працювала кухарем на заводах.

“Колеги називали її сонячною дівчинкою. Всі її так любили. Вона завжди усміхалася, – розповідає про доньку пані Марина. – Я ніколи не думала, що таке може статися. Взагалі. Коли почалась війна, я її попереджала, щоб була обережна. «Та що зі мною станеться», – відмахувалась вона. А сталося прямо біля дому”.

Марина показує те місце, де загинула її дочка

Тоді

російські окупанти цілеспрямовано били по житлових кварталах,
ба більше – по міській школі №4 та дитсадку.

Сталося це близько четвертої по обіді. Один снаряд влучив у садок, у школі все побило.

Загинув однокласник Майї – Єгор Молодецький.

“Він так і залишився другокласником, – глухим голосом каже пані Марина. – У нас щороку 13 лютого проводять реквієм у пам’ять про загиблих і як нагадування, яке горе може принести війна”.

Марина-старша саме поверталася з роботи. Марину-молодшу зустріла біля будинку.

Марина-молодша з маленькою Майєю

“Поговорили. Вона мені сказала, що йде в садок за Вікою. А щойно ми розійшлися і я стала відчиняти двері в дім, як «фіть-фіть-фіть», червоне світло… а потім як почало бомбити, тріщати – і шифер, і все. Я тільки кричала. А тоді чую, як сусідка каже: «У тебе дочку вбило».

Вийшли, там лежить донька… мертва. А поруч Майя сидить – сіра, перелякана. Обоє без шапок – їх зняло вибуховою хвилею”.

Вулиця біля будинку родини Кремезних

Бабуся запитала в дівчинки, що болить. Та не змогла відповісти – від больового шоку. І на рівні ноги не підвелася.

“А потім якісь люди (я й досі не знаю, хто вони) кажуть: «Тікайте, може бути ще обстріл». Ну, я взяла Майю і занесла в дім, хоч наче й не можна поранених чіпати. Викликали «швидку», поліцію, все, як належить. Більше в той день обстрілів не було”, – розповідає Марина.

Сліди від уламків на паркані

Згодом сусідка розказала Марині-старшій, що бачила, як вибухова хвиля підняла дочку з онукою в повітря і кинула, наче ганчір’яних ляльок.

Біля сусіднього будинку тоді залишилася лежати нерозірвана міна, Пізніше її підірвали сапери.

На рентгенівському знімку Майїної ноги після поранення видно скоби, якими скріпляли кістку

Малій Майї спершу зробили дві операції – на руці та на нозі.

“Нога була розтрощена. І досі такою лишилась. Спицями скріпили, але кісточка роздроблена, – показує рентгенівський знімок бабуся. – Професор Мезенцев у Харкові сказав, що ніжку вже як зробили, то не переробиш”.

Нога в дівчинки час від часу болить. У тканинах стопи залишилися уламки, через це підвертається палець.

Ще одна велика скалка була в поперековій ділянці хребта. Її витягли, хоч і попереджали, що результати можуть бути непередбачувані.

Згодом лікарі скажуть бабусі: якби дівчинка не була одягнена в штани і куртку, осколок просто перерізав би хребет…

“Нерв трохи зачепило. У неї поперек чутливий, вона кульгає, хоча й каже, що нам здається. А ночами в неї, буває, болить спина. У дитини все ж не повинна боліти спина”, – пояснює бабуся.

Марина Кремезна з фотографією загиблої дочки

Психологічно Майї теж було дуже важко.

“Під’їжджаємо до двору, а вона каже: «Я не буду виходити з машини, я боюсь!». Як тільки гроза – вона ховається. Тільки десь щось – дитина вже боїться.

Колись був грім, і вона так вчепилася в двері крамниці, що не відірвеш.

Кажу: це ж гроза, не переживай. Тільки цього року припинила боятися грози”, – розповідає бабуся.

У перші роки після трагедії Майя боялася сама кудись їздити. І повертатися з лікування в рідне місто: “там стріляють”.

Бабуся Марина з онучками

Марина-старша навіть не мала змоги оплакати дочку – щоб не поглиблювати психологічні травми онучки.

“Коли вона лежала в лікарні, лікар мені сказав: «Суворо забороняю вам плакати і говорити Майї будь-що сумне перед її операцією». А тут Майя намалювала листівку і питає, чи можна вітати з днем народження померлих. Ні, кажу, звісно, не можна. Чомусь їй захотілося маму привітати ще в квітні, хоча в Марини день народження був 4 вересня”, – зітхає бабуся.

Майя Кремезна

Виконуючи настанови лікаря, про загибель мами вона онучці не сказала.

Але Майя все одно дізналася – розповів під час телефонної розмови хтось з однокласників.

“Одного дня вона в мене запитує: «Чому ти мені нічого не кажеш?» А як сказати?.. І тут вона зізналася, що вже все знає… Питає: «А як же ми далі будемо жити?» Кажу, житимеш із нами, разом із сестричкою”.

Читайте також:
З початку війни на Донбасі загинули понад 3300 цивільних, – ООН

Як оформити статус дитини з інвалідністю,
набутою внаслідок поранення під час бойових дій

Сестри Кремезні зі спеціалісткою з соціального супроводу ГО “Проліска” Ольгою Юдіною

У лікарні Майя від стресу не хотіла їсти, тож заробила гастродуоденіт. Нині найбільше витрат іде саме на лікування шлунку.

Що стосується хребта та ноги, тут медичне обслуговування безкоштовне.

У повному обсязі держава забезпечуватиме й ліками – це передбачено статусом дитини з інвалідністю, набутою внаслідок поранення під час бойових дій.

У липні Майя стала першою і поки єдиною в Україні з таким статусом. Відтепер вона має пільги на проїзд, не повинна платити за комірне.

Зібрати потрібні документи й оформити статус допомогла громадська організація “Проліска”. На це пішло три роки. Найдовше чекали внесення змін до законодавства, адже раніше воно не передбачало одержання такого статусу неповнолітніми.

Довідка про те, що Майя Кремезна має статус дитини з інвалідністю, набутою внаслідок війни

“Статус може отримати дитина, яка дістала поранення під час бойових дій, і це поранення спричинило інвалідність. Це потрібно підтвердити документами з поліції, лікарні. Рішення про надання статусу ухвалює міжвідомча комісія – встановлює зв’язок між інвалідністю та пораненням. Після того, як встановила зв’язок, потрібно подати ці документи на МСЕК (медико-соціальна експертна комісія – “Н”) – вони визначають групу інвалідності та вказують, що її спричинило. А вже опісля відділення соцзахисту видає дитині довідку”, – розповідає Ольга Юдіна, спеціалістка з соціального супроводу.

Ольга Юдіна

За словами фахівчині, існує поетапна інструкція, як зібрати та оформити необхідні папери.

Насамперед дитині, яка дістала поранення, потрібно просто оформити групу інвалідності. І вже після цього збирати пакет документів, що доведуть: інвалідність виникла внаслідок бойових дій.

Нині фахівці “Проліски” допомагають отримати необхідні документи ще одній родині. Двом дітям, із якими також збирали пакет довідок, відмовили в статусі. Тепер вони вже повнолітні.

Загалом, каже Юдіна, на Донеччині та Луганщині на статус дитини з інвалідністю, набутою внаслідок бойових дій, нараз можуть претендувати близько сотні дітей.

Читайте також:
“Уламки” – фільм про дітей, які постраждали від війни на Донбасі

“У пам’ять мирних мешканців, які трагічно загинули під час обстрілу…”

Меморіал на подвір’ї Бахмутської школи №4. Навпроти – той самий дитсадочок, де Віка не дочекалася маму

На будівлі школи №4 в Бахмуті і досі видно пошкодження. “Подзьобаний” уламками паркан. Зовсім поруч і дитсадок, куди того дня так і не дійшла по Віку мама Марина.

На подвір’ї школи – меморіальна стела. На граніті напис: “У пам’ять мирних мешканців, що трагічно загинули під час артилерійського обстрілу міста 13 лютого 2015 року”.

У лютому тут знову проведуть реквієм. За Єгором, який назавжди залишиться другокласником. І за за Мариною, яка ніколи не побачить своїх доньок дорослими.

Школа №4 у Бахмуті

Читайте також:
Танковий Миколай. Замкомбата батальйону “Звіробій”
возить подарунки дітям загиблих побратимів

У шкільному паркані й досі залишаються отвори від мінних осколків

Читайте також:
“Обстрілюють за українську позицію”. Як потерпає пані Наталя із прифронтового села Травневе


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.