У Холодному Яру нагородили нових “Народних героїв України”

У Холодному Яру, на хуторі Буда в Чигиринському районі Черкаської області, відбулася вже 34-та церемонія нагородження громадською відзнакою “Народний герой України”. 

Урочистий захід пройшов у суботу, 21 серпня, в музейно-етнографічному комплексі “Дикий хутір”, що поруч зі славнозвісним дубом Максима Залізняка.

Ця церемонія була особливою, адже, крім відзначення нових номінантів, на ній презентували книгу “Народні герої України. Історії справжніх” – про попередніх нагороджених. Увійшло до неї й інтерв’ю з “Новинарні“.

“На видання книги, як і срібло на ордени, гроші збирали всім світом. Тому вона, як і нагорода, – народна. Напередодні 30-річчя Незалежності України важливо розказувати про людей, які виборюють самостійність країни, боронячи її від окупанта, захищаючи її право на власний шлях. Бачити обличчя цих людей, зазирнути в їхні очі за допомогою неперевершеного портретиста Романа Ніколаєва – важливо для кожного громадянина України.
Люди, чиї свідчення про війну будуть в цій книзі, – вже історичні постаті. Берегти цю історію, не дозволяти її перекручувати – це і є головне завдання укладачів цієї книги”, – зазначає упорядниця видання, журналістка Віолетта Кіртока, яка входить до оргкомітету “Народного героя”.

Для гостей церемонії грали музиканти етно-рок-гурту TaRuta, які з початку війни на Донбасі дали вже безліч волонтерських концертів для ЗСУ та добробатів і присвятили нашим захисникам багато авторських пісень “(як-то “Вічно молоді“, “Думки після бою“, “Дике поле“, “Ангели” та ін.

Хто отримав відзнаку “Народний герой України”
під час 34-ї церемонії нагородження в Холодному Яру:

Рустам Хамраєв (посмертно)
24-й батальйон територіальної оборони «Айдар»;

Михайло Сусло “Слідопит” (посмертно)
добровольчий батальйон ОУН;

Євген Коростельов (посмертно)
128-ма окрема гірсько-штурмова бригада, комбриг;

Михайло Дзерин
72-га механізована бригада;

Роман Стегура
128-а окрема гірсько-штурмова бригада;

 Євген Шаматалюк
95-та десантна бригада;

підрозділ “Сови”
аеророзвідка;

Сергій Ярощук
танковий батальйон “Звіробій”

друг “Браконьєр”
Українська добровольча армія;

Ольга Покровська
допомога полоненим;

Семен Рудковський “Сем”
інструктор із бойової підготовки;

“Армія SOS”
волонтерська організація

Нагадаємо, що громадський орден “Народний Герой України” існує з червня 2015 року. За цей час недержавним орденом, створеним волонтерами, було нагороджено більше 450 осіб.
Існує два види колодок ордену: червоно-чорна – для тих, хто захищає Україну зі зброєю в руках, жовто-блакитна – для лікарів, волонтерів, громадських діячів, журналістів.
Нагорода вручається громадянам України, а також громадянам іноземних держав за видатні заслуги в обороні незалежності України і волонтерську допомогу Збройним силам України. Подання на Героя може зробити будь-яка людина.
Орден виробляється зі срібла, що надходить від простих громадян. Остаточні рішення про нагородження ухвалюються після публічного обговорення кандидатів на сторінці проєкту в мережі фейсбук.

Читайте також:
Фронтова волонтерка-парамедик, “Народний герой України” Ірина Митрофанова: перемогти ворога і власну онкохворобу

ДОВІДКИ ПРО ГЕРОЇВ

Посмертно:

1. Рустам Хамраєв

24-ий батальйон територіальної оборони «Айдар»

Батько Рустама— узбек, мати — українка. У 1993—1994 роках Хамраєв служив у Прикордонних військах, у 1995-ому році — у Сухопутних військах Збройних сил України, військову присягу Україні і українському народові склав 26 грудня 1993 року. Почесний громадянин міста Луцька і Волинської області.

У лютому на Майдані Рустам Хамраєв стояв на барикадах, із-під куль снайперів діставав поранених та вбитих побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами. Дістав контузію.

Не пролікувавшись належним чином, у березні 2014 року знову повернувся на Майдан. Був волонтером в «МедАвтоМайдані Об’єднаному» («МАМО»), який допомагав постраждалим на Майдані і сім’ям загиблих, жив у наметовому містечку. Коли розпочалася збройна агресія проти України, Рустам на війну на Схід поїхав добровольцем прямо з Майдану, не сказавши про це ні слова родині. Не хотів бентежити.

«Вдома ми його не втримали. У березні він знову поїхав у Київ на Майдан. Коли їхав, дійшов до ліфта і … повернувся, нібито щось забув. Дістав із сумки два магнітики з надписами «Україна понад усе!» і «Слава Україні!» і повісив їх на холодильник. Витягнувся, начебто віддавав честь, постояв пару секунд, сказав: «Тепер — усе!» – і вийшов. Більше ми його не бачили», – згадує батько Рустама.

Ранком 17 червня 2014 року потрапила в засідку і була полонена група «айдарівців» і десантників з 80-ї аеромобільної бригади. Тож комбат «Айдару» відібрав і скерував найбільш досвідчених бійців, щоб визволити селище Металіст від бойовиків і звільнити наших бійців. Дорогою бійці потрапили в засідку та вступили у бій проти добре озброєних терористів із важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу, стримував наступ терористів, самотужки утримував позицію, але сили були занадто нерівні. Під шквальним вогнем терористів солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців, надав їм можливість перегрупуватися і забезпечив їх відхід у безпечне місце. Рустам був розстріляний із великокаліберного кулемета з танка — розривні кулі розтрощили бійцю голову, тулуб і ногу. Смерть була миттєвою.

Останній запис в блокноті Рустама: «Отримав автомат АКС-74, 4 магазини. Стояти на смерть! Україна понад усе!!!». Він дотримав слова.

2014 року Рустам був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), а 2015-го – одним із перших нагороджений найвищою нагородою УПЦ Київського Патріархату — медаллю «За жертовність і любов до України».

Про життя та героїчну смерть Рустама Хамраєва знято декілька документальних фільмів. Серед них «Воїни миру. Рустам Хамраєв» і «Заміновані вірністю» про Рустама і його вівчарку Баді.

2. Михайло Сусло «Слідопит»

добровольчий батальйон ОУН

З весни 2014-го Михайло Сусло часто бував в Одесі, допомагав одеським патріотам захищати місто від проросійських сепаратистів, чергував на блокпостах для перекриття можливостей завезення зброї з Придністров’я, займався волонтерством, навчав молодь у таборі як інструктор.

На фронт пішов добровольцем, воював у складі батальйонів «Айдар» та «Азов».

Наприкінці січня 2015-го вирушив у район Донецька, у селище Піски. У розвідку ходив сам, не наражаючи на небезпеку особовий склад, завдаючи противникові значних втрат, за що отримав позивний “Слідопит”. Ворог також стежив за Михайлом, за його голову була призначена значна винагорода.

25 березня 2015-го поблизу селища Піски Ясинуватського району під час розвідки в околицях Донецького аеропорту Сусло помітив сліди біля «секрету» та вирішив їх перевірити. Просунувся уперед, але потрапив у засідку. У результаті ворожого обстрілу дістав поранення. Витягнути бійця у темряві під обстрілами вдалося лише з третьої спроби. Вранці 26 березня Михайло Сусло помер у лікарні від втрати крові.

3. Євген Коростельов

128-ма окрема гірсько-штурмова бригада

У 2014-му командир бригадної артилерійської групи «25-ки» підполковник Коростельов бив ворога під Рубіжним, Красним Лиманом, Слов’янськом, Дебальцевим, Шахтарськом, Вуглегірськом. Його «арта» нищила противника професійно і безстрашно, дивом вислизаючи з-під обстрілів у відповідь. Приміром, у ході операції з визволення Лисичанська його самохідно-артилерійський дивізіон точними вогневими ударами дав змогу парашутно-десантним підрозділам бригади та підрозділам інших частин виконати поставлені перед ними завдання з мінімальними для них втратами.

А під ДАПом він протягом усього кількох днів ювелірно знищив два танки, кілька бронемашин, з десяток авто та чотири протитанкові гармати противника. Там Коростельов дістав важку контузію.

12 листопада 2019 року під час виконання бойового завдання, особисто оглядаючи позиції бригади на ввіреній ділянці фронту, полковник Євген Коростельов дістав поранення та мінно-вибухові травми поблизу Новотроїцького. Життя Євгена обірвалося 19 листопада внаслідок отриманих поранень.

Прижиттєво:

4. Михайло Дзерин

72-га механізована бригада

Починаючи з весни 2014 року, Михайло постійно на війні. Він потрапив в оточення на кордоні в Луганській області, був свідком виходу розбитих колон з-під Іловайська, врятував кинутий екіпажем танк під Волновахою, формував лінію оборони. За півтори «гарячих» роки на війні проявив себе талановитим командиром, дії якого допомогли зберегти особовий склад.

«Нам поставили завдання – прикрити два мости. Це була дорога з Іловайська. По ній мали виходити колони. Ми заходили туди ввечері, але заблукали. Одне село двічі об’їхали. Начштабу вирішив ночувати на околиці. Зранку нас мінометами крили, поки ми йшли колоною. І ми натрапили на сепарський блокпост. А на жодній нашій машині, чомусь так вийшло, не було ні прапора, ні позначки нашої. Сепари машуть нам, ми – їм. І влітаємо в Старобешеве. Зайняли мости, розставили техніку, нумо організовувати все. Я пішов з іншими бійцями перевірити вулиці, які залишалися у нас позаду. Бачимо, стоїть біле «Шевроле», а між сидіннями – автомат. Дістали з салону два автомати, пакет із радіостанціями, зарядками, ящик із гранатами. Завдяки знайденим радіостанціям ми накришили там ворогів достатньо, бо ж чули, що вони говорять»,  –  згадує офіцер одні з перших своїх боїв.

5. Роман Стегура

128-а окрема гірсько-штурмова бригада

Роман Стегура бере участь у війні на Сході з березня 2016-го і до сьогодні. Розпочав бойовий шлях із командира взводу у 128 огшбр, згодом очолив роту, сьогодні є заступником командира батальйону.

Упродовж 7 місяців рота під його керівництвом успішно виконувала завдання на РОП «Мурашник», що знаходився поблизу Донецького аеропорту. Неодноразово командир роти здійснював вилазки до противника та знищував його вогневі засоби та техніку особисто. Протягом всього періоду на даному РОПі Стегура не допустив втрат серед особового складу роти.

У населеному пункті Зайцеве влітку 2017-го під час обстрілу ротного опорного пункту лейтенант Стегура, діставши поранення, відмовився від госпіталізації та продовжував управління підрозділом. При звільненні населеного пункту Гладосове організував надійне прикриття підрозділів 1-ї мотопіхотної роти, яка виконувала завдання в «сірій зоні».

У серпні 2018-го при враженні противником ЗІЛ-131 (водовозка) Роман першим надав допомогу та забезпечив евакуацію поранених у безпечне місце, здійснивши прикриття підходу та відходу санітарного автомобіля.

У вересні 2018-го під час нападу ДРГ противника на позиції РОПу Стегура вміло організував оборону та не допустив втрат серед особового складу та техніки.

6. Євген Шаматалюк

95-а десантна бригада

Євген Шаматалюк очолював та брав участь у боях за звільнення Слов’янська, Червоного Лиману, Ямпелю, Амвросіївки, Маринівки, Дмитрівки, Донецького аеропорту, Авдіївки.

Попри поранення під час оборони ДАПу і звільнення Дмитрівки у 2014-му, Шаматалюк продовжував атакувати ворога. Удруге десантник був важко поранений, але згодом, після лікування, повернувся у підрозділ.

Сьогодні Євген продовжує службу і очолює бойовий підрозділ 1-го десантно-штурмового батальйону 95-ї десантно-штурмової бригади.

7. Підрозділ «СОВИ»

Аеророзвідники здійснюють відеоспостереження за позиціями ворога і забезпечують інформацією підрозділи на передовій. Часто «СОВИ» працюють у полі зору ворога, що робить їхню діяльність украй небезпечною. Але саме вони стали очима нашої армії, її гострим зором.

8. Сергій Ярощук

танковий батальйон «Звіробій»

Сергій Ярощук командував танковим взводом, виконував обов’язки командира роти в зоні бойових дій на Сході України з жовтня 2014-го до вересня 2015-го року. За весь період бойових дій не втратив жодного танкіста і жодного танку.

У секторі “М” у період із 30 жовтня 2014-го року до січня 2015-го здійснював прикриття мотопіхотних підрозділів 23 омпб 93 омбр у районі Новоселівки-Другої, Чермалику, Павлополю.

Декілька записів із журналу бойових дій: «12.11.2014. У результаті обстрілу знищений спостережний пункт та вогнева точка противника північніше Таврічеського”.

«У секторі “Б” у період із 21 січня до 30 червня 2015 року Ярощук здійснював вогневе прикриття підрозділів 93 омбр, 95 оаембр у районі Авдіївки, Донецького аеропорту, Водяного, Опитного, 28 омбр – у районі Мар’їнки.

9. Доброволець друг «Браконьєр»

Українська добровольча армія

З огляду на діяльність бійця, розказувати про його подвиги поки не можна, адже від них залежить багато поточних і майбутніх воєнних операцій. Але ми сподіваємось, що одразу після переможного завершення війни українці дізнаються про мужні вчинки цього снайпера.

10. Ольга Покровська,

волонтер

Попри свій пенсійний вік Ольга Покровська з міста Суми не тримається осторонь допомоги армії. За власною ініціативою та розуміючи всю небехпеку і ризик для власного життя Ольга поїхала в Донецьк, щоб передати речі нашим військовополоненим. Їй це вдалося. Декілька років поспіль вона кожні два місяці заїжджала на окуповану і передавала в СІЗО Донецька ліки, іжу і одяг нашим полоненим, дякуючи чому їхнє життя в тих умовах хоча б трохи поліпшилося. А також її передачі давали надію нашим хлопцям на звільнення. 

11. Семен Рудковський, «Сем»

інструктор із бойової підготовки

Від початку війни на Сході Семен одним із перших почав навчати добровольців і бійців ЗСУ. При цьому, за свідченнями побратимів, він сам ходив разом із тими, кого готував, у бій, а іноді і за лінію фронту. Так Рудковський дістав уламкове поранення в  руку, але до госпіталю не поїхав, залишившись на передовой.

За перші 3 роки війни «Сем» підготував понад 1000 осіб, при цьому не маючи статусу учасника бойових дій. Серед його учнів бійці таких підрозділів, як розвідувальна рота 95-ї бригади ПДВ, 81-ша бригада ПДВ, інструктори 199-го навчального центру ПДВ, спецпідрозділ “Булат”, 1-ша група 3-го полку спецпризначення, 13-ий штурмовий батальйoн ПДВ, 72-га механізована бригада, полк «Азов». Семен Рудковський має понад 20 подяк від різних генералів і командирів частин, командування державної прикордонної служби і керівництва служби безпеки президента України.

12. «Армія SOS»

волонтерська організація

«Армія SOS» — одна з провідних волонтерських організацій допомоги українським військовим у зоні АТО, створена в 2014-му. Займається виготовленням безпілотних літальних апаратів, закупівлею та програмуванням планшетів для артилеристів, постачанням автотранспорту, радіорозвідувального обладнання, глушників для зброї та наданням різноманітної іншої допомоги. Серед іншого впродовж війни волонтери «Армія SOS» передали до війська вже понад 10 тисяч планшетів із програмним забезпеченням, що використовують в арміях країн НАТО. Свої розробки волонтери навіть представляли на закордонних виставках.

Читайте також:
“Ти вартий цієї нагороди, а ця нагорода варта тебе”. Як у Сумах нагороджували нових “Народних героїв”