СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
2249344 +681
Летальні випадки:
52876 +27
Одужали:
2184880 +515
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 11301274 (+22330). Оновлено: 08:13 27.07.2021

Піски в зеленому морі: як живе і воює колись елітне селище на лінії фронту під Донецьком

 

автор: Анастасія Федченко
із Донецької області
фото авторки

Ранок. Сонце пече, випаровуючи із землі нічний дощ. Від того надворі задушливо, наче в лазні. Футболка під бронежилетом швидко мокріє від поту, ноги – від вологої трави. Вона тут висока й аж шовкова.

Село Піски під Донецьким аеропортом нагадує зелене море. Ще ніколи тут не було так багато рослинності. Здається, трави й чагарі прагнуть відвоювати своє, забране колись людиною. Чи просто прикривають наслідки війни, яка точиться тут уже сім років і не думає припинятися.

Військові між позиціями пересуваються так, наче пливуть у цьому морі. Опорник – як острівець, де треба чатувати, щоб тебе не взяли на абордаж.

Зелене море в Пісках

Новинарня” з’ясовувала, як зараз живуть оборонці Пісків із 58-ї мотопіхотної бригади ЗСУ та місцеві цивільні мешканці. А попри те, що Піски – традиційно одна з найгарячіших точок на лінії фронту, тут усе ще залишаються кілька “аборигенів”.

Медсестра Наталя

До медичного пункту потрібно пливти морем трави, що “залило” вулиці. Острівець – цегляна хата, біля якої сидять медики, розмовляють, курять. На столі у вазі стоять лілії: війна війною, а побут прикрашати хочеться.
У хаті чисто, прохолодно, на полицях акуратно розкладені ліки.

Екскурсію медпунктом мені проводить Наталя. Жінка невисока, з русою косою майже до пояса, показує картини, які малює у вільний час.

Наталя

Наталя ходила до діда Василя, який живе в Пісках, коли тому прилетіло в будинок.

– Він (Василь Бурмистров 1940 р.н. – “Н”) удома робив собі олів’є. Аж тут шандарахнуло у дворі перед хвірткою. Він вийшов подивитися. Щойно вийшов, як наступний прильот – уже в кімнату, де був хвилину тому. У нього трохи стрес. Ну як “трохи”? Тиск підскочив, 220 на 130. Серденько. Він рознервувався. Ми його заспокоїли, дали таблеточок, накрапали крапельок – тиск упав. Хлопці почали провідувати діда. Він заспокоївся, повеселішав. Розповів про все своє життя: і де вчився, і коли женився, про дітей, словом, усю свою долю, – посміхається санітар-стрілець. – Потім ми ще ввечері зі Станіславівною ходили його провідували, переміряли тиск – усе було нормально, стабільно.

У медпункті

Читайте також:
Окупанти 120-м калібром обстріляли житлові будинки в Пісках – великі руйнування. ФОТО, ВІДЕО

Наталю покликали і тоді, коли загинув водій мотопіхотної роти Андрій Гонар.

Коли обстріл трохи вщух, жінка піднялася з укриття і сиділа біля “тапіка” – єдиного доступного засобу зв’язку. Згодом на її мобільний почали приходити повідомлення, що є загиблий.

– Виїхали з Олегом. Виходить, що почався обстріл, вони вискочили, щоб бігти в укриття, він (Гонар) біг останнім. Снаряд влучив у дерево, й уламки рикошетом посікли – у живіт, у голову. Осколки такі добрячі, великі, гострі. Там без шансів. На місці загинув, – медсестра робить паузи між словами. Коли розповідає про загиблого, починає плакати: – Дуже добрий, хороший чоловік. Шкода дуже. Мій син Слава його знав. То мені було важко сину повідомити. Йому дуже боляче було. Андрій оце возив щось хлопцям на “Республіку Міст”, продукти якісь, а щось не довіз. Сказав – “завтра довезу”. А на завтра вже його привезли…

Загиблий військовослужбовець 58 омпбр Андрій Гонар

Медик показує у телефоні фото загиблого. Руки тремтять.

Наталя – теж із Сумщини, працювала хірургічною медсестрою в обласній лікарні. Майже рік тому підписала контракт. Прийшла за сином, який служить у роті вогневої підтримки.

– Сказала якось сину, що хочу на контракт в армію. Поки пішла на добове чергування на роботу, приходжу, а вдома немає нікого. Дзвонить: “Мамо, я в військкоматі проходжу комісію. Тобі доведеться почекати”. Його дружина Соня – вагітна, хтось мав няньчити їхнього малого. Ну, я і затрималася вдома майже на два роки. Мріяла про армію. Якби могла, ще у 2014-му пішла б. В мене ще молодший син був підлітком, має інвалідність. Ну, виняньчила всіх – і пішла, – посміхається жінка. – Це така потреба. В Україні війна. У Сумах її нема, але російський кордон поруч. Як техніку возили, танки переганяли, все чутно було.

Деякі кажуть: “ви заробітчани”. Хочеться таким показати фотографію Андрія і сказати: так приїдьте і ви заробіть!

Читайте також:
Під Пісками загинув старший солдат Андрій Гонар із 58 омпбр

Піщанин Іван

Вулиця Олімпійська в Пісках – це приватні будинки, більші й менші. Біля колишніх подвір’їв ростуть вишні, троянди, лілії.

Іван Бурмистров, якого видно крізь пробоїну від обстрілу у воротах

Трави – море. Біля будинку №7 вона трохи витоптана. Ворота посічені уламками. Крізь них видно цибулю, що росте на присадибній ділянці.

Саме тут живе дід Василь Бурмістров, якого відпоювала краплями Наталя.

Із двору виходить не Василь, а його син Іван – високий чоловік у футболці та синіх спецовочних штанях. Не надто говіркий, але погоджується показати подвір’я.

Мешканець Пісок Іван

22 травня, коли в їхній двір прилетіли один за одним два снаряди, Івана не було вдома – відвозив продукти бабі Соні, ще одній місцевій.

– Батя вийшов, і слава Богу, – каже російською чоловік. – Якраз у його подушку підривач влучив. Провалило горище, стелю. Його кімната була засипана тиньком і мотлохом. Я вже потім, як прибирав, той підривач знайшов.

Іван із підривачем

Іван живе у воєнних Пісках уже сім років безвиїзно.

– Чому не виїжджаєте?

– Ну як вам сказати? Подаруйте мені дім у Маямі, я там житиму, – сміється 54-річний чоловік.

– Але ж готові люди прийняти переселенців навіть безкоштовно по селах в Україні.

– Нє. Як казав сусід дід Женя – “жив-жив і житиму”. Мій дім, моя земля, моя свобода.

Будинок Бурмистрових

До війни Іван працював на заводі в Донецьку – 20 хвилин пішки через поле. На підприємстві виготовляли зброю “починаючи від ручної гранати і закінчуючи боєголовкою до “Точки-У”. Отримував 3600 гривень, “плюс шабашки”, було добре.

– Прилетів до нас виріб номер 45, – оповідає чоловік зі знанням справи. – Це артилерія калібру 122 міліметри. Ось бачите, на осколку такі смужки? Це означає, що він сталевий. А сталь – це артилерія. Бо міни – то чавун.

Іван показує уламки, які зібрав на веранді. Його непросто розговорити. Але про завод погоджується розповісти.

– Одні стріляли по ньому з усього, з чого тільки могли, а інші – на брухт розібрали. Хлопці, з якими я працював, ходили подивитися. То там під обваловкою, а це земляний вал десять метрів заввишки, а під ним іще десять метрів углиб – кабель, то вони і той кабель витягли. Уявляєте, який обсяг робіт рєбятки провели, щоб кабель витягти? Був заводик – і нема нашого заводчика.

Двір Бурмистрових

Чоловік перші три роки війни не працював, а нині він – соцпрацівник у благодійній організації, допомагає місцевим пенсіонерам.

– Одинадцять людей зараз у Пісках, сім домоволодінь. До війни 3,5 тисячі було по списках на вибори. Як вам пояснити, які були Піски?.. Отам наступний посьолок, то там будиночки коштували близько 60 тисяч доларів, а тут – від 120. Ось вам і вся відповідь на питання, якими були Піски.

– Чому так дорого?

– Конча-Заспу знаєте? Ось і Піски так під Донецьком були, – посміхається Іван. – Як Рубльовка в Москві. Це Піски. Ну, але зараз бардак тут. А був порядок. Повісили скрізь світлодіодні ліхтарики. У Пісках вони перші з’явились. У Первомайці багато пісківських сидять, то їх просто сюди не пускають. Якби пустили, уже б почали колупатися і відновлювати все потроху.

Будинки й вулиці Пісків нині, фотогалерея (гортайте):

Піски - село - обстріляний будинок_1 Піски - село - обстріляний будинок Піски - село - обстріляний будинок_2 Піски - село під Донецьком - буяє рослинність (6) Піски - село під Донецьком - буяє рослинність (5) Піски - село - обстріляний будинок_3 Піски - село - обстріляний будинок_4 Піски - село - обстріляний будинок_5 Піски - село - обстріляний будинок_6 Піски - село - обстріляний будинок_книжка Піски - село_1 Піски - село - ПТН ПНХ Піски - село - ООС - Тризуб Піски - село під Донецьком - буяє рослинність (1) Піски - село під Донецьком - буяє рослинність (2) Піски - село під Донецьком - буяє рослинність (3)
<
>

– А який сенс колупатися? Війна ж.

– Ну якби їм дозволили повернутися, уже б нічого ніде не літало.

Місцевий Іван уперто вірить, що повернення місцевих зупинило б війну. Так діти вірять – якщо затулити долонями очі, тебе ніхто не побачить.

Каже, сім років тому “недобре починалося”:

– Так воно і всьо. Один клоун утік, інші вилізли, і все, і почався бардак.

Груша, яка “відмучилася”

За його будинком – невеликий город, на якому ростуть гарбузи чи кабаки. Поруч лежать іще свіжі спиляні гілки груші з чималими плодами. Іван каже: дерево страждало від осколків усі сім років, то й вирішив спиляти, “щоб не мучилась”.

Поводир Єжик

По позиціях біля села Піски нас супроводжує сумчанин Єгор, йому 22, побратими кличуть його “Єжик”. Невисокий, зграбний, спортивний. А ще – ідейний. Молодший сержант Єжик багато та емоційно говорить про військо і про те, що хотів би змінити, як хотів би воювати. Якщо Єгор залишиться в армії, Збройним силам поталанить, ловлю себе на думці.

Єгор

– Днями у нас були втрати в сусідній роті. Мінометний обстріл. Провокації зі стрілецької зброї йдуть постійно: автомати, кулемети. Працюють підствольними гранатометами, АГС. Також із ПТРК відпрацьовували, – розповідає боєць.

Під час обстрілу окупанти піднімають безпілотники, щоб коригувати вогонь. Ворожі “пташки” літають тут періодично.

Кілька днів тому до українських позицій наближалися російські розвідники – дивилися, чи заміновано, чи з’явилися нові вогневі точки та спостережні пункти ЗСУ.

– Якщо не пильнувати, вони можуть запросто зробити свою роботу – зайти на нашу позицію,

звідки їх буде важко випровадити, – каже Єжик.

26 червня, коли загинув Андрій Гонар, Єгор саме чергував на позиції. Була ніч. Коли прилетіла перша міна, бійці отримали команду сховатися в укриття.

– Судячи з приходів, почали вони з 82-го [калібру], а потім на підкріплення вже 120-та лягла. До десятка мін упало. Потім удень довели інформацію, що в нас “200”, – зітхає Єжик.

Єгор

Читайте також:
У Кривому Розі оголосили день жалоби за загиблим на Донбасі Андрієм Гонарем

Він посміхається на питання, чому ворог стріляє з забороненої Мінськими домовленостями зброї. Перемир’я на собі сержант так і не відчув.

– Я б не сказав, що зараз загострення. Просто напруга на якийсь час спала, а зараз знову проявилася, – констатує війсбковий.

Російські окупанти по той бік лінії зіткнення щось активно пиляють та косять. Чутно, як працюють бензопилка і бензокоса, каже Єжик.

Також бойовики застосовують окопні міни для створення нових укріплень. Аби поправити щось на позиціях, вилазять на повен зріст у “час бабака” – близько четвертої ранку, коли чергові вже не так пильнують, і навіть якщо буде команда відкрити вогонь, можуть не зорієнтуватися одразу.

Єгор біля ПК

Єгор служив “строчку” у прикордонних військах, торік підписав контракт зі Збройними силами.

– Звик до армії. І хотілося побачити та пережити це все. Але 2014-2015-й уже не переживеш і не побачиш…

– Ну ви тоді і за віком не проходили.

– Не пощастило, – серйозно каже Єжик. – Я не розумію, що тут роблять ті, в кого є дружина, діти. У нього є що втрачати. У нього є родина. Я зараз не про батьків, а про власну сім’ю. А в мене що? Батьки, брати. Дітей нема. Може, будуть колись, після армії.

Котолюб Володимир

– Гляньте, яке в нас поповнення, – Єжиків побратим Володимир виносить із бліндажа “букет” кошенят.
Тримає їх ніжно. По траншеї сновигає невеличка смугаста кицька Маша – мама поки безіменних і ще сліпих малюків.

Володимир

– Із “пеки” (кулемет Калашникова – “Н”), із автоматів прострілки роблять, – говорить солдат. – Вчора ось стріляли близько сьомої вечора, недовго, з пів години, може, трохи більше. Безпілотники різні літають: і непрофесійні, і “крила”. Недавно ось рились на своїх позиціях напроти. Щось копають, хтозна-що.

Володимир – із Котельви на Полтавщині. Це перша ротація для солдата. Він неговіркий. Веселіший стає, коли розповідає про кошенят.

– Одне он почало дивиться. З ними легше. Прийдеш, погладиш, радість хоч якась. Кішку годуємо. У мене і вдома двоє котів і троє собак.

Пісківські коти

Володя відносить кошенят до бліндажа, бере трубу розвідника і дивиться в бік ворожих позицій. Сентименти сентиментами, а пильнувати треба.

Читайте також:
Після затишшя окупанти вчинили мінометний обстріл під Пісками

Будівельник Віталій

На сусідню позицію знову доводиться пливти через шовкове зелене море, далі – пірнати в траншею; мокра земля під ногами трохи роз’їжджається. Втім, каже Єжик, це вже майже сухо. Пару тижнів тому плавали по коліна в багнюці.

На наступному “острові” чатує 44-річний Віталій. Удень, каже, можна трохи розслабитись.

Віталій

– Ніч покаже, як воно там буде. Вони (окупанти) здебільшого вночі чи під ранок відкривають вогонь. Удень ховаються, копають. Часом видно, як земля летить – тут недалеко, метрів п’ятсот. Розширюють позиції потроху.

Ніч на передовій повниться дзижчанням комарів, пострілами й вибухами, гуркотом техніки, яку переміщує ворог – танки, самохідні артустановки. А ще ніч – найкраща пора для роботи ворожих снайперів: у теплоприціли добре видно силуети. Наші воїни навіть закрили бійницю – кілька разів окупанти влучали в неї, поцілили в одного з армійців, добре, що в касці був.

– Снайпери такими наче напливами працюють: приїдуть, постріляють, потім пару тижнів немає. Буває, ловлять на живця: стріляють, щоб ми дали відповідь, десь розслабились, а потім снайпер підключається. Ну, ми стараємося бути уважними. Але коли стріляють прицільно, коли є загроза життю та здоров’ю, звісно, відповідаємо.

Віталій потрапив у військо у 2015-му, під час четвертої хвилі мобілізації. І досі не звільнився. “Як пішло, так і пішло”.

На позиціях українських військових у Пісках

Він був будівельником, зводив будинки по всій Україні. Хлопці жартують, що тепер у Донецьку “розбирає” свою ж роботу.

– Нічого, – махає рукою чоловік, – відбудуємо.

У Бурині на Сумщині на Віталія ось уже шість років чекають дружина та доньки 20 і 15 років.

– У відпустку приїжджаю. Кажуть, щоб уже вертався додому. А я відповідаю, що як війна закінчиться, тоді вернуся.

– А як вона не закінчиться?

– Колись закінчиться. На нашу користь.

Віталій

Читайте також:
Від кулі російського снайпера в районі Пісок загинув сержант 58 омбр Павло Колесник із Чернігівщини

* * *

Зелене море в Пісках

Коли ми їдемо з Пісків, небо стає темно-синім, майже чорним, як шовковиця, якої тут цього року рясно. Одна за одною б’ють у землю стріли блискавиць. Хмари вибухнуть зливою, щоб зелене шовкове море навколо Пісків ще більше прибуло. Щоб відвоювало належне. Чи закрило собою наслідки війни, яка йде тут уже восьмий рік і не думає зупинятися.

P.S.

Бойові втрати 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського за час цієї ротації під Донецьком становлять п’ять осіб. Від обстрілів загинули офіцер Володимир Шпак (6 квітня), Іван Ковальовський (26 квітня), Сергій Коробцов (6 травня), Павло Колесник (13 травня), Андрій Гонар (26 червня). Ще три бійці загинули в пожежі в бліндажі.

Читайте також:
Під гранатометним обстрілом у районі Невельського поліг офіцер Володимир Шпак, комвзводу 58 омпбр

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

1364
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: