автор: Людмила Кліщук
з Вінницької області
фото автора
У селі Нова Гребля Калинівського району на Вінниччині компактно мешкає громада кримських татар – вони покинули свої домівки в Криму 2014 року, з приходом на півострів російських окупантів, та переїхали на Поділля.
Вже восьмий рік два десятки сімей мешкають тут у триповерховому гуртожитку. Сповідують іслам, ведуть господарство й бізнес, одружуються, виховують дітей, помирають, а своїх небіжчиків возять хоронити в іншу область. Чоловіки встигли повоювати на Донбасі в складі добровольчого батальйону “Крим”, більшість – не отримали статус учасника бойових дій.
Переселенці створили громадську організацію “Ветан”, реалізували десятки культурно-просвітницьких проєктів, добре ладнають із місцевими. Але після повернення Криму під контроль України готові повернутися на свою землю за лічені дні.
18 травня виповнюється 77 років депортації радянським режимом кримських татар із Криму. В цей день в Україні і світі згадують жертв геноциду кримськотатарського народу.
“Новинарня” поспілкувалася з татарами, яким у ХХІ столітті знову довелося покинути домівки під тиском російської репресивної машини.
“Мечеттю” новогреблівські татари-переселенці називають не звичну споруду з мінаретами, а кімнатку площею кілька квадратних метрів майже без меблів на другому поверсі свого гуртожитку.
Інтер’єр у мечеті
Лише поличка з духовною літературою, ковролін, мікрофон – динаміки з цієї “молитовної кімнати” виведені на всі три поверхи приміщення для намазу.
У вузьких темних коридорах – багато взуття, переважно дитячого.
Одна з сімей завела чорну кицьку.
Кіт переселенців
Майже на кожному підвіконні – і зовні, і зсередини – квітнуть калачики.
Жінки тут ходять у довгих чорних хіджабах. Дівчатка з дитинства – теж у довгих одежах.
Знайомлюся з Мукадер. Їй 37, народилася в Таджикистані, в сім років родина повернулася в Крим, у село Красногвардійське. У неї семеро дітей, трьох із них народила вже на Вінниччині.
Із Криму виїжджала з півтормісячною донькою – Маліка вже пішла в перший клас. Сина Умара зараз тримає на руках.
“Я була на останньому місяці вагітності, коли в Криму все почалося. 11 березня 2014 року я народила, у квітні перебралися на материк. Все, що встигла – свідоцтво про народження отримати українською. Решту документів оформляли в Україні. Поїхали з Криму, бо вже спиною відчували стеження – чоловік казав, що на нашій вулиці завжди стояла якась чорна машина”, – пригадує Мукадер.
Коли вирішили перебиратися на материк, проїхали Джанкой і перешийки – “видихнули”.
Мукадер із наймолодшим сином Умаром
“Тут є відчуття свободи, все по-іншому. Тут по-людськи все. У нас в Криму такого ставлення не було. Там було багато проросійських людей, а на Вінниччині люди інші. Тут якщо запитаєш щось – тобі чемно дадуть відповідь та покажуть все, хай що би я попросила”, – тішиться татарка.
Батьки Мукадер живуть у північній частині Криму, біля Джанкоя, близько до материкової України. Бачать поруч багато російської військової техніки.
“Але з нашого боку (з боку України – “Н”) теж є багато техніки, слава Богу. Ми можемо захиститися. Путін робить свої хитрощі (має на увазі нещодавнє перекидання техніки РФ до кордонів з Україною – “Н”) і думає, що він може все. Але Аллах хитріший, ніж Путін. Він не допускає цього тирана реалізувати його найжорстокіші загарбницькі плани і зберігає життя невинним людям”, – каже Мукадер. “Путін не хоче, щоби кримські татари жили в Криму. Він їх ненавидить”, – додає вона.
Новогреблівські татари – набожні. Мукадер під час розмови часто відсилається до своєї віри, цитує Коран та примовляє “іншалла” (ритуальна фраза “якщо бог забажає”).
Коран – священна книга мусульман
– Чому Аллах не зробить так, щоб окупант пішов із вашої землі?
– Є якийсь час, що має минути. Сім років, десять чи сто. Все – в руках Аллаха. Десь було визначено, що Росія зайде в Крим – так і сталося. Треба було вийти родинам з Криму – ми вийшли. Потрібен час. Ми не знаємо, що буде завтра. Ми до цього звикли. В перші роки (від початку окупації – “Н”) в нас були ледь не істерики. Зараз звикли. У нас намаз п’ять разів на день, і ми постійно щось просимо Аллаха. Про Крим просимо теж.
Вінниччина за вісім років уже стала рідною для татар. Чоловік Мукадер влаштувався на роботу. Діти – ростуть та дуже люблять вчителів у сільській школі Нової Греблі, вони вже цілком опанували українську мову.
“Почуваємося як вдома. Вже. Раніше нас не розуміли – нашого довгого чорного одягу, не розуміли, коли малі дівчатка ходили в головному уборі чи коли наші чоловіки просили посеред ночі тихіше вмикати музику в клубі. Зараз порозуміння є”, – розповідає жінка.
Її старший син, восьмикласник Абдулла пам’ятає Крим, часто каже: “Ну все, давайте вже поїдемо в Крим. Мені тут подобається, але й там подобалося. Збираймося!”
“Абдулла цікавиться економікою України, Росії, Туреччини. Дивиться багато відео в інтернеті про це. Не знаю, ким він стане, як виросте”, – задумано ділиться татарка.
Як видно, старше покоління татар-переселенців більше рефлексує про Крим – як про землю, за яку страждали й боролися їхні предки. Одна з моїх співрозмовниць старшого віку минулого літа відвідувала рідних у Бахчисараї – півострів притягує, без нього довго не можна, каже вона. Навіть попри складність у перетині адмінмежі.
Молодша ж Мукадер більше говорить про віру, а не про територію. Вона цінує свободу поза межами півострова і каже, що “кругом – земля Аллаха, і головне, щоб не було утисків на релігійному підґрунті”.
Мукадер і Умар гортають Коран
Татари виховують своїх дітей крізь призму родинної пам’яті. Батьки переказують дітям сімейні свідчення очевидців депортації. Ці спогади болючі, і на них ростуть нові покоління татар – з виразними антиросійськими поглядами.
“Багато кримчан старшого віку, які пережили депортацію, схопилися за серце, коли Росія зайшла в Крим у 2014 році. В когось були справжні серцеві напади. Вони боялися нової депортації. І зараз же теж можуть прийти знову з автоматом і сказати “виселяйся”, – опускає очі Мукадер.
Цю думку в розмові зі мною підтверджують і інші переселенці, згадуючи репресії, які зараз чинить окупаційна влада РФ на півострові.
Читайте також:
“Крим вернеться тоді, коли сильно зміцніє Туреччина”:
як у Вінниці відзначили День спротиву окупації АРК. ФОТО
38-річний Баха – один із небагатьох добровольців з батальйону “Крим”, який має статус учасника бойових дій. Після поранення йому вдалося оформитися як військовослужбовцю за контрактом.
Баха
Баха служив “строчку” ще до вторгнення РФ у Крим – у військах протиповітряної оборони в Нікополі.
У 2014-му брав участь у боях за Савур-могилу в складі добробату “Крим”, отримав поранення. У серпні того року вертоліт, у якому перебував Баха, обстріляли. Куля зрикошетила йому в спину. Татарин лікувався в шпиталях Запоріжжя й Дніпра.
У Бахи за три роки в шлюбі – троє дітей. Він переконаний, що втрачену батьківщину треба повертати силою, і шкодує, що не почав збройний опір російським окупантам в Криму навесні 2014 року.
В інтерв’ю “Новинарні” в минулий День спротиву окупації Баха так бачив деокупацію Криму:
“Якби нам сказали: ось вам зброя, умовно кажучи, 20 танків, – ми б хоч зараз пішли. Народ збереться. Ми зобов’язані свою землю повернути, рано чи пізно. Якщо в нас це не вийде – ми повинні своєму підростаючому поколінню пояснити, що та земля – це не їхня, а наша. Народ шкода просто. Ми думали про те, як акуратно зайти туди (в Крим). Ми знаємо всі ті стежки, і як це зробити. Але з точки зору нашої релігії, ми можемо принести шкоду нашому народу, який там, в Криму – їм можуть влаштувати велику розправу. Я знаю татар, які зникали безвісти, а потім їх знаходили мертвими”.
Нещодавно в Бахи помер батько. Тіло його везли ховати на мусульманський цвинтар аж у Новоолексіївку Херсонської області – на Вінниччині клаптика землі для вірних ісламу не знайшлося.
І так уже вісім років.
Іса Акаєв – напевно, один із найвідоміших кримських татар, які мешкають на Вінниччині – командир батальйону “Крим”. Саме тому до Криму Іса нев’їзний; оголошений окупаційною владою в розшук за 205-ю статтею КК РФ (“створення незаконних збройних формувань”).
Іса Акаєв
“Росіяни пробували оголосити мене в розшук по лінії Інтерполу. Але Україна оскаржує це рішення на підставі політичних переслідувань. Два роки тому РФ хотіла мене подати в Інтерпол через Китай – намагалися мене приписати до ісламської партії Туркестану (Ісламський рух Східного Туркестану, оголошений терористичною організацією – “Н”) та “повісити” на мене співпрацю з уйгурами. Не вийшло, – розповідає Іса. – Такі, як я, заважають Росії спокійно спати. Ми можемо об’єднати навколо себе людей проти РФ – і такі люди в списках на ліквідацію першочергово, щоб не могли створити проблем для Росії в разі її повномасштабного вторгнення”.
Акаєв категоричний: кримські татари на материку мають зберегти свою самобутність та національну ідентичність.
“Ми хочемо створити етнопоселення кримських татар. Щоб там була кримськотатарська школа, наприклад, і все-все. Уже є попередня домовленість із бізнесменом, який готовий нам передати три гектари землі для будівництва під Києвом. Зараз ми працюємо над створенням благодійного фонду – це дозволить залучати кошти на розвиток різних кримськотатарських проєктів”, – розповідає комбат.
В Іси вже 12 дітей та двоє онуків. Він цікавий співрозмовник, багато цитує Коран та пояснює потребу в збройному опорі окупантам з точки зору ісламу.
“Наші пророки казали: віруюча людина має захищати свій дім (власність), честь, кров, релігію. Одного разу сподвижник запитав пророка: “А якщо в мій дім увірвалася людина і хоче мене вбити, що мені робити?”
Пророк відповів: “Ти маєш захищатися. Якщо ти, захищаючись, його вб’єш – він буде в пеклі. А якщо він вб’є тебе – ти в раю”.
Тому коли Росія ввірвалася в Україну – я пішов на фронт без зайвих рохдумів”, – пояснює Іса.
По дорозі до кримських татар Поділля
“Знаєте, інколи не дуже віруючі татари страждають на посттравматичний синдром після бойових дій в АТО. Я їм кажу: “Проблема в тому, що ти не знаєш, навіщо взяв зброю в руки. Ти пішов на емоціях, все закінчилося – і тому тебе кошмарить.
У нас був один дідусь в АТО – помер на війні, на жаль, не в бою, а від серцевого нападу. Років 60 йому було. Я його якось запитував: “Нащо ви туди поїхали?” А він відповідав:
“Я пів життя чекав часу, коли можна буде вбивати росіян – і щоб за це нічого не було”.
У нього залишилася злість ще від депортації. Моя бабуся, яка пережила депортацію, не раз казала: “Ми вже один раз їх (росіян) пустили до себе додому. Більше не треба цю помилку повторювати”, – розповідає комбат Іса.
Читайте також:
У Криму молодь зійшла на вершину Чатир-Даг у пам’ять про жертв геноциду кримських татар. ВІДЕО
Я запитую кримського татарина з бойовим досвідом, як же вертати Крим: хто може бути союзником, на кого розраховувати? Для початку Акаєв наводить історичну довідку: найбільше Росія воювала з турками – 14 воєн, і лише в трьої чи чотирьох війнах перемогли османи.
Геополітичні прогнози Іси дуже сміливі: “Має бути якась коаліція. І я вважаю, що до цього все йде. Коаліція проти Туреччини: Росія, Греція, Вірменія, курди. Туркам буде важко воювати проти них. Але їх підтримають мусульмани. Тільки не араби. Бо араби, на мою думку, підтримають противника. Американці в цю кашу, вважаю, не будуть вмішуватися: вони допомагатимуть і тим, і тим, щоб ослабли дві сторони конфлікту. Європейці ніколи не влізуть в цю тему. Поляки, прибалти, Україна – так. Але всі завжди зможуть домовитися”.
Часових орієнтирів у контексті деокупації комбат “Криму” не називає, та знову відсилає до ісламу: “Чим більше страждань – тим більше нас бог любить. Бо бог випробовує лише своїх улюблених рабів. Після кожної тяготи буде легкість, як ідеться в Корані. Найтемніший час доби – перед світанком, пам’ятаймо про це”.
Фотогалерея з кримськотатарського гуртожитку в Новій Греблі (гортайте):
Читайте також:
Півострів, що бореться. Лутфіє Зудієва – про “Кримську солідарність” та журналістику опору
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
