автор: Олена Максименко
фото надані викладачами-волонтерами
21 лютого в усьому світі відзначається День рідної мови, встановлений генеральною конференцією ЮНЕСКО восени 1999 року.
Нинішнє “мовне свято” в Україні можна вважати особливим, адже 16 січня набула чинності 30-та стаття закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, що зобов’язала перейти на українську сферу обслуговування клієнтів. На підготовку до такого переходу законодавці відводили 18 місяців. Цього мало би бути достатньо, щоб ті, хто не володіє мовою на належному рівні, опанували її. Однак наскільки забезпечила держава таку можливість?
Не-володіння українською – не завжди ознака українофобії. Чимало людей отримували освіту ще за СРСР, російською, жили і працювали в російськомовному середовищі. Є кримські татари, що виїхали з півострова після його окупації РФ. Є іноземці, що опинилися в Україні з різних причин тощо. Багато хто просто не вважав за потрібне вчити українську, а тепер потроху змінює позицію. Всі ці категорії потребують можливостей для вивчення мови – і незалежно від того, чи мають вони стосунок до сфери обслуговування.
Отже, що в нас із курсами для вивчення державної мови?
Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”, котрий був у робочій групі, що готувала законопроєкт, розповів, що послуги з вивчення мови мав би надавати Мінкульт. Тож “Новинарня” звернулася з запитом до Міністерства культури і інформаційної політики.
Перший заступник міністра Ростислав Карандєєв пояснив – це питання регулюється статтею 5 закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Згідно з нею, виконання Державної програми сприяння опануванню державної мови забезпечує і затверджує Кабінет Міністрів. Мають діяти мережі держаних, комунальних курсів із вивчення державної мови, а також створення умов для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, які дають змогу кожній особі опанувати державну мову.
Відповідь МКІП на запит “Новинарні“
“У МКІП триває робота щодо розроблення проєкту Державної програми сприяння опанування державної мови, зокрема продовжується збір аналітичних матеріалів, узагальнюються попередні пропозиції, проводяться додаткові консультації з ключовими стейкхолдерами та заінтересованими сторонами”, – зазначив Карандєєв.
Наразі фахівці МКІП розробили лише проєкт Концепції Державної цільової національно-культурної програми забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2028 року.
Серед іншого, проєктом передбачено розробку та відкриття мережі курсів із вивчення української мови (в тому числі дистанційних та онлайн-курсів) для різних категорій осіб, у тому числі на безоплатній основі, реалізацію інших заходів щодо сприяння опануванню державної мови.
Кошти на реалізацію відповідних програмних документів будуть передбачені у державному бюджеті після їх затвердження.
Поки що Кабмін 16 грудня 2020 року затвердив розроблений МКІП План заходів із реалізації першого етапу (до 2022 року) Стратегії популяризації української мови до 2030 року “Сильна мова – успішна держава”.
Цим планом передбачено ряд заходів:
Серед інших заходів – проводиться робота щодо розвитку і підтримки онлайн-платформи з вивчення української мови. У рубриці “Бібліотека” опубліковані посилання на різноманітні ресурси з вивчення української мови – мобільні додатки, веб-сайти, електронні підручники та ін.
Варто згадати, що міністр Олександр Ткаченко є прихильником “лагідної українізації” шляхом популяризації мови і виступає за те, щоб змінити закон, послабити його вимоги і санкції за їх недотримання. Однак, як бачимо, згадані прожекти МКІП перебувають здебільшого лише на стадії розробки і затвердження. Тим часом як багато норм закону про мову, зокрема щодо сфери обслуговування, вже вступили в дію.
Чи не була би меншою суспільна напруга, коли подібні заходи почали б реалізувати завчасно, а не з запізненням?
Читайте також:
“Ткаченко свідомо маніпулює”: що не так із позицією міністра щодо запровадження закону про мову
Поки уряд розробляє концепції і плани, справу роблять волонтери.
“Новинарня” поспілкувалася з викладачами, які викладають у рамках проєкту “Безкоштовні курси української мови”.
Курси української мови – Херсон
Курси в Херсоні діють уже понад сім років. Як розповідає викладачка курсів Лілія Віжічаніна, їхнє перше заняття відбулося 20 березня 2013 року. За цей час волонтерка (а пані Лілія – заввідділу наукової інформації та бібліографії обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Гончара) навчила не одну групу слухачів.
Ідея таких курсів на базі бібліотеки виникла як реакція на “закон Колесніченка-Ківалова”, що значно розширив використання російської мови.
“Я розуміла, що для того, щоб українська була популярною в нашому місті, треба, по-перше, більше навчати людей цій мові, а по-друге, створити україномовне середовище… Пізніше ми дізналися, що такі курси відкриваються більш ніж у 20 містах України. З’явився проєкт – “Безкоштовні курси української мови”, і їхній девіз – “Навчи друга розмовляти українською”. Ініціював проведення цих курсів Олесь Доній. І коли вони дізналися про наші курси, то запропонували долучитися до цього проєкту й Херсону”, – розповідає Віжічаніна.
Курс розрахований на 36 занять. Вони включають вивчення граматики, лексики, створення середовища, де всі будуть долати мовні перешкоди і не боятися говорити українською. Крім того, учні знайомляться з найкращими зразками української класичної та сучасної літератури.
Також на базі бібліотеки з 2014 року діє розмовний клуб “Дивослово”. Чимало слухачів курсів стають його завсідниками клубу.
“На жаль, я поки що не знайшла собі допомогу у викладанні. Не кожен здатен приділяти цьому свій час чисто на волонтерських засадах. Тому я поки одна викладаю і на курсах, і клуб проводжу, – ділиться Лілія. – Іноді, щоб висвітлювати важливі питання, допомагають викладачі з інших міст України, проводять лекції. Також можна проводити зустрічі онлайн. Якщо заняття присвячене українській літературі, часто запрошуємо до участі письменників, поетів. І це теж дуже гарна практика, тому що люди чують красиву українську мову, як вона звучить саме як літературна. Це для мене теж неоціненна допомога”.
Зі слів волонтерки, здебільшого курси відвідують корінні херсонці. Для більшості з них проблема в тому, що вони зростали в російськомовному середовищі. “Вони знають українську, добре вміють нею читати, але не говорять. І тому вони приходять саме за тим, щоб мати коло таких однодумців, із якими можна спілкуватися. Як правило, це люди, яким за 40 і які розуміють важливе значення знання української мови як державної”.
Також та курсах були групи держслужбовців – представників міської влади, пенсійного фонду тощо. Їм мова потрібна для роботи.
“Є поодинокі приклади, коли до нас приходять учні шкіл, – розповідає Лілія. – От в останньому потоці прийшли студентка і дівчинка зі школи. Одна хоче популяризувати українську у своєму середовищі, каже, що серед її друзів модно говорити українською. А школярка хоче підвищити рівень володіння українською мовою, щоб підготуватися до державної підсумкової атестації. 11-класники до нас також приходили для того, щоб підготуватися до ЗНО. Адже наша програма з граматики побудована таким чином, що ми вивчаємо всі важливі теми, які проходять у шкільному курсі”.
Однією з курсанток у Херсоні стала полька – волонтерка від католицької організації.
“Багато відгуків позитивних, люди почуваються впевненіше, – коментує викладачка. – Є приклади, коли люди повністю переходять на українську. Хтось пережив особисті трагедії, коли їх у родині не розуміли, чого вони почали говорити українською. Але потім рідні теж приєдналися і почали з ними говорити українською”.
Курси української мови – Чернігів
Людмила Зіневич – кандидат філологічних наук, доцент, директор Чернігівської міської комунальної бібліотечної системи, координатор і волонтер “Безкоштовних курсів української мови” в Чернігові. Тут курси відкрилися наприкінці 2015-го.
“Відразу був величезний набір, таке піднесення, зважаючи на обставини і на російсько-українську війну, – згадує Людмила. – Було багато переселенців з окупованих територій, які хотіли вивчати державну мову. Тож ми спочатку мали на меті допомагати якраз цим людям. Але, як виявилося, багато долучилось і чернігівців, які з різних причин не мали можливості вивчити державну мову”.
Курс вийшов комплексним – додалися культура, література, історія, краєзнавство, діє відкритий лекторій. Відбуваються зустрічі з письменниками, науковцями, журналістами.
По суті, мовні курси переросли у відкритий університет.
“Були різні акції: і “лагідна українізація” – це лекції на підприємствах. Я викладала для кондукторів тролейбусного управління. Досить цікавий досвід, – згадує Зіневич. – Зараз ніяк не придумають, як впровадити державну мову. Все дуже просто, насправді. Треба йти і розмовляти з людьми, пояснювати історію, звертатися до їхньої історичної пам’яті, а потім давати знання. І воно працює!”
Щороку в Чернігові набирають чотири групи мовних курсів. Групи діляться за рівнем знань.
Після скасування карантинних обмежень волонтери знову оголосили про набір, набралося близько 80 слухачів.
Зараз триває курс лекцій “Нашого цвіту по всьому світу” про визначних діаспорян, які прославили Україну на весь світ. Був курс “Українська культура в контексті європейської”. Час від часу відбуваються тематичні лекції, як-от до ювілею Лесі Українки.
На “Безкоштовних курсах” у Чернігові працюють четверо волонтерів. Троє з них – кандидати наук.
Волонтери подавалися на бюджет, й іноді щастило отримати матеріальну підтримку від держави. Кошти ідуть на прийом гостей з інших міст та подорожі Україною.
“Я це називаю “виїзні лекції та екскурсії”, – говорить Людмила. – В нас, наприклад, випускний був на могилі Шевченка в Каневі. Якщо раніше люди зовсім не говорили українською, а потім на випускному співають пісні на слова Тараса Шевченка – це дуже проникливо і щемно. І колишні росіяни, і з інших країн. Було кілька іноземців, зокрема турки. Є такі, що приходять родинами – і мама заради дитини, і дорослі діти приводять батьків”.
Із виграних коштів оплачували дорогу й поселення таким гостям, як брати Капранови, Василь Шкляр, Лариса Горліс-Горська, Володимир Шовкошитний, Сергій Пантюк, Володимир Лис із дружиною Наталкою Гуменюк, Галина Пагутяк. “Я намагалася привезти до Чернігова максимально цікавих і затребуваних авторів – тих, яких читають або хочуть прочитати, – пояснює викладачка. – Тому вийшов такий широкий загальноміський культурологічний проєкт широкий. На Шкляра, наприклад, прийшли майже 200 осіб. Це теж “лагідна українізація”, коли через книжку. Не має людина часу або мотивації постійно приходити на курси. Але на презентації чує, що письменник написав. Люди купують книжки, читають, їм хочеться поділитися враженнями, потім приходять: “А що ще можна почитати?”, “А коли буде ще якийсь письменник?..”
Зазвичай мовний курс розрахований на рік. Однак цьогоріч, у зв’язку із набуттям чинності норми закону про сферу обслуговування, волонтери зробили експрес-курс. У групі були перукарі, офіціанти, касири.
Читайте також:
У Дніпрі звільнили працівницю кав’ярні, яка відмовилася обслуговувати українською
Курси української мови – Костянтинівка
Філолог і вчителька української мови Надія Зубатюк викладає на “Безкоштовних курсах української мови” у місті Костянтинівка на Донеччині. Тут проєкт реалізується вже шостий рік, групи збираються в жовтні і працюють до травня-червня. Навчання відбувається здебільшого у приміщенні бібліотеки.
“Збираємося – залежно від попиту. За ці шість років у нас багато чого було. Скажімо, були групи окремо для старшокласників, у рамках підготовки до ЗНО, – розповідає викладачка. – У нас доволі складна ситуація. До 2014-го люди розмовляли російською й українською, особливо не замислюючись, і проблем не було. Але зараз у нас виник поділ дві категорії. Люди, які демонстративно і свідомо перейшли на спілкування українською, і люди, які абсолютно не сприймають її. Достатньо прочитати коментарі після 16 січня: досі в соцмережах оця проблема – змушують, не змушують, хто “за”, хто “проти”.
На курси в Костянтинівці приходять люди з різним попитом. Є й іноземці, котрі хочуть отримати громадянство. Але переважна більшість – це ті, хто вирішив, що має говорити українською. Дорослі, які виросли в російськомовному середовищі. Вони приходять на заняття більше для спілкування з однодумцями.
“Тобто зараз більше попит як на розмовний клуб, а не як на навчання“, – вважає Надія.
Є також переселенці з окупованих територій. Наприклад, родина із Горлівки, що відвідує заняття роками. Бабуся, мама і хлопчик, який на початку курсів був дошкільного віку, а тепер уже в 5-му класі.
10-12 людей на курсах української мови – не так і мало для “Констахи”. Могло б бути більше, але виникає чимало технічних перепон: дорослі могли б приходити на заняття після роботи, однак після сьомої вечора місто в зоні ООС буквально вимирає, перестає ходити громадський транспорт, зачиняється бібліотека. Торік заважав ще й карантин, читальня зачинена місяцями, “мовникам” ніде було збиратися.
Онлайн-формат – не вихід. Бо, за словами Надії Зубатюк, для одних і так уже багато zoom-активностей (робота онлайн, навчання дітей по інтернету), а інші слухачі приходили в бібліотеку якраз тому, що вдома не мають інтернету.
Мовні курси в Костянтинівці жодного разу не отримували фінансової підтримки. Не складається і з доступом до місцевого “громадського бюджету”.
“Більша частина [міського керівництва] або байдужа до української мови, або має негативне ставлення. Мене не допустили до участі в конкурсі з розподілу “громадського бюджету” під приводом того, що бібліотека фінансується з міського бюджету і так. Я намагалася оскаржити: як так, адже я – не працівник бібліотеки? Але спершу настав карантин, потім були вибори… Буду пробувати ще цього року, до березня встигаю на “громадський бюджет” податися”, – сподівається Надія.
Читайте також:
“Слуги народу” змінами до закону хочуть знищити систему захисту мовних прав українців, – активісти
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
