автори: Дмитро Лиховій,
Леся Шовкун
фото “Новинарні” та з архівних джерел
12 грудня виповнюється 130 років від дня народження полковника Андрія Мельника – постаті, яка, здавалося б, варта пошанування в незалежній Україні. Провідний військовий діяч часів УНР, один з організаторів та командирів Січових стрільців, Української військової організації, Українського національного комітету та інших структур на еміграції, ініціатор Світового конгресу вільних українців, лідер Організації українських націоналістів у 1938-1964 роках. Утім, історична фігура Мельника залишається дискусійною навіть у патріотичному середовищі та, відповідно, майже не глорифікованою.
“Новинарня” готує великий аналітичний матеріал та відеофільм про “забутого Вождя”. А напередодні 130-річчя голови ми поспілкувалися на цю тему з Богданом Черваком – заступником голови Держтелерадіо, який із 2012 року обіймає той самий політичний пост, що Мельник у середині минулого століття: голова ОУН.
Андрій Мельник – сотник Січових стрільців. 1917 рік
– На початку вересня ви зверталися до прем’єр-міністра Шмигаля із закликом відзначити 130-річчя Андрія Мельника на державному рівні. Яка була відповідь? Щось взагалі планувалося з цього приводу?
– Ми зверталися до прем’єра, і не тільки до нього, а також до голів обласних державних адміністрацій, до Державного архіву, до всіх держустанов, які могли б так чи інакше долучитися до виконання постанови Верховної Ради про відзначення на державному рівні ювілею голови Організації українських націоналістів полковника Андрія Мельника.
Скептики мені казали: “Богдане, та ніхто нічого робити не буде, повір, Мельник нікому не потрібний!” А з огляду на історію, яку ми пережили зі зверненням посольства Держави Ізраїль, коли посольство заявило про недоцільність відзначення ювілею Мельника на державному рівні і звинуватило його в антисемітизмі, ми мали ситуацію, коли відзначення 130-ї річниці, здавалося, буде приречене.
Але, тим не менше, ми почали отримувати листи-відповіді від обласних держадміністрацій. І найцікавіше, що найбільш змістовні відповіді щодо намірів вшанувати Андрія Мельника прийшли не з Західної України, а зі Східної – від Луганської і Донецької ОДА/ВЦА. Вони анонсували, що на виконання постанови Верховної Ради організують відповідні виставки, дискусії, “кругли столи”. А із Західної України прийшли відписки, на жаль.
– Цікаво, чому так.
– Очевидно, на це вплинули і карантинні обмеження. Але, напевне, відіграє свою роль військова складова. На Донбасі розташовані формування збройних сил України. А Андрій Мельник був полковником. Справжнім полковником. Героїчна постать. На цій базі можна займатися патріотичним вихованням.
Пам’ятник полковнику Андрію Мельнику в селі Воля Якубова, Дрогобицький район Львівської області. Фото: Новинарня
– Також щороку в день народження Мельника проводяться заходи в його рідному селі Воля Якубова під Дрогобичем. Знаємо, що є ідея відкрити там музей.
– Так. Я не знаю, чи з огляду на епідемію вдасться цього року відкрити музей Андрія Мельника у селі, де він народився. Але є підприємець, меценат Лев Грицак – колишній мер Трускавця, головний лікар санаторію “Карпати”. Він пройнявся ідеєю створення музею у Волі Якубовій, і така робота ведеться.
Проблема яка – це село занедбане, туди фактично немає дороги з райцентру. Зусиллями мого попередника Миколи Плав’юка в селі був встановлений пам’ятник Андрію Мельнику, була домовленість, що ми на базі місцевої школи створимо музей. Але далі розмов справа не пішла.
Наразі в Україні музей Андрія Мельника є лише в Дрогобичі. Тобто не музей, а меморіальна кімната в історичному відділі музею “Дрогобиччина”. Ми (ОУН) допомогли матеріалами, експонатами для цього музею. Ми також готові допомогти музею у Волі Якубовій. Я зустрічався з цього приводу з Левом Грицаком, і хочу вірити, що нам вдасться це зробити.
Якщо не вдасться відкрити музей цього року – не страшно. Головне – це зробити. Треба відновити історичну справедливість, інакше це битиме бумерангом.
Ми (ОУН) до ювілею видали збірник матеріалів науково-теоретичної конференції, яка була проведена з нагоди 130-річчя Андрія Мельника, видання також профінансував Лев Грицак. У цій брошурі історики на основі документів спростовують усі закиди на адресу Мельника від кремлівської пропаганди – стосовно його так званого антисемітизму, колабораціонізму і так далі.
Читайте також:
Воїн і соборник: у Києві відкрилася виставка до 130-річчя голови ОУН Андрія Мельника
…Чи можу я бути задоволений, як держава вшановує цю постать? Очевидно, що ні. Я розумію, що має прийти час, коли відбудеться певне осмислення, і після цього з’явиться бажання вшанувати пам’ять цієї великої людини на такому рівні, на якому вона заслужила.
– Мельник заслужив на пам’ятник у Києві?
– Абсолютно! Андрію Мельнику має бути встановлений пам’ятник у Києві, адже він був один із творців української державності в період Української Народної Республіки. На фотографіях тих років, де є Грушевський, є Коновалець, є Андрій Мельник. Вони разом були фундаторами й оборонцями УНР, і їм треба віддати належне.
– У Києві вже є вулиця Коновальця, проспекти Бандери й Шухевича. Але досі немає вулиці Андрія Мельника, хоча таке найменування було ініційоване.
– Ми дійсно зверталися до Київської міськдержадміністрації з пропозицією назвати одну з вулиць Києва, причому – і це важливо – одну з центральних вулиць, на честь Андрія Мельника. Як на мене, наша пропозиція була ідеальна. Ми пропонували вулицю Мельникова (яка пролягає від вул. Січових стрільців до вул. Олени Теліги – “Н”) перейменувати на Мельника. Але перемогла концепція, що треба цю вулицю перейменувати на честь Юрія Іллєнка. І ми не могли протестувати проти Іллєнка. А нам натомість пропонували для найменування якісь вулиці на околицях, і ми на це не погоджувалися.
Андрій Мельник після звільнення з концтабору, 1945 рік
Ми й надалі вважаємо, що в Києві має бути вулиця Андрія Мельника. Одна з центральних. Пропозиції щодо цього є.
– Які саме?
– Я зараз не можу загадувати, боюся помилитися. Але Київ – велике місто, і в центральній частині ще достатньо вулиць, які можна перейменувати.
– Чи не пояснюється такий “ступор” меморіалізації Мельника із тим, що з приводу його постаті немає консенсусу навіть у патріотичному середовищі, що ця постать пов’язана з Гітлером тощо?
– Одразу хочу уточнити: полковник Андрій Мельник ніколи не зустрічався з Гітлером. Ніколи.
Тепер стосовно консенсусу. Для того, щоб був консенсус, мають відкритися історичні джерела. А коли постать Андрія Мельника інтерпретується в концепції комуністичної, а тепер російської пропаганди, то про який консенсус ми можемо говорити?
Питання не в консенсусі. Питання в тому, що ця постать в достатній мірі не досліджена і не популяризована. Ось у цьому є найбільша проблема.
Я навмисно цікавився всіма закидами в бік Андрія Мельника, щоб мати можливість фахово відповідати. Наприклад, нещодавно я зустрічався із директором Інституту національної пам’яті паном Дробовичем, щодо дискусії з нагоди 130-річчя. Кажу йому, що вся компрометація Андрія Мельника щодо його співпраці з нацистами базується на архівах НКВД. Що це за архіви? Це є допит полоненого німецького офіцера офіцером НКВД. І ось цей полонений розповідав про Андрія Мельника, що він співпрацював із німцями, був колаборантом, мав якесь псевдо і так далі.
Не беруться до уваги свідчення соратників Андрія Мельника, не беруться до уваги джерела націоналістичного підпілля, листування, весь архів ОУН, який перебував в Торонто, а зараз перебуває у Києві, ми його зберігаємо на вулиці Трьохсвятительскій, 4 (у бібліотеці імені Олега Ольжича – “Н”).
Валіза від провідникаВсі документи Мельника, що можна було перевезти з діаспори – ми це зробили. Потрібно тільки сідати й вивчати. Лев Грицак до мене звертався – може, діаспора щось передасть? Ні. Діаспора, яка хоч трохи пам’ятає Мельника – це люди під 90-95 років, по 100. [Попередник Червака на посаді голови ОУН в екзилі] Микола Плав’юк був одним із наймолодших – і вже помер. Розумієте. |
Все це не береться до уваги. А береться до уваги протокол допиту офіцера абверу НКВДистом. Ну, очевидно, що полонений буде говорити про голову ОУН під потрібним кутом зору. “Чи правда, що Андрій Мельник разом із Німеччиною хотів воювати проти радянської влади? – Так!” І зразу робиться висновок: колаборант!
Насправді про жодну колаборацію полковника Андрія Мельника не йшлося.
Більше того, під час Другої світової війни він перебував у німецькому концтаборі і фактично не брав участі в тих подіях. Мельник передбачав, що таке може статися, і ще до 1 вересня 1939 року було ухвалено рішення, що у випадку війни фактичним головою проводу ОУН буде Олег Кандиба-Ольжич.
– А щодо закидів з приводу антисемітизму?
– Я запитав про це Дробовича, бо він у своїх публічних інтерв’ю говорив про це.
Ну, закиди про колаборацію з німцями я ще якось розумію. І Коновалець співпрацював із німцями, і всі націоналісти – тоді лише німці могли сприяти у відновленні Української держави. Але де взявся міф про антисемітизм?!
Тим більше, в біографії полковника Андрія Мельника є факт дуже тісної співпраці з митрополитом Андрієм Шептицьким. Митрополит Шептицький фактично врятував Мельника від арешту поляками, коли призначив його управителем своїх маєтків. І Шептицький якраз дуже добре розумів, що євреїв треба захищати від німців, він дуже гостро реагував на факти геноциду щодо євреїв, переховував євреїв від німецьких окупантів. Постать Шептицького мала великий вплив на Андрія Мельника. Звинувачувати його в антисемітизмі – це якесь повне безглуздя.
Андрій Мельник та його наступник в ОУН Олег Штуль, 1958 рік
– Звідки ж це взялося?
– Я досі не можу знайти підстави таких тверджень. Припускаю, що йдеться про події 1941-42 років, пов’язані з розстрілом євреїв у Бабиному Яру, із постаттю Олени Теліги й учасників похідних груп ОУН. Комуністична пропаганда задля дискредитації Мельника й ОУН говорила, що євреїв у Бабиному Яру розстрілювали не тільки німці, а й члени ОУН, поліцаї-українці.
Ви пам’ятає, кілька років тому до нас приїзджав президент Держави Ізраїль, виступав у Верховній Раді, і він повторив цей антиісторичний міф. Можливо, із таких заяв воно й походить.
Читайте також:
Президент Ізраїлю звинуватив ОУН в Голокості. В ОУН відповіли. ВІДЕО
Я сидів і перечитував усі документи, які ми зберігаємо в архіві ОУН. Ви не знайдете жодного документу, жодного натяку на бажання тодішнього покоління українських націоналістів, учасників похідних груп ОУН, співробітників Олени Теліги долучитися до розстрілу євреїв у Бабиному Яру. Навіть натяку на це немає! Націоналісти тоді мали стільки проблем на території України, що питання євреїв, питання Голокосту не було питанням їхньої політичної діяльності у 1941-42 роках.
Я думаю, що все це робиться з однією метою – дискредитувати український національний визвольний рух.
Богдан Червак під час інтерв’ю
Але, треба зазначити, справедливість не відновлена не тільки щодо Андрія Мельника. А й щодо Євгена Коновальця, який був об’єднавчою фігурою для всього українського націоналістичного та патріотичного руху, і без нього не було б наступних лідерів, яких ми сьогодні глорифікуємо. Та й про багатьох інших діячів треба сказати хороше слово в сучасній Україні.
– В історії ОУН було три великі розколи і непримиренна ворожнеча між фракціями, бандерівцями й мельниківцями. Андрій Мельник очолював ОУН (м), яка, можна так сказати, зараз значно менш популярна в Україні. Може, ще й тому його менше шанують? Яке взагалі ваше ставлення до розколу?
– Розколи – це один з епізодів діяльності українських націоналістів, який засвідчує, що ця діяльність була не лише героїчною, а й трагічною, як перший розкол 1940 року.
Я вважаю, що з точки зору сьогодення, коли ми можемо належно і спокійно осмислювати ті події, неправильно говорити в контексті – на чийому боці була правда. Або хто крутіший, а хто є менш крутий. Це неправильно. Я думаю, що треба віддати належне і одним, і другим. І як я бачу, українці сприймають цю сторінку історії ОУН набагато адекватніше, ніж деякі історики чи деякі вчені.
Цю подію неможливо інтерпретувати без глибшого осмислення історичного контексту. Що сталося в 1940 році під кутом зору діяльності ОУН? Це період краху Карпатської України, яка була поневолена мадярськими окупантами в 1939 році. Всі знають, що Друга світова війна скоро почнеться. Українці на еміграції, українські націоналісти були просто окрилені – панував оптимізм, захоплення. Бо, може, вдасться тоді відродити Українську державу. Може, станеться те, що й під час Першої світової війни, коли постала Українська Народна Республіка.
І ось в цей час виходять із тюрми молоді націоналісти на чолі зі Степаном Бандерою, які перебували в тюрмі внаслідок вироку польської окупаційної влади. Тільки війна дозволила їм вийти з ув’язнення. Уявіть собі цих молодих енергійних людей, які перейшли польські кайдани, почуваються героями, мають підтримку місцевого населення – і з другого боку Провід українських націоналістів на чолі з полковником Андрієм Мельником, змушений перебувати за кордоном. Члени Проводу жили в різних містах і країнах, комунікація між ними була дуже слабенька.
Степан Бандера і його прихильники звинуватили Андрія Мельника в тому, що він не занадто революційний, не занадто різкий. Їхня позиція – в цих обставинах діяти більш радикальними методами. А Мельник і його прихильники як це сприймали? “Ну хто буде нас вчити радикалізму? Я колишній командант Української військової організації , я очолюю ОУН, яка є підпільною революційною організацією, де взагалі не обговорюються питання, правильно чи неправильно. Треба виконувати доручення, а не їх обговорювати!” Прихильники Бандери кажуть – “ні, треба дискутувати, бо це є принципові питання”.
Сторони Мельника і Бандери дивилися на суспільно-політичну ситуацію під різним кутом. Але ні одні, ні другі не ставили під сумнів стратегічну мету діяльності ОУН – здобути незалежність Української самостійної соборної держави. Тільки шляхи бачили різні.
Читайте також:
“Перший бій УПА був з німцями”.
Історик – про те, як Повстанська армія протистояла нацистам
Не треба також забувати, як тоді різні спецслужби намагалися дискредитувати українських націоналістів, запровадити в ОУН свою агентуру. Агент НКВД Судоплатов вбив голову ОУН Євгена Коновольця за безпосереднім наказом Сталіна, ввійшовши перед тим у довіру – наприклад, він побачив, що Коновалець плаче на могилі Петлюри, і тоді набрав у хустинку землі з могили й сказав, що “тепер це буде разом зі мною на великій Україні”. Так він викликав сентименти. А Миколу Сціборського шантажували матір’ю й дочкою, які жили в УРСР.
Тому ми розуміємо: ті погляди, які дискутувалися, вони ще й підігрівалися ще зовнішньою агентурою. І, власне, довели до того, що в 1940 році Бандера створив революційний провід. Фактично стався розкол ОУН.
А зараз – чим їм дорікати? У чому їх звинувачувати? Тим більше, вже в сучасній Україні у політичних середовищах сталося стільки розколів… І деякі були не менш драматичними, ніж розкол ОУН у 1940 році.
Але уроки з цих розколів треба виносити і не допускати такого вже в сучасній Україні.
– І все-таки ви очолюєте окреме відгалуження ОУН.
– Як голова Організації українських націоналістів, яка зберігає історичну тяглість від Коновальця і Мельника, я підстав для несприйняття не бачу. Це ще може бути хіба серед старших людей. А під кутом зору сьогодення немає аргументів для існування мельниківців і бандерівців. Якщо хтось наведе мені хоча б один аргумент, то я буду щасливий. Але немає аргументів. Ці аргументи закінчилися після Другої світової війни. І те, що іноді в діаспорі пробують дискутувати на цю тему, до сучасної України не має відношення.
Богдан Червак під час інтерв’ю
Наприклад, я знав члена нашої організації, який розповідав, як під час Другої світової війни на його очах бандерівці (він їх так називає, хоча то треба б ще досліджувати) розстріляли мельниківця. І уявіть собі – вже незалежна Україна, ухвалена Конституція – а він каже: “Та бандерівці ще гірші, ніж комуністи!” У мене очі на лоба полізли. Як так можна говорити? Ми ж разом боремося з КПУ, з Росією.
Відгомін цього протистояння ще є в діаспорі. Але зараз це вже історичний анахронізм.
– Які саме здобутки Андрія Мельника, на вашу думку, слід популяризувати, щоб він отримав загальне визнання? Назвіть три головні заслуги.
– Андрій Мельник за життя був людиною, яка не потребувала візитівки. На візитівці в нього було тільки ім’я й прізвище – цього було достатньо, всі одразу уявляли, хто це є, існував відповідний пієтет.
От у мене є переписка Бандери й Андрія Мельника. Багато говорять про розкол, але мало говорять про те, що після Другої світової війни ці дві визначні постаті нашої історії листувалися. І якою шанобливістю Бандера пише до Андрія Мельника: “Вельмишановний пане полковнику! Маю честь і відвагу звернутися до вас…” Сама величина цієї постаті була такою, що Бандера не міг собі дозволити ставитися до Мельника зверхньо.
Очевидно, що таке ставлення українців до Андрія Мельника базувалося не тільки на його зовнішності: імпозантна людина зі шляхетним виразом обличчя. А перед усім на тому, що його сприймали як однного з творців держави періоду Української Народної Республіки.
Він був не політиком, а вояком. Зі зброєю в руках воював за незалежність України.
А друге, за що віддавали йому за належне – він у надзвичайно складних історичних обставинах, пов’язаних із подіями Другої світової війни, зберіг ОУН.
І розкол 1940 року, і масові арешти й розстріли націоналістичного підпілля, особливо загибель Олени Теліги й Олега Ольжича, були такими, що здавалося – ОУН припинить існування. Але завдяки Андрію Мельнику вона своє існування не припинила.
Андрій Мельник
І третій аргумент, який, напевно, мав бути першим. Знаєте, в нашій історії є дуже мало людей, життя яких пройшло б без коливань і хитань. Наприклад, Іван Франко був соціалістом, соціал-демократом, радикалом, а наприкінці став українським націоналістом. Навіть ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов починав як соціаліст, а закінчив як інтегральний націоналіст. А в біографії Андрія Мельника таких вагань не було.
Ця людина вірно і послідовно служила українській національній ідеї. Ні вправо, ні вліво від цієї магістральної мети у своєму житті він не відходив. Не спокушався на якісь інші ідеї й теорії.
Він завжди покладався на українців, на українську націю, на силу української зброї, на силу й авторитет Організації українських націоналістів. І це не могли не бачити розумні люди та не могли не віддавати йому належне.
А коли я бачу, що навколо такої постаті й далі будують наклепи… Наша (українців) біда: “чужинці сказали – так воно і є”. Не можна використовувати проти Мельника і ОУН аргументи ворожої пропаганди! Це комплекс меншовартості. Ми більше довіряємо офіцеру абверу чи офіцеру НКВД, ніж якомусь українському історику або українському націоналістові, який жив у той час, бачив Андрія Мельника і спілкувався з ним.
– Однак пам’ятник членкині ОУН (м) Олені Телізі в Києві таки поставили.
– Із цим пов’язана окрема історія.
Президент Ізраїлю (Реувен Рівлін) у 2016 році приїхав, сказав, що “ОУНівці розстрілювали євреїв у Бабиному Яру”, і поїхав. А ви знаєте, що я пережив тоді? Він надав духу прихильникам дискредитації Олеги Теліги і членам похідної групи ОУН, які тут є. Дві чи три єврейські організації в Україні написали листа: мовляв, Богдан Остапович, якщо ти будеш зараз захищати Олену Телігу і боротися за пам’ятник Олені Телізі, то ми збудуємо в Бабиному Яру пам’ятник – ідуть євреї, їх конвоюють поліцаї з синьо-жовтими пов’язками, а збоку стоїть Теліга і ось так рукою запрошує їх в Бабин Яр. Уявляєте, це вже після 2014 року, після Майдану, коли йде війна! І вони мали нахабство оце все мені писати. Є єврейське лобі, а де ти зі своєю ОУН?! Президент Ізраїлю їх своїм виступом окрилив.
Читайте також:
У МЗС України відповіли на заяву Ізраїлю щодо антисемітизму
Але нічого подібного, пам’ятник Олені Телізі із лютого 2017 року стоїть у Бабиному Яру.
Пам’ятник Олені Телізі. Відкриття 25 лютого 2017 року. Фото: УІНП
І що показово: коли статую облили червоною фарбою, найкращою була відповідь киян. Я тільки зібрався йти відмивати, дивлюся – волонтери вже все зробили. Розумієте? Кияни не дозволять паплюжити пам’ятник жертвам Голокосту, але й не дозволять паплюжити пам’ятник Олені Телізі. Ось є правильна відповідь.
А протиставляти ОУН і євреїв – це антиукраїнська провокація.
А знаєте, що пам’ятник Олені Телізі в Києві – це абсолютна заслуга Гройсмана?
Був створений оргкомітет для вшанувань 75-х роковин трагедії в Бабиному Яру. Спочатку його очолював Яценюк. Потім за це взявся Гройсман. І дуже довго не хотів цим питанням займатися. І ось одного разу засідає цей оргкомітет, обговорюється встановлення пам’ятника Олені Телізі в Бабиному Яру. А там оргкомітет – чоловік 70, у великій залі сидять. Встає якийсь чоловік – провокатор, якому в тому середовищі порядні євреї руки не подають, – бере газету “Українське слово”, яка виходила в Києві у 1941 році, підходить до столу, де сидить Гройсман, кладе на стіл ту газету і каже: “Пане прем’єр-міністр, ви хочете поставити пам’ятник Олені Телізі, яка друкувала свої статті в газеті “Українське слово”, де писалося про жидів, де закликалося, щоб жиди йшли в Бабин Яр… Кому ви збираєтеся ставити пам’ятник у Бабиному Яру?!”
Гройсман, як зараз пам’ятаю, зробив очі такі великі, він взагалі не знав про що мова, може, вперше почув, хто така Олена Теліга. Стоїть гробова тишина, всі чекають, що прем’єр-міністр скаже. У мене тиск піднявся, я вже червоний. А я так собі вже вирішив, що говорити не буду, я буду бити зразу!
І тут Гройсман починає говорити: “А ви знаєте, що я у Вінниці встановив пам’ятник Тарасу Шевченку?” До чого тут Шевченко взагалі? Хоча, взагалі, якщо під кутом зору антисемітизму, то Олені Телізі далеко до Шевченка. Гройсман каже: “Там дискусії були, оргкомітети, всякі тендери організовували, а я став міським головою – і за тиждень у Вінниці є пам’ятник Тарасу Шевченку”. Питає: “Є нормативно-правова база для пам’ятника?” – “Так, є указ президента”. – “Міністр фінансів, кошти виділені для встановлення пам’ятника?” – “Так, виділені”. – “Кличко, місце є для пам’ятника?” – “Є!” – “Я не розумію, чому немає пам’ятника?!” Все, записали, до такого-то числа встановити пам’ятник. І все, пам’ятник з’явився!
Єврей Гройсман – це та людина, що встановила пам’ятник націоналістці Олені Телізі в Бабиному Яру.
Я підняв усі номери “Українського слова” – немає жодної статті Теліги. Вона видавала додаток до газети “Українське слово” – “Літаври”, і там публікувала всі свої статті. Нічого антисемітського там не було.
Богдан Червак – колишній головний редактор відродженої газети “Українське слово”
В “Українському слові” – було. Але це була легальна українська газета, яка піддавалася німецькій цензурі. Тобто німці нашим сказали так: хочете видавати газету – ми не проти, дамо папір, типографію, але дві-три статті мають бути такими, якими ми їх туди поставимо. І уявіть, у Києві “Українське слово” виходило накладом 50-60 тисяч, за ним черги стояли.
Читайте також:
День героїв у Роттердамі: як на могилі Коновальця зустрілися Бандера й Мельник
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
