Відзначаємо Всеукраїнський день мрії: слово “мрія” запровадив не Старицький, а Мова

Відзначати Всеукраїнський день мрії, якщо такий колись буде запроваджений, було б доцільно 11 квітня, адже саме цього числа 1863 року слово “мрія” вперше “офіційно” з’явилося в українській мові.

З відповідною пропозицією виступив громадський діяч, політолог, головний редактор видання “Збруч” Орест Друль, який дослідив, що загальноприйняті версії про те, хто першим вжив слово “мрія”, не відповідають дійсності.

Про це він пише в матеріалі “Хто придумав мрію”.

Раніше побутувала думка, що слово “мрія” вигадала Леся Українка. Згодом, коли уповноважені радянські органи дозволили ширше згадувати ім’я Лесиної матері Олени Пчілки (Ольги Косач), на сторінках спеціалізованих видань з’явилася раніше замовчувана версія, згідно з якою іменник “мрія” вперше вжила саме вона.

Інше популярне припущення – нібито “мрію” в українську мову “впровадив” Михайло Старицький (в листі до Олени Пчілки, яка вподобала цей неологізм і почала його активно використовувати).

Ці двоє в другій половині ХІХ сторіччя справді відзначилися творенням українських неологізмів. І Пчілка дійсно використала слово “мрія” у своєму перекладі поеми Лермонтова “Мцирі”, опублікованому 1882 року. У примітці перекладачки було чітко зазначено: “мріі = мечты”.

А присвячений Олені Косач вірш Михайла Старицького “До альбома О. П. К–ч”, де також фігурує “мрія”, був уперше опублікований 1883 року, проте сам автор датує його 1873-м.

Водночас іще 1872 року у львівському журналі “Правда” під назвою “Швачка” вийшов зроблений Старицьким переклад казки російського письменника Миколи Вагнера “Фанні”, де перекладач використав слово “мрія” саме як український аналог російської “мечты”.

Тож у тандемі Пчілка-Старицький першість щодо публічного застосування “мрії” належить, швидше за все, таки Старицькому. Проте “офіційним” автором цього неологізму, як свідчить дослідження Друля, виявився таки не він.

Іще раніше, у виданні 1869 року, це слово з’явилося в повісті Івана Нечуя-Левицького “Причепа”.

А за два роки до того, у 1867-му, в серпневому числі львівської “Правди” був опублікований український переклад написаної російською мовою повісті Пантелеймона Куліша “Майор”. Де була така фраза: “своїми родинно-світськими мріями, на которі так щедра виобразня…” При цьому в російському оригіналі вжито слово “мечтами”.

Спершу вважалося, що цей переклад зробив сам Куліш. Проте сучасний дослідник творчості письменника Євген Нахлік зазначає, що “Майора” переклав 28-річний видавець і редактор “Правди” Лонгин Лукашевич.

Втім, і він також не був першим, хто створив “мрію” в звичному для нас значенні. На час публікації перекладу “Майора” це слово вже неодноразово з’являлося в народовецьких виданнях і навіть увійшло до словника Омеляна Партицького, другий том якого побачив світ наприкінці липня 1867 року. Саме так у ньому перекладено німецьке Schwärmerei: “маячене, мрѣя” (с. 176).

А от уперше, згідно з розвідкою Ореста Друля, слово “мрія” з’явилося у друкованому вигляді 11 квітня 1863 року в українському літературному журналі “Вечерниці”.

І з’явилося воно в листі харківської громади “Письмо з Задніпровської України” (“коханим і шановним землякам, панове Галичанам”), що його відправив ще 30 листопада 1862 року “студент Університету Василь Степанович Мова“.

Василь Мова (Лиманський). Фото: Wikimedia

Цитуючи “Подражаніє 11 псалму” Тараса Шевченка, харківці пишуть: “І не пуста мрія, а певна, кріпка надія була у його в серці…”

А наприкінці листа (опублікованого в наступному числі через тиждень) слово «мрія» зустрічається вдруге: “Діло наше, як бачите, святе і поважне. Ради його ми занедбали усякі інші мрії і бажання, цураємось усяких демонстрацій проти правительства, усяких політичних витіваннів”…

Не виключено, що в складанні цього листа брали участь і інші особи з харківської української громади. Проте загальна редакція, як зазначають мовознавці (зокрема і Юрій Шевельов), належала саме Мові, відомому також під псевдонімом Василь Лиманський.

Дієслово “мріяти” в значенні “бовваніти, виднітися” (як синонім до “мріти”) існувало в українській мові й раніше. Але, схоже, саме кубанський студент Василь Мова вперше вжив іменник “мрія”, без якого тепер годі уявити не лише українську літературу, а й наше повсякдення.

Психологи кажуть, що мрії спонукають людство розвиватися, прагнучи досягати омріяних цілей. “А коли мрії однієї людини зрезонують з мріями інших, то народжується національна мрія”, – додає Орест Друль. І наводить у приклад не лише відомий приклад “американської мрії”, а й “ближчий нам приклад мрії про золото Полуботка“, на яке за кілька сторіч мали б набігти космічні відсотки в англійському банку…

“Отож, є дві пропозиції про Всеукраїнський день мрії: або в серпні, коли би то 1723 року мали почати наростати ці відсотки для кожного незалежного українця, або 11 квітня, коли оце мрію 1863 року вперше було опубліковано в галицькій газеті у слобожанському листі кубанця”, – підсумовує автор.

Читайте також:
Становище української мови-2020: громадяни підтримують мовний закон,
але в медіа й інтернеті домінує мова агресора, а на ТБ – наступає