автор: Ярослава Тарас
фото автора
Туризм – одна з тих галузей економіки, які найбільше постраждали через пандемію COVID-19. Наприкінці серпня в ООН підрахували: за підсумками 2020 року збитки туристичної індустрії можуть сягнути 1,2 трильйона доларів.
Туреччина стала однією з небагатьох країн, яка відкрила свої кордони для іноземців. Крім того, громадянам України для поїздки в цю країну не потрібні ні віза (якщо не збираєтеся залишатися в Туреччині довше, ніж 90 днів), ні навіть негативний результат ПЛР-тесту на коронавірус, якого в “ковідний” період вимагають більшість інших держав. Літаки курсують ледь не щодня, ціни на авіаквитки цілком прийнятні, а після повернення додому – знову-таки, немає необхідності ні робити тест на COVID-19, ні відбувати самоізоляцію.
Не дивно, що у 2020-му Туреччина стала справжньою туристичною меккою для українців.
Найбільш популярними напрямками для наших співвітчизників традиційно залишаються узбережжя Анталії та інші курортні міста з “пакетними турами” за системою all inclusive. Проте “справжня” Туреччина може запропонувати вибагливому туристу набагато більше, ніж пляжний відпочинок з організованими екскурсіями до чітко визначеного переліку “туристичних об’єктів”.
Одним із цікавих, колоритних та неочікувано контрастних альтернативних напрямків є південний схід країни, де переважно мешкають курди – великий (чисельністю понад 30 мільйонів) народ із давньою історією, який не має своєї держави.
Побачити неймовірний схід сонця, відчути колорит та культуру курдського народу, побувати у місці народження пророка Авраама – це лише маленький список причин, чому варто відвідати цю частину Туреччини.
Втім, для більшості українців цей регіон є малозвіданим. У нашій державі тури в Турецький Курдистан організовують лише нішеві турклуби, і обійдеться такак поїздка в чималу копієчку. Тому для бюджетної подорожі туди варто організовувати мандрівку самостійно.
Як самостійно потрапити в Турецький Курдистан?
Чи безпечно подорожувати біля кордону із Сирією, де тривають бойові дії?
Як дотримуються карантинних заходів у Туреччині поза межами курортів?
Відповіді на ці питання авторка цих рядків дізналася під час майже десятиденної поїздки Турецьким Курдистаном.
Мій маршрут починався зі Стамбула – авіапереліт у це місто з України є одним із найбюджетніших способів перетнути турецький кордон. Натомість у південно-східний регіон Туреччини навіть внутрішні перельоти є достатньо дорогими, тож далі довелося мандрувати наземним транспортом.
Спершу була нічна поїздка автобусом до Каппадокії.
Основний маршрут виглядав так: Каппадокія – Мардін – Діярбакир – село Карадут (гора Немрут-Дагі) – Шанліурфа – Адана – Анкара. Весь цей шлях я проїздила з рюкзаком, який відповідав вимогам ручної поклажі, пересуваючись переважно автобусами та автостопом.
Багато для кого нічна чи багатогодинна подорож автобусом – це кошмар зі страшних снів, проте варто мати на увазі: сервіс автобусних перевізників Туреччини на декілька щаблів вищий за український. І справа не лише в безкоштовному якісному Wi-Fi, персональних телевізорах та розетках, а й у ставленні до пасажирів, елементарних проявах турботи. Наприклад, під час поїздки безкоштовно роздають воду, гарячі напої та снеки. Часто для зручності від офісу автоперевізника у центрі міста до автовокзалу курсує безкоштовний шатл.
Проте більшу частину маршруту південно-східною Туреччиною я пересувалася автостопом. Попри існування загальних стереотипів щодо цього формату подорожі, тут він мав дещо спільне з поїздкою автобусом – водії такі самі ввічливі, завжди пригощали водою та їжею. Так було і в центральній частині Туреччини, і по дорозі до Діярбакира, і біля кордону із Сирією.
Крім того, подорожувати автостопом виявилося навіть швидше. Адже так можна доїхати й у ті туристичні місця, куди не їздить громадський транспорт.
Найкраще характеризує цей формат подорожі у Туреччині той факт, що ніхто з водіїв жодного разу не натякнув на оплату.
До цього всього варто додати, що самостійне планування допоможе під час мандрівки відчути незабутні емоції та зануритися в культуру і побут турецького Курдистану. Адже з водіями
навіть із допомогою перекладача Google translate
можна поговорити про історію регіону,
політику центральної влади щодо курдів
чи про національні страви.
Читайте також:
7 парків та палаців у глибинці України, які варто відвідати
В одній з мечетей Діярбакира
Як і в Україні, в Туреччині багато років тривають антитерористичні операції на південно-східних територіях країни. З 1984 року Робітнича партія Курдистану веде активну боротьбу за створення незалежної держави для турецьких курдів. Туреччина, США, Євросоюз та ще низка держав визнали КРП терористичною організацією, тож будь-які її дії відстежуються турецькою армією на чолі з президентом Реджепом Ердоганом. А в 2019 році Туреччина розпочала воєнні дії проти курдських збройних формувань на території Сирії.
Усі ці обставини наводять на думку, що Турецький Курдистан, а особливо прикордонні з Сирією містечка та села, є небезпечним місцем для туристів. Навіть Міністерство закордонних справ України попереджає: “У зв’язку з продовженням проведення правоохоронними та спеціальними органами Турецької Республіки попереджувально-профілактичних заходів з протидії тероризму та екстремізму рекомендується не відвідувати південні та південно-східні райони (провінції Хатай, Кіліс, Газіантеп, Шанлиурфа, Діярбакир, Ван, Мардін, Сіїрт, Бітліс, Ширнак, Хаккярі та Тунджелі), а також прикордонні райони Туреччини з Сирією та Іраком”.
Із в власного досвіду можу сказати, що принаймні у трьох із перелічених міст подорожувати – безпечно.
Блокпости на в’їздах у міста,
бронетехніка та обмежений вхід
у деякі туристичні об’єкти
– це, мабуть, єдине, що нагадує про напруження у південно-східній Туреччині. Але для туриста це практично не спричиняє незручностей.
На вулицях Діярбакира
Місцеві запевняють: цивільним у будь-якій точці регіону боятися нічого. Попри це, у Діярбакир їхала з легким побоюванням. До 2002 року місто “тонуло” в нескінченних сутичках та протистояннях курдських повстанців і турецької армії.
Крім того, напередодні подорожі я прочитала низку репортажів про “консервативну та закриту неофіційну столицю неофіційного Курдистану”. Їх автори переважно фокусувалися на контрастах мусульмансько-європейської Туреччини: давні традиції віруючих курдських сімей та, водночас, легалізація проституції.
Дехто також застерігає, що в Діярбакирі варто триматися людних вуличок та завжди пильнувати свої речі, особливо гаманці.
З огляду на все це, Діярбакир я уявляла собі містом закритих, глибоко релігійних людей. Але ці упередження не підтвердилися. Принаймні щодо “закритості”.
Хасан Паса Хасі – такий собі “історичний фудкорт” у Діярбакирі
Турист у Діярбакирі постійно перебуває у центрі уваги. Місцеві легко йдуть на контакт, розповідаючи про буденне життя, релігію, стосунки в мусульманських сім’ях, пригощають чаєм, вітаються та запрошують відпочити у мечеті.
Зрештою, за майже десять днів перебування в “курдському” регіоні зі мною не сталося жодного прикрого інциденту.
З Мардіна можна побачити сирійські рівнини
Що цікавого варто відвідати у регіоні? Передусім, атмосферний та мультикультурний Мардін, з якого проглядаються сирійські рівнини.
Діярбакир із багатовіковою історією – тут розташована найдавніша мечеть Анатолії та другий у світі за шириною й довжиною повноцінний оборонний мур.
Священне місто турецьких мусульман Шанліурфа з печерою, де, за переказами, народився пророк Авраам.
Комплекс Гьобеклі Тепе вважають найдавнішою з нині відомих мегалітичних спорудою у світі
Музей “Гьобеклі Тепе” на місці давніх розкопок, де, можливо, зародилася людська цивілізація – тут давні племена створили храм ще задовго до побудови Великих пірамід Єгипту чи Стоунхеджу.
Однією з найвідоміших туристичних точок регіону є гора Немрут-Дагі. На вершині архітектурна пам’ятка І ст. до н.е. – гробниця імператора Антіоха І. Її прикрашають дев’ятиметрові статуї грецьких та перських богів, а також власне самого Антіоха. На Немрут-Дагі варто вирушати хоча б для того, щоб насолодитись заходом або сходом сонця.
На горі Немрут-Дагі
Цікаво, що ця гора стала єдиним місцем, де я зустріла українців протягом усієї подорожі цією частиною Туреччини. Вони розповіли, що приїхали на Немрут-Дагі, замовивши тур уже безпосередньо в Туреччині.
“Я ще ніколи не зустрічав тут українців”, – зізнався привітний торговець антикваріатом у Хасан Паса Хасі (це такий собі “історичний фудкорту у Діярбакирі) Хусейн. Сам він, як виявилося, дуже любить Україну і вже побував у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Хмельницькому та Вінниці.
Ці факти лише підтверджують, наскільки Турецький Курдистан є малопопулярним серед наших співвітчизників. А дарма, адже це надзвичайно цікавий і захопливий регіон.
“Відкритий кордон” в умовах пандемії виявився досить умовним терміном. Українські туристи також вимушені пристосовувати до нових реалій – навіть у подорожах до гостинної Туреччини. Бо хоч тесту на коронавірус для подорожі й не вимагають, у країні, звісно, запровадили низку карантинних заходів.
На які обмеження варто очікувати при авіаподорожі в Туреччину:
У Мардіні
За кілька днів до вильоту стало відомо, що в Туреччині розпочали діяти посилені карантинні правила: транспорті, в приміщеннях та місцях відпочинку, а також на вулиці необхідно носити маску. Це викликало певну тривогу й запитання – чи доведеться брати з собою запас медичних масок, чи не важко постійно їх носити у спеку тощо.
Втім, як з’ясувалося, побоювання були марними. Одноразові маски в Туреччині можна придбати будь-де: в магазині, на ринку чи у продавців посеред вулиці, і їх вартість на момент моєї подорожі в кінці вересня виявилася навіть меншою, ніж на той момент в українських аптеках.
Самі турки виявилися максимально педантичними у питанні дотримання заходів безпеки. Зустріти когось без маски на обличчі можна було хіба у виключних випадках, до того ж люди справді намагалися дотримуватися безпечної дистанції. Антисептиків не шкодують: на вході в готель чи кафе завжди пропонували продезінфекувати руки. Інколи це прохання звучало радше як наказ. А поблизу Ая-Софії волонтери безплатно роздавали людям одноразові маски та воду. У мечетях персонал також не забував нагадувати про карантинні правила й часом робив зауваження відвідувачам.
А от температуру безконтактним термометром вимірювали тільки під час реєстрації на рецепції в готелі Діярбакира.
Читайте також:
Сонце, море і… COVID?
Чи знищать коронавірус ультрафіолетові промені й солона вода
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
