СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
198634 +3130
Летальні випадки:
3959 +56
Одужали:
87882 +1009
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 2189926 (+0). Оновлено: 09:30 27.09.2020

Мандрівки з книжками: Моцарт у Нью-Йорку, вбивство в експресі до Галіції, секс буквально скрізь, кілер у майбутньому, жінки на Венері

 

 

автор: Тетяна Трофименко

Літо-2020 упевнено добігає кінця, а попереду ще прохолодні осінні вечори, романтичні світанки, друга хвиля «ковіду» та збільшення тарифів на комуналку…

Хочеться про все забути й опинитися в іншому місці та часі, з іншими людьми чи в інших обставинах… Утім, це не завжди гарантія позитивного досвіду, частіше – навпаки. Улюблена критикеса Тетяна Трофименко переконалася в цьому, прочитавши 5 книжок, які – вжух! – і переносять нас зі звичної реальності в інші світи.

Дорж Бату. Моцарт 2.0. – Львів : ВСЛ, 2020

Фото: Стожари

♦ Найбезпосередніше ідею переміщення в часі використав у новому романі Дорж Бату, зненацька написавши книжку не про Франческу, покровительку траєкторій (хоча в одному епізоді улюблениця багатьох читачів тут таки з’явиться), а про видатного композитора, який після своєї смерті в дивовижний спосіб опиняється в Нью-Йорку 2018 року. Далі, ясна річ, розгортається комедія ситуацій: ну знаєте, усі ці штуки, коли персонаж не вміє користуватися унітазом чи боїться поїзда…

Попри те, що колізії, по-перше, передбачувані, а по-друге, повторювані (ну знаєте, коли люди не вірять, що це справді Моцарт…), книжка лишає непогане враження (можливо, це тому, що «Франческа» мене просто бісила). Персонажі достатньо яскраві, щоб запам’ятатися, сюжетна лінія не надто динамічна, але завершена, а пізнавальна частина (біографія і творчість композитора) легкі настільки, аби не «нависати» над читачем.

Відсутність повчального та ідеологічного пафосу взагалі можна вважати визначальною рисою цього роману: обираючи місцем розгортання дії Америку, Дорж Бату дистанціюється від традиційного сучукрлітівського плекання національної свідомості українців, хоча головна (звісно, після Моцарта) героїня тут таки наша землячка Стася-Стейсі, яка нелегально працює офіціанткою в ресторані. Саме вона допомагатиме Вольфу адаптуватися у складному новому світі, і – о диво! – цей знаний розпусник навіть не задере їй спідниці. Може, навички втрачаються через мандрівки в часі?..

Читати неодмінно, якщо любите голлівудські сюжети та класичну музику; переймаєтеся проблемами емігрантів; хочете дізнатися, як Стейсі допомогла нью-йоркським копам зупинити наркотрафік; чим відрізняється фортепіано від клавікорду; хто ще примандрував на сторінки цього роману з іншого часу та чи вдалося Моцарту 2.0 здобути популярність у глобалізованому світі.

Богдан Коломійчук. Експрес до Галіції. – Львів : ВСЛ, 2020

Фото: Буквоїд

♦ Тоді як книжку Доржа Бату сміливо можна радити підліткам (нічого страшнішого за слово «срака» вони там не знайдуть), новий роман Богдана Коломійчука пропонує більш гарячі розваги. Сцен насильства, убивств, пиятик і сексу тут нівроку багато – той випадок, коли пригодницький компонент явно переважає над детективним і це лише на користь тексту.

Сюжетних ліній у романі декілька: одна пов’язана з таємничим рукописом порнографічного змісту, головним фігурантом якого виступає міністр поліції; інша – з убивствами поліціянтів у Лемберзі (жорстокий маніяк виколює їм очі!). Також маємо нескінченні інтриги можновладців та спецслужб кількох держав і виразне передчуття жовтневого перевороту 1917. Усі ці ниточки змотує в один клубочок постійний персонаж Коломійчука – комісар Адам Вістович (як завжди успішно).

«Експрес до Галіції» дозволить вам побачити смерть у Венеції; опинитися у психіатричній лікарні Бадену; відвідати львівські кнайпи, бордель та морг, завдяки чому ви або замислитеся, як нудно ми живемо, або видихнете з полегшенням. Богдан Коломійчук змальовує добу зі знанням справи і купою цікавих подробиць, а от розкриття детективної інтриги має одну хибу, притаманну сучукрліту: ви ніколи не здогадаєтесь, хто вбивця! Автор ні в який спосіб на це не натякає, не стимулює роботу думки читача, а просто витягає злочинця з циліндра фокусника наприкінці роману, позбавивши нас задоволення здогадуватись. Утім, багато хто вважає це ознакою добре закрученого сюжету…

Читати неодмінно, якщо цікавитеся есерами, комуністами, анархістами, шпигунами, розвідниками та золотими злитками; хочете дізнатися, куди поділося величезне багатство російського вельможі Якова Бобровського; як ад’юнкт львівської кримінальної поліції Самковський мало не втратив роботу; хто написав про походеньки розпусного міністра; чи вдалося Богданові Коломійчукові відмовитися від «м’язистого стержня» та «сороміцької ягоди» в описах сексу.

Олена Шнайдер. 69. Смартфон-секс-роман. – К. : Видавництво Сергія Пантюка, 2020

♦ Узагалі-то для того, щоб відволіктися від звичної реальності, зовсім не потрібні фантастичні переміщення в часі або занурення у світ минулого – можна просто почитати про щось, далеке від ваших звичайних життєвих практик. Наприклад, про той же секс – у найнесподіваніших ситуаціях. Чи про війну. Чи про журналістику. Бажано, щоб написано це було на рівні 14-річного підлітка – і ніякого редагування!

Той чи інший різновид трешу стабільно з’являється в сучукрліті, хоч останніми роками й рідше: усіх більш-менш відомих авторів уже розібрали видавництва і старанно їх обробляють та зачісують. Тому по-хорошому жахливих книжок з’являється не так багато – переважно це твори дебютантів. Авторка «смартфон-секс-роману» Олена Шнайдер («військова репортерка, режисер-документаліст, кіноблогиня», як підказує нам обкладинка) належить до числа таких новачків, хоча, здається, має не той вік і статус, коли прийнято, захлинаючись, перераховувати сексуальних партнерів і називати це художньою прозою.

Отож, на початку книжки героїня-нараторка сумлінно змальовує свої пригоди; на 34-й сторінці у неї раптово з’являється офіційний чоловік, який потрапив у полон під час Іловайського відрядження. Далі маємо десяток сторінок, у яких ідеться про Донецьк та тимчасово окуповані території, – досить настроєві та реалістичні. А далі – знову репортажі з койки кшталту «на третью ночь в Берлине Женя попросил почесать ему спину. По-дружески. И кончил», плітки (особливо цікаві для харків’ян, адже авторка походить із цього міста) та екскурси в не надто складну психологію героїні.

Є підозра, що з цього тексту можна було би зробити середньої руки сучукрлітину, просто авторці не пощастило з редактором. Станом же на зараз «69» теж може придатися: як тест для редакторів і коректорів, особливо тих, хто пропускає коми, що закривають підрядні частини складного речення.

Читати неодмінно, якщо хочете дізнатися, із ким героїня трахалася у вагоні метро та чому її виставили з пресконференції президента Порошенка; хто з коханців підсадив на алкоголь домашнього щура; на території якого харківського музею хтивий дідусь-директор улаштував сауну; скільки горілки міг випити перед концертом Сергій Бабкін та з якої причини авторку книжки вимагали здати в СБУ й позбавити громадянства.

Вадим Яковлев. Там, де починається територія. – К. : Каяла, 2020

♦ Ще одна книжка-дебют (відредагована значно краще, ніж «69», хоча теж не без гріха) – від автора з Одеси Вадима Яковлева, який пропонує нам чергову версію української антиутопії. Колись (точний час дії невідомо) Україна розпадеться на різні територіальні утворення: в одному візьмуть владу анархо-фашистські утворення, в іншому – переможуть феміністки й запровадять матріархат; усе буде дуже непевно й бентежно, але фейсбук залишиться, не переживайте!

Головний персонаж роману – нібито кілер (у дії ми не бачимо його жодного разу, тож із тим же успіхом він міг би бути асенізатором чи електриком), який нібито вбив, але начебто й не вбив колишню співробітницю СБУ Ірину Шварцман. Невдаха-найманець мусить завершити справу, тож разом зі своєю коханою-транссексуалкою Олесею (яка з тим же успіхом могла би й не бути транссексуалкою, просто це проблемна тема, тому автор чіпляє персонажці член) вирушає в небезпечну путь… Гостросюжетним роман Яковлева не назвеш: перестрілку маємо тільки одну, трупів декілька, але не дуже цікавих, а вся ескапада швидко перетворюється на пошук… книжки з дивною назвою «Сукня для Муссоліні». Ну бо суть не в пригодах, а в тому, що людство перебуває на порозі неймовірних змін (яких саме, сформульовано дуже туманно, але вони точно будуть!).

Можна було б із чистою совістю визнати, що молодий автор зробив непогану спробу і, здається, готовий грати далі. Тим більше, у сучукрліті є з ким: із численних антиутопій чи альтернативних історій текст Яковлева найближчий до «Кагарлика» Олега Шинкаренка та «Часу смертохристів» Юрія Щербака, хоч закономірно програє їм щодо стилю, переконливості вигаданого простору, політичного розмаху та здатності експериментувати.

Можна було би також припустити, що все це суттєво покращиться в майбутньому й у прозі Вадима Яковлева, якби не несподівані панегірики, що супроводжують книжку. Знані в культурному просторі особи – Костянтин Дорошенко та Олесь Доній – порівнюють текст Яковлева із творчістю Свіфта, де Сада, Оруелла та інших знакових митців, наполягаючи на його непересічності та значущості для сучукрліту. А це вже небезпечно, адже скільки таких українських когось лишилися на стартовій точці, захвалені авансом…

Читати неодмінно, якщо завжди підозрювали, що з Україною щось таке станеться; хочете дізнатися, які міста було перетворено на Аль-Кочубій та Амазонію; для чого персонажам книжка; чому Муссоліні має сукню; як сталося, що Ірина Шварцман не загинула, та до чого в цій історії Михайло Коцюбинський.

Ганна Улюра. Ніч на Венері. 113 письменниць, які сяють у темряві. З ілюстраціями Крістіни Золотарьової. – К. : ArtHuss, 2020

♦ Зрештою, якщо вам уже достатньо жанрової літератури, ви не любите трешняка та масліту, та й узагалі віддаєте перевагу нонфікшну, – є хороша новина. Гарантоване задоволення подарує вам нова книжка Ганни Улюри «Ніч на Венері» – збірка есеїв про письменниць від Сапфо до Катерини Калитко. Авторка вправно обігрує та дестереотипізує відомий мем про «жінок з Венери», пишучи про своїх героїнь проникливо та з почуттям гумору. Друге комусь може здатися дивним, адже творчі біографії жінок зазвичай не назвеш щасливим, а від книжки, яка має на меті подолати замовчування, поневолі очікуєш виховного пафосу та феміністичного моралізаторства. Ніт, говорить Ганна Улюра: «Боротьба за канон— справа серйозна, але іронію в цій справі ніхто не відміняв».

Як і попередня книжка критикині «З65. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини», «Ніч на Венері» не читається одним махом, оскільки потребує певної бази знань – про історію розвитку літератури та історію загалом. Для тієї категорії читачів, які «і так це знають», цікавими можуть бути власне інтерпретації текстів та несподівані аналогії авторки; ті, хто знають менше, відчують драйв від цих перегонів крізь час і країни, значно сильніший, ніж може запропонувати фікшн. Бо це все відбувалося насправді! Улюра багато пише про особисте життя письменниць, іноді балансуючи на межі з пліткуванням, але завжди втримується на боці літературознавства.

Книжка лишає багато думок і вражень, а ще – може посилити ваш комплекс неповноцінності (із серії «а чого досягла ти?!»), і багато над чим іще треба буде поміркувати. Але два спостереження я готова озвучити вже зараз. Перше. Нобелівської премії в царині літератури досягали ті жінки, які старанно й наполегливо працювали; тих же, хто феєрив, підкорював зали й розбивав серця, ми знаємо в кращому випадку з книжки Ганни Улюри. Друге. Дівчата, незважаючи на карантин, сходіть до мамолога!

Читати неодмінно, якщо любите якісний нонфікшн; хочете дізнатися, яка письменниця на три століття випередила Монтеня в царині есеїстики; хто такі «інтелектуальні незайманки» та кого називали «ментальним гермафродитом»; який роман Джейн Остін створює враження, ніби от-от розпочнеться вечірка у Ґетсбі; скільки сантиметрів у ширину мала труна Емілії Бронте та чому Ольгу Кобилянську можна вважати нашою Мариною Абрамович.

Читайте також:
Жадан, Андрухович, Михед, Дашвар, Бабкіна: 5 книжок, без прочитання яких карантин вважається недійсним

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

611
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: