СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
201305 +2671
Летальні випадки:
3996 +37
Одужали:
88453 +571
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 2226508 (+16533). Оновлено: 09:10 28.09.2020

Іванка Чобанюк: була парамедиком на фронті і знову пішла добровольцем – у коронавірусну лікарню

Відеоверсія інтерв'ю:

 

автор: Олена Шарговська

Тернополянка Іванна Чобанюк взимку 2014 року пішла на фронт – у добровольчий медичний батальйон “Госпітальєри”. На той час їй був 21 рік, вона закінчила п’ять курсів Тернопільського медуніверситету. Весь час Іванка була на передовій, у Пісках. Пізніше служила лікарем у складі добровольчого підрозділу “Медевак”.

У 2015-му Чобанюк повернулася з війни, щоб завершити навчання у виші. Керівництво університету сприяло студентам-фронтовикам – у виші проводили навчання з допомоги при пораненнях, після повернення з АТО надавали можливість наздогнати і поскладати всі “хвости”.

Після випуску з університету Іванна працювала як сімейна лікарка в Тернополі, Запоріжжі, а торік переїхала до столиці. Брала участь у поїздках жінок-ветеранок за кордон у рамках “ветеранської дипломатії“, які організовував Жіночий ветеранський рух.

Ветеранка АТО Іванна Чобанюк. Фото: Сергій Коровайний

Зараз Іванна Чобанюк працює в Києві у приватній клініці “Добробут”. Коли керівництво клініки прийняло рішення відкрити стаціонар для пацієнтів із коронавірусною інфекцією, сімейна лікарка з фронтовим досвідом зголосилася чергувати на “передовій” COVID-19.

Під час зустрічі у піцерії “Ветерано” ветеранка Іванка розповіла “Новинарні“, як відбувається лікування в такому стаціонарі, в чому складнощі для чергового лікаря та що є в цьому спільне з роботою парамедика на фронті.

Робота з коронавірусними хворими у приватній лікарні

– Іванно, розкажи, як у вашій лікарні облаштували стаціонар для пацієнтів із коронавірусною інфекцією.

– На початку пандемії стаціонари у Києві заповнювались досить швидко, тож був запит на створення такого стаціонару. Вирішено було відкрити стаціонар у лікарні, і спочатку це був стаціонар у Медмістечку на 14 палат. Відкрили його наприкінці березня.

Він був обладнаний усім необхідним устаткуванням, було забезпечено всі міри безпеки для лікарів і пацієнтів. Все було з дотриманням правил асептики та антисептики. Ми максимально ми старалися відмежувати буферні зони між “чистою” і “брудною” зоною. Ми були забезпечені засобами індивідуального захисту в повній мірі.

Усі лікарі, які працювали в стаціонарі, попередньо пройшли навчання з інфекційного контролю, одягання і знімання засобів індивідуального захисту. Також нам проводили лекції з діагностики та лікування коронавірусної інфекції, які базувались на рекомендаціях міжнародної спільноти. Завдяки нашим лікарям та керівникам ми мали доступ до перекладених ресурсів і міжнародних рекомендацій. FDA, CDC, Harvard та Yale Medical School, Міжнародної асоціації з інфекційних захворювань – це були наші основні джерела інформації. Звичайно, також ми мали дотримуватись усіх рекомендацій від МОЗ України. Але при цьому ми могли коригувати лікування відповідно до випадків.

– Як до вас у стаціонар приватної клініки потрапляли пацієнти? За зверненням? Чи це були ваші постійні пацієнти?

– До нас зверталися з усієї України, не лише кияни. Щоб потрапити у стаціонар, потрібно було мати направлення від лікаря. Тобто попередньо пацієнти мали бути проконсультовані терапевтом, сімейним лікарем або педіатром, пульмонологом. Також пацієнти могли госпіталізовуватися за направленням швидкої допомоги. Але до потрапляння в стаціонар бажано було пройти мінімальне обстеження, хоча б комп’ютерну томографію. А в стаціонарі ми вже могли взяти ПЛР-тести для уточнення діагнозу. Оскільки люди часто надходили лише з підозрою на коронавірусну інфекцію, і нам потрібно було мати підтвердження діагнозу.

– У вас були окремі палати для тих, кого привозили тільки з підозрою на COVID-19?

– У нас були окремі палати для всіх пацієнтів. Оскільки це інфекційне захворювання висококонтагіозне (заразне висококонтагіозне – “Н”), то за рекомендаціями ВООЗ люди мають перебувати в одиночній палаті.

– Як ти вперше зіткнулася з COVID-19?

– Спочатку я працювала у звичайній поліклініці на амбулатрному прийомі. До нас записувалися пацієнти з респіраторними симптомами і з підозрою на коронавірус. Завдяки роботі кол-центру ми відсортовували пацієнтів із підозрою. У нас є окремі кабінети для прийому таких пацієнтів.

Для лікарів, які приймають пацієнтів із такими симптомами, у нас зовсім інший рівень захисту. Ми маємо бути повністю одягнуті в засоби індивідуального захисту: шапочку, окуляри або щиток, маску, одноразовий халат, дві пари рукавичок, бахіли.

Також доводилося виїжджати на виклики до пацієнтів із підтвердженими випадками коронавірусної інфекції. На ці виїзди ми також мали бути захищені відповідно.

– Коли ти виїжджала на виклики – це значить, що в пацієнтів були якісь ускладнення і ти мала їм допомогти?

– Ні, це були звичайні планові виклики. Оскільки на амбулаторному лікуванні перебувають пацієнти з легкою формою захворювання – так має бути згідно з усіма рекомендаціями. Тому це був мій звичайний плановий візит як сімейного лікаря.

– А із важкими випадками ти стикалася?

– Звичайно. Оскільки в стаціонар здебільшого потрапляють уже із захворюванням середнього або важкого ступеня.

Траплялися різні випадки. Але в нас у стаціонарі в кожній палаті був доступ до кисню, і також облаштовані палати інтенсивної терапії з апаратами ШВЛ. У будь-якому разі в стаціонарі постійно чергували лікар-анестезіолог-реаніматолог, терапевт або лікар із суміжними спеціалізаціями – пульмонологія, кардіологія. Ми були напоготові і могли надати допомогу, коли траплялося щось екстрене.

Найважчий перебіг – у тих, хто маєє супутні захворювання. Оскільки коронавірусна інфекція є гострим станом, вона може ускладнювати супутні захворювання. У цьому й полягала складність, що ми мали лікувати та допомагати при загостренні супутніх станів.

–  То у вас у стаціонарі були і вузькі спеціалісти?

Так, у нас були і терапевти, сімейні лікарі чергували в стаціонарі, і лікарі зі спеціалізацією пульмонологія, кардіологія. При потребі могли їх викликати або на консультацію, або вони були на чергуванні. А зазвичай лікар має декілька спеціалізацій.

Також ми постійно були на зв’язку зі спеціалістами, яких немає у нас у стаціонарі – наприклад, нефролог, консультувалися і планово або екстрено викликали їх у стаціонар.

– Які були твої обов’язки як лікаря загальної практики сімейної медицини?

– Я працювала як черговий лікар. Робила обхід відділення, спостерігала, вела нагляд за кожним із пацієнтів, призначала або коригувала обстеження чи лікування.

– А бували у вас випадки, коли людей привозили пізно, довго не могли діагностувати коронавірус? Як ви давали з цим раду?

– У деяких випадках пацієнта треба було одразу госпіталізувати в палату інтенсивної терапії. Важкими пацієнтами, які перебували в палаті інтенсивної терапії, я не займалася. Ними займалися лікарі анестезіологи-реаніматологи із консультаціями за потреби вузьких спеціалістів.

Я наглядала за пацієнтами у стабільному стані і при погіршенні стану була зобов’язана надати допомогу та перевести під нагляд до анестезіологів-реаніматологів.

Летальних випадків не було.

“Кожний випадок коронавірусної хвороби – індивідуальний”

– Як ви підбирали методи лікування? Адже про цю хворобу майже нічого невідомо, весь час іде пошук шляхів лікування.

– У деяких випадках ми стояли на роздоріжжі, оскільки не завжди знаєш, наприклад, потрібно чи не потрібно призначити антибіотик як стартову терапію.

Кожен випадок був індивідуальним. Але все-таки якусь основу ми мали, бачили рекомендації і приблизно знали, на що орієнтуватися.

Проти коронавірусної інфекції на даний час немає лікування з доведеною ефективністю. Але є методи лікування, які мають перспективність і показують хороші результати. Та вони для нас, на жаль, недоступні. Деякі з них знаходяться на етапах клінічних досліджень, інші теж можна використовувати лише в рамках клінічних досліджень. Тому лікувати доводиться симптоми.

Читайте також:
Деякі ліки від кашлю можуть пришвидшувати розвиток коронавірусної хвороби, – науковці

Поступово, мірою появи нової інформації, ми могли удосконалювати наші методи лікування. Але все одно все було лише симптоматично.

Тому основне, при показаннях – це киснева терапія, антибіотикотерапія, полегшуємо кашель, полегшуємо задишку та лікуємо супутні захворювання.

Лікування підбиралося індивідуально, але була основа – міжнародні рекомендації і чинні накази МОЗ.

– Чи надаєте ви супровід тим, хто виписався зі стаціонару?

– Так, за пацієнтами – і тими, хто в поліклініці до нас звертався, і в стаціонарі був, у кого були підтверджені випадки коронавірусної інфекції – лікарня здійснює нагляд, супровід за допомогою кол-центру, при потребі рекомендовано виїзд додому.

Супровід триває щонайменше протягом 14 днів – щоденний контакт із такими пацієнтами.

– Що для тебе особисто було найважче в цій роботі?

– Через таку роботу – з незрозумілою вірусною інфекцією, про яку нічого практично не було відомо, і зараз є певні прогалини – викликає велике стресове навантаження. Також для мене незвичний графік роботи у стаціонарі. Оскільки в нас були чергування і денні, і нічні. Треба було підлаштовуватись до чергувань уночі.
А головне – ми не знаємо, чого очікувати.

У будь-якого пацієнта при стабільному самопочутті
могло настати різке погіршення стану.

Ми мали бути в стані постійної готовності. І в стані невизначеності – і ми, і пацієнти.

“І я боялася вірусу. Але розуміла, що маю менший ризик ускладнень”

– Як у вас відбирали лікарів для роботи в стаціонарі?

– На етапі формування стаціонару було складено список лікарів, які згідні пройти навчання та готові працювати у такому стаціонарі. Все було добровільно.

По мірі потреби лікарям, які зголосилися, пропонували вийти на роботу в стаціонар. Перевагу віддавали тим, хто має декілька спеціалізацій і є більш універсальним – терапевти, пульмонологи, кардіологи та реабілітологи, обов’язково анестезіологи-реаніматологи. Далі за потреби залучалися зі списку вузькі спеціалісти, які допомагали екстрено.

– Ти не боялася заразитись?

– Об’єктивно – боялася. Але розуміла, що я як молода жінка без супутніх захворювань маю менший ризик ускладнень.

Мене гріло всередині, що як щось трапиться – воно легше минатиме.

Але нічого не трапилось, я здорова, засоби індивідуального захисту діють.

Читайте також:
В Івано-Франківську помер головний лікар станції швидкої допомоги з діагнозом COVID-19

– Вам, лікарям, регулярно робили ПЛР тести?

– Так, і під час роботи в стаціонарі, і після завершення перед виходом на нашу постійну роботу ми проводили обов’язкове тестування.

– Тобто твоєю мотивацією піти туди працювати було те, що ти, за станом здоров’я, менше ризикуєш?

– Так. І також це була можливість попрацювати з хорошими спеціалістами й набратися досвіду. Тобто я мала мету розвиватися і навчатися.

Це дуже хороша можливість, нове поле для діяльності – чергування в стаціонарі, особливо в такому. Це дуже тонізує і стимулює до навчання, оскільки щодня з’являється нова інформація.

– Твій фронтовий досвід тобі якось допомагав у цій роботі?

– Справді, я можу знайти аналогії роботи на передовій на фронті і тут, на передовій у лікуванні коронавірусної інфекції.

Схожість у тому, що і на фронті, і в лікарні з коронавірусом
ти постійно перебуваєш у стресі.
І маєш бути готовий до будь-чого.

Читайте також:
Тайра – командир “ангелів”.
Юлія Паєвська та її шлях із Майдану у фронтові парамедики, а звідти на Invictus Games

“Ми шукали пораненого десять годин під обстрілом, бо він не міг пояснити своє місце локації, втрачав свідомість”

Іванна Чобанюк на фронті. Фото: Юлія Кочетова-Набожняк

– Розкажи про випадки, коли ти на фронті стикалася з абсолютно непередбачуваними ситуаціями.

– На передовій кожна ситуація різна і непередбачувана, оскільки кожне поранення не повторюється.

Я не можу сказати, що щось було легке, а щось важке, бо не завжди ти бачиш всю картину. Я працювала як лікар на першому етапі евакуації і не мала доступу до всієї інформації. Моєю задачею було довезти бійця, надати йому першу допомогу. Щоб із мінімальними втратами довезти його в лікарню живого.

Найбільше запам’ятовуються останні виїзди. Наприклад, виїзд за розвідником на моєму останньому чергуванні, коли ми шукали пораненого десять годин під обстрілом, бо він не міг пояснити своє місце локації, втрачав свідомість. Ми довезли його, але в лікарні він помер.

Я досі пам’ятаю, що він говорив, які в нього були татуювання. Пам’ятаю розмову з його рідними і побратимами. Власне, найбільше запам’ятовуються люди.

Читайте також:
“5 – 300, 2 – 200. ТІЛЬКИ НЕ СПИ!”
Розповідь волонтерки, яка рятувала поранених під Станицею Луганською

– Як ти адаптувалась до мирного життя? Тобі легко було повертатись?

– Завжди легше повертатись, коли тобі є куди вертатись. Я повернулася до сім’ї, до батьків, до молодшого брата. У мене було середовище, яке мені допомагало, люди, які мене підтримували.

Повернулася я одразу до навчання, потім одразу до роботи – проходила інтернатуру, працювала.

Легше адаптуватися, коли ти маєш, чим зайнятися. На першому етапі це відволікає. Я мала роботу, яка мені допомогла відсторонитися і переключитися на щось інше.

– Тобі подобається працювати сімейною лікаркою?

– Раніше в суспільства були певні стереотипи щодо сімейних лікарів, чи дільничних – нібито це лікарі, які мають обмежені знання і повинні тільки направити пацієнта до вузького спеціаліста, і вже той лікуватиме. Але

я дійшла до розуміння,
що сімейний лікар є “гейткіпером”

(від англ. gate — ворота і keeper — той, хто стереже, оберігає – “Н”) – він має допомагати і з профілактикою захворювань, і допомогти розібратися з вакцинацією дітей та дорослих, має розібратися, що зараз хвилює пацієнта, яке в нього захворювання, який прогноз і що робити далі. Навіть якщо пацієнт потрапить до вузького спеціаліста, все одно він вертається до свого сімейного лікаря, терапевта чи педіатра.

Тому ця робота дуже цікава і багатогранна. Вона надає величезний простір для навчання і самовдосконалення.

Ти маєш знати все, і якщо чогось не знаєш – маєш визнавати це, усвідомлювати, що тобі потрібна допомога, і постійно навчатися.

Ти можеш стикнутися із будь-чим, і в тебе є велике поле для спілкування з пацієнтом та для допомоги. Не тільки в плані призначення ліків, а й психологічної допомоги, порад щодо здоров’я, профілактики.

фото: Слава Чиженок та з особистого архіву Іванни Чобанюк
відео: Слава Чиженок

Дякуємо за майданчик для запису інтерв’ю нашим друзям із “Ветерано піца”.
Рекомендуємо цей затишний ресторан на вулиці Софіївській, 8 у Києві поруч із Майданом Незалежності.

Читайте також:
Лагідна “Кобра”. Історія медика 93-ї бригади Кристини Загурської під час війни та епідемії

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

96
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: