СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
21245 +259
Летальні випадки:
623 +6
Одужали:
7234 +126
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 291868 (+6242). Оновлено: 08:47 25.05.2020

Шахтарі і ластівка Леонтовича. Уривок із книжки “Я змішаю твою кров із вугіллям”. Зрозуміти український Схід”

 

У ці дні 2014 року — 11-12 травня — в окремих районах Донеччини й Луганщини під прикриттям окупаційних груп російської армії проводили так звані “референдуми” та оголошували фейкову “незалежність” своїх “республік”. Для декого з жителів Донбасу ці акти став реалізацією тих самих кліше про “не-порожняк”, “не-ставлення на коліна” і “почуйте-нас”, які підживлювали влада “двічі несудимого” та російська пропаганда.

Деокупація територій Донбасу для України буде неможлива без деокупації умів людей цього краю. Для цього, найперше, потрібно, щоб із нашого боку постав якісно новий Донбас. Цей процес уже почався, і його варто помічати, розуміти, співвідносити з тим, що було тут раніше.

Олександр Михед

Наприкінці 2016 року письменник Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей (на підконтрольній території)), досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Найважливіше для автора було якраз почути голоси місцевих жителів. Результатом цього слухання стала книжка «”Я змішаю твою кров із вугіллям”. Зрозуміти український Схід», яка вийшла 2020 року у видавництві “Наш формат”.

Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію регіону, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Як одна з найстаріших черепах у світі пов’язана із заснуванням Донецька? Якою ціною дається кожна тонна видобутого вугілля? Які історії заховано у вільних степах Дикого поля? І що тут змінилося з 2014-го?

Також Михед ділиться розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході — Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу.

Пропонуємо до вашої уваги перший розділ із книжки Олександра Михеда “Я змішаю твою кров із вугіллям”.

Покровськ

Про маршрутки Сходу колись розповідав Олександр Ратій, режисер «Повернень», одного з найпронизливіших документальних фільмів про український довоєнний Схід. Хто ж думав, що перший переїзд між містами дозволить побачити все на власні очі.

Будь-яка соціальна взаємодія типу поїздки на маршрутці перетворюється на акт утвердження. Розмова між водієм і пасажиром — це не комунікація між перевізником і тлінним тілом, яке треба транспортувати. Радше це битва двох самців, у якій вимовлене з притиском «уважаемый» — найчастіше вживана зброя. Зрештою палкий короткий вербальний махач закінчується компромісом: водій і контролер змушують пасажира заплатити окремо за перевезення торби, а пасажир натомість відмовляється ставити її в багажне відділення. Кожен лишається з власним шматком чужої плоті в зубах. Усі на своїх місцях. Усе на своїх місцях.

За спиною водія майорить потріпаний і полинялий бельгійський прапор. За нами Брюссель. За нами Європа. Ми все ще колонія. Чи точніше — провінція?

При в’їзді в Покровськ стоїть величний трагічний чорний хрест «Спаси и сохрани». Уже згодом місцеві розкажуть, що на тому місці була автокатастрофа, в якій розбився багатій.

Кажуть, що тривалий час на іншому в’їзді в місто було начертано: «Ласкаво просимо до пекла».

Минаємо вулиці Затишну, Мирну та Малевича. Уже ввечері ми не зважимося ступити на вулицю Відродження, що розчинялася в непроглядній темряві. Таксист із полегшенням видихає:

— Ці два перехрестя реально небезпечні. Ніхто не поступається дорогою. Ніби обидві дороги головні. Недавно ось це перехрестя Пушкіна і 40-річчя Жовтня відзначилося — за один день три аварії.

Знову думаю про «уважаемых» і взаємне соціальне самоствердження. Бити машини, як бити крашанки на Паску.

Вивіски магазинів: «Бенелюкс», «Версаль» і «Ливень».

«Я сім років жила в Донецьку. Тепер два роки тут. Ми називаємо себе не переселенцями. Ми повернені».

«Раніше місто називалося Красноармійськ. Тепер — Покровськ. Не варто їх і порівнювати. Покровськ — це нове місто, новий соціум з новим менталітетом, з новою владою. Поки що тут хаос, що побудують — незрозуміло. За менталітетом ми схожі на Краматорськ — такий самий тиск громади на владу. За культурою і соціальними проектами ми ближче до Слов’янська».

«У нас навіть жарт тут є: хтось лишився в Красноармійську, а хтось переїхав у Покровськ».

«Околиці Покровська — це совковий Красноармійськ».

«Декомунізація обурила місто. Село, що стало містом. Наші люди з непевністю дивляться в майбутнє. Вони не бачать сенсу в переназиванні. Життя кращим від цього не стане».

Ми застали місто якраз на перехідному етапі. Частину вивісок офіційних установ іще не встигли змінити. Або свідомо цього не зробили. Відчуття, ніби перебуваєш у двох містах одночасно.

«Слобода Гришино, Постишево, Красноармійськ, Красік, Покровськ. Це все одне. Для патріотично налаштованої частини населення, безумовно, Покровськ. І ми можемо букву “П” ось так на фотках показувати [розставляють великий і вказівний пальці на обох руках]».

«Щоправда, Постишево недовго так називалося. Всього кілька років. Допоки Постишева не репресували».

Уже згодом у краєзнавчому музеї ми побачимо мапу 1935 року. На мапі перекреслено «Постишево». Перекреслено «Донецької обл.». Від руки нашкрябано: «Сталінської області».

«Активна частина переселенців і волонтерів, які жили в Донецьку, хочуть у периферійне містечко перенести блиск великого міста. За радянських часів вийшло, що Донецьк — це культура. Усе довкола — промисловість. І тепер їм не вистачає культури тут».

Робітники дільниця №2 шахтоуправління “Покровське”, ланка Сергія Афанасьєва. Фото: газета “Моноліт”

«Ми шахтарське місто. Шахтарський дух — це чоловічий дух навіть у жінках. Шахтарям не вистачає часу на спілкування з родиною. Батьки для дітей — приклад відваги. На людях шахтар ніколи не покаже емоцій, але може розплакатися, коли обіймає своїх дітей після повернення зі зміни. Головне для шахтаря — берегти свою родину».

«Є шахтарі. А є і шахтарочки».

«Є цілі династії шахтарів. Але ніхто з них не хоче, щоби їхні діти були шахтарями».

«Ні, в шахту йдуть ті, хто не хоче розвиватися. Мої друзі пробували працювати в шахті. За пів року вони звідти пішли. Бо поважають себе. Шахтарі — це народ тєрпіл. Це неправильно терпіти. І так уся країна вже дотерпілась».

«Туди йдуть від безвиході. Від неможливості реалізуватися».

«У місті завжди можна побачити, коли шахта отримала зарплатню. Черги біля банкоматів. Черги в магазинах. Шахтарі дружинам і дітям щось купляють нове».

«Деякі шахтарі заробляють і 30 тисяч гривень. В основному — десь 7–10 тисяч. Ці люди не звикли відмовляти собі ні в чому».

«Шахтарі працюють групками по п’ятеро-шестеро людей. Усе тримається на довірі. Вони стоять одне за одного. Але бувають випадки, коли одна ланка гуртується проти іншої. Воду, інструменти крадуть одне в одного».

Меморіальна дошка на честь Миколи Леонтовича в Покровську. Фото: Жерміналь, Вікімандри

Кілька років у Покровську жив композитор Леонтович. Місцеві розбудовують міф про те, що обробку «Щедрика» Леонтович виконав саме тут.

Меморіальна табличка на залізничному вокзалі підказує, що композитор прожив у Гришиному чотири роки, працював учителем вокалу. У серпні 2017 року ластівку «Щедрика» міська рада Покровська затвердила одним з елементів нового герба. Герб затверджували на кількох засіданнях, місцева телекомпанія відкрила голосування онлайн, палали дискусії і дебати.

Герб Покровська, затверджений 2017 року

На цій історії зупинимося детальніше.

На голосування було винесено два варіанти герба. Один — з ластівкою — представляв заступник мера Покровська, голова конкурсної комісії з міської символіки Юрій Третяк. Він повідомив журналістам: «Конкретного автора першого варіанта [з ластівкою] назвати неможливо, оскільки це колективна праця. Коли у нас було понад тридцять варіантів герба, ми з них відібрали деякі елементи й об’єднали в один. Технічно наші ідеї втілювала дизайнерка рекламної агенції “Арт Баттерфляй”». Члени комісії ще мали сумніви стосовно деяких елементів і пропонували змінити окремі деталі — «політ ластівки, гостроту шпилів вокзалу, розмір шабель і т.д.».

На зустрічі з журналістами було детально описано значення символіки герба. Ластівка, про яку згадано у «Щедрику», символізує гарні новини, щастя, надію та відродження. Залізничний вокзал — символ заснування міста. Шаблі — козацький спадок і «готовність захищати, але не нападати самим».

Альтернативний варіант герба представив депутат міської ради Володимир Марін.

Ідея альтернативного варіанта виникла після дискусій щодо доцільності образу ластівки. За словами Володимира Михайловича, його та інших депутатів «зацікавило, який стосунок має ластівка до нашого міста та його назви. По-перше, це перелітна птаха, яка пізніше за всіх прилітає і раніше за всіх відлітає. По-друге, вона живе виключно в селах». Депутат наголошує, що у варіанті з ластівкою «відсутній філософський закон життя — цілісність форми та змісту. Мій варіант утілює в собі Богородицю, яка вкриватиме місто своєю покровою від бід і війн, а також образ жінки, яка дає життя і є берегинею сімейного вогнища». Також він додає: «Ми живемо в Україні, де переважає християнська віра. Представники інших віросповідань та національностей, переїхавши до нас, продемонстрували готовність жити серед християн. Тим паче йдеться про жінку, яка всіх захищає».

Найскладніше виявилося знайти дизайнера, який зміг би втілити задумане. Це забрало багато часу, і герб довелося створювати «у стислі терміни». Володимир Михайлович зауважив: «Прізвище я поки що називати не можу. Однак скажу, що це учениця десятого класу, з якою ми разом створювали новий варіант символіки. Недостатнє володіння комп’ютерною графікою і певними знаннями, а також брак часу не дозволили повною мірою виразити все, що хотілося».

У численних коментарях обурених мережевих анонімів було кілька претензій, які повторювалися найчастіше. Мовляв, ластівка наче розіп’ята чи розітнута. Мовляв, де шахтарська слава? Мовляв, ластівка ваша — це прикриття злочинного розкрадання шахт і спроба забути славне минуле. Мовляв, Покровськ — це взагалі не те місто, якому маємо ладнати новий герб. Спершу поверніть Красноармійськ, тоді вже думайте про герб. Бо і Покровськ не наше місто, і герб не звідси, і ластівка взагалі в селах тільки живе.

Герб Червоноармійська (Покровська) у 1993-2017 рр.

Попередній варіант герба — Красноармійська, не Покровська — насправді протримався недовго: рішенням сесії міської ради він був затверджений 29 вересня 1993 року. Стильний герб, що нині виглядає як спроба законсервувати епоху і самим застигнути в бурштині часу: «На червоному щиті золотий стилізований контур будинку з трьома вежами і чорними вікнами, вписаний у нитяне золоте коло, на середній вежі — червона зірка із золотою облямівкою, на фронтоні розвідний ключ і гірничий молоток у косий хрест, супроводжувані внизу півколом із золотих шестірні й колоска». І головне — на тому гербі було зафіксовано рік заснування міста — 1875, чого дуже бракувало містянам на новому.

Так і живеш в Україні — варіантів вибору в тебе, вважай, не буває. Мусиш вибирати поміж колективною творчістю геральдистів, яку зводить докупи рекламне агентство «Арт Баттерфляй», та альтернативним варіантом депутата, ідеї якого втілює анонімна десятикласниця.

Так і шириться покрова берегині понад містами.

Так і гніздиться ластівка Леонтовича в селах.

Читайте також:
“Ми самі примусимо бойовиків стрибати з вікон, тільки звільніть нас”: інтерв’ю з окупованого Донецька

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: