СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
387481 +8752
Летальні випадки:
7196 +155
Одужали:
158928 +3902
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 3271961 (+46007). Оновлено: 08:46 31.10.2020

Останній гріх Петлюри: 100 років “федерації” з Польщею

 

Колаж: Новинарня

Рівно сто років тому Симон Петлюра уклав із польським лідером Пілсудським таємну Варшавську угоду, обмінявши Галичину та Волинь на можливість ще раз увійти в Київ

автор: Максим Мірошниченко

21 квітня 1920 року голова дипломатичної місії України, міністр закордонних справ та юстиції Української Народної Республіки Андрій Лівицький і міністр закордонних справ Речі Посполитої Польської Ярослав Домбровський підписали Варшавський договір. За кілька днів до цього, впродовж кількагодинної розмови віч-на-віч за зачиненими дверима, концепцію україно-польської співпраці погодили головний отаман УНР Симон Петлюра та начальник Польської держави Юзеф Пілсудський.

На підставі цих таємних домовленостей польські війська увійшли до Києва, а УНР на картах Речі Посполитої була позначена як підконтрольна полякам територія. Та й скільки лишилося тієї УНР – від Збруча до Дніпра… Галичина і Волинь були передані полякам.

Навіть соратники звинуватили Петлюру в зраді. Хоча сам подавав її як “перемогу”.

Згадаймо разом ту оказію сторічної давності. Щоб знати, яких помилок не слід повторювати.

Від Збруча до Дніпра

На початку 1920 року УНР переживала справжню катастрофу: вона не мала території – Західна Україна перебувала під польською окупацією, Наддніпрянською Україною відкочувалися на південь білі війська, а з півночі сунули червоні. Уряд та Директорія перебували в тимчасовій столиці – Кам’янці-Подільському, де порядкували поляки. Урядовці були в такій глибокій прострації, що залишали без відповіді листи українських послів із Європи, які скаржилися на хронічне безгрошів’я і те, що в європейських столицях дедалі більше чують посланців більшовицької України, а не Української Народної Республіки.

Несолодко було й армії – приблизно 5 тисяч найбільш боєздатних вояків перебували в агітаційно-партизанському І Зимовому поході по Центральній Україні. Солдати під проводом Михайла Омеляновича-Павленка оминали великі ворожі загони, ночували по селах, атакували невеликі ворожі залоги в містах, щоб розжитися конями, зброєю та набоями.

Добровольців до війська не брали – на них не вистачало одягу та зброї. До того ж укрупнення робило партизанські загони неповороткими, і вони могли б стати здобиччю для великих червоних угруповувань.

Рейд більше був розрахований, як би зараз сказали, як піар-акція: українцям демонстрували, що армія УНР все ще існує.

В цих умовах голова Директорії Симон Петлюра не бачив іншого сценарію продовження боротьби, аніж допомога Польщі, за спиною якої стояла Антанта.

Півтора роки тому, на хвилі повстання проти Скоропадського в листопаді 1918-го, Петлюра був героєм Республіки, що розкинулася від Холму та Львова до Курська й Ростова з багатотисячною армією. А зараз стомлений та знічений отаман виходить із вагона на Варшавському вокзалі, щоб попросити грошей бодай на якісь дивізії у сусідів-поляків, які окупували і Холм, і Львів. У ці ж дні в Кам’янці арештовують, неначе якихось самозванців, цілий український уряд.

Директорія УНР у м. Кам’янець-Подільський, друга половина 1919 року (зліва направо): Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра

Про що Варшавська угода 1920

Поляки, згідно до Варшавського договору, визнавали незалежність УНР, але при цьому головою держави мала бути не Директорія, а, власне, сам головний отаман.

Це не відповідало тогочасним реаліям УНР, де державою керував найвищий орган влади – Директорія з трьох осіб (Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра). Тобто, у випадку одноосібного лідерства, після смерті чи відставки Симона Васильовича УНР лишалася б без керівництва.

Відповідно до Варшавської угоди, поляки визнавали незалежність УНР, зобов’язувалися фінансувати відновлення Української армії та не укладати договорів проти УНР. На цьому українські інтереси закінчувалися.

В обмін на це українська сторона мала визнати анексію Галичини та Волині Польщею, провести аграрну реформу, не зачіпаючи інтересів польських землевласників (тобто повернути землі на Поділлі, Київщині польській аристократії).

До угоди додавалася військова конвенція, яка визначала розмір української армії (100 тисяч багнетів) та її підпорядкованість полякам.

Можливі кордони УНР, які обговорювали на Версальській мирній конференції. Приблизно збігалися з кордонами УНР за Варшавською угодою.

При цьому східні кордони незалежної України визнавалися виключно по Дніпру. Тобто в межах Речі Посполитої до 1772 року.

Цей нюанс якраз і натякає на справжнє бачення поляками майбутнього УНР.

Федерація чи окупація: як із Польщі дивилися на Україну

У Варшаві неоднозначно дивилися на Україну. Відновлена Польща вже другий рік переживала ейфорію – новопостала країна мала підтримку переможців у Світовій війні, зброю, амуніцію, французьких інструкторів у війську та кредити лондонських і паризьких банків. Ще вчора німецькі міста Позен і Торн стали польськими Познанню й Торунню, в республіки з’явився вихід до Балтійського моря та перспективи отримати ще й Гданськ. Українську галицьку армію полякам вдалося витіснили зі Львова, Станіславова й Тернополя за Збруч – у саме горнило громадянської війни у Росії. У Варшаві буквально витали в повітрі ідеї реваншу за розподіли Польщі, говорили про повернення до кордонів станом на 1772 рік. Тим більше, що польські війська вже вели доволі успішну війну з більшовиками та стояли в Мінську. Проблема була в тому, що Литва явно не хотіла втрачати незалежність.

Погляди на подальшу долю Польщі, литовське, українське та білоруське питання розділяло варшавський політикум на два крупні табори, які очолювали великі авторитети.

Радикальні націонал-демократи на чолі з Романом Дмовським прагнули скористатися історичним шансом і повернути землі колишньої Речі Посполитої, домовитися з Росією та зайнятися створенням моноетнічної Польщі за рахунок “неісторичних” народів, – білорусів та українців. Ці ідеали Дмовський відстоював як представник Польщі на Версальській мирній конференції.

Юзеф Пілсудський

Наачальник держави Юзеф Пілсудський, “литвин”, народжений у Вільні (Вільнюсі), теж обстоював ідею відродження великої Речі Посполитої, але у вигляді “федерації” – ледь не союзної держави, яка би включала у себе поляків, литовців, українців та білорусів.

Власне, лише авторитет Пілсудського всередині Польщі і дозволив йому від імені Варшави спочатку визнати незалежність України та вести переговори з Петлюрою.

Пропагандистський плакат часів польсько-більшовицької війни

Це було видно навіть під час наступу на більшовицькому фронті, де українські частини не завжди отримували потрібне їм озброєння та так і не виросли у армію, розміри якої обумовлені у військовій конвенції.

“Маршал обіцяв натиснути де і на кого слід [на керівництво збройних сил], але у мене залишилося враження, що нам не було сказано все, бо мені здається, що вже тоді була повна загроза його намірам, в чистоті яких я не сумніваюся і посьогодні. Ці погрози повинні були лягти найтяжчим тягарем на його спільників (Симона Петлюру), бо все яскравіше і яскравіше приходилося до свідомості, що

польсько-українська угода була ділом не двох націй, а персональним ділом їх повадирів,

чим користалися польські урядові кола”, – напише згодом у  спогадах генерал-полковник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко, який щиро поважав маршала Пілсудського та Симона Петлюру.

Читайте також:
“Тепер захищаєш ти!” УІНП презентував проникливе відео до 100-річчя І зимового походу Армії УНР

Польська республіка та підконтрольній їй території в 1918-1922 рр.
Джерело: wlaczpolske.pl

“Державний переворот” у державі без території

Польсько-український союз став новиною і для всього керівництва УНР. Це стосувалося як Директорії, так і уряду.

Прем’єр-міністр УНР Ісаак Мазепа дізнався про угоду взагалі з третіх рук – від міністра наргоспу Миколи Шадлуна, коли повернувся із Зимового Походу. Міністр повідомив своєму керівнику про те, що майбутній підписант договору Лівицький поділився з міністрами даними про перебіг роботи своєї місії у Польщі.

“Це рішуче розходилося з директивами, які мала наша місія від уряду… Кордон по Збручу, юридичне становище польських землевласників, кордони Польщі з 1772 року… Ці інформації були для мене наче грім з ясного неба. Знаючи Лівицького як опортуніста, я боявся, що він піде на великі уступки полякам. Було ясно, що цей договір міг бути підписаний тільки в умовах, коли польський “союзник” міг диктувати свою волю представникам УНР“, – запише в мемуарах Мазепа.

Прем’єра тішило, що інші урядовці вкрай негативно висловилися з приводу тоді ще не укладеної угоди.

Втім, із міністрами вже не було ніяких консультацій з цього приводу, а сам Ісак Мазепа на той момент не підозрював, що ці переговори та проект угоди – плоди не Андрія Лівицького, а самого Петлюри.

Раніше Симон Петлюра домігся, щоб Макаренко та Швець передали свої повноваження йому. Відтак Директорія складалася вже лише з однієї особи. Фактично УНР перетворилася на диктатуру при недіючих державних інститутах.

Але і це ще не все. Варшавська угода стала плодом переговорів між Петлюрою та Пілсудським, а від українського уряду її підписав глава МЗС Андрій Лівицький, який не мав згоди уряду на такий підпис. Таким чином, Варшавська угода стала фактичним свідченням державного перевороту Петлюри.

Втім, сильно проти ніхто з урядовців не виступав. Деморалізація швидко просякла український політикум – адже держава, в якій відбувся переворот, фактично не мала території та війська. Їх (хоч якусь підконтрольну територію та військо) якраз і давав цей переворот та його похідні.

Водночас радянська пропаганда отримала чудовий привід заявляти, що Петлюра “продав” Україну полякам. Цю тезу преса УСРР відпрацьовувала наповну.

До неї додавалися голоси української еміграції, яка відмовилася від співпраці з головою Директорії.

Навіть українська незалежницька преса, яка писала про польський терор проти селян на Галичині та Волині, вкрай негативно оцінила авантюру Петлюри.

Сам керівник держави почав пропагандистську кампанію перед наступом на Київ. У своїй відозві цей новий союз із поляками – дипломатичну “зраду” – Петлюра скрутив у “перемогу”, не згадуючи про східні кордони УНР по Дніпру.

Українські агітки перебільшували значення Зимового походу та закликали до єднання українців.

“Він вже вірив у свій месіанізм в українській справі. Україна – Петлюра, Петлюра – Україна. Нема Петлюри, немає української справи”, – відгукнеться згодом про той період Михайло Омелянович-Павленко.

Читайте також:
“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Якбитологія: доля УНР при перемозі україно-польського союзу

Травень 1920. Дефіляда польських військ по вул. Володимирській у Києві.
Фото: Muzeum Wojska Polskiego w Warszawie

Польський генерал Едвард Ридз-Смігли рапортує Симону Петлюрі після звільнення Києва від більшовиків.

6 травня україно-польські війська увійдуть у Київ, швидко його втратять і позбудуться шансів взяти Одесу.

Концепція Речі Посполитої “від моря до моря” провалиться, і в тому ж році Варшава та Москва розпочнуть мінський переговорний процес, який закінчиться підписанням Ризького миру та розділом України.

Пілсудський готуватиметься до відставки.

У 1923 році Петлюра остаточно покине Польщу і переїде до Парижа, де буде виправдовуватися.

“Тільки нечесний демагог може дозволити говорити собі про те, що «Петлюра продав» Галичину, Волинь і так далі. Петлюра, якщо говорити правду, несе на собі відповідальність за історичні «гріхи» і недоліки української неорганізованості, малокультурності і несприятливих обставин в житті української нації…

Шлях до української державності лежить через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність утвердиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, лише тоді можна думати реально про об’єднання українських земель захоплених сусідами. Інша політика — це мрії, нереальні комбінації, які приведуть до того, що ніякої України не буде… Я переконаний, що вірність обраної мною лінії підтвердить історія”, – напише в листі до свого спонсора з Канади Симон Петлюра.

Якщо уявити що польсько-український союз переміг би, то яка була б доля міні-держави УНР в межах між Збручем та Дніпром? Поза всяким сумнівом, вона стала б сателітом Другої Речі Посполитої, а згодом інкорпорувалася б до її складу. Чи то у формі прямої окупації при владі Дмовського, чи “федерації” при владі Пілудського.

Оскільки, відповідно до угоди, верховною владою України Варшава визнавала самого Петлюру, а не Директорію чи уряд, можна припускати, що поляки швидко вирішили б “конституційну кризу” в УНР на свою користь у разі відставки чи смерті отамана.

Цей “союз” повністю вкладався у зовнішню політику маршала Пілсудського з відтворення федеративної Речі Посполитої, і було видно, на які кроки для цього готова піти Варшава.

У жовтні 1920 року, з мовчазної згоди Пілсудського, генерал Люціан Желіговський на чолі дивізії таких собі “зелених чолвічків”, нібито самовільно рушив на схід та окупував литовську столицю – Вільнюс, де була проголошена формально незалежна держава “Серединна Литва”.

Очевидно, що Польща, Серединна Литва та УНР мали б стати суб’єктами омріяної Пілсудським Великої Речі Посполитої.

У березні 1922 року Серединна Литва була анексована Польщею.

Таку долю варшавські державники вочевидь забезпечили б і УНР. Якби вона раптом втрималася в польській орбіті ще кілька років.

Читайте також:
Як Винниченко просив посаду в “тупих, зголоднілих, лютих кацапів” і що з цього вийшло

Замість епілогу

Текст Варшавської угоди побачив світ лише у 1926 році. Її український примірник потрапив до рук дипломата та правника Сергія Шелухіна, який видав договір разом із юридичним аналізом та довів його повну незаконність.

Коли об’ємна стаття готувалася до друку, стало відомо про вбивство в Парижі Симона Петлюри (25 травня 1926). Шелухін навіть встиг заперечити обвинувачення убитого в антисемітизмі.

Варшавська угода, опублікована Шелухіним у своїй статті у 1926 році

Читайте також:
Забута війна: як україно-румунський конфлікт 1918-го створив сучасну Молдову

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

108
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: