СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
363075 +7474
Летальні випадки:
6755 +165
Одужали:
148642 +3306
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 3129235 (+41947). Оновлено: 08:56 28.10.2020

Зруйнований пам’ятник “сепарам” на Куликовому Полі: що сталося з Одеською республікою 102 роки тому

 

автор: Максим Мірошниченко

Днями з’явилася інформація, що в Одесі може з’явитися пам’ятник активістам “русской вєсни”, які згоріли в Будинку профспілок на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Подібні ініціативи в одному з найскладніших в ідеологічному плані міст України витають уже віддавна, але тепер це питання – з подачі “ОПЗЖ” – ледь не вийшло на голосування в міськраді. Патріотична громадськість міста стала на перешкоді.

Новинарня” вирішила нагадати не альтернативну, а цілком реальну історію Одеси, де у 1918-му році на тому ж Куликовому Полі ідеологи Одеської народної, чи то пак, радянської республіки перемогли українських гайдамаків, встановили пам’ятник борцям із ̶б̶а̶н̶д̶е̶р̶і̶в̶ц̶я̶м̶и̶ мазепинцями та чим завершилося те непорозуміння.

Одеса часів революції: хаос та суди Лінча

“Загальні мої враження від перебування в Одесі були невеселі. Фактично – повна відсутність влади… Не знали, хто буде спадкоємцем Тимчасового правительства: українці чи совіти? На мій погляд, навіть в цьому інтернаціональному місті українці мали більше виглядів на успіх, але чи пощастить їм утриматися – це було питання”, – писав у глибокі осінні дні 1917 року Володимир Омелянович Павленко – офіцер та майбутня легенда армії УНР.

У ті дні військовий зупинився на кілька днів в Одесі, чекаючи наказу на переведення до Катеринослава (нині Дніпро) – ще одного проблемного міста з великим більшовицьким впливом, де Омеляновичу-Павленку судилося командвати залогою та стати одним з учасників встановлення там влади УНР.

Часи були неспокійні, влада Тимчасового уряду в Росії була знесена більшовицьким переворотом, який не визнала жодна з модних тоді соціалістичних партій (окрім лівої фракції есерів). Владу більшовиків не визнавали ні всеросійські партії, ні національні соціалістичні рухи в Польщі, Фінляндії, країнах Балтії, Кавказу, Зауралля та Середньої Азії.

В Україні, де місцеві соціалісти добилися визнання Тимчасовим урядом УНР та юрисдикції над усіма українськими губерніями, в том числі і над сучасним південним сходом, теж вважали, що влада більшовиків – явище тимчасове. Відтак війна “братніх соціалістів” проти УНР стала повною несподіванкою для українських республіканців. У містах наростав хаос, росли ціни та рівень злочинності, постійні страйки зупиняли виробництва. На селах місцева голота продовжувала захоплювати маєтки землевласників та заможних селян. Рядовий одесит щойно отримував зарплатню – швидко купував хліб, що постійно дорожчав, і ледь помічав “жовто-блакитну” владу. За УНР у місті “топила” військова молодь та невелика кількість інтелігенції. У червоному порту тим часом матроси й солдатня все більше розказували, що треба скинути владу “буржуїв” та “поділити все по справедливості”.

За спогадами Омеляновича-Павленка, вірних Україні військ в Одесі налічувалося 1800-2000 багнетів, і їм не вистачало досвідченої старшини. Про це офіцер нотував після візиту в гайдамацький курінь під командуванням Олександра Сахна-Устимовича – майбутнього старшого ад’ютанта гетьмана Скоропадського.

Олександр Сахно-Устимович – командир одеського гайдамацького коша

Далі Омелянович-Павленко потрапляє в Одесу уже у січні, напередодні більшовицького повстання, і просто з вокзалу його вражають місцеві реалії.

“Посеред дня відбулося щось на зразок суду Лінча. Під гомін, вигуки, свист здеморалізована “солдатня” вела “пару”: солдата і якусь заплакану жінку. На голові у них були клоунські білі ковпаки з надписом “вор”. Жертви молили краще їх побити, але натовп мав з цього лише потіху. Глум переходив всякі межі. Тут було все – включно до побиття по обличчю і піднесення вгору спідниці. Не було вже, певно, сили, що могла б спинити звірячі інстинкти темної маси. Для мене стало ясно, що події у Одесі переходять у фазу панування вулиці – найстрашніша стадія, реагувати на яку можна тільки фізичною силою”, – писав генерал.

Зі спогадів воєначальника, основна маса місцевих військових частин самоусувалася від встановлення порядку, і лише війська, вірні УНР, перебували у готовності боронити порядок.

За його словами, вищі офіцери ще більш охололи до УНР, коли відбулося проголошення Третього універсалу.

Надією Омеляновича-Павленка було оголошення військового стану – він міг би окрилити офіцерів середньої ланки, які перебували за бортом революції і проводили час у шинках та кав’ярнях. Ці політично наївні чоловіки все сподівалися, що звідкілясь тут візьмуться “сили порядку”, які знайдуть їх і дадуть їм справу.

Втім, на кожній військовій нараді дедалі чіткіше ставало зрозуміло, що організуватись раніше за більшовиків у військових не вийде – кількість дезертирів зростала, параліч установ посилювався з кожним днем на тлі того, як в Україну вступили війська червоних і по містах півдня та сходу прокотилися більшовицькі повстання.

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

Червоний січень

26 січня червоні підняли збройне повстання і в Одесі. Приблизно 3000 озброєних матросів, солдатів та місцева самооборона швидко захопили телеграф, вокзал та ключові квартали центру міста. Місцеві гайдамаки УНР виставили ультиматум, за яким пропонувалося встановлення в місті коаліційної влади – із прихильників совітів та Центральної Ради.

Коли ультиматум було відкинуто, гайдамаки взяли штурмом вокзал, де влаштували свій штаб, та повели бої у центрі та окраїнах міста.

Бої точилися кілька днів на відомих усім Фонтанці, Пересипу, Дерибасівській, Рішельєвській та інших вулицях і районах Одеси.

До речі, сумно відома з 2014 року площа Куликове Поле і тоді, у 1918-му, стала одним з опорних центрів червоних.

Поступово в цій жорстокій січі більшовикам вдалося стримати контрвиступ гайдамаків, утвердитися на позиціях, які дозволяли обстрілювати вокзал, та відкинути війська УНР до Олександрівського парку (нині парк Шевченка, у 2014 році – “база” місцевого Євромайдану).

Доля міста прояснилася лише 30 січня, коли три збільшовичені броненосці почали обстрілювати місто зі своїх гармат і перевага червоних повстанців стала очевидно беззаперечною.

Читайте також:
“Тепер захищаєш ти!” УІНП презентував проникливе відео до 100-річчя І зимового походу Армії УНР

Солдати й офіцери армії УНР здали вокзал та домовилися про відхід за місто, де на одній із вузлових станцій були роззброєні.

За підрахунками сучасників, втрати обох сторін обчислювалися десятками. Матроси втратили вбитими та пораненими 66 осіб, червоногвардійці – 17, гайдамаки – 77 чоловік.

Але найбільших втрат зазнали мирні жителі – одеські історики наводять цифри від 120 до 180 загиблих і до 350 поранених. Більша частина з них померла або зазнала ушкоджень від вогню броненосців, які, полюючи за гайдамаками, вели досить хаотичний обстріл по житлових районах міста.

Пам’ятник більшовицьким повстанцям 1918 року в Одесі, архівне фото

Поховали загиблих на Куликовому Полі у великій братській могилі, де незабаром встановили пам’ятник.

Одеська республіка: “державотворчий” пафос, терор та… входження в Україну

Переможці проголосили так звану “Одеську радянську республіку”, яка, за планом червоних, разом із Донецько-Криворізькою та Республікою Тавриди у Криму мала стати автономією у складі РРФСР.

Віртуальні межі “Одеської радянської республіки”

Розмах червоних “республіканців” вражав – за їхнім задумом, територія “ОРР” мала включати не лише Херсонську губернію (куди, власне, входила Одеса, а також Миколаїв і Херсон), а й Бессарабію.

Дуже швидко “республіка” отримала навіть власні гроші.

Рублі “Одеської республіки”

Становлення молодої робітничої демократії не обійшлося без терору. Плавучою тюрмою став броненосець “Синоп”, де тримали всіх затриманих у місті “буржуїв”. А справжнім кошмаром був крейсер “Алмаз”, на якому матроси влаштовували “трибунал”: офіцерів тут живцем кидали в корабельні печі, роздягали на морозі, обливали водою і вже покриті кригою тіла кидали в гавань.

За деякими оцінками, внаслідок “червоного терору” в Одесі тоді було вбито близько 2000 цивільних осіб та страчено 400 офіцерів.

За спогадами сучасників, після звільнення міста водолази ще довго ледь чи не кожного дня натрапляли на тіла вбитих у водах гавані.

Молодий радянський “суверенітет” прожив трохи більше місяця. Після того, як УНР підписала союзницький договір із німцями та Австро-Угорщиною, Москва, аби продемонструвати країнам Центрального блоку, що є інша, альтернативна Україна, об’єднала молоді “республіки” в “незалежну Україну”. Це відбулося в середині березня, коли радянські установи втекли із Києва у Катеринослав.

Втім, радянська влада тоді так і не змогла мобілізувати населення задля опору “світовому капіталізму” – не допомагали навіть масова трудова повинність, коли вчителі та професори цілодобово рили окопи поза містами під стволами червоних гвинтівок.

У березні над Одесою знову замайорів синьо-жовтий стяг.

А влітку 1918 року Одеса стала вже більш-менш стабільним містом, найбільшим портом та курортом гетьманської Української Держави, де жила найвідоміша кінодіва тих часів Віра Холодна.

Курортно-портова Одеса в журналі “Око” за 1918 рік

Але червоне підпілля не спало – 1 жовтня в місті стався вибух військових складів, який стер із лиця землі кілька кварталів. Державна варта тоді, щоб не визнавати проблеми з підпіллям, повісила вибухи на “агентів Антанти”.

Наслідки вибухів військових складів в Одесі, жовтень 1918

Що ж до пам’ятника учасникам антиукраїнського заколоту січня 1918 року, то він простояв на Куликовому Полі до Другої світової війни.

Читайте також:
Українська преса 100 років тому: від “АТО за кілька днів” до “Захід нас зливає”

На Херсонщині відзначили 100-річчя Кримської операції Армії УНР. ФОТО

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

64
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: