“Життя триває, точиться війна”: легендарний Анатолій Лупиніс у спогадах побратимів і родини

 

автор: Ганна Велігдан
фото автора та з архіву УНА

Днями минуло 20 років з дня смерті Анатолія Лупиноса – українського дисидента, громадського й політичного діяча, поета, одного із засновників УНА (зараз – партія “Українська національна асамблея — Українська націоналістична самооборона”).

Дядя Толя, як його називали побратими, помер у Києві 5 лютого 2000-го на 63-му році життя.

З нагоди роковин його смерті в Національному музеї історії України відкрили виставку “Анатолій Лупиніс: Життя триває, точиться війна” та влаштували вечір пам’яті у Спілці письменників України.

Учасники вечора пам’яті Анатолія Лупиноса 5 лютого 2020

Через тоталітарні психушки – до “громадянства УНР”

Анатолій Лупиніс належить до тієї частини суспільства, яка безпосередньо причетна до здобуття незалежності Української держави. Він не був топ-політиком, депутатом чи міністром, проте спілкувався на рівних із президентами. Якби Дядя Толя застав Помаранчеву революцію і Революцію Гідності, то неодмінно був би серед їх лідерів чи найактивніших діячів. Бо за такими, як він, ідуть.

Лупиніс народився 1937 року на Донеччині, після війни переїхав із батьками до Черкаської області, де закінчив школу із золотою медаллю. А всю решту життя перебував у вирі дисидентського руху, громадської і політичної діяльності. Через свої націоналістичні погляди неодноразово потрапляв у в’язниці, табори та психлікарні для “інакомислячих”.

Анатолій Лупиніс, молоді роки

Уперше Анатолій був ув’язнений 1956 року за організацію студентських виступів проти радянської окупації Угорщини. За рік перебування в таборі Дубравлагу він став головою страйккому та організував бунт, за що отримав ще десять років “зони” та більш суворий режим. Умови у володимирському централі і спецтаборі особливого режиму №10 були важкими. Вийшовши з ув’язнення у 1967 році, Лупиніс мав парапарез ніг і пересувався на милицях.

22 травня 1971 року, на 110-ті роковини перепоховання Кобзаря, Анатолій виступив біля пам’ятника поетові з віршем “Покритка” “(“Я бачив, як безчестили матір”) – і його знову арештувало КДБ. Цього разу покарання було тяжчим, адже Лупиніс потрапив у психлікарню. У Дніпропетровській спецпсихушці його “лікували” галоперидолом, трифтазином, тизерцином, інсуліновими шоками… Звільнили в 1983-му.

Після початку перебудови Лупиніс долучався до багатьох новостворених контрсистемних організацій – “Зелений світ”, товариство “Меморіал”, Народний рух… У 1990 році став ініціатором і головою виконкому Української міжпартійної асамблеї (структури, що об’єднала невеликі націоналістичні партії й осередки) та організував реєстрацію людей, які вважали себе “громадянами окупованої УНР”. До грудня таких було зареєстровано 2,5 млн осіб. Згодом УМА стала УНА.

Свій день народження 21 липня 1991 року Анатоль Лупиніс зустрів у Лук’янівському СІЗО “за організацію дій, що порушують порядок” (мітингів протесту проти підписання союзного договору). Але був звільнений після проголошення незалежності України.

Надалі Лупиніс бував у всіх “гарячих точках” – Чечні, Грузії, Абхазії, Придністров’ї. Кажуть, він легко відкривав двері кабінетів Гейдара Алієва й Едуарда Шеварднадзе та міг подорожувати між країнами, навіть забувши вдома паспорт. Посидів у росіян у фільтраційному таборі.

Анатолій Лупиніс знав, що підтримувати треба ту сторону, що чинить опір Москві, адже наступною може стати Україна.

Яким Дядя Толя залишився у спогадах рідних та друзів – поцікавилася “Новинарня“.

Спогади Тополі: бородатий курець на вершині “народної дипломатії”

Ігор Мазур “Тополя” на вечорі пам’яті Лупиноса

Ветеран АТО, учасник війни в Абхазії Ігор Мазур “Тополя”, який донедавна був заступником голови партії УНА-УНСО та головою київської організації, кожну історію про Дядю Толю згадує з особливим теплом, адже той був “настільки живим”, що наповнював собою кожний момент.

Познайомилися вони в 90-ті , коли Ігор ще вчився в Кам’янці-Подільському. Через конфлікти з місцевим криміналом Мазур мав на певний час зникнути з міста та поїхав у Київ, щоб домовитися про поїздку в Придністров’я з Дмитром Корчинським – одним із засновників УНСО (парамілітарна організація при УНА). Проте коли Ігор зайшов у кабінет Дмитра, то замість нього побачив там бородатого Лупиноса.

“Заходжу, нікого немає. Якийсь сивий дід із бородою сидить, курить собі, наче не може вийти на вулицю покурити. Потім заходить Корчинський і каже, щоб я почекав, поки він поговорить із Лупиносом. І лише тоді я згадав, що це якийсь політв’язень. Ну все одно, палити так багато в приміщенні – це якось…” – з посмішкою згадує Тополя.

Анатоль Лупиніс, як згадують сучасники, справді харчувався фактично “самою лише кавою й цигарками”.

“Я вийшов на вулицю перекурити, і тут виходить Дядя Толя в плащі й капелюсі. Почав до мене говорити: “Ну що ти збираєшся в те Придністров’я (зона конфлікту Молдови і сепаратистів “ПМР”, де УНСО певний час підтримувало “ПМРівців” – “Н”)? Я був там пару днів, у 92-му заїжджав. Нема там чого робити. От скоро може бути Грузія. Грузія може бути…” – після цих слів Анатолій запропонував Тополі піти на каву.

Попри те, що студент “глобально не мав грошей на посиденьки”, погодився і пішов разом із літнім дисидентом у кафешку біля Майдану. Там він уперше почув погляди Дяді Толі на відносини з Росією і думки про те, що Крим – у великій небезпеці.

“Зараз треба Грузія, бо якщо Грузія не почнеться, то буде Крим. Хай краще на чужих городах. Нам треба підготуватися”, – цитує Тополя Лупиноса.

Під час наступних зустрічей Мазур почув тюремні історії Дяді Толі, які той розповідав дуже “смачно”.

А ще він мав особливий “навик” – перетворювати новий костюм за декілька днів на ганчірку. Адже часто затушував “бички” просто об жакет. “Певно, війна змушує людей звикати до невибагливого побуту”, – робить Тополя припущення щодо мотання Лупиноса по “гарячих точках”.

Ігор Мазур пригадав також історію з поїздки Дяді Толі в Азербайджан: “Ми тоді домовлялися про звільнення наших військових, які потрапили в полон під час карабахського конфлікту. Лупиніс пішов говорити з президентом Алієвим. І вже за декілька хвилин ми побачили, як вибіг якийсь клерк у паніці й почав кричати, що цей бородатий дід курить. Ми не здивувалися – ну то й що, адже Дядя Толя в принципі курив багато. Виявилося, Гейдар Алієв взагалі не переносив тютюновий дим, у нього починалася задуха. А Дядя Толя ще й пропалив скатертину в його кабінеті, гасячи бички”.

Анатолій Лупиніс (ліворуч) під час переговорів у Чечні під час війни, 1990-ті роки

Так само Лупиніс визволяв етнічних українців і з полону під час війни в Чечні.

Попри те, що з етикетом у Дяді Толі було не дуже, це не завадило йому стати хорошим “народним дипломатом”. Кажуть, Анатолій Лупиніс міг провести перемовини з людьми протилежних поглядів в один день та обох перевести на потрібний для нього бік.

Водночас він був дуже простим і доступним, чого не вистачає сучасним політикам.

Ігор Мазур припускає, що саме від Дяді Толі він перейняв навик комунікації. “Мене деколи з Лупиносом порівнюють. На Майдані мене називали “Не зрадь Майдан”, бо завжди спілкуюся з усіма, так, як Дядя Толя”, – каже Мазур.

“Коли ми йшли на вокзал і спізнювались, а до нього хтось підходив – Лупиніс все одно зупинявся й говорив. В нього, до речі, паспорта як такого не було – Дядя Толя там записував телефони і виривав сторінки, така собі візитка”, – розповідає Тополя.

Востаннє вони бачилися на Різдво 2000-го в соборі. Тоді пану Анатолію стало зле, а за кілька тижнів він помер.

Тополя жалкує про те, що сучасне молоде покоління навіть залучених до політики українців мало знає про Лупиноса.

“Про Лук’яненка чули, бо той був народним депутатом. А якби ми запитали у Алієва чи ще когось із президентів, чи знають вони Лук’яненка, то, мабуть, вони й не сказали б, хто це такий. Тоді як Лупиніс у 90-х роках був значною фігурою на всьому пострадянському просторі. Можливо, варто записати спогади про нього, перевидати його книги”, – пропонує Мазур.

Читайте також:
“Тополі волю!” Посольство Польщі пікетують з вимогою звільнити АТОвця Мазура, віцемаршалок обіцяє підтримку

Спогади дружини Ольги: хай би Лупиносів було пів України

Ольга Лупиніс (ліворуч) на вечорі пам’яті

Вдова Анатолія Ольга Лупиніс згадує чоловіка з особливою любов’ю. Двадцять років вона береже своє кохання, бо кращого для неї немає.

Ольга розповідає про період першої вагітності: довго не ставала на “учот” до лікарів, відчувала, що можуть бути проблеми. Лише за три тижні до декрету пані Ольга написала заяву на роботі. За пів дня директор покликав її до кабінету знову.

“Я захожу, там сидять начальник міліції, КГБіст і директор. Вони почали мені показувати фотографії Толі з іншими жінками, говорити, що він же в психлікарні сидів. І кажуть мені: “А ви знаєте, скільки в нього дітей по Україні?!” А я їм відповіла: якщо Лупиносів буде половина України, то добре буде. Тоді вони почали мені пропонувати поїхати в Київ і зробити аборт. Я їм сказала, що родитиму стільки дітей, скільки треба, а якщо вони не хочуть, щоб ця дитина народжувалася, значить, бояться Лупиносів”, – каже Ольга Лупиніс.

Пані Ольга виховала двох синів, як би тяжко це не було для неї – Івана й Миколу. Зараз хлопці захищають Україну на Сході. Батько, певно, пишався б ними.

Син Микола: щороковин – нові знання

Молодший син Микола Лупиніс із матір’ю

Миколі Лупиносу, молодшому сину Анатолія Лупиноса, було вісім, коли батько помер, тому багато про тата він не пам’ятає. Згадує лишень момент, коли бабця говорила малим, що батько забув про них і більше не приїде. Та вже за кілька хвилин вони почули гуркіт машини, на якій приїхав батько.

Хлопець довідувався про свого батька з розповідей його друзів з УНСО та щоразу на роковини смерті дізнається щось нове.

Миколу турбує те, що про його легендарного батька мало хто знає в сучасній Україні, втім, як і про багатьох інших борців за незалежність другої половини ХХ століття.

Читайте також:
Пішла до суду справа про хабар київського чиновника – екс-політв’язня з УНА-УНСО

* * *

Анатолій Лупиніс не був ідеальним героєм. Він завжди приносив із собою запах тютютну і, зі слів побратимів, не соромився жити за чужий рахунок. Він ніколи ні з ким не панькався і був схильний вирішувати проблеми в радикальні способи. Дядя Толя так і не став депутатом, проте точно зміг залишити слід в історії більший, ніж сотні нардепів.

Документальний фільм Олександра Муратова “Славний лицар Українського опору”:

Найвідоміший вірш Лупиноса-поета
“…Життя триває, точиться війна”

Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів – суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде… після.
Життя триває. Точиться війна.

1990 р.

Відео з тостом Анатолія Лупиноса:

Читайте також:
Під Світлодарськом загинув УНСОвець із ЗСУ – “Відьмак” Рубанчиков

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: