16-те чи 20-те січня — яка дата роковин ДАПу “правильна”?

Дмитро Лиховій
головний редактор “Новинарні“, журналіст, мобілізований у 2014-2015 рр., старший лейтенант запасу

Який день є “справжнім” днем пам’яті загиблих захисників Донецького аеропорту та чому державні органи вже “відзначили” його 16 січня? Це питання, з одного боку, може стосуватися банального “місандерстендінгу” різних ініціативних груп, а з іншого — різного світоглядного бачення історичної події.

Начебто очевидно: перекриття в новому терміналі ДАПу були підірвані окупантами 20 січня 2015 року, того дня загинули понад 50 “кіборгів” — більш як половина від загального числа втрат сил АТО в боях за аеропорт, починаючи з травня 2014-го. Натомість 16 січня загинув лише один боєць — Владислав Остапенко (і то це за даними волонтерської Книги пам’яті і НВІМУ, бо Зала пам’яті МОУ відносить цю втрату до 17.01.2015).

Чому тоді зранку 16 січня “День пам’яті «кіборгів», які захищали Донецький аеропорт”, почали відзначати СММники Міноборони? А слідом за ними, відповідно, інші міністерства, держструктури, урядовці, політики, аж до вечірнього ФБ-допису на сторінці президента Володимира Зеленського?

Графіка з ФБ-сторінки МОУ — День пам’яті “кіборгів” 16 січня 2020 року

При тому що пресслужба МОУ в тому ж дописі визнає: “кіборги” захищали Донецький аеропорт з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року”.

То звідки взагалі взялася дата “дня пам’яті “кіборгів” — 16 січня? Спробую відповісти.

По-перше, це неофіційна дата. Не існує жодних постанов, указів чи інших нормативних актів державної влади, які визначали б 16 січня як “день пам’яті “кіборгів”.

Насправді це громадська ініціатива зі слабо простежуваними джерелами.

Але ризикну припустити, що почалося це 16 січня 2016 року. Тоді в Центральному будинку офіцерів у Києві відбувся масштабний вечір “Легендарні герої-кіборги”. Благодійний фонд учасників бойових дій “Єдність побратимів” і громадська організація “Українська асоціація інвалідів АТО” зібрали разом ветеранів, які пройшли ДАП, і 140 членів сімей полеглих “кіборгів”.

Одним з організаторів заходу стала Ірина Зубкова — сестра загиблого в ДАПі Героя України, старшого лейтенанта Івана Зубкова “Краба”, чиє ім’я президент Петро Порошенко присвоїв 90-му окремому аеромобільному батальйону 81 оаебр. Краб, до речі, загинув разом з останніми оборонцями аеропорту 20 січня.

Ірина Зубкова та побратими з різних ГО ініціювали подібні заходи і в наступні роки, вже не 16 січня. Але чомусь багато користувачів соцмереж та деякі ЗМІ “вхопилися” за дату — 16.01.

Навряд чи варто називати її “фальстартом”, адже оборона ДАПу була насичена різними подіями і тривала 242 дні. Україна — демократична країна, і різні суспільні групи вільні вшановувати події, пов’язані з боротьбою за незалежність, на власний розсуд. Більшість меморіальних заходів — і ми бачимо це в дні п’ятих роковин епопеї ДАПу — все одно відбуваються 20-22 січня.

Дехто вважає, що дату 16 січня “вкинули добробати”. Але це не точно. Якщо це й так, можна подивуватися впливовістю “добровольців”, які запровадили “власну” дату пам’яті “кіборгів” і зробили її майже мейнстрімовою. Аж до того, що її спершу 2019 року, і ось минулого тижня “легітимував” Український інститут національної пам’яті, розмістивши відповідний допис на своїй ФБ-сторінці.

І тут постає друге питання: чи не допоміг дехто в державних органах та пресслужбах запровадженню неофіційного, але майже обов’язкового” дня  пам’яті “кіборгів” 16 січня?

Шукаючи відповідь на це запитання, приходимо до вже згаданого вище “світоглядного” висновку: може бути, що й так.

У тому ж УІНП доводилося чути позицію: історія України й без того рясніє безліччю трагічних сторінок та роковин, а варто було б шукати більше позитиву, і навіть у програшних подіях шукати більш життєствердні моменти. Маємо вже 29 серпня — затверджений президентом Володимиром Зеленським День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Тому, мовляв, давайте вже вшановувати “кіборгів” — не лише мертвих, а й живих — не в день падіння нового терміналу ДАПу, а кількома днями раніше. Таким чином ми не будемо “прив’язані” до ще одної трагедії.

Варто зауважити, що ця сама різниця в підходах була причиною мало помітного широкій громадськості, але від того не менш гострого кулуарного конфлікту з приводу призначення Дня пам’яті загиблих в АТО/ООС: чи на роковини Іловайська, чи в абстрактну дату — наприклад, за тиждень до Покрови.

У першому випадку ставиться більший акцент на великій кількості жертв конкретної воєнної операції, хочеш не хочеш говорять про Іловайський “котел”. У другому — можна було б наголошувати на освітній складовій, розширювати рамки меморіального дня, залучати школярів, які не на канікулах, як у серпні. Переміг більш “чорний” підхід.

Один із представників колишньої влади, близький до адміністрації президента Порошенка і МОУ, офрекордз говорить саме про це.

І при цьому аргументує: дата 16 січня теж має свої резони. Мовляв, неправильно казати, що то був “звичайний” день для оборони ДАПу. Бо насправді був затверджений замисел прориву блокади, існували карти, документи про це, почалося висування, “кіборги” пішли в наступ, у ніч на 16-те був перший підрив перекриттів тощо.

Тож якщо ми хочемо “вшановувати стійкість” — є сенс робити це 16 січня, чому б і ні, а краще — так.

“Непростий” день 16 січня підтверджує у своїх спогадах і військовослужбовець 80-ї бригади ДШВ Ярослав Гавянець: “…Найгарячіше було 16 січня, бій тривав з 6-ї ранку до 2-ї ночі. Нас було близько 60-70 чоловік. У той момент ми виявились в оточенні. Коли противник розвалив вежу та східну частину терміналу, його бійці отримали доступ на перший поверх. А коли танком пробили південну сторону, завалили добудову, отримали доступ на 3-й поверх. Ми ж знаходилися на другому. Того дня нас закидали газом, через що змушені були відійти на край терміналу… «Викурити» нас не могли”.

У будь-якому разі, свої резони мають обидва підходи до “датського” питання щодо річниці ДАПу. Як на мене, це не той випадок, коли потрібно сваритися.

Інша річ, що і та, і та позиції мають бути проговорені й аргументовані, а не взяті “зі стелі”.

А так — маємо ситуацію, коли до багатьох комунікаційних провалів нинішня влада додає ще один.

Ну ок, хай це не провал, але точно дещо замовчане й непояснене.

Читайте також:
“Кіборг” Роман Костенко, який став нардепом: Два тижні в ДАПі визначили мою політичну кар’єру