“Граблева математика”. Як сили Майдану дарували “Слугам народу” перемогу в одномандатних округах

 

автор: Леся Шовкун

Успіх партії “Слуга народу”, яка без жодного політичного “бекграунду” заводить у Верховну Раду ІХ скликання найбільшу фракцію в історії парламентаризму незалежної України, обов’язково увійде в підручники. До обговорення феноменального результату цієї строкатої юрби “нових облич” експерти повертатимуться ще не раз. Проте вже зараз очевидно: однією з його складових стали одвічні “граблі” українського політикуму – шалене небажання представників так званого “націонал-патріотичного табору” об’єднуватися між собою.
Хоча напередодні виборів оглядачі попереджали, як важливо для патріотичних сил узгодити свої дії, щоб не допустити одноосібної більшості “СН” з її розмитими уявленнями про державний курс і політику національної ідентичності.
Та ще й за умови наявності в парламенті другої за розмірами фракції проросійської “Опозиційної платформи – За життя”.

Втома від “старих політиків” і “старої політики”, сліпа довіра до телевізора, сподівання на молочні ріки з кисільними берегами – всі ці складові в результаті “Слуги народу”, безумовно, наявні. Але проаналізувавши результати голосування, “Новинарня” дійшла невеселого висновку: “Зе”-фракція могла б налічувати на два-три десятки депутатів менше, а умовний “помаранчевий” табір – відповідно, більше, якби не взаємопоборювання “партій Майдану”.

Це стосується й багатомандатного округу, де державницькі політичні сили старанно “мочили” одна одну замість конкурентів із протилежного електорального поля. Але найбільш показовими є результати в конкретних мажоритарних округах, де “слуги народу” здобули сумарно значно менше голосів, ніж висуванці “майданівських” сил*. Але завдяки їх розпорошеності поповнили “ЗЕлену” більшість.

*До умовного “помаранчевого“, “майданівського“, “націонал-демократичного” табору ми, з урахуванням певних розбіжностей в уявленнях про конкретні кроки за кожним із цих напрямів, відносимо сили, які декларують проєвропейський курс, сповідують державницькі погляди й підтримують політику національної ідентичності.
Це партії “Європейська солідарність” та “Голос“, також – “Батьківщина“, “Свобода“, “Громадянська позиція“, “Самопоміч“, “Сила людей“, Радикальна партія Ляшка, “Українська стратегія Гройсмана“. З погляду конкуренції в одному електоральному полі до них же можна віднести й “Силу і честь” Ігоря Смешка, яка декларує “патріотичний” курс.

І це за умов, коли кожен зайвий “слуга” наближає перспективу конституційної більшості, що дозволить загону Зеленського вносити будь-які зміни до Основного закону… А деякі дії та висловлювання представників президентської команди, на жаль, дають підстави сумніватися в тому, що ці зміни будуть на користь державі.

Урок 2012 року

Схожа ситуація склалася перед виборами 2012 року, коли владна Партія регіонів котком сунула по електоральному полю України з наміром підім’яти під себе левову частку мажоритарних округів. Тоді, попри розбіжності й суперечки, Об’єднана опозиція в особі “Батьківщини” та ВО “Свобода” таки спромоглася домовитись. Це було якраз у липні 2012-го: “Батьківщині” відійшло 190 округів, “Свободі” – 35.

Відтак “єдині” висуванці отримали більші шанси перемогти “регіоналів”.

І навіть попри появу конкурентного “УДАРу” Віталія Кличка, багато де їм це вдалося (в тому числі й у тих округах, де “УДАР” своїх кандидатів не виставляв або інші опозиціонери знімалися).

Загалом по мажоритарці на виборах 2012 три опозиційні партії – “Об’єднана опозиція “Батьківщина”, ВО “Свобода”, “УДАР Кличка” – провели в Раду 58 депутатів, не рахуючи узгоджених самовисуванців.

Відчуйте різницю: 2012 рік, є узгодження – шість десятків депутатів у мажоритарних округах. 2019 рік, немає узгодження – менше десятка.

У 2014 році “Народний фронт”, Блок Порошенка” і “Батьківщина” практично повторили успішний досвід, також узгодивши значну частину округів.

У 2019 році про жодні домовленості в “таборі Майдану” навіть не йшлося. Тож навряд чи варто дивуватися, що, наприклад, Київ шокував тотальною вірністю “Слузі народу”, висуванці якої посіли перші місця в усіх без винятку столичних округах.

Аналогічна ситуація склалася в деяких західних та центральних областях, де результат міг би бути інакшим, якби не впертість партійних лідерів та самовпевненість окремих кандидатів. Багато з них ішли по округах, від яких обиралися раніше. Ще частина придивилася майданчик заздалегідь і щедро “удобрювала” його. Замовлені штабами соціологічні опитування показували найбільшу популярність таких кандидатів серед потенційних суперників… Але вся робота зійшла на пси, щойно з’явилися висуванці “Слуги народу”.

Далі – конкретні приклади округів, де “партії Майдану” програли виключно через власну недалекоглядність.

Київ: досі “помаранчевий”, але перемога – за “Слугою народу”

У 2012 році, завдяки пакту про ненапад, узгоджені кандидати від об’єднаної опозиції де-факто перемогли на всіх 13 одномандатних округах Києва (включно зі скандальним 223-м, який ЦВК зрештою залишила без нардепа з формулюванням “неможливо встановити результат”, коли “регіонал” Пилипишин задіяв усі можливі брудні технології, щоб не допустити визнання перемоги “свободівця” Левченка).

І результати голосування-2019 свідчать: незважаючи на феномен “Слуги народу”, щонайменше половина столичних округів залишилася “помаранчевою” й сьогодні. А якщо порахувати результати всіх умовно “майданівських” партій за партійними списками, вони також отримали в столиці більше голосів, ніж “СН”.

Але жодного депутата-“майданівця” у Верховній Раді дев’ятого скликання Київ не матиме – і все через невблаганну “математику грабель”.

Наприклад, в окрузі №211  “Слуга народу” Олександр Юречко переміг з результатом 34,73%.

Тоді як висуванець “Євросолідарності”, секретар Київради Володимир Прокопів (24,28%) та представник “Голосу” Тарас Козак (12,47%) на двох мають більше 36%. 

А крім них, в окрузі балотувалися кандидати від “Батьківщини”, “Свободи”, “Громадянської позиції” тощо.

За один із найщільніших за кількістю виборців округ №212, який охоплює Позняки, Осокорки, Харківський масив та ще значну частину Дарницького району, вирішила позмагатися ціла когорта знаних депутатів і громадянських активістів. І це в той час, коли у деяких округах столиці виборці націонал-патріотичного табору з відчаю псували бюлетені, не знайшовши в них жодного “гідного” кандидата (так було, скажімо, на 219-му окрузі, де шанси на перемогу мали тільки зірковий “слуга” з кримінальним бекграундом Микола Тищенко або чинний нардеп від БПП Олександр Третьяков, який скомпрометував себе ще як “любий друзь” Ющенка).

Зрозуміло, що за таких обставин лідером виборчих симпатій Дарницького району легко став анестезіолог клініки “Борис” Максим Перебийніс (34,43%) від “Слуги”.

Висуванець “Громадянської платформи” Олексій Гриценко зняв цілий рекламний ролик про себе та конкурентів у стилі “Гри престолів”

Друге місце в ОВО №212 досить несподівано посів депутат Київради від партії “Єдність”, близький до бізнесмена Ігоря Баленка Андрій Задерейко, якого чомусь висунула “Європейська солідарність” (16,56%).

А далі, не рахуючи колишнього “регіонального” голову КМДА Олександра Попова, розташувалися депутати Київради Ігор Мірошниченко від “Свободи” (9,14%) та Лариса Дегтярьова від БПП, яка балотувалася як самовисуванка (7,79%), учасник “Автомайдану”, син лідера “Громадянської позиції” Олексій Гриценко (6,1%), “батьківщинівець” Віталій Нестор, самовисуванець Сергій Гусовський (екс-“Самопоміч”), відомий блогер Олександр Карпюк (Серж Марко) від “Демократичної сокири”.

На всіх разом – значно більше 40%.

Ще один лікар, на цей раз — хірург-стоматолог — Артем Дубнов поповнив лави майбутньої мегафракції “СН” у 213-му окрузі на Троєщині. Він здобув 36,26%, зіштовхнувши чинного нардепа від цього округу, самовисуванця Борислава Березу, аж на третє місце з 17,96%. На другому опинилася висуванка “ЄС” Ганна Старостенко з 18,17%.
Тобто удвох із Березою їм усе одно б не вистачило голосів перегнати Дубнова, але є ще кандидат від “Батьківщини” Ярослав Биструшкін із 6%…

Виборці округу №214 у 2012 році створили сенсацію: обрали до парламенту не представника “молодої команди” Черновецького Олеся Довгого, який щедро “засівав” їх усіма можливими способами, а на той час мало кому відомого кандидата від партії “УДАР” Віктора Чумака. Ясна річ, що Чумак був тоді спільним кандидатом від опозиції (висуванець “Батьківщини” Юрій Ганущак знявся з перегонів, щоб у Чумака з’явився шанс перемогти Довгого). У 2014-му, також як узгоджений кандидат від сил Майдану, Чумак повторив свій успіх на цьому ж окрузі й знову став нардепом, цього разу від БПП.

Але 2019 рік приніс інші реалії. 32,71% голосів забезпечили перемогу журналістові телеканалу “1+1” Сергію Швецю від зрозуміло якої партії. Він, кажуть, зовсім не працював на окрузі – просто скористався брендом “СН”.

Тоді як на “майданівському полі” полі між собою змагалися висуванець “ЄС” Олесь Маляревич (22,25%), згаданий Віктор Чумак, який на цей раз посів лише третє місце з результатом 9,01%, Вадим Васильчук від “Голосу” (6,57%), представники “Батьківщини”, “Свободи”, “Демсокири”… На всіх – більше 45%.

Втратив свій 215-й округ і ще один народний депутат, “свободівець” Андрій Іллєнко, поступившись першим місцем “слузі” з партії “УКРОП”, дипломату Богдану Яременку. Переможець набрав 37,51%, Іллєнко — 21,06%. Проте якби конкуренцію Андрієві не складали висуванці “Євросолідарності” та “Голосу”, які на двох набрали більше 20% (тобто загалом у “помаранчевих” – більше 40%), ситуація в підсумковій таблиці могла б скластися зовсім інакше.

Одним із найбільш показовим для ілюстрації піднесеного партії влади “на блюдечці з зеленим обідком” результату став столичний округ №221, який включає елітний Печерськ та частину Солом’янського і Шевченківського районів.

У 2012-2014 роках народним депутатом тут обирався узгоджений кандидат від об’єднаної опозиції Леонід Ємець. У 2019-му він висунувся від “Голосу”. Як досить ефективний парламентарій, Ємець розраховував на підтримку й на цей раз — попри те, що досить байдуже поставився до проблем виборців конкретно на окрузі, який особливо потерпає від неконтрольованої забудови.

Саме за цим показником головну конкуренцію Ємцю склав депутат Київради Михайло Терентьєв, якого на його частині округу й особливо в “проблемних” будинках знає кожен собака. Представник спершу “УДАРу”, а потім БПП, Терентьєв упродовж багатьох років активно допомагав ініціативним групам боротися із забудовниками, розбиратися з комунальниками тощо. Висунувшись по мажоритарці, вирішив додатково додати собі популярності ще й гречкосійством, відкриваючи спортивні зали й даруючи подарунки школярам.

До того ж Терентьєв, як висуванець “Європейської солідарності”, мав іще один додатковий козир — саме на Печерську Петро Порошенко мав найкращі по Києву результати в першому турі президентських виборів.

У результаті цієї запеклої боротьби представники “Голосу” і “ЄС” фінішували фактично ніздря в ніздрю: Ємець набрав 16,91% й посів друге місце, Терентьєв третій — 16,77%.

Четвертий — також “помаранчевий” самовисуванець Роман Безсмертний, який несподівано вирішив балотуватися в цьому окрузі.

Роман Безсмертний. Фото: ФБ

Відомий політик (уже в процесі виборів повторно призначений президентом Зеленським у Тристоронню контактну групу в Мінську) остаточно позбавив “майданівський” табір шансів на перемогу. Безсмертний відібрав ще 11,61% голосів.

Разом на трьох “помаранчевих” – майже 45%.

Мандат народного депутата від 221-го округу отримає абсолютно не відома виборцям “слуга народу” Анна Пуртова, яка на бренді партії здобула 23,58% голосів виборців — і це найменший показник з усіх “Зе-переможців” у Києві.

Власне, цей округ був би єдиний не “зелений” у Києві, якби домовилися хоча б двоє кандидатів у “трикутнику” Ємець-Терентьєв-Безсмертний.

В ОВО №222, на перший погляд, взаємопоборюючих кандидатів від партій не було — тут не висунули своїх кандидатів ні “ЄС”, ні “Голос”, ні “Батьківщина”. Але це враження хибне. До появи “Зе”-слуги головним кандидатом у цьому окрузі вважався чинний нардеп від БПП Дмитро Андрієвський, який два попередні рази також обирався тут до ВР як узгоджений опозицією кандидат. На цей раз він пішов як самовисуванець, і “ЄС” заявила про його підтримку.

Несподіванкою стала поява ще одного самовисуванця — колишнього голови Солом’янської РДА, а головне — екс-помічника й протеже самого Андрієвського, Максима Шкуро, який побив з колишнім шефом глеки. Саме він керував штабом кандидата від “Батьківщини” Андрієвського в буремному 2012 році, за що був сильно побитий невідомими, вочевидь пов’язаними із висуванцем правлячої Партії регіонів Максимом Луцьким. Останній, до слова, цього року намагався взяти реванш як представник “Опоплатформи — За життя”, але без жодних шансів (6% голосів).

Побитий “за Андрієвського” Максим Шкуро в лікарні “Борис”, вересень 2012 року. Фото: “Газета по-українськи”

На тлі конкуренції Андрієвського (15,46%), висуванця ВО “Свобода” Володимира Назаренка (12,88%) та Шкуро (12,62%), до результату яких можна додати ще 6% представника партії “Сила і честь” Акима Клейменова, у Верховну Раду легко пройшов засновник і ведучий комедійного шоу “Мамахохотала” Роман Грищук40,32%.

Ще раз: комедіант із “Мамахохотала” переміг роз’єднані “партії Майдану”.

Західна Україна: що більше “патріотів” – то краще?

У регіонах картина не така яскрава, як у Києві, але багато де також показова. Передусім це стосується Західної України, яка могла б недодати “Слузі народу” з десяток депутатів, але.

Наприклад, округ №84 на Івано-Франківщині: переможець — “слуга народу” Ігор Фріс, 22%.

Конкуренти — Андрій Іваськів від “Батьківщини” (14,36%), Михайло Довбенко від “ЄС” (12,88%), самовисуванець Роман Вірастюк (11,06%), Василь Попович від ВО “Свобода” (9,54%), Володимир Гергелюк із “Голосу” (6,74%), Богдан Станіславський від “Самопомічі” (6,23%) — разом набрали більше 50%.

У 86-му окрузі чинний нардеп від “Народного фронту” Анатолій Дирів, який ішов самовисуванцем і набрав 26,7%, програв лише 700 голосів “слузі” Олександру Матусевичу (27,75%). Третім фінішував “свободівець” Олег Понайда з 13,9%. Ще близько 15% на трьох набрали кандидати від Народного руху, “ЄС” та “Голосу”.

Класичним прикладом “розчищеного поля” для Зе-кандидата став 124-й округ на Львівщині, в якому молодий бізнес-тренер Юрій Камельчук виграв із показником лише 16,17% голосів. Йому дуже пощастило: конкуренти з демтабору пішли на цей округ цілою колоною, відтягуючи голоси одне в одного.

Представниця ВО “Свобода” Оксана Береза, яка посіла другу сходинку, отримала 13,79% голосів, Юлія Мороз від “Батьківщини” — 11,12%. Також у списку є Валентина Ведровська від “Голосу” (10,46%), нардеп Олег Мусій (“Громадянська позиція”, 9,55%), міністр екології Остап Семерак (8,84%), який балотувався як самовисуванець, але мав підтримку “Європейської солідарності”, Дмитро Фартушок від “Самопомочі” (3,71%).

У деяких округах “помаранчеві” таки спромоглися на перемогу, але не завдяки своїй далекоглядності, а суто “пощастило”.

Так, висуванець “ЄС”, чинний нардеп від БПП Михайло Бондар у 119-му окрузі лише дивом вирвав перемогу в “слуги” Ореста Кавецького. Розрив між ними становив тільки 140 голосів (15,57% проти 15,39%), Бондар готується захищатися в суді.

При цьому “бронзовий призер”, представник “Голосу” Олег Шиба фінішував майже впритул до лідерів: 14,99% голосів. Ростислав Сліпець від “Батьківщини” здобув 9,71%, “свободівка” Ірина Сех — 7,22%.

На Тернопільщині “Слуги народу” таким чином перемогли у трьох із шести округів (решта двоє переможців – самовисуванці).

Округ №163. Андрій Богданець від “СН” виграв з показником 25,44%, тоді як його конкуренти з “демтабору” розділили більше 45% на всіх: Максим Черкашин від “Голосу” набрав 15,3% голосів, Степан Барна з “Євросолідарності” — 14,11%, “свободівець” Леонід Бицюра — 11,55%, Тарас Пастух від “Самопомочі” — 5,96.

Округ №164. Переможець — “слуга” Ігор Василів з результатом 21,42%.  Щоправда, його також треба б віднести до “майданівців”, адже Василів – представник “Автомайдану”. Проте свій внесок в “однопартійну диктатуру” він так чи інакше робить.

Тоді як решта голосів розподілилися таким чином: Михайло Головко від “Свободи” — 20,94%, Вадим Боярський від “Батьківщини” — 14,47%, Валерій Чоботарь від “ЄС” — 10,72%, Віта Салко від “Голосу” — 5,82%. Разом – більше 50%.

В окрузі №167 слідом за переможцем з “СН” Володимиром Гевком (22,2%) розташувалися: представник партії “Сила людей” Володимир Шматько — 16,77%, висуванка “Голосу” Алла Квач — 13,8%, Олег Сиротюк від “Свободи” — 11,08% та Олег Барна від “ЄС” — 8,42%. За ними йдуть висуванці партії Смешка “Сила і честь” та “Самопомочі” з результатом 7, 41% та 6,38% відповідно. На всіх – понад 60%.

В ОВО №190 на Хмельниччині своїх представників офіційно не висували ні “ЄС”, ні “Голос” — вочевидь, через те, що в цьому окрузі балотувався симпатичний обом політичним силам підприємець-бровар Роман Мацола (чинний нардеп від БПП, який балотувався як самовисуванець).
Але перемогти “слугу” Олексія Жмеренецького з його 40,54% Мацолі не вдалося – забракло трохи більш ніж 1,5% голосів. Натомість більше 15% розділили на трьох висуванці “Батьківщини”, “Сили і честі” та “Свободи”.

І це – лише найбільш яскраві приклади.

Негласне “об’єднання” під Яценка

Є інші симптоматичні випадки — скажімо, округи, де одіозні особи пройшли тому, що демократичні партії просто не висунули супроти них жодного сильного кандидата. Причини могли бути різними: від “продажу” округу до небажання витрачати кошти на заздалегідь програшний округ.

Антон Яценко

Кричущим прикладом такого “об’єднання” інтересів, якого краще б не було, став округ №200 на Черкащині, що включає місто Умань та сусідні райони. Тутешній переможець Антон Яценко може похвалитися найбільш переконливим результатом з усіх мажоритарників України — 69,08% голосів.

Під скандального самовисуванця – віртуоза тендерних махінацій, на якому тавра ніде ставити, дружно “здали” округ як демократичні, так і “регіональні” сили.

З партійних висуванців безнадійну конкуренцію Яценку складали тільки представники всюдисущої “Слуги народу”, “Сили і честі” та місцевого партійного ВО “Черкащани”.

Варто зауважити й той факт, що серед “слуг народу”, які здобули мандати народних депутатів у мажоритарних округах на сході та півдні України (зокрема на Харківщині), дехто також завдячує свою перемогу небажанню конкурентів по спільному політичному полю домовитися між собою. У даному випадку йдеться про “Опозиційну платформу — За життя” та “Опозиційний блок”… і з цього приводу емоції у редакції “Новинарні“, відверто визнаємо, протилежні.

Коли “старі правила” – кращі, ніж “нові”

Голоси на користь об’єднання патріотичних кандидатів лунали і з експертної спільноти, і подекуди з партійних таборів. Але вони були надто несміливими. Або ж наштовхувалися на таку стіну нерозуміння, яка вражала навіть досвідчених політичних аксакалів.

Одним із досить кумедних (“щоб не плакать…”) випадків став обмін заявами між лідерами “Голосу” та “Самопомочі”, Святославом Вакарчуком і Андрієм Садовим.

14 червня Садовий закликав “Голос” домовитися про спільних кандидатів, і навіть заявив, що напередодні після спільного ефіру в програмі “Право на владу” вони з Вакарчуком домовилися про зустріч з цього приводу.

“Ми готові до компромісів. Конкурувати нам між собою, коли в опонентах такі місцеві феодали, як Дубневич на Львівщині чи Деркач на Сумщині (двоє згаданих нардепів у своїх округах знову перемогли — “Н”) — нема сенсу!” — наголосив лідер “Самопомочі” Садовий на своїй офіційній сторінці у “Фейсбуці”.

Та не встигли свідомі потенційної загрози виборці порадіти здоровому глузду принаймні двох патріотичних лідерів, як на сторінці “Голосу” з’явилося… обурене спростування слів Садового.

“Інформація про начебто якісь домовленості між нашими партіями, яку наполегливо озвучує Андрій Садовий через контрольовані ним медіа, не відповідає дійсності. Політичні ігри та договори за спиною виборців – це стара політика, яка повинна піти в минуле. Нова політика – це прозорість та підзвітність. Обирати повинен виборець. Має звучати його голос”, — заявили у Вакарчука.

Можна було б напівжартома сказати, що це, в принципі, і все, що нам треба знати про нову політику й нових політиків. Або посміятися з приводу того, як Садовий, який так гаряче відхрещувався від співпраці зі “старими корупціонерами”, під тим самим соусом отримав одкоша від “нових облич”, хоча так прагнув під них мімікрувати.

Проте насправді така недоречна категоричність Вакарчука в питанні навіть ситуативного союзу заради майбутнього держави відверто лякає.

Вочевидь, післявиборчий заклик Порошенка до “Голосу” “негайно стишити емоції виборчої кампанії й об’єднатися насамперед на європейській та євроатлантичній платформі” тим більше має шанси залишитися без позитивної відповіді.

Неготовність ковтати обра́зи й “по-старому” обніматися за лаштунками після того, як поливали одне одного брудом на сцені, цілком зрозуміла. А бажання “нових облич” відмежуватися від “старої політики” в її найгіршому сенсі – навіть похвальне.

Але вкупі з нерозумінням тих небезпек, які несе для держави пацанське небажання об’єднувати зусилля в питаннях державної ваги, це все може завершитися дуже й дуже сумно.

Не хотілося б.

Читайте також:
Висуванець “Батьківщини” Яковенко переміг у прифронтовому Торецьку,
попри “злив” округу його партією

Прецедент 51-го округу: у Зайцевому ватний друг “беркутів” Ковальов переміг, набравши 220 голосів

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: