Законопроект 5670-д покликаний захистити права українських громадян на отримання інформації та послуг державною мовою, наповнити державний статус української мови реальним змістом та підтримати українську мову як один з найважливіших чинників української ідентичності, національної безпеки та державної єдності.
Чому закон на часі. Після скасування Конституційним судом антиукраїнського закону Ківалова-Колесніченка утворився правовий вакуум. Громадяни втратили навіть той обмежений інструментарій захисту права на українську мову, який мали. Конфлікти на мовному ґрунті можуть поширитися на всі неврегульовані сфери, яких побільшало. Можливі зловживання, пов’язані з запровадженням своїх мовних правил на місцях (почасти це вже відбувається). Конституція України зобов’язує державу забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10), а порядок застосування мов в Україні визначається виключно законом (ст. 92).
Законопроект 5670-д забезпечить комплексну підтримку української мови. Він містить близько 60 статей, вносить зміни до понад 50 законодавчих актів та внормовує понад 30 різних сфер суспільного життя. Зокрема, законопроект забезпечить: знання і застосування державної мови посадовцями та надавачами послуг; іспит з української мови для набуття громадянства; не менше 90% української мови на загальнонаціональних телеканалах; домінування української мови у сфері культури; не менше 50% назв газет і журналів українською мовою в точках розповсюдження; не менше 50% назв книжок українською мовою в книгарнях і видавництвах; україномовну освіту; курси української мови для дорослих; українські версії сайтів органів влади, інтернет-магазинів та ЗМІ; україномовні інтерфейси програм і мобільних застосунків; україномовну рекламу, покажчики, вивіски тощо. Важливо, що законопроект передбачає чіткі механізми контролю за його виконанням.
Водночас, законопроект є гнучким і демократичним: не втручається у сферу приватного спілкування та релігійних обрядів; не обмежує прав корінних народів і національних меншин; дозволяє отримувати сервіс іншою мовою за згодою сторін і досить широко застосовувати англійську та інші мови ЄС.
Не змушує, а сприяє – законопроект покликаний передусім захистити права тих, хто хоче говорити українською та отримувати нею інформацію і послуги, захистити свою ідентичність та ідентичність своїх дітей. Закон не зазіхає на звичні мовні практики більшості населення, а навпаки забезпечує повноцінну можливість вибору мови спілкування для громадян, усуває перешкоди, створює комфорт для переходу на українську, але не змушує. Він обмежить мовний комфорт лише тих надавачів послуг при виконанні посадових обов’язків, які досі не зважали на мовні права громадян/споживачів.
Під час підготовки до другого читання до законопроекту внесено важливі зміни,покликані зробити його максимально дієвим, а процес його впровадження – максимально безболісним. Додано норми про заходи державної підтримки української мови включно з безкоштовними курсами для дорослих. Зведено до мінімуму створення нових структур, – наприклад, іспити на знання мови можна буде складати в Центрі оцінювання якості освіти, де зараз випускники шкіл проходять ЗНО. Самі іспити складатимуть лише претенденти на публічні посади чи роботу в установах, де потрібен високий рівень знання мови, а також (з легшим рівнем завдань) – претенденти на отримання українського громадянства. Розширено можливості використання мов ЄС та корінних народів України в пресі, телебаченні та інших галузях, а в науці крім української широко використовуватиметься англійська мова. Дуже важливо, що закон впроваджуватиметься поступово. Деякі його норми набудуть чинності через рік, два і більше, що дозволить державі, громадянам і бізнесу належним чином підготуватися.
Законопроект 5670-д має найширшу громадську, експертну та політичну підтримку. Він напрацьований робочою групою правників, громадських активістів та експертів Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України. Ініціаторами внесення проекту 5670-д є профільний комітет Верховної Ради і 76 депутатів, що представляють різні політичні сили. Законопроект підтримали, зокрема, Міністерство культури України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство Молоді та спорту України, Держкомтелерадіо, Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка, Вчена рада Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Вчена рада Київського національного університету, Експертна група з питань мовної політики при Кабінеті Міністрів України, Реанімаційний пакет реформ, широке коло громадських організацій, діячів культури та експертів, громадських діячів Донеччини тощо.
Соціологічні дослідження свідчать про підтримку суспільством основних положень законопроекту. За даними КМІС від травня 2017 року, на запитання про першочергове завдання державної політики в мовній сфері 61% респондентів відповів: “Сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”. На запитання, яку мову держава має підтримувати насамперед, 64% респондентів обрали українську. На запитання, якою мовою має вестися документація в державних закладах у вашому місті/районі, 68% відповіли, що українською. 70% респондентів підтримують, щоб на звернення українською державні службовці відповідали українською на всій території України (це на 9% більше, ніж у 2014-му). Для торгівлі та сфери послуг україномовне обслуговування на всій території України підтримують 54% (проти 35% у 2014-му).
Водночас частка громадян, для яких статус російської мови є важливим, залишається низькою. Наприклад, у згаданому опитуванні КМІС проблему статусу російської мови назвали важливою 1% респондентів. Навіть у східних областях їхня частка не перевищує 3%. Запровадження квот на українські пісні на радіо, визначення української мовою освітнього процесу і скасування закону Ківалова-Колесніченка не призвели до жодного “розколу” в суспільстві, скоріше навпаки.
Попри прагнення суспільства становище української мови в Україні є незадовільним. Виразними ознаками цього є відставання частки української мови у публічних практиках від її частки в приватному житті, а також небезпечний розрив між регіонами. В опитуванні КМІС 50% респондентів зазначили, що вдома спілкуються тільки або переважно українською мовою, тоді як на роботі чи навчанні (серед тих, хто працює або навчається) – лише 39%. Такий розрив характерний майже для всіх регіонів країни. Люди, які розмовляють українською вдома, не можуть вільно користуватися нею на роботі, в ресторані чи в спортивній секції для дітей.
Покращення в окремих галузях не компенсують порушення права на українську мову в решті сфер суспільного життя. “Проукраїнський табір” виборців не змобілізований, значною мірою деморалізований, звинувачує владу у відсутності активної і комплексної підтримки української мови.
Необхідність нового мовного законодавства визнають Президент і Голова Верховної Ради:
“Однією з засад нашої державності є українська мова. Перед нами стоїть важливе завдання – забезпечення розвитку і функціонування української мови, як державної в усіх сферах суспільного життя та на всій території України, посилення її консолідуючої ролі в українському суспільстві, як засобу зміцнення державної єдності. <…> Нам потрібне законодавче врегулювання всіх питань, пов’язаних зі статусом української мови як державної”, – Петро Порошенко.
“Після того, як Конституційний суд скасував так званий закон “Колесніченка-Ківалова”, є законодавчий вакуум, який треба заповнити”, – Андрій Парубій.
“Україна має історичний шанс. Закон про мову визначить долю країни на десятки років уперед. Верховна Рада мусить ухвалити цей закон, усвідомлюючи його значення і свою історичну місію”, – заявляють громадські активісти.
