1 березня у Чернігові відбудеться 29-та церемонія нагородження орденом “Народний герой України”. ХТО ЙОГО ОТРИМАЄ

У п’ятницю, 1 березня, в Чернігові відбудеться 29-та церемонія нагородження недержавним орденом «Народний герой України».

Як повідомили «Новинарні» в організаційному комітеті, почесну відзнаку отримають 10 героїв, з них троє (15-річний Данило Дідік, бійці Андрій Кривич та Максим Перепелиця) – посмертно.

Орден «Народний герой України», заснований волонтерами, існує з червня 2015 року. За цей час ним було нагороджено понад 350 осіб – як українських, так і іноземних громадян, які мають видатні заслуги в обороні незалежності України чи волонтерській допомозі Збройним силам.

Подання на «Народного героя» може зробити будь-яка людина. Остаточне рішення про нагородження ухвалюється після публічного обговорення кандидатів на сторінці проекту у «Фейсбуці».

Церемонія нагородження відбудеться у Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі ім. Шевченка, проспект Миру, 23.
Початок – 1 березня о 14.00. Вхід вільний.

Хто отримає орден «Народний герой України» під час 29-ї церемонії нагородження в Чернігові

1. Данило Дідік (посмертно)
громадський активіст

Як активний учасник патріотичного руху, 15-річний харків’янин Данило Дідік після початку російської агресії гаряче виступав на захист єдності та незалежності України. Зокрема, у свій день народження 27 квітня 2014 року пройшов у колоні разом із п’ятьма тисячами вболівальників ФК «Металіст» та ФК «Дніпро» в ході «За Єдину Україну», що закликала у тому числі до примирення і єднання груп футбольних фанатів.

Брав участь Данило і в ході 22 лютого 2015, у річницю перемоги Революції гідності. Марш почався біля харківського Палацу Спорту. Щойно активісти вишикувалися в колону і рушили в напрямку майдану Свободи, як пролунав потужний вибух. Дідік перебував поблизу епіцентру й отримав тяжку черепно-мозкову травму, що призвела до коми.

Наступного дня, не приходячи до тями, 15-річний Данило помер. Вибух пізніше кваліфікували як теракт.

2. Андрій Кривич, «Ділі» (посмертно)
боєць-доброволець тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор»

У 2016 році Андрій Кривич вступив до організації «Права Молодь» у Конотопі, де проходив вишколи з тактичної підготовки, медицини, топографії та володіння зброєю. На останньому зимовому вишколі у Черкасах Андрій був молодшим інструктором з тактики бою та партизанського руху. У майбутньому мріяв стати військовим психологом.

У січні 2018 юнак перевівся на заочну форму навчання, щоб поїхати на передову. Під час своєї другої ротації Кривич був бійцем-добровольцем тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор».

27 березня 2018 року на спостережному пості на Світлодарській дузі 19-річний Андрій Кривич отримав смертельне поранення. Куля ворожого снайпера влучила бійцеві в голову.

3. Максим Перепелиця (посмертно)
боєць 95-ї бригади

Молодший сержант Максим Перепелиця з Житомира проходив службу за контрактом у роті снайперів 95-ї бригади високомобільних десантних військ України.

Він загинув у бою біля одного з опорних пунктів селища Верхньоторецьке 25 листопада 2017 року – за три дні до свого 27-річчя.

4. Богдан Рехліцький, «Пірат»
батальйон морської піхоти 36-ї бригади берегової оборони

Під час виводу колони з околиць Луганського летовища командир відділення Богдан Рехліцький організував евакуацію бійців з підбитого БТР. Попри те, що за час організації евакуації основна колона відійшла, Рехліцький зміг вивести групу до основних сил.

Під час повернення БТР підірвався. Незважаючи на важке поранення Богдан організував оборону, що дало можливість групі протриматись до приходу основних сил. Після госпіталя боєць повернувся на фронт, де проходив службу на території Луганської області, захищаючи Україну.

5. Валентин Цигульський
пілот вертольоту 16-ї бригади армійської авіації

Під час падіння гелікоптера Мі-24 під Слов’янськом пілот Валентин Цигульський отримав компресійний перелом двох хребців. Та попри важку травму, знайшов у собі сили витягти з палаючого салону непритомного штурмана, тим самим врятувавши йому життя.

«Терористи обстріляли нас із переносних зенітних ракетних комплексів і великокаліберних кулеметів. У результаті вертоліт вибухнув у повітрі, частково відмовило управління, загорілася вантажна кабіна.
Мені вдалося збалансувати машину і здійснити аварійну посадку. Вона була досить жорсткою, через що я і штурман отримали пошкодження хребта. Вертоліт уже горів, у мене розбилося пластикове скло, я зміг вибратися. А штурман-оператор через пошкодження спини і кінцівок знепритомнів.
Я зрозумів, що з першого разу його не витягнути з кабіни, спробував привести до тями. Прошу його: “Сергію, підводься! Тому що сам я тебе не витягну”», – згадує ті події боєць 16-ї окремої авіаційної бригади підполковник Цигульський.

6. Віталій Олійник, «Запоріжжя»
боєць 3-го полку спецпризначення

19-річний Віталій Олійник з самого початку війни з Росією у 2014 році брав участь у десятках бойових операцій, захищав кордон у Харківській області і Донецький аеропорт, врятував пораненого товариша, зупинивши йому кровотечу; пережив важке випробування полоном, але не отримав належного визнання від держави.

Одним з найскладніших випробувань для Олійника став липень 2014 року, коли загін 3-го полку спецназу у складі двох груп, в одній з яких був Віталій, під командуванням капітанів Кирила Андрієнка і Тараса Карпи заїхав на ферму в районі населеного пункту Латишево. Вони шукали пілота, який мав переховуватися десь у селі.

На фермі українських бійців люб’язно зустрів господар Микола Бутрименко, на той час депутат Шахтарської райради. Він запропонував переночувати у нього. Сам же сказав, що йому нібито терміново потрібно з’їздити в Сніжне до хворої дружини. Через двадцять хвилин Бутрименко повернувся з озброєними терористами. Почалася стрілянина, багато бійців отримали поранення. Атовців взяли в полон.

«Мене привезли на бойову позицію так званої “ДРГ Рязань”. Там було близько 20 осіб. Цього дня був день народження моєї матері. У мене мала бути відпустка, мати сподівалася, що я приїду. Але я так от “попав”.
Сепари змусили копати могилу, і після того як ми з товаришем це зробили, вони зателефонували моїй матері і почали її “вітати”. Розповідати про мене негарні речі, що вона, мовляв, винна, що виховала такого сина… – згадує Олійник.

За словами військового, катування у “ДНРівців” були дуже важкими. Бійці переживали день, як рік.

“Було важко… Далі нас відвезли в Донецьк, у центр міста, “на яму”. Там почалося найскладніше: тортури, знущання, приниження, застосування фізичної сили. Били по спині так, що ходити не могли. Там день був як за рік. Намагалися вибити дані, я нічого не говорив, намагався вигадати щось. Вони деякі дані знали і коли розуміли, що я кажу неправду, то били до втрати свідомості. Іноді навіть доводилося імітувати втрату свідомості, щоб нічого не говоритиі щоб відстали від мене”, – додає Віталій.

7. Тенгрі
доброволець

[…]

8. Максим Авраменко, «Богун»
боєць 79-ї десантної бригади

Максим Авраменко – 29-річний мешканець Київської області, який звільняв Попасну та Лисичанськ у складі батальйону «Донбас». Під Іловайськом Максим потрапив у полон, де йому прострелили обидві ноги, коли він відмовився стати на коліна та витерти ноги об прапор України.

Зараз доброволець служить у 79-й десантній бригаді командиром взводу.

9. Тетяна Борисенко, «мама Таня»
медик батальйону «Айдар» 128-ї бригади

Тетяна Борисенко пройшла Майдан як медик. Там її і стали називати «мамою Танею», бо вона не тільки надавала медичну допомогу, а й по-материнському опікувалася майданівцями. За активну допомогу упродовж усіх місяців протистояння Тетяна нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня.

Після Майдану жінка потрапила в лікарню з діагнозом «отруєння газами», далі лікувалася за волонтерською програмою у Падуї (Італія).

Та вже 20 травня 2014 року Тетяна вирушила на схід України у складі новоствореного добровольчого батальйону «Айдар». 23 червня була поранена, місяці лікувалася у шпиталях.

Повернувшись у свій батальйон, Тетяна здійснювала обмін тілами загиблих як медик. Але разом із капеланом потрапила у полон до росіян.

Через 45 днів її обміняли. З полону «мама Таня» винесла синьо-жовтий прапор. Але після жахіть полону – знову шпиталь, знову лікування.

Вже 20 липня 2015 року Тетяна Борисенко увійшла по складу 128-ї бригади, прослуживши там більше року. Підірване на Майдані і війні здоров’я далося взнаки: Тетяну комісували з ІІ групою інвалідності. Але і сьогодні вона продовжує активне громадське життя та допомагає побратимам уже як волонтер

10. Микола Жаренков
медик команди «Вітерець»

Анестезіолог Микола Жаренков у січні 2015 року вступив добровольцем до команди «Вітерець», у складі якої пройшов Піски, Водяне, Дебальцеве, Торецьк, де витягував бійців з того світу у найтяжчих польових умовах.

Потім 2 роки служив за контрактом у Луганській області. Хлопці з 54 ОРБ пам’ятають, як під Горлівкою під обстрілами Микола реанімував і стабілізував бійців з прошитими грудьми та розтрощеним коліном.

Читайте також:
Кавалери ордену “Народний герой України” створили ГО, щоб визначати наступних