“Не знаю, як з цим можливо було б жити далі. Якби не війна”

 

Валерія Бурлакова
журналістка, учасниця Майдану, у 2014-2017 роках – учасниця АТО, військова, мінометниця і гранатометниця, звільнилася в запас як солдат 46-го окремого батальйону спеціального призначення “Донбас-Україна”

(FB)

Мої спогади про ці дні на Майдані п’ять років тому, про “ніч з 18 на 21 лютого” – це просто каша зі снігу, крові та сажі. Але я добре пам’ятаю:

1. “…Шановні жінки та діти, просимо вас залишити Майдан Незалежності, на якому буде проводитися антитерористична операція…” – лунає, лунає, лунає, лунає і лунає з динаміків, зводячи тебе з розуму.

2. Свідомий вибір померти, бо тоді смерть здавалась мені єдиним варіантом розвитку подій для тих, хто не зміг змусити себе поїхати додому – у ніч з 18-го на 19-те. Смерть ця наперед здавалася не якоюсь героїчною, а прикрим самогубством. Я не бачила, яка від мене особисто може бути користь, яку реальну відсіч можу дати. Але і піти не могла.

Як би там не було,
головне у цьому відчутті згодом влучно описав Шкляр: “…Потім кожен, хто вижив, сказав собі: “Мене вже немає, я вбитий, але Бог ще відвів мені час для війни, тому не треба нічого боятися — коли я впаду, то повернуся туди, звідки прийшов. От і все”.

3. І ще порожнеча, розгубленість, безпорадність на майже порожньому Майдані 19-го. Вона різко прийшла на зміну усім цим “люди, ви чудові”.

Пам’ятаю Мирний наступ. Як там почався замєс, як ми потім опинилися біля офісу ПР (Партії регіонів) – здається, з Romeo Vigilante, якого я зустріла під ВР. Потім його я якось загубила. І ось я вже біля офісу сама, навколо тітушня, один з тітушок направляє на мене ствол (я у касці з тризубом, та й навіть якби без неї – не було там у той час випадкових перехожих), але несподівано каже щось типу “Малая, уходи отсюда”. Я йду.

Потім пекло в урядовому кварталі. Потім знову Майдан. Я пам’ятаю, як повернулася на нього, як просто сіла на бордюр та закурила на Інститутській, зрозумівши, що фух, ОСЬ ВІН, МАЙЖЕ.
Це було відчуття безпеки, яке швидко зникло – тоді казали, що о 18:00 буде штурм. І ми його чекали.

Потім – вже ніч, і ми з Дмитром Сірковичем стоїмо зверху, над площею, тупо в тилу у “Беркута”, і він знімає неймовірне відео – як над палаючим Майданом лунає “Лента за лентою”. Біля Жовтневого розтрощені авто, розбиті каски, розкиданий одяг, і блукають якісь змерзлі вевешники, шукають собі ковдру. Горять Профспілки… Ще ми тієї ночі їздили в Ірпінь щоб забрати Ольгу Худецьку, і дороги у Київ/з Києва якраз засипали піском.

На наступний день зі Львова приїхав Сергій Потребко з хлопцями. З Майдану ми зганяли до наших на блокпост на дорозі до Броварів, в них там вже був віджатий у військових “шишарик”… Потім повернулися на Майдан, я не спала вже чорт зна скільки – думаю, з ранку 18-го. І десь о 5-6-й ранку мене відправили додому спати. Коли я прокинулась та зайшла у ФБ – тут вже були всі ці “…Мальчиков укрівают флагами. С головой…”
Це був ступор. І сором за те, що я жива – а вони ні. Не знаю, як з цим можливо було б жити далі. Якби не війна.

Читайте також:
Бурлакова: “Якщо ти знаєш, що твої близькі гідно переживуть твою смерть
– тоді вже нічого не страшно в жодному зі світів”

Знаменита мінометниця ЗСУ Бурлакова звільнилася в запас.
І починає книжку історій 30 наших «двохсотих»

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна