Навіть російські ліберали сприймають Україну як колонію, вони приречені на поразку, – Портников

Російська імперія перебуває в процесі гниття і нового розпаду, частиною якого є агресія проти України. При цьому демократична частина російського суспільства перебуває в трагічній меншості, програє, як завжди, і разом із Путіним продовжує вважати Україну колонією.

Як передає “Новинарня“, таку думку висловив український журналіст, публіцист і телеведучий Віталій Портников у дискусії з російськими лібералами, яку провела московська редакція “Радіо Свобода“.

Полеміка розгорнулася під час обговорення книги “Росія й Україна. Дні затемнення”, що зібрала тексти на тему відносин двох країн та політики РФ щодо України, які вийшли в газеті “Псковская губерния” у 2014-2017 роках.
Портников полемізував із депутатом Псковських обласних зборів, членом політкомітету партії “Яблоко” Львом Шлосбергом, головним редактором газети “Псковская губерния” Денисом Камалягіним та оглядачем цього видання Олексієм Семеновим.

“Новинарня” зібрала варті уваги посили Портникова до російської ліберальної публіки.

Російські ліберали – це нація, яка не може довести свої цивілізаційні цінності

– Єдина проблема, яка існує в Росії, – те, що її демократична ліберальна політична нація завжди в історії цієї країни, за винятком дуже коротких періодів, залишається в трагічній меншості. Це завжди нація, яка не може довести більшості свої цивілізаційні цінності.

Вона завжди програвала. Вона програвала після Лютневої революції 1917 року, вона програла громадянську війну, вона програла всі реформи в комуністичні часи, вона програла в 1990-ті роки. Вона, поза всяким сумнівом, програє і зараз.

Вона може виграти тільки в разі, якщо завершиться процес розпаду людиноненависницької російської імперії, який сто років тому почався. І ми теж добре розуміємо, що ми присутні при цьому процесі.

Можливо, в тій майбутній Росії або в тих державах, які рано чи пізно утворюються на її уламках, виникне розуміння того, що відбувалося всі останні століття. Можливо, у зв’язку з цим ми зможемо говорити про те, що десь, на якійсь ділянці території, в якійсь країні, а можливо, на всьому просторі РФ, якщо він взагалі вціліє чи не стане частиною якогось іншого геополітичного простору, ця друга нація нарешті зможе довести шовіністичній, імперіалістичній, реваншистській Росії переваги своєї системи цінностей. Та наразі я не бачу жодних підстав так думати.

…Ви зібрали на розмову людей з Пскова. Яка різниця між нами, тими, хто живе в Україні, і нашими колегами чи однодумцями, в певній мірі, в деяких питаннях, у Пскові? А в тому, що псковська цивілізація, Псковська республіка, яка взагалі зобов’язана своїм існуванням, самою своєю появою на карті волі київських князів, була знищена Москвою 500 років тому, після цього практично все скінчилося для Пскова раз і назавжди. А українські землі ввійшли до складу Московської імперії набагато пізніше.

Після того, як ця імперія стала валитися, вистачило сил, потенціалу, можливостей згадати про себе самих і про свої цінності свободи, і про свої цінності цивілізації, про свої культурні цінності.

Все те, що в Пскові, і ширше кажучи – в новгородській цивілізації було – було знищене, випалене.

Ви пам’ятаєте, коли Москва приєднувала Псков, 300 сімей псковських бояр, купців, того, що ми зараз назвали б інтелігенцією, елітою, були вигнані звідти. Псков став цивілізацією без голови, без освіти, без майбутнього, без перспектив, просто землею.

В Україні теж адже такі спроби робилися імперією – були і виселення, і вигнання, і знищення інтелігенції, і розстріляне культурне відродження, але все це просто відбувалося набагато пізніше.

Гниттю Російської імперії не зарадить ніяка Україна

– Ми, ще раз повторю, присутні при процесі розпаду Російської імперії. Це дуже важкий процес, це гниття, і це гниття не відновить ніяка Україна.

Зрозуміло, що війна Росії проти України, яка для Володимира Путіна і його оточення всього лише відкладена колонія, – це частина цього процесу.

…Я зовсім не закликаю до громадянської війни в Росії. Я вважаю, що ви громадянську війну вже програли в 1920-ті роки, і вам її не виграти більше. Тому що всі ті, хто міг її виграти, виїхали, винищені та залякані, і це назавжди. Дійсно є надія на розсудливість переможців у громадянській війні, але вони ніколи цієї розсудливості не виявляли.

Для мене розпад Російської імперії – це природний процес. Ви, можливо, не хочете його усвідомлювати, ви, можливо, не хочете його розуміти, але це не запорука існування України – це просто те, в чому ми живемо. Ми, на жаль, у нашій країні свідки і жертви цього розпаду.

Коли я говорив про історію Пскова, я просто намагався звернутися до вас як до людей, які є спадкоємцями історичної пам’яті великої цивілізації, якою я завжди захоплювався, цивілізації Новгорода і Пскова, що могла б бути прикладом для розвитку російського народу або тих народів, котрі тоді жили на території сучасної Росії, якби не були знищені. Але ви навіть мене не почули, бо, на жаль, це ще раз підтверджує мою тезу: ми тут (в Україні) спадкоємці Новгорода і Пскова, тому що це була частина нашої спільної цивілізації. А ви там – колоністи, навіть не усвідомлюєте цього простого факту. І це не докір вам, а констатація того кошмару, який зробила Москва на ваших, колишніх наших землях. Це зовсім не заклик до розпаду чогось.

Про заклики російських лібералів до “партії миру” в Україні

– Що стосується двох “партій миру”, які повинні бути в наших країнах, я хотів би вам нагадати дуже просту річ – це ваші війська на нашій землі, це ваші колаборанти забезпечуються вашими ж спецслужбами [на Донбасі і в Криму], це ваша судова система репресивна, підла і жорстока встановлена ​​в Криму. Це ваші вбивці вбивають наших громадян на території Донецької та Луганської областей. Ваші співвітчизники та завербовані ними бандити. Це наше населення перебуває в заручниках у російської воєнщини, у російських спецслужб, у російського кримінального бізнесу.

Тому партія війни в Росії така, а партія миру в Росії повинна виступати за виведення російських військ з території інших країн, з території України, з території Грузії, з території Молдови, з території Сирії, та, власне, звідусіль, куди ви полізли.

А що стосується партії миру в Україні, то ця партія не повинна бути партією колаборації, вона не повинна говорити, що вона має приймати мир із Росією на будь-яких умовах, які їй пропонує окупант. Партія миру в Україні має підтримувати ті демократичні устремління російського суспільства щодо припинення війни, які матимуть вплив, реальний вплив на настрої самих росіян.

Партія миру в Україні повинна прагнути до європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни, вона має встигнути привести Україну в НАТО, щоб над нами з’явилася ядерна парасолька цивілізованого світу. Вона повинна мати можливість привести Україну в Євросоюз, щоб ми стали частиною сім’ї цивілізованих народів.

“…Тоді кордон Азії проходить по хутору Михайлівському”

А далі вибір за вами.

Чи хочете ви, щоб ми допомогли вам стати частиною цивілізованого світу, подолати все те варварство, яке покрило вас, як короста, чи ви хочете все-таки залишитися тими, хто ви є, і рано чи пізно стати частиною іншої цивілізації.

Я завжди кажу: це не наш вибір, ми свій вибір зробили. Це – ваш вибір. Євразія закінчена. Ви або з нами в Європі, або ви стаєте продовженням великої китайської цивілізації в Азії – тоді кордон Азії проходить по хутору Михайлівському. Вам вирішувати, де пройде ця межа Азії.

Ми вже сьогодні з нашими китайськими співрозмовниками вельми енергійно обговорюємо ці перспективи, розуміючи, що тільки від вашого вибору залежить, де завершиться той величезний простір, який зараз визначається суперництвом і взаємодією Китаю, Індії, Пакистану, країн, з якими ви не порівнянні ні за ресурсами, ні за кількістю населення, ні, вибачте мені, за цивілізаційною силою.

Якщо ви хочете зберегти себе як європейська цивілізація – вам з нами. Припиняйте з нами війну, забирайте ваші війська з нашої землі, думайте, як вам приєднатися до НАТО і Європейського Союзу, залиште в спокої Білорусь, станьте нарешті європейцями, якщо ви взагалі здатні на це.

Росіяни готувалися до окупації Криму ще з 1991 року

– У книзі є пункти, які показують, що пан Шлосберг продовжує сприймати Україну як російську колонію. Там говориться, що українські війська повинні піти в місця своєї постійної дислокації. А я хочу нагадати, що це російські війська на нашій землі, а не навпаки. Наші війська не в Курській області, не в Брянській області, не в Краснодарському краї. Я вважаю, що тільки ми можемо вирішувати, де дислокуються наші збройні сили, а не Росія буде нам диктувати, де їм бути. Так (як ліберал Шлосбкрг) чинять по відношенню до колонії, а не до рівноправної державі, суб’єкту міжнародного права.

Другий момент: ідеться про те, що Україна повинна офіційно визнати себе позаблоковою державою. Я хотів би нагадати, що коли було скоєно напад на Україну в 2014 році, за всіма українськими законами Україна була позаблоковою державою, Росія напала на позаблокову державу. Якщо з цього зробити висновок, що ми повинні бути позаблоковою державою і це забезпечить нашу безпеку, вибачте, ми тоді самогубці, ідіоти.

Ні, безумовно, Україна не повинна бути позаблоковою державою, ми повинні бути членом Північноатлантичного союзу після визволення нашої території від ворога – це абсолютно очевидна річ.

Третій момент дуже важливий: цей план Шлосберга говорить про те, що база російського Чорноморського флоту, тобто тієї озброєної банди негідників, яка брала участь в окупації Криму, повинна зберігатися в окупованому росіянами Криму навіть після того, як Росія відмовиться від суверенітету над цією анексованою територією. Далебі, вибачте! Якщо банда брала участь в окупації – банда має піти геть, і тут ніяких інших різночитань бути не може. Ми боротимемося за виведення цієї військової бази раз і назавжди.

Я вважаю однією з найсерйозніших помилок українського політичного керівництва збереження військової бази в Криму в 1990-ті роки. Але заради того, щоб ця помилка була допущена, Російська Федерація під керівництвом Бориса Єльцина розгорнула брудну політичну війну проти України, яка завершилася поразкою Леоніда Кравчука на виборах 1994 року, обранням на пост президента Леоніда Кучми, котрий підписав під тиском з Москви відому угоду про базування Чорноморського флоту. А коли Чорноморському флоту був час забиратися – була наступна спецоперація, в ході якої Віктор Янукович підписав Харківські угоди.

І всі ці роки з 1991-го по 2014-й росіяни готувалися до окупації Криму, реалізували плани спецоперацій, висаджували туди своїх варягів типу прем’єр-міністра [АРК] Сабурова і його команди.

Це аж ніяк не спонтанна дія – Росія з 1991 року жила ідеєю окупації нашої країни, приєднання цієї бунтівної території. Зробити з нею хотіла те ж саме, що робить зараз з Білоруссю. То що ви взагалі розповідаєте казки про якісь спонтанні рішення?!

Окупація стала можлива там, де була “нація Шлосберга”

– У 2014 році була спроба анексії Кремлем не лише Криму, а й території Східної України. Єдине, що не розумів Путін, що не розуміють багато росіян – в Україні не так вже й багато людей хочуть приєднання цих територій до Росії.

У Росії розраховували на спецоперацію, безумовно, розраховували на гібридну війну, розраховували на якесь “народне повстання” проти “хунти”.

Але тільки частина територій по суті відповідала цим заданим умовам – не “народному повстанню”, вибачте, а готовності частини еліт присягнути окупанту, як це відбувалося на частині територій Донецької і Луганської областей, і пасивність населення.

Коли два цих чинники складаються – пасивність населення та байдужість і готовність еліт, бандитських, підприємницьких, силових, якщо хочете, допомогти анексії – тоді утворюється для неї база.

Так було в Криму, так було на частині Донбасу. Але всюди, де населення готове було чинити опір, а еліти не готові були йти під Путіна, усюди ця спецоперація не вдалася. Ось вам відповіді на всі питання.

Я знаю, що моя точка зору завжди викликає роздратування у багатьох людей, яким довелося тікати з Донбасу, які намагалися чинити опір тому, що відбувалося, але вони, як і російські демократи, перебували на своїх територіях у маргінальній меншості. У цьому сенсі, можна сказати, це була “нація Шлосберга”, даруйте.

Наш ворог – не Путін, а вся Росія

Денис Камалягін: – Народ України не захищає свою країну, інакше він би її вже захистив. Влада воює з владою. Чому народ України не захистив Крим? Чому він зараз не може припинити війну на території Донбасу?

Віталій Портников: 

– Денис повторив всі ті пропагандистські штампи, які впроваджує в уми росіян путінська пропаганда про “народ, який повинен захистити свою країну”.

Народ в Україні формував добровольчі батальйони після того, як ваші співгромадяни розклали українську армію в роки Януковича. Саме представники народу, звичайні люди гинули на Майдані. Це не влада відпустила телебачення, годі брехати. Це життями людей встелений контроль над владою з боку українського народу і відносна об’єктивність українських засобів масової інформації – люди за це платили кров’ю, як і за захист територій. Якби український народ не піднявся на захист територій, ви б уже були десь біля Чернігова.

Я хочу вам ще раз нагадати, я поверну вас до цитати Олександра Галича:

“Граждане, отечество в опасности. Наши танки на чужой земле”

…Це спроба вас розбудити. Коли я жив в Радянському Союзі, я точно знав, що для мене і для Чехословаччини є один ворог – Радянський Союз. Не брежнєвський режим – а Радянський Союз.
Цей лад потрібно було демонтувати, бо він був злом для чехів, для словаків і для нас. Це були окупанти Чехословаччини, але це були окупанти, які діяли від нашого імені, ми несли відповідальність за них.

Саме так ворогом України є Російська Федерація, президентом якої є Володимир Путін. Не путінський режим, а Росія наш ворог, Російська Федерація.

Людей на вулицях Москви, які вважають, що Росія не веде війну з Україною, вони брешуть. Це морально розкладене суспільство. І, безумовно, з цим суспільством треба працювати, як із будь-яким суспільством, що вимагає зцілення.

Читайте також:
У Росії вчителька лякала школярів розстрілом за напис на дошці “Путін — злодій”. ВІДЕО