Герой України, снайпер Чибінєєв: Коли працюєш на першій лінії, куля не розбирає, нагородили тебе чи ні

 

“Нові Герої України”. Скромний і влучний Валерій Чибінєєв бачить зміни на Донбасі і припускає, що окуповані території будуть повернуті в найближчі рік-два

автори: Наталія Барська, Дмитро Лиховій
фото: Єгор Федорів,
а також з особистого архіву Валерія Чибінєєва

“Будь як Валера!” – білборди і лайтбокси з таким написом з’явилися в Бердянську в жовтні 2016 року.

На синьо-жовтому тлі – суворий воїн ЗС України капітан Валерій Чибінєєв, командир роти снайперів 79-ї аеромобільної бригади. Він народився і виріс у цьому приазовському місті Запорізької області.

Валерій рано втратив батьків, виховувався у школі-інтернаті. Після дев’яти класів вступив до запорізького військового ліцею “Захисник”, надалі – закінчив Одеську академію сухопутних військ. Відтак із 2010 року став до лав 79-ї десантної бригади. Виконував “завдання за призначенням” у зоні АТО.

Білборди, підготовлені та оплачені друзями-волонтерами, стали для Валери несподіванкою. Таким чином вони не лише “просвітили” бердянців, а й привітали Чибінєєва із присвоєнням звання Героя України. Ця відзнака для скромного ротного також стала сюрпризом: висмикнутий із позицій під Авдіївкою, Чибінєєв нічого не знав про нагородження, аж поки не почув оголошення диктора на святковому Майдані. Після чого одразу повернувся на “нуль”, до хлопців.

Зараз Валері 30. Він продовжує службу в армійських структурах.

Ми говоримо з Чибінєєвим про полонених росіян, Авдіївську промзону, причини втрат від снайперського вогню, спілкування з бойовиками за допомогою “поштового” кота, різницю між людьми на першій і другій лініях оборони та замах на життя його рідних.

Під час інтерв’ю

“Танк вибухнув, башта підлетіла вгору метрів на десять”

  • Валерію, ви кадровий військовий. Чи припускали, обираючи цей шлях, що в Україні колись може початися війна?

– Ні, я гадав, що братиму участь у миротворчих місіях за кордоном. Але щоб у нас? війна? з Росією?.. Такого і в думках не було.

Коли почали надходити новини з Криму – звісно, стало зрозуміло, що війна буде. Хоча тоді я думав, що воювати ми будемо у Криму, а не в Донецькій та Луганській областях.

  • На якій посаді ви починали війну?

– Був командиром взводу. Потім став заступником командира роти, а пізніше – командиром роти снайперів.

  • Якими були перші накази після загострення ситуації у Криму?

– Отримати боєприпаси, зброю… Перша бойова готовність… Виїжджаємо до Криму!

Ми думали, що заїдемо на півострів, але натомість зупинилися на межі Херсонської області і АРК. Для нас таке рішення було незрозумілим. Згодом нам пояснили, що нашим завданням було не пропустити агресорів далі.

Потім нашу бригаду відправили в зону АТО. Перша наша операція – це Красний Лиман. І саме там був наш перший справжній бій.

Ти не відчуєш, що це таке, поки не випустиш перший магазин, поки в тебе самого не полетять кулі. І коли вони полетіли, коли був перший поранений – лише тоді ми остаточно усвідомили, що це вже не навчання. Все. Війна.

Взагалі 2014 рік був важким. Колони наші нерідко потрапляли в засідки. Ми тоді передбачали, що таке може бути… Але насправді зовсім не були до цього готові. Тим не менше, наш підрозділ впевнено просувався углиб Луганської області. За задумом, ми мали перекрити кордон з Росією, а потім, разом із підрозділами, що займали Слов’янськ, Краматорськ, почати зсуватися один до одного. Таким чином супротивник потрапив би у полон.

Спочатку все вдавалося. І здавалось, що це вже кінець, що ми загнали ворога у кут – і незабаром перемога, тільки дочавити залишилося. Але сталося те, чого ми не очікували – допомога Росії. Підключилася російська артилерія, російські танки, російські підрозділи. Спочатку вони били по нам з-за свого кордону… Але швидко перейшли його.

  • Вам доводилося брати у полон громадян Російської Федерації?

– Ми неодноразово брали полонених у бою, і в усіх були російські паспорти та російські військові квитки. У військових квитках я бачив записи про те, що ці люди звільнені з лав збройних сил Російської Федерації – але записи ці були зроблені зовсім нещодавно.

  • Писали, що на Луганщині вам довелося витягати хлопців із палаючого танка. Що це за історія?

– Ворог підбив танк. Він спалахнув. Механік-водій вибрався, а командир і навідник намагалися загасити пожежу, але це було неможливо просто. Я підбіг та почав витягати їх, однак командир і далі намагався врятувати танк. Я силою його забрав. Тільки-но ми відбігли, метрів на 200 максимум – танк вибухнув. Це був дуже потужний вибух. Башта вгору підлетіла метрів на десять.

“Тільки бовдур або сліпий може сумніватися в тому, що ми воюємо з росіянами”

  • Узимку вас перекинули з Луганського на Донецький напрямок…

– Так, і це була наша перша зима на фронті. Пережити її було дуже важливо. Якщо армія взимку здатна вистояти та утримати свої позиції – перемога цій армії забезпечена. Бо зима – це вже зовсім інші умови, в тому числі й нові умови ведення бою…

ЗСУ першу зиму вистояли. І після тієї першої зими боятися нам вже нічого.

Було в нас там декілька моментів, коли до позицій намагалися підлізти супротивники. І знову це були люди з російськими паспортами та військовими квитками… Не знаю, які ще потрібні докази того, що нас намагаються окупувати. Тільки бовдур або сліпий може сумніватися в тому, що ми воюємо з росіянами.

  • Саме тієї зими “не витримав бетон” у ДАП… А ви, якщо вірити Вікіпедії, якраз у січні 2015 року обороняли Донецький аеропорт.

– Я був поруч із ним, у районі РЛС (радіолокаційна станція північніше злітно-посадкової смуги ДАП – “Н”). І термінал тоді вже був не наш.

На наші місця там потім зайшов один з батальйонів територіальної оборони. Хлопці були тільки-но мобілізовані. Не знаю, навчали їх чи ні. Але їх було дуже шкода. Вони ще не розуміли, що таке війна. Тому ми намагалися якомога більше розповісти їм, показати, просили командування, щоб нам дозволили залишитися на позиціях разом з ними хоча б на тиждень. Але вирішувалося це не на рівні нашої бригади, а вище – і, на жаль, ми одразу вирушили в інше місце.

А за тиждень дізналися, що п’ять чи шість із тих хлопців потрапили у полон. На рівному місці практично. Вороги зайшли до них на позицію. Так сумно було. Адже ми могли б їм допомогти, або могли б самі далі тримати ці позиції і дочекатися на більш підготовану зміну. Але це війна. Ти не можеш сам стояти на всіх позиціях одночасно, на жаль.

“Щодня супротивник втрачав по 5-6 бійців, і це лише на нашій ділянці фронту”

  • Ще одна точка вашого бойового шляху – Авдіївка…

– 2016 рік. Промзона… Там ми зіткнулися з новим для себе видом бою – з боєм у міських умовах, на відстані 300-400 метрів. Пристосуватися до цього після польових умов було трохи важко, але ми змогли, і діяли дуже ефективно.

Читайте також:
Президент присвоїв Героя України посмертно Андрію Кизилу
та нагородив інших героїв Авдіївки

Не в останню чергу завдяки волонтерській допомозі. Тепловізійні приціли творили дива! У 2014 році ми й мріяти не могли про те, що будемо у приціл на відстані 800-900 метрів бачити супротивника, який пересувається між камінням!За старою звичкою противник намагався атакувати нас у нічних умовах.

Завдяки цьому ми знищили чимало ворогів. Уже на початку ротації – 12 чоловік підтверджених. І це була робота лише однієї позиції!

Далі ми вже працювали не настільки плідно, адже противник зрозумів, що не треба дуже активно поводитися вночі. Вони намагалися вже просто постріляти, нагадати, що вони є – але не висовуватися.

І все одно, ми слухали їхній ефір і знали, що кожного дня вони втрачали по п’ять-шість бійців (не тільки від нашого снайперського вогню, а й від стрілецької зброї, вогню гранатометників і так далі). І це лише на нашій ділянці – близько 10 км. Уявіть, які втрати у них були по всій лінії фронту!

  • До речі, чому ви обрали саме снайпінг?

– Снайпер – це найточніший інструмент у сучасному бою, скальпель у сучасній війні.

Можна випустити 30, 50, 60 снарядів, які коштують дуже дорого – і вразити одну людину. Те саме досвічений професійний снайпер може зробити однією кулею.

Читайте також:
Заради “1+”. Як виглядає полювання снайпера в зоні АТО

  • А з нашого боку – за вашими спостереженнями – багато втрат від снайперського вогню?

– За 2017-18 роки – не такі великі, як, мабуть, у 2014-15… Але вони є.

Наш супротивник, звісно, підготований: з того боку є школи снайперів, також на Донбасі свою тактику відпрацьовують російські спецпризначенці.

Однак, вважаю, втрати – не через професіоналізм ворога, а через недоліки підготовки наших військовослужбовців. Просто ми з моїми бійцями аналізували втрати від ворожих снайперів, і… соромно казати. Але людина просто висовує свою голову та дивиться, що відбувається попереду. Але ж є засоби спостереження! А якщо їх немає – є тактичні прийоми. Раз – виглянув, два – заховав свою голову. Але ж ні. Він виліз, уважно видивляється, курить… Ось тобі і втрата від снайпера.

Або взяв, забив магазин на 45 патронів, виліз по груди – і стоїть. Пуляє. В нікуди! Просто по бліндажу противника. Потім на – і втрата. Чому? Навіщо?!.. Це дурість, необережність і недопрацювання командирів.

Ми інструктували бійців, з якими працювали – я маю на увазі піхоту. Просили не висовуватися. Пояснювали, що

противнику потрібно 3-4 секунди, щоб вицілитися, а якщо він уже обрав точку – 2 секунди, щоб зробити поправки.

Втрати від ворожих снайперів є там, де така профілактична робота зовсім не проводиться.

Читайте також:
На Донбасі від кулі снайпера загинув волинянин Максим Пасичнюк

“Нагородили на Майдані – і того ж дня виїхав назад в Авдіївку. Не міг залишити хлопців”

…24 серпня 2016 року в Києві відбувався військовий парад, присвячений 25-й річниці Незалежності України.

Майданом Незалежності в нових одностроях пройшли 4 тисячі воїнів Збройних сил, Нацгвардії, Держприкордонслужби, інших силових структур. Проїхали танки, бронетехніка, ракетні комплекси.

Почесним гостем на параді до ювілею Незалежності України був президент Польщі Анджей Дуда. Петро Порошенко тоді заявляв: “Наш парад – це сигнал ворогу: українці серйозно готові й надалі боротися, і тому агресору краще згадати мудру пораду поета Маяковського: “Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль!”

На тому параді Валерій Чибінєєв – несподівано для себе – отримав із рук глави держави “Золоту зірку” та звання Героя України з відповідним дипломом.

Як сказано в указі президента – “За мужність, героїзм і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі”.

Багатьом запам’ятався момент церемонії, коли молодий капітан Чибінєєв разом з іншим відзначеним десантником, Андрієм Ковальчуком, допомогли підійти до президента Ігорю Гордійчуку “Сумраку” – легендарному командиру загону спецпризначення, який у 2014 році під час боїв за Савур-Могилу отримав важке поранення голови й довго лікувався, зокрема за кордоном.

Президент України вручає Ігореві Гордійчуку (“Сумраку”) погони генерал-майора. Валерій Чибінєєв – ліворуч

Нові Герої – Чибінєєв і Ковальчук – підтримували Героя Гордійчука під руки, коли Сумрак отримував із рук верховного головнокомандувача погони генерал-майора.

Це був найзворушливіший епізод не лише того параду…

  • Валерію, як ви дізналися, що стали Героєм України?

– Я тоді був на [Авдіївській] промзоні. Вже вечоріло – і, як зазвичай увечері, почалася війна. Тут дзвонять по “тапіку” і викликають у штаб… Я кажу: “Ви що, зовсім здуріли? Я буду бігти у штаб через усе поле, де міни падають?” Але мені кажуть, що справа термінова і вже завтра вранці я маю бути в Миколаєві (пункт постійної дислокації 79 одшбр – “Н”).

Я починаю прораховувати, що ж це може бути. Такий у нас менталітет: ми одразу думаємо про погане, згадуємо всі свої косяки… Одягаю бронік, каску, біжу. Прибіг!

“Ти вже зібрався?” – запитує командир. – “Та ні, я хотів розібратися, що за ситуація…” – “Та немає коли розбиратися. Ти повинен їхати”.

Сіли ми в машину, доїхали до Краматорська, звідти мене забрала бригадна машина. І вже в Миколаєві я почув, що їду на парад у Київ. У мене слів не було просто! Адже війна…

  • І командира роти знімають на парад.

– Так! Я розумію, що іноді потрібні демонстративні дії, потрібно засвідчити, що нам вистачає людей і на війну, і на урочистості. Але все одно…

Однак накази не обговорюються. Тому ввечері того ж дня ми з хлопцями вже були в Києві.

Вранці нас одягнули. Ми тоді демонстрували досягнення десантно-штурмових військ – РПС (ремінно-плечові системи) нам дали, нові черевики… Я аж пишатися почав державою.

Хотів зі своїми ставати. Але заступник комбрига каже: ні, тобі не сюди, тобі скажуть, куди ставати.

Прийшов куди треба, поруч зі мною Ковальчук стоїть (Андрій Ковальчук, тепер – генерал-майор, начальник штабу – перший заступник командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ – “Н”), і його вітають “з Героєм”, хоча ще не нагороджували нікого. І той самий чоловік з адміністрації президента, що привітав Ковальчука, і мені каже: “Тебе теж вітаю з Героєм”. Я не зрозумів. Думав, почулося.

І тут кажуть моє ім’я. “Герой України…” Я ступор піймав! Але ж треба було йти.

Пішов стройовим кроком до президента. Він мені щось казав…

Але я взагалі не запам’ятав як все це відбувалося.

  • Ви одразу після цього повернулися на промку?

– Нагородили – і того самого дня я виїхав назад у Авдіївку. Не може командир відпочивати, коли хлопці воюють, захищають свій сектор. Не чесно було б відпочивати.

Я приїхав – і ще, мабуть, з місяць не розумів, що в Києві відбулося.

На першій лінії взагалі не відчуваєш такого. Ти працюєш, і не важливо, нагородили тебе чи ні. Куля не обирає – нагороджений чи не нагороджений. Тому нічого не змінилося…

“За час війни змінився не лише я, а вся нація”

  • Банальне запитання, але що все ж таки змінилося за час війни? У поглядах, у характері?

– Мислення, мабуть, змінилося не тільки в мене, а в усієї нашої нації. Ми цінуємо те, що не цінували раніше. Ми не замислювалися про те, якою ціною дісталася нам Незалежність.

Хто досі не зрозумів цього досі – нехай пройде біля стіни, що поруч із Михайлівським собором [із портретами загиблих на Донбасі воїнів]. Я йду, йду, а вона не закінчується. Це ціна, яку ми заплатили.

А характер? Я спокійний став. Нікуди не поспішаю. У Києві така метушня… А мені хочеться зупинитися, подивитися навкруги. Для мене це надбання війни. Бо там зліва поранений, справа поранений – але в тебе має бути холодний розум, ти приймаєш рішення спокійно. Тепер так і в мирному житті.

  • Як бачите подальший розвиток подій на Донбасі?

– Ситуація йде до розв’язання конфлікту політичним шляхом. Армія наша готова й до іншого…

Мешканці Донецької й Луганської областей з обох боків [лінії зіткнення] вже розуміють, що краще залишатися з Україною. І ми, мабуть, до цього прийдемо у найближчий рік-два.

  • Із місцевим населенням на Донбасі ви багато спілкувалися? Є там по-різному налаштовані люди…

– Звісно. Мені запам’ятався чоловік років 45, я таких людей називаю “призовного віку”. Але цей не служить – працює в Авдіївці на заводі. Він побачив, що я у формі, і почав мені щось розповідати, звинувачувати нашу владу.

Каже: “Влада гнобила російську мову”. – “Ти серйозно це кажеш?! У мене всі бійці розмовляють між собою кому як зручно, я говорю російською, бо я з Бердянська – і мене всі розуміють! Коли це російськомовних принижували?..” Тоді він каже: “Це хлопці з села їдуть на Донбас заробляти, бо їм великі гроші платять, і вони тут наводять жахіття”.

Гроші… У мене три вищі освіти. У мене є військовослужбовець, у якого чотири “вишки” і свої магазини у Києві! І майже всі в роті мають вищу освіту! Яке село?

“Та все одно, вам платять великі гроші, і тому ви тут”. Я відповідаю: “Давай, друже, я тебе зараз приведу до свого командира бригади, ти швидко підпишеш контракт і будеш за «великі гроші» захищати свою землю, на якій ти, кажеш, виріс”.

Ні, не хоче… Але він говорив зі мною щиро, відкрито, хоч і верз маячню. Цим мені сподобався.

Але ж на Донбасі живе багато і патріотів України. Вони просто не завжди можуть це сильно афішувати…

“Ми на котика вчепили жовто-синю стрічку. А він повернувся з георгіївською”

  • А з сепарами вам доводилося спілкуватися так чи інакше?

– У нас було “листування” з ними у Авдіївці. Був там котик, на якого ми вчепили жовто-синю стрічку. Тут бац – і він повернувся з георгіївською. Ми спочатку подумали, що хтось пожартував із наших. Але ситуація повторилася. І на стрічці ми вже знайшли записку:

“Укропы, не трогайте нашего кота”.

Спочатку спілкування йшло на агресивній ноті: “Да мы вас резать будем…” і все таке. Той, хто переписувався з нами, робив купу помилок. На рівні школяра.

Читайте також:
Батальйонні “мімімі”. Хіт-парад котів і кицьок на службі в АТО. ФОТО

Минув місяць – не щодня ж приходили “листи”, – і якось після бою кіт повернувся до нас із черговим повідомленням. “Ребята, вы понимаете, что при других обстоятельствах мы были бы друзьями, это политики нас поссорили, мы братья, славяне…” – писав хтось із того боку. Ось так за місяць в нього змінилося ставлення до ситуації.

  • Може, першого “писаря” пристрелили і це вже писав наступний?

– Та ні, адже його граматичні помилки збереглися. Він зрозумів, мені здається, куди потрапив, і охолонув.

“На першій лінії всі щирі. Людина може бути не готова вести активні бойові дії, але чесно про це скаже. Зате на другій лінії – всі герої…”

  • Валерію, розкажіть про друзів, з якими звела саме війна…

– Друзі – це ті, з ким я був на передовій.

На першій лінії всі щирі. Всі поруч – твої бойові побратими. Ти можеш знати навіть, що людина не готова вести активні бойові дії, бо такий у неї характер. Але вона чесно скаже: “Давайте я вам краще позаряджаю боєприпаси, посиджу тихенько”. Вона щира!

Адже коли опиняєшся на другій лінії – там всі одразу герої: “Та ми зараз їх будемо валити!..”

На “нулі” люди згуртовані перед обличчям небезпеки – як весь наш народ у 2014 році… Ми з побратимами намагаємося і далі допомагати один одному.

Замах на Грушевського:
“суд триває, хочу в усьому розібратися сам”

  • Якраз один із ваших побратимів був поруч із вашими рідними у день, коли на них було вчинено замах, і також отримав поранення…

…Пригадуємо: 24 серпня 2017 року, після параду Незалежності, в Києві на вулиці Грушевського стався вибух. Як повідомила столична поліція, постраждали три людини.

Голова Нацполіції Сергій Князєв і секретар РНБО Олександр Турчинов на місці події невдовзі після вибуху. 24 серпня 2017, кадр відео

Зокрема, уламкові поранення отримали теща Валерія Чибінєєва та його бойовий побратим – колишній командир роти снайперів 79-ї бригади ВДВ, який займав цю посаду до Валери. Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, захищав Донецький аеропорт у 2014-2015 роках – йому посікло плечі, тулуб, трохи голову, але основний удар на себе прийняв рюкзак.
А ось старшій жінці осколок увійшов глибоко в голову, її стан був важкий. Госпіталізували зі стресом також дружину Чибінєєва.

Першу допомогу пораненим надали бійці Нацгвардії, які чергували поруч.

Основна версія – вибухнула протипіхотна уламкова ручна граната дистанційної дії РГД-5, яку невідомі особи кинули з паркового схилу на хідник навпроти художнього музею. Поліція знайшла на місці чеку.

Генпрокурор Юрій Луценко припускав, що граната могла “призначатися” автобусу з військовими, який проїжджав по вулиці.

Слідчі розпочали кримінальне провадження за ст. 15 ч. 2 ст. 115 (“замах на умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб”) Кримінального кодексу України.

  • Чи завершилося вже розслідування цього злочину?

– Розслідування досі триває. Підозрюваних спочатку було чотири – тепер уже їх двоє. Хтось не те що спускає справу “на гальмах”, але… Не знаю.

Триває суд. Не можу поскаржитися, що хтось чинить неправильно – чи прокурор, чи суддя, оскільки наша родина на засіданнях не була присутня. Мої дружина і теща взагалі не хочуть там бути, не хочуть бачити цих людей – для них це буде ще один удар.

Але в грудні ось знову буде судове засідання, тепер я хочу сам бути там і розібратися в усьому. І хочу, щоб ці люди отримали по заслузі.

  • А кваліфікацію не змінили – це замах на вбивство?

– Підозрювані проходять по декількох статтях, і замах на умисне вбивство – одна з них.

Я спілкуюся з прокурором по телефону. Йому, каже, важко доводити провину підозрюваних, якщо немає свідків. Але ми все одно розберемося в цьому до кінця…

Читайте також:
Президент нагородив нацгвардійця Добровольського,
який після вибуху врятував тещу Героя України Чибінєєва

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: