Забутий бій під Пісками: історія однієї поразки вересня 2014-го

 

автор: Дмитро Лиховій

В історії російсько-української війни, що триває вже п’ятий рік, є ще чимало білих плям, не описаних у ЗМІ боїв та постатей загиблих воїнів, обставини смерті яких не встановлені.
Один із таких “забутих” боїв відбувся 14 вересня 2014 року на дорозі між селами Нетайлове і Первомайське, за кілька кілометрів на північний захід від Донецького аеропорту.

Новинарня” вже писала про загиблих у цьому бойовому зіткненні у статті “Хрест і кості під Пісками: “народний меморіал” по дорозі на Донецьк встановлений помилково”. Ішлося про те, що на місці бою встановлено хрест із хибними повідомленнями на меморіальній таблиці – зазначені там танкісти ЗС України (екіпаж капітана Олександра Лавренка із 93 омбр) загинули на іншій ділянці і зовсім в інший час.
Також ми намагалися розібратись, як так сталося, що в згорілому танку при дорозі протягом трьох років після трагічної події лишалися останки українських військових.
Крім того, були не до кінця з’ясовані подробиці бою 14.09.2014 і точна кількість загиблих у тому зіткненні.

У четверті роковини тієї трагічної події варто нарешті розставити всі крапки над “і”. Чи майже всі.

14 вересня 2014 року між Нетайловим і Первомайським загинули загалом шість українських воїнів: чотири бійці 5-ї роти добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” – старшина Віталій Українцев (“Вожак”), старшина Віталій Галета (він же Віктор Кісловський, “Батя”), рядові Сергій Грачов (“Ювелір”) та Олексій Чернишов (“Махно”), навідник-оператор підбитого тут танка 17 отбр ЗСУ солдат Олег Габінет, а також майор Олександр Максимов, відряджений у зону АТО із Полтавського об’єднаного міського військкомату (чи поліг він саме в цьому бою – було невідомо найдовше).

Це не був героїчний бій. Навпаки. Якби не боягузлива втеча більшої частини зведеної бронегрупи ЗСУ, жертв з нашого боку могло бути менше, засідка “сепарів” із “Кальміусу” була б розбита.

Але українська воєнна історія, особливо серпня-вересня 2014 року, складається не з самих перемог. Були й поразки, і цей досвід слід вивчати, щоб більше не повторювати.

“Ми забрали з танка три кістки. Виходить, решта останків лишалися у згорілому танку”

Після першої публікації в “Новинарні” всі обставини бою 14 вересня 2014 року взявся досліджувати військовослужбовець Володимир Мирон. Зараз він – контрактник ЗСУ, а тоді – старшина 5-ї роти “Донецьк” батальйону МВС “Дніпро-1”.

Володимир Мирон. Фото з ФБ

За словами Володимира, учасники бою та їхні побратими довгий час вважали, що під Первомайським тоді полягли загалом десять українських військових – четверо з “Дніпра” (їхні імена були відомі) та шестеро ЗСУшників.

Утім подальше з’ясування показало, що загиблих – шість загалом.

При цьому, визнає Володимир, у спаленому танку справді могли залишатися кістки загиблого аж до осені 2017-го. Адже у вересні 2014-го забрали не всі останки, а у зведених підрозділах тоді часто панували плутанина і безвідповідальність.

– “Двохсотого” із того танка забирали я й “Таксист”, Володимир Шеврін. Ми тоді разом були в “Дніпрі”. Приїхали на місце бою 16 вересня, – розповідає Мирон.

Йому самому не довелося бути під Пісками 14 вересня – “був у мікровідпустці, у Києві. Але так склалося, що через дві доби забирав там останки”.

Збирати інформацію про бій довелося по крихтах – Мирон і Таксист зідзвонювалися зі своїми, а також із хлопцями з 17-ї танкової бригади та з 93-ї, підрозділи якої тоді були придані до “сімнадцятки” на посилення.

– Зараз складно вже людей познаходити – і загинуло багато з тих, хто був безпосереднім учасником події, і демобілізувалися, звільнилися з армії. Але картина вималювалася.

Справді, із 17-ї бригади в тому бою під Первомайським загинув тільки один танкіст. Навідник. Це його кістки були [в згорілому танку].
Три кості ми взяли тоді, 16-го числа, а решта лишилися, – визнає Мирон.

Підбитий танк 17 отбр стояв на дорозі між селищами Первомайське і Нетайлове до вересня 2017 року

Читайте також:
Спалений 2014 року під Пісками танк ЗСУ забрали в Покровськ
– буде меморіал. ВІДЕО

Кістки віддали начмеду в Тоненькому. Принаймні той чоловік виконував функції начмеда в 93-й бригаді. Тоді в Тоненькому (село на північ від Первомайського й Водяного) стояла “збірна солянка” підрозділів із 17-ї, 93-ї бригад та ін.

– Я дав начмеду пакет із цими кістками і сказав, що їм треба буде дістати з танка решту. Все-таки це їхня робота. Судячи з усього, вони тоді цього так і не зробили. І частина кісток того хлопця (Габінета) три роки залишалася в згорілому танку на дорозі, – каже Володимир Мирон.

“Перший танк вибухнув,
другий почав тікати й пошкодив третій…”

Це був танк Т-64Б1В, який ішов на чолі колони з боку Карлівки, що потрапила в засідку бойовиків батальйону “Кальміус” так званої “ДНР”. Між Нетайловим і Первомайським вони засіли по обидва боки траси Е50, що веде далі через Піски на північно-західну околицю Донецька.

На місці танка. Листопад 2017 року. Фото: Новинарня

У здетонував боєкомплект – про це можна було зробити висновок із виїмки в асфальті під бронемашиною та башти, що відлетіла на кілька метрів.

– Командир танка й механік – вони залишилися живі, – веде далі Мирон. Їхні імена так і лишаються нез’ясованими. – Бо на початку обстрілу командир покинув танк. Ще потім по морді добре за це отримав. Злякався. Наскільки мені відомо, він був мобілізований, зараз уже давно на “гражданці”. Як і більшість із того часу.

І механік вискочив. Потім самостійно дійшов до Карлівки, звідки вони їхали. Вирішив повертатися назад.

А 25-річний навідник Олег Габінет, мешканець села Вільне П’ятихатського району на Дніпропетровщині, просто не встиг залишити бронемашину – підбиту, судячи з усього, з РПГ.

Місце бою на карті північно-східних передмість Донецька – там, де хрест біля підбитого танка 17 отбр

– Наші (“Дніпро”) тоді билися ближче до Пісок, біля “Республіки Міст” (блокпост під мостом на в’їзді до Пісок – “Н”). Були разом із хлопцями з 93-ї бригади, – розповідає старшина.

Там же взагалі яка була ситуація? Наша машина, “дніпровська”, їхала з Красіка (Червоноармійськ, нова назва – Покровськ, місто далі на північний схід від Донецька по дорозі Е50). Її на дорозі обстріляли. Але ніхто не загинув. На хорошій швидкості йшли. Тоді в нас пікапи були, “нісани”.

Хлопці прилітають на “Міст” у стані афекту, “підривають” натовп – треба їхати мочити!

На цьому засідка [бойовиків] і була побудована – щоб обстріляти нашу машину й витягнути якомога більше резервів з боку Пісок. І це в них, в принципі, вийшло, – визнає український військовий.

Тоді, після поразки під Іловайськом та низки інших невдач ЗСУ, на передовій було небагато танків “на ходу” із вмілим екіпажем, які могли б ще й стріляти.

Як велося цим танкам на фронті – можна почути в “епічному” аудіозаписі радіопереговорів з екіпажем танка “Мішка-1” 93-ї механізованої бригади.

Увага, багато нецензурної лексики!

Цей самий “Мішка-перший” тоді постійно стояв у районі “Республіки Міст” під Пісками – або власне під мостом, або поруч. Там же були мотострільці, яких “дніпряни” вже не пригадують.

І ось із Карлівки в Тоненьке – через Нетайлове – йде колона з чотирьох танків 17-ї бригади. Їх супроводжує 243-тя “беха” (БМП) з мехводом позивний “Старий”, людьми на броні.

Якимсь макаром “сепари” дізналися про цю колону, зазначає Мирон.

Тим часом від “Республіки Міст” висувається до місця засідки “Мішка-1”.

– І ось наші (“Дніпро”), обстріляні “сепарами”, прилетіли до Пісок і підняли хай, – переказує Володимир. – “Мішка-1” різко стартує. Там командир танку – синій в ж***пу, він на броні був. На місці командира танку сидів “Падре”, наш, із “Дніпра-1”. Він просто заліз на той момент у танк, подивитися, як там воно влаштовано. Такий огрядний… Потім теж загинув у 2014 році… І так і залишився на місці командира танка…
Наші пострибали, якісь мотострільці із 93-ї пострибали на броню. І вони рвонули перші. І пікап же ще був, той, що обстріляний. Поїхали.

Таким чином, до засідки “Кальміуса” біля Нетайлового прямували дві колони: чотири танки 17 омбр з “бехою” – з боку Карлівки, танк 93 омбр із пікапами “Дніпра” – від Пісок.

– Але наші точно не запам’ятали місце, де їх обстріляли – там поля, чагарники… Видивлялися гільзи, шукаючи, де самі стріляли у відповідь.

– І виходить, що танк “Дніпра-1” зіткнувся із засідкою перший, десь метрів за 150-200. Там поворот градусів 30, і “сепари” в районі цього повороту зробили засідку обабіч траси, – пояснює військовий.

Бойовики його підпустили – і вдарили з протитанкового гранатомета.

– Всі, хто на броні, були контужені, поранені. Сергій Грачов (“Ювелір”), мій побратим із “Дніпра” – йому відірвало ногу… На сухожиллях висіла ступня. Він, по суті, стік кров’ю. Таким чином, один загиблий – на броні, – переказує Мирон.

Потім підтягнулися автівки “Дніпра”, і їх почали обстрілювати. Так полягли “Батя” (Віктор Кісловський), Віталій Українцев і “Махно” (Олексій Чернишов).

– Махно, другий мій побратим, загинув уже тоді, коли вони відходили. Бо “сепари” суцільний вогонь відкрили, потім наші у відповідь. І почали пішки відходити назад, – пояснює Володимир.

І в цей момент, за його словами, з іншого боку підійшла колона 17-ї бригади – чотири танки й “беха”.

– Вони бачили цей п***доріз віддаля… – описує старшина. – Командир першого танка тупо вискочив і втік. Мехвод (механік-водій) теж встиг вискочити. Наводчик, невідомо з якої причини, зашпортався… Незрозуміло, чому вони не стріляли – у них же там якийсь БК (боєкомплект) був. Бо воно ж після попадання здетонувало – башту відірвало…

Олег Габінет

Як відповіли на запит “Новинарні” в Міноборони, це був танк 3-го взводу 5-ї роти 2-го батальйону в/ч А3283 (17 отбр ЗСУ).

Мирон констатує:

– І от перший танк вибухнув, другий дивиться – і пішов на розворот. Та так, що, наскільки я знаю, ще й пошкодив “пушку” третьої машини. І виходить, що три танки нейтралізовані. Тільки четвертий міг воювати…

– Не знаю, правда чи ні, але кажуть, що в тих трьох танках, які залишилися, навіть б/к (боєкомплекту) ніякого не було, – зазначає Мирон.

Серед чотирьох полеглих “дніпрян” двоє були близькими побратимами Володимира.

– З “Ювеліром” ми взагалі багато чого пережили – і тупо від втрати крові помер… Ніхто навіть перев’язати не зміг. Погано в нас це було в той момент поставлено.

“Інформацію про пересування колони бойовикам зливав хтось із структур ЗСУ”

Чим закінчився бій, запитую?

Їх (бойовиків “Кальміуса”) було чоловік 30 всього, це не так багато. За нашими “дніпровцями” підтягнулися “правосеки”. На “Мосту” залишилося дуже мало людей. І вони (бойовики) зрозуміли, що їх зараз зметуть просто.

У них втрати теж були. Вони забрали всіх поранених. Тобто наші потім виявили сліди крові, перев’язувальні пакети, загублені шеврони, покинуту зброю… Але тіл не було. Вони на автотранспорті, тоді ще не замінованими полями під’їхали. І так само пішли. В сторону Старомихайлівки.

“Газель” у них точно була, пікап якийсь. Все цивільний транспорт, не військовий.

Вони явно неодноразово провели рекогносцирування місцевості, добре все вивчили, у них хороші розвіддані були, – визнає Мирон. І додає: – Хрін його знає, хто стукав, але прохід колони – це, значить, із військових структур хтось здавав. Вони цю колону чекали.

А воювала насправді з-тієї колони, за словами Володимира Мирона, лише 243-тя БМП. І “дуже по-бойовому”.

– Ця “беха” в нас потім простояла на “Мосту” майже два тижні. Я в неї сам особисто залазив – у неї була пошкоджена електрика, і башту можна було крутити тільки вручну. У неї був б/к, і наші його розвернули в тил, бо мало що – і з неї можна було стріляти, – пояснює старшина.

Зрештою “беху” забрали хлопці з 93-ї бригади. Тижнів через три цей батальйон 93 омбр вивели, ротували на інший.

Шостий полеглий – із військкомату Полтави

Володимир Мирон був упевнений, що в бою 14 вересня загинув один з армійців 93-ї бригади – той, який на початку зіткнення сидів згори на танку “Мішці-1”.

Однак 93 омбр ЗСУ тоді не надавала підтверджень щодо втрати своїх військовослужбовців.

І аж у 2018 році пошукова робота увінчалася результатом.

На запит волонтерів “Книги пам’яті полеглих за Україну” Полтавський об’єднаний міський військовий комісаріат підтвердив, що 14.09.2014 в засідці між селами Первомайське і Нетайлове загинув старший офіцер відділення військового обліку ОМВК капітан Олександр Максимов. 

“…Із 21 серпня по 14 вересня виконував завдання відрядження в якості офіцера управління 4-ї батальйонно-тактичної групи 93 омбр в районах поблизу сіл Авдіївка, Піски, Тоненьке Донецької області. Неодноразово приймав безпосередню участь у виконанні бойових завдань по утриманню позицій на передових блокпостах.
14 вересня близько 17-ї години капітан МАКСИМОВ О.Є. разом із розвідувальним підрозділом на БМП відбув в район сіл Першотравневе та Нетайлове для зустрічі та супроводження колони танків. Під час супроводження колона потрапила у засідку бойовиків. Олександр першим прийняв бій, відтягнувши вогонь на себе, внаслідок чого, від вогнепального поранення в голову, загинув на місці”, – таку відповідь із військкомату передав “Новинарні” волонтер “Книги пам’яті” Герман Шаповаленко.

Олександр Максимов загинув 40-річним. Могила на Алеї Героїв Центрального кладовища Полтави. Фото: Книга пам’яті

У документі село Первомайське назване “Першотравневим”; капітан пересувався на БМП, а не на танку.
Втім, “українська паперова армія” припускалася й не таких помилок. Приміром, у відповіді Міноборони на наш запит полеглий у тому ж бою танкіст Олег Габінет – ще у травні 2015 року нагороджений указом президента орденом”За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) – названий чомусь “Сергій Габінець”. Офіційно.

* * *

“Решта військовослужбовців цього екіпажу залишились живі”, – розповіли в МОУ.

А ось тим, хто не тікав – не пощастило.  Посмертно орденів “За мужність” ІІІ ступеня були удостоєні “Батя” Кісловський (похований у Новій Каховці, Херсонщина), “Вожак” Українцев (смт Куп’янськ-Вузловий, Харківщина), “Ювелір” Грачов (Кам’янка-Бузька, Львівщина), “Махно” Чернишов (Мирноград, раніше – Димитров, Донеччина). Олександр Максимов із Полтави посметрно отримав звання майора та орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Спалений танк 17-ї бригади у вересні 2017 року перевезли з-під Первомайського в Покровськ (колишній Червоноармійськ), щоб перетворити на меморіал загиблих в АТО. Далі про його долю щось нічого не відомо.

“Залишки останків” полеглого навідника Олега Габінета, що залишалися на місці евакуйованого танка, волонтери прикопали на узбіччі дороги Е50 біля хреста з нержавійки.

На хресті залишається помилкова табличка, яку варто б поміняти.

Утім, хай там як, це місце по дорозі до Пісок залишається місцем пам’яті та скорботи українськими воїнами, полеглими 2014 року.

Читайте також:
Поховали вдруге. Чому ідентифікація героїчних танкістів 30 омбр тривала 4 роки

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна