“На тебе чекають жінка і нутрії”. Історія бойовика “ДНР”, який повернувся до України

 

Олена й Микола

автор: Людмила Кліщук
з Донбасу
фото автора

Доглянуте обійстя в селищі на Донеччині, зовсім недалеко від лінії розмежування. Стіл біля будинку з червоної цегли, заплетеного диким виноградом. Господиня Олена наливає мені чебрецево-м’ятного чаю і пригощає щойно спеченим пухким бісквітом.

Поруч за столом – 56-річний голова сім’ї Микола, бойовик “ДНР”. Колишній, звільнений від кримінальної відповідальності за програмою СБУ “На тебе чекають вдома“.

Припрошуючи частуватися ще, Олена й Микола розповідають історію, яка з ними трапилася, коли в селище прийшла так звана “ДНР”, а Микола (каже, що мимохіть) став поплічником бойовиків. Історію про наступне поневіряння в Росії та повернення в Україну – до дочки, до рідного обійстя, де город, кури, півні, кози. Де птахи миру голуби й улюблені звірі нутрії з людськими іменами.

Шахтарське обійстя:
почав будувати у 22 роки – розбудовує досі

На чай до Олени

Миколі було 17, коли він почав зустрічатися з 14-річною дівчиною Оленою, яка згодом стала його дружиною. Побралися за три роки.

“Велике місто поруч, залізниця – також, клімат тут помірний, хороший, тихо і спокійно. У 1984 році ми придбали тут невеличку глиняну хату. У 22 роки я почав будуватися на цьому подвір’ї – це триває й досі”, – посміхається чоловік.

Назву населеного пункту просять не розкривати з міркувань безпеки.

Тепер на обійсті – цегляний будинок, літня кухня, гараж, сарай, господарські споруди. Все будували, розповідає Микола, своїми руками.

Голуби на даху

А на подвір’ї багато голубів: білих, сизих, рудих, строкатих. Пернаті символи миру в “сірій зоні”, зовсім недалеко від лінії розмежування, обсіли дахи і стиха туркочуть.

Майже все своє життя Микола працював на шахті – що й не дивно, зважаючи на те, що мешкав поруч із типовим шахтарським містечком. Був слюсарем шахтного транспорту, ремонтував вагонетки. Народили з Оленою дочку.

Вугілля на зиму

У 1994 році чоловік закинув гірничу справу, поїхав на заробітки на будівництво в Москву та Новоросійськ. Пропрацював так десяток років, до 2005-го.

“Місяць працював – на тиждень приїздив додому. У 2005-му знову повернувся на шахту. Заробітку того в Росії вже не було, а 300 доларів можна було і на шахті заробити”.

На Донеччині Микола працював на шахті до 2012 року, доки вийшов на пенсію.

Микола на городі

“Постояв на блокпосту, нікого не чіпав…”

Навесні 2014 року Донбас сколихнуло: проросійські мітинги, збір “ополчення”, проголошення фейкових “республік”, підготовка до так званих “референдумів”. На початку травня і в Миколиному населеному пункті мав пройти “референдум за ДНР”.

“Ми зібралися із мужиками та міркували, що робити. Думали: приїдуть автомайданівці, закриють у клубі людей та спалять. Так ми, дурні, тоді це уявляли, – розповідає чоловік про враження від паралельних подій в Одесі. – Вирішили поставити по блокпосту на двох мостах, що ведуть до селища. Із 4 по 11 травня ми простояли: без зброї, пили пиво…”

Блокпост сепаратистів “ДНР”, 2014 рік. Ілюстративне фото 112.ua

“Хто пиво, а хто – горілку”, – додає дружина, кокетливо регочучи, але в очах – докір.

Читайте також:
Нагадати про війну: у Слов’янську влаштували
інсталяцію “Подих перемоги”. ВІДЕО

“Ми пропускали всіх, хто їхали – переважно це були односельчани. Кажу хлопцям: стоїмо до референдуму – і досить, бо вони ще голови одне одному попроламують. Тут діти по 15-16 років приходять, а нам потім перед батьками ще відповідати. 12 травня ми все прибрали «під віник»: шини вивезли за ферму, все замели, як ніби там нічого і не було. Потім ще й далі були блокпости, трохи вище по дорозі, але там стояли люди зі зброєю – я в ті ігри не грав”.

Літо 2014-го Микола прожив спокійно. Наприкінці липня Збройні сили України звільнили їхній населений пункт від проросійських бойовиків. А вже у вересні 2014-го чоловіка вперше викликали на допит щодо весняних подій.

“23 жовтня, коли я готував бджіл до зими, прийшли за сусідом, із яким я стояв тоді на блокпосту. Зрозумів, що можу бути наступним, хоча і не відчував за собою криміналу: я нікого не бив. Тому вирішили спільно із дружиною: їду в Москву на заробітки”.

Микола думав, що поїде лише на осінь – до нового року. Олена залишилася на Донбасі, їхня дочка – також (вона живе зі своєю сім’єю неподалік, на тій самій вулиці).

“До мене часто приходили якісь люди у формі й масках, не представлялися та запитували, де мій чоловік”, – пригадує жінка.

Тоді подружжя зрозуміло, що пожити порізно доведеться довше.

Заробітки в Росії:
12-годинна робоча ніч і клопи в ліжку

Життя як пиріг – розрізане навпіл

Олена час від часу навідувала чоловіка.

“Коли перший раз приїхала, то не впізнала: дуже схуд. Було 85 кілограм, коли їхав, а там – стало 65”.

Микола працював із відбійним молотком. Будував мости, шосе, транспортні розв’язки. Працював 12 годин на добу: із 19-ї до 7-ї ранку. Практично без вихідних сім місяців. Отримував 25 тисяч рублів – “це трохи більше 10 тисяч гривень”.

“Там, де спав, ще й клопи були, на ліжку в гуртожитку. Дружина порадила у телефонній розмові, які таблетки пити від алергії – врятували. Я прожив 50 років і не знав, що таке клопи – а в Росії дізнався. Там жили доти таджики – то й завезли ту заразу”.

У травні 2015-го Микола хотів поїхати у Ростов, але все перегралося, бо зустрів друга, який порадив дім, де можна було перекантуватись деякий час – майже на кордоні із Україною, під Бєлгородом.

“Він мене попередив, що в тому домі ніхто десять років не жив. Я купив автомобіль, зробив страховку, їду – не знаю, куди, але їду”.

“Жив-був пес, ага”, – коментує дружина, грайливо дивлячись в очі чоловікові.

Село під Бєлгородом: кіт Друг, їжак і квіти

“Приїхав – чагарі, хати не видно, одне вікно розбите, одне – ціле. Ну, подумав, добре, що хоча б одне вціліло”, – з посмішкою згадує Микола.

Місцеві сприйняли його агресивно, хоча пояснив, чому не може тимчасово поїхати додому у зв’язку із… наявними проблемами. Шукав роботу – пішов у тамтешню сільраду. Спитали, що вміє робити. Їм потрібен був зварювальник, а потім виявилося, що й тесля.

“Мої знання та вміння пригодилися – вони оцінили «біженця із Донбасу». Платили – вистачало. Я там трохи аж заспокоївся”, – розповідає донбасівець.

“Увечері подвір’ям бігало багато їжаків – я їх годував. Кіт прибився. Я ж на вогнищі надворі їсти готував, от він і на запах йшов. Приручив його, почали товаришувати. Так у мене і друг з’явився в Росії – я так його і звав: Друг. Сам холодильника відкривав, лапою. Він був благородної крові: їв лише із миски”.

Дружина, що якось приїхала в село, була котом Другом “розкритикована”.

“Я йому якось кинула просто так, на землю. А він узяв ту їжу, поклав у миску, подивився презирливо на мене – і почав їсти з миски, натякаючи ніби: о, село приїхало”, – доповнює історію Олена.

Територію довкола тимчасового дому українець на Бєлгородщині впорядкував: хащі вирубав, фруктових дерев насадив, квітів…

“У мене навіть таких квітів немає, – каже трохи ображено Олена, але водночас – пишаючись. – У нього і петунія розцвіла, і чорнобривці, і тюльпани…”

Півтора року чоловік прожив у цьому селі, з дружиною говорив по телефону щовечора. Один із таких жовтневих вечорів він запам’ятає назавжди.

Додому: повертатися чи ні?

Донька прочитала в газеті, що для батька є можливість повернутися додому: там була надрукована замітка про програму Служби безпеки України “На тебе чекають вдома”.

“Я довго радилася із родичами: вони казали, щоб я навіть не вздумала таке робити, бо то, мовляв, брехня та лише спроба заманити людей і посадити у тюрму. Але потім я все-таки переговорила із чоловіком”, – розповідає Олена.

Олена

“Я загорівся цією ідеєю, але сумніви були. Де гарантії? Ким вона підписана, та програма? Президентом? СБУ? Ні, не хочу”, – пригадує Микола.

Читайте також:
Ступор після обміну. Як у судах розвалюються справи коригувальників “ДНР”

Втім, минав час, а дружина все ходила та радилася чи не з усім селищем.

“Потім на мене вийшли хлопці зі Служби безпеки України та вже самі запропонували свою допомогу. Але ми все одно довго не могли наважитися на це”, – ділиться переживаннями минулого Олена.

Микола ж переживав на чужині: “Ландшафт, де я жив у Бєлгороді, схожий на тутешній. Коли ввечері підіймаєшся на пагорб, то видно село, річку. Все, як удома… Але не вдома. В хату приходиш після роботи, поговориш по телефону з Оленкою – і все, порожнеча. Хочеться кричати”.

Поки чоловік ховався в Росії – на малій батьківщині померла мати.

“Психологічно було важко далеко від дому, тож через деякий час я був готовий повертатися. Місцеві хлопці мене вмовляли не йти на це: мовляв, є ризик, не варто цього робити. А я їм кажу: «Хлопці, а що я втрачаю?». Вони радили перевозити родину в Росію й жити там. А я відповів, що іншого життя в мене не буде, а в Україні – житло й батьки”, – ділиться спогадами Микола.

Так і погодився повернутись до рідних териконів на підконтрольну Україні територію. Та вже не ховався від кримінального провадження СБУ.

Читайте також:
“Любов, голуби і вата”.
Російський актор Михайлов-“Кузякін” пообіцяв Донецьку кінофестиваль. ВІДЕО

Повернення через кордон… із деревами

Листопад 2016-го. Державний кордон із Російською Федерацією. Пункт пропуску. Миколу чекають співробітники СБУ. Прикордонників попередили: буде такий-то клієнт прямувати – не чіпайте його.

“На митниці взяли мій паспорт і відклали. І хлопці йдуть навпроти якісь із автоматами. Думаю: ну, все, кінець, за мною. Але пройшли мимо. Видихнув. Коли дійшла черга до мене, то навіть сумки не перевіряли – пустили. Я пішов далі, а коли побачив свою Оленку – то зрозумів: все добре”.

“Я його зустрічаю на пункті пропуску, він торбами нав’ючений, а з них дерева стирчать”, – розповідає, сміючись, дружина.

“Ну, я кота залишив сусіду, хоча теж хотів забрати. А прищепи із собою взяв: викопав. Ну, грушки ж класні, і яблуні, сорти хороші, шкода залишати. Посадив уже тут, вдома, ростуть”, – розповідає Микола про те, як перетинав кордон із саджанцями.

Дім Миколи та Олени

Подарунок Миколі від України
на свято Миколая

Потім розпочалися слідчі дії за відкритою кримінальною справою.

“Наші поліцейські із міськвідділу мене сприйняли в штики, ходили та бурчали, що я сепаратист. Мене не покидали СБУшники І контролювали кожен крок поліцейських, бо ті хотіли приписати мені те, чого я не вчиняв”, – бідкається повертанець.

Був суд. Миколу виправдали.

Усе тривало протягом місяця: 15 листопада 2016 року він перетнув кордон на в’їзд в Україну. А через місяць, на Святого Миколая, вже відбулося судове засідання.

“Такий собі подарунок-миколайчик – як символ нового життя”, – тішиться родина.

Так Микола повернувся до сім’ї в рідне село на підконтрольній території України.

“Намагаюся наздогнати все упущене. Хочеться все й одразу, а здоров’я немає вже такого, як хотілося б. Але намагаємося рухатися вперед. Хочу теплицю поставити та розширятися, басейн треба відреставрувати. Догляд за нутріями теж потребує коштів, часу, здоров’я”, – заклопотано каже чоловік.

Нутрія Петрович і всі-всі

У сараї – кількадесят нутрій. Хутро – на продаж, “м’ясо на столі є – то й добре”.

У багатьох із цих звірів є імена. Білу самочку звати Панда, вуса в неї – довжелезні.

Нутрія Панда

Панда вже “погуляна”. Тобто – вагітна, скоро має привести нове потомство.

“А тут у нас підростаюче покоління”, – проводить екскурсію Микола по оселі хутряних гризунів, збудованій із цегли. Потім хвацько ловить одного великого білого самця за хвоста та витягає з клітки.

Микола і Петрович

Це – Петрович, головний парубок на приватній звірофермі. Приплоду від нього тут – не в одній клітці. Господар розповідає, що із Петровича – гарний батько та вірний чоловік.

“Він свій гарем добре оберігає. Якщо інший самець залізе до його дівчат, то може погризти до смерті”.

Більше фото з Миколиної звіроферми (гортайте):

На тебе чекають вдома - нутрії На тебе чекають вдома - нутрія потомство Петровича На тебе чекають вдома - Олена і нутрія Панда На тебе чекають вдома - Микола і нутрія _1 На тебе чекають вдома - нутрії-молодняк На тебе чекають вдома - Микола і нутрія
<
>
Микола-нутрієзаводчик

За кілька метрів від повітки на ділянці – басейн.

Щоправда, без води.

Басейн

“До війни працював, а потім один рік не залили в нього води, порушилася гідроізоляція, і він вийшов із ладу. З’явилася тріщина десь – і вода почала витікати. Треба прокласти додатковий шар цегли та залити бетоном. Треба десь тисяч 10 гривень приблизно. Будемо відновлювати”, – хазяйновито анонсує пан Микола.

Їхні кілька соток землі – охайні та доглянуті. Городиною торгують на ринку, мають трохи доходу з цього.

“Пенсія невелика, а вугілля на зиму треба, і зерно нутріям”, – констатує господиня.

Кози Білка і Стрілка

Є в подружжя і дві кози – Білка і Стрілка. Тож на столі – козине молоко й сир.

“Та це я чоловік молочний, а дружина не дуже. Сир, бринзу робимо. То заради мене і маємо цей додатковий клопіт із вим’ям і копитами”, – жартома киває Микола на кіз, які впокорено поскубують траву.

Він визнає свої “політичні” помилки. А про дружину каже: якби не вона – то його б і не було.

На городі

Чому сусідній дім – пустка

Лавсторі Миколи й Олени – зі щасливим продовженням.

А ось обійстя через межу стоїть пусткою. Там мешкав сусід, який у 2014-му чергував на блокпосту разом із Миколою. Втім, йому дороги назад в Україну немає: за плечима в чоловіка судимість. Тому спочатку він сам виїхав у Москву, а потім забрав і родину. А український дім його – порожній.

Адже шанс повернутися додому має не кожен. І не кожен може наважитися ним скористатися.

Микола – зумів.

Любов до голубів і рідного дому

За останніми даними, реабілітаційною програмою СБУ “На тебе чекають вдома” загалом скористався вже 331 екс-бойовик. Із них по 230 особах є судові рішення.
Люди, які довели, що на їхніх руках немає крові, повертаються до мирного життя в Україні.

Читайте також:
Перебіжчик з “ДНР”, екс-бойовик Бакланов готовий свідчити проти Росії в Гаазі.
ВІДЕО

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: