“Куди йти, коли нема минулого і єдине, що лишилося – війна…”

Дмитро Різниченко
колишній боєць батальйону “Донбас” Нацгвардії, ветеран АТО, громадський активіст

(FB)

У мого сусіда по госпітальній палаті уламками посічена рука, нога, шрам від кулі на голові, прострілений живіт, внаслідок чого видалено частину кишечника. Має гепатит “С”, підхоплений в польовому госпіталі. Має спалені вибухом бронхи, і раз на кілька днів у нього з вух тече кров через важку контузію.

Його дім – в окупованому Червоному Лучі. У нього вже нема сім’ї, розвалилася вона. Нема друзів – лишилися там, де втрачений дім, більшість стали ворогами. Має повний телефон відеозаписів боїв, знятих на гоу-про. Розвідник.

Позавчора він напився до півсмерті, потрапив в реанімацію. Відкачали – прийшов своїми ногами в палату.

День тримався, ми з ним довго говорили. Про те, чи варте життя того, аби його прожити. Про Бога, долю і свободу вибору. Про те, куди йти, коли за спиною впала залізна стіна, і нема минулого, є лише тьмяне теперішнє, і єдине, що лишилося – війна, та сувеніри з неї. І де тепер шукати новий сенс.

Сьогодні він зірвався, знову напився. Лікарі втратили терпець, пригрозили вигнати з госпіталю. Поки я ходив вмовляти їх не гарячкувати, пояснював, що його не можна зараз в місто, для нього це смерть, він вскрив собі вени.

…Кіпіш у відділенні улігся. Відкачали, перев’язали, відкапали. Медсестрички розійшлися.
Сидимо, спілкуємося про сенс життя.
Скоро має подіяти снодійне.

Upd:
Заснув нарешті.

Читайте також:
Війна за ветерана. Як суспільство й держава борються
за психологічну адаптацію учасників АТО

Реабілітовані державою. Держслужба ветеранів і Генштаб прозвітували
про психологічну роботу з АТОвцями

МВС запускає проекти з реабілітації постраждалих від ПТСР, – Аваков