“Ми й так хунта”. Офіцер ЗСУ пояснив, чому в Україні неможливий військовий переворот за схемою Савченко

Гліб Бабіч
військовослужбовець, офіцер ЗСУ (10 огшбр), блогер, поет, позивний Лентяй

“Про Хунту військову замовте слово” (FB)

…і передати владу військовим.

З цього моменту в багатьох солодко брикають “метелики в животі”, і починаються медові суперечки про переваги влади військових.

Владу не передають військовим. Трапляється, що вони беруть її самі.

Влада військових, захоплена силовим шляхом, називається хунтою.

Ми не будемо міркувати в площині “погано-добре”. Візьмемо більш прагматичне “можливо-неможливо”.

Військові перевороти ніколи не приходять ззовні. Вони зріють всередині армії. Від невдоволення загальною ситуацією в державі. Від того, що армії не приділяється належна увага. Від того, що в армії виникає група людей, яка вважає здатною “взяти на себе відповідальність” і зробити те, з чим не справляється існуюча влада.

Процес цей не швидкий. Потребує узгодження всередині всієї армійської структури.
Тому, що армійський переворот може бути успішним лише в тому випадку, якщо решта армії підтримає групу (хунту), котра почала процес. Як колегіальний орган, або як рада, зібрана навколо особи, що має максимальний авторитет в армійському середовищі.

Ось і Надя Савченко чи то збиралася передати владу військовим. Чи то сама вдягти мундир диктатора.

Мабуть, вона здебільшого читала авантюрну і пригодницьку літературу. І бачила себе коктейлем з Жанни Дарк, і княгині Дашкової, що “порішала” з армією, яка організувала переворот, і звела Катерину на престол. Ну, а там дивись, і в Катерини можна…

Лихо в тім, що все це не має нічого спільного з реальною історією. Як і реальність організації військового перевороту “ззовні”.

Просто трішечки запаленого марення, що більше нагадує камуфляж реальної ситуації.

З легкої руки російської пропаганди, “хунта” стала звичним словом із позитивним забарвленням. Ми ж “хунта”, так.
І слідом за цим народилися казки про цілющу силу військового перевороту. Який можна організувати під “зовнішнім управлінням”. Ну, або запросити.

Таке собі “кухонне” уявлення про благословенну “сильну руку”. У варіанті “армійський хард”.

До речі, найглибше незнання історії, вкупі з небажанням замислюватися й аналізувати, грає страшно злий жарт з усіма, хто сподівається на “чарівну хунту”.

Є кілька ключових моментів, які сильно засмутять цю войовничу групу.

Перше, і головне – військовий переворот не може виникнути в країні, яка веде затяжну війну з переважаючим противником.
З однієї простої причини – військові не самогубці, і прекрасно розуміють, що таке вести війну на два фронти. Або повертатися до супротивника спиною, влізаючи в захопливі внутрішні чвари. Або вводити в (хоча б тимчасовий) хаос інфраструктуру країни, яка живить армію ресурсами.

Але все-таки припустимо. Приміряємо “реальну хунту” на сьогоднішню Україну.

Це сталося. На другий день після оголошення “влади військових” Україну поставлять “поза законом”, і припинять будь-яку підтримку (ой, ви не в курсі – вже майже тридцять років цивілізований світ вважає будь-яку хунту поза законом). В очах світу хороші й погані хлопці міняються місцями.
Тому, що режим Путіна має всі атрибути легітимності.
А хунта – ні.

Європа зробить це зі змішаним почуттям. Вона, звичайно, втратить серйозну буферну зону. Але з полегшенням зніме всі санкції з Росії, і значно поліпшить своє фінансове становище.

А “міжнародний поліцейський” – США – за своїм статусом “не сяде на двох квадратних кілометрах” з подібним режимом. Тим більше, Америка далека, сильна, і може дозволити собі перебуваючи “над сутичкою” просто чекати, з чого отримати користь після закінчення.

Ситуація буде проста – “кицька кинула кошенят, нехай гуляють, як хотять”.

До речі, мрії про повну блокаду і відключений “Свіфт” (платіжна система) нарешті реалізуються. Тільки на нас.

І країна “колишніх братів”, не поспішаючи, не ховаючись, сконцентрує всі необхідні сили на трьох напрямках і почне “миротворчу місію”.

Ми виключаємо, що військові, які взяли владу, збираються здати країну (хоча в когось можуть бути ілюзії) – вони ж прийшли виконати бажання патріотів, правда? Значить, воювати доведеться. З безнадійним балансом сил. З відсутнім апаратом управління і завислою економікою (всіх бариг, ментів, чиновників, злодіїв, хабарників, порохоботів, (не повірите) активних зрадофілів, і вкупі з ними всіх “незгідних” – вже зігнали на стадіони, а частину розстріляли всім на радість) .

Ви ж самі не повірите, що в перші два-три місяці можливо змусити країну працювати в нових “силових” умовах? Занадто багато точок прикладання сили.

А якщо ви сподіваєтеся, що військові делегують “комісарські” функції комусь з “активістів” (для прискорення процесу) – помиляєтеся. Вони поїдуть на стадіони в першу чергу. Щоб уникнути. Тому, що військові звикли здійснювати дії в межах своєї системи.

Я, здається, відволікся. Так ось, за цих цілком безнадійних умов армії доведеться прийняти “останній і рішучий”. Останній, тому, що частина армії буде зайнята. Вона міцно триматиме за горло взяту в руки державу. Відчутна частина армії.
Рішучий, тому, що виходу іншого немає. І тому, що все-таки армія. І тому, що ворог залишився ворогом.

Переполовинена армія, за підтримки стихійно зібраних сил добровольців, зчепиться з противником. Вона зазнаватиме втрат. Закріплюватиметься в містах. Які будуть старанно бомбити з повітря і довбатимуть артилерією. Під мовчазну заклопотаність усього світу, який спостерігає за яскравою сутичкою диктатури з хунтою.

Вже офіційно – двох диких непередбачуваних народів.

А в Росії будуть з готовністю рахувати навіть власні величезні втрати. Тому, що знову співатимуть “Вставай, страна огромная!” З натхненням. Як “визволителі”. Тому, що їм так давно не вистачає самовиправдання, яке ми їм подаруємо.

А потім в руїнах закінчиться БК (боєкомплект) і їжа.

Це не сценарій “фільму-катастрофи” – це простий і логічний хід подій. Яки підтверджує те, що воююча армія не стане виконувати вологі мрії свідків всіх сильних рук і радикальних дій.

Хлопці, красиво, але гарантовано безглуздо померти, разом з усією країною – це не те, про що мріють навіть потенційні “чорні полковники”.

До речі, в мирний (смутний) час – це завжди можливо. Тільки щоб отримати кайф від військової влади – треба належати до цієї касти. Військової. Решта мовчки ходитимуть по струнці. Багато (і знову мовчки) працювати із затягнутим поясом. Стоятимуть рівно і зберігатимуть відданість на обличчі. У режимі невизначено-тривалого воєнного стану (обов’язковий атрибут хунти). І все, що зараз вважається “свавіллям влади” – здасться вам дитячим лепетанням на галявинці. Тому, що військові вміють багато чого. Церемонитися не вміють.

І, до речі, чому ви вважаєте, що вам пощастить (дуже відносно) і раптом з’явиться український Піночет або Стресснер? А не, скажімо душка Хусейн чи філантроп Пол Пот?

І чи знаєте ви, що військові в режимі “відв’язана безкарна хунта” – дуже швидко заражаються корупцією і пристрастю до збагачення?

І те, що в більшості своїй хунти закінчувалися конкретною дупою? Як для хунти, так і для “хунтованої” держави?

Або що наслідком багатьох військових переворотів є громадянська війна?

Так що поки перетопчеться без хунти. Як-небудь самі.

“Армія прийде – порядок наведе”. Любі мої. Армія – це не чарівна паличка. Це булава.
З одного боку.
З іншого боку, на сьогоднішній день це найпотужніша і найстійкіша система, що забезпечує існування України. При чималому наборі недоліків. При тому, що вона поки не найсильніша в Європі (але вже точно такп, що має найбільший бойовий досвід, опірність і готовність до дії).

І головне – це стабілізатор. Вона гарантує від “різких рухів” будь-якого штибу. З будь-якої зі сторін. Напевно тому, все підряд люблять чіпляти її на прапори та оголошувати своєю прихильницею.

Можливо, особливо обдаровані мають ілюзії, що армію можна втягнути в політичний заміс “частинами”. Відповідаю – армії “частинами” не існує. Це означає розпад. Разом з країною.

Армія не бере участі в політичних процесах. Вона відповідає за існування країни. І забезпечує можливість самих цих процесів.
Не заважайте їй. Ніхто.

Не намагайтеся “охмуряти” армію. Не намагайтеся “осідлати” армію. І головне – не намагайтеся її розізлити.

Згадайте, з якого боку у нас досі війна. І хто стоїть між вами і нею.

Ми всі “хунта”. Колись нас так прозвав ворог. Давайте цього дотримуватися. Разом.

Читайте також:
Бабіч: Журба старих рабів у країні Свободи