Віталій Дейнега: Проганяємо волонтерів через поліграф. Раптом сепаратист чи краде?

Головні волонтери країни: фонд “Повернись живим” збирає 300 тис. грн. щотижня з простих людей і працює як бізнес-організація, аби більше допомогти армії

Віталій Дейнега, засновник і керівник фонду “Повернись живим”. Фото: Новинарня

автор:
Ольга Гордійчук, Новинарня
фото автора

Ми зустрілися з Віталієм Дейнегою під час зйомок соціального ролика. Його фонд “Повернись живим” разом із двома міністерствами мотивує ветеранів підписувати контракт і повертатись на фронт.
Віталій приїжджає на місце зйомки і перевіряє, чи все гаразд. Лише тоді починає розмову: “Треба, щоб все було якісно. Міністерству пробачать лажу, а нам найменшої помилки не пробачать”.

За три з половиною роки існування Благодійний фонд допомоги армії “Повернись живим” став, напевно, найбільшою недержавною структурою, що підтримує українських військових. А що найпомітнішою – так це точно. Завдяки широкій присутності активістів фонду в ЗМІ, соцмережах, у рекламі тощо.

Спеціаліст із інформаційних технологій, киянин Дейнега агресивно просуває й популяризує фонд за всіма правилами піар-менеджменту, аби акумулювати якнайбільше коштів для своєї справи.
Сторінка “Повернись живим” у “Фейсбуці” має 908,5 тис. уподобань, що вже майже в півтора рази більше, ніж у президента Порошенка (665 тис.).
Кожен допис авторів “ПЖ” бачать сотні тисяч користувачів, у кожному такому дописі – рахунок, на який варто переказувати кошти для ЗСУ.

Напередодні Дня волонтера, 5 грудня, говоримо з Віталієм Дейнегою про стан волонтерського руху на четвертому році війни, масштаби й “кухню” “Повернись живим”, а також те, чого ще бракує війську і чи можна називати волонтерами людей, які отримують за цю роботу зарплату.

“Українці видихнули в 2015 році”

  • Віталію, як ви взагалі оціните волонтерський рух в Україні на даному етапі?

– Волонтерських організацій лишилось мало. Важко назвати тих, хто збирає хоча б третину від того, що було три-два роки тому. Живі “People’s Project”, ми, “Народний тил”, “Армія SOS”, можливо, “Combat UA”, але наскільки – не знаю.

Раніше волонтерські організації завозили на фронт машини, тепловізори, але це дорого, а масштабно майже ніхто з населення армії не допомагає.

Щодо людей, які від початку самі їздили на фронт і допомагали армії поодинці, то вони лишились, так.

  • Чому так сталося?

– Люди не люблять доводити справу до кінця. Українці “видихнули” в 2015 році, думають, що зараз війна вже не така гаряча – значить, можна не допомагати.

Кількість людей, які готові щось робити і допомагати армії, впала десь у 2,5 рази з 2014 року.

Війна перестала бути інформаційним приводом. В інформаційному полі вона сприймається на рівні з прогнозом погоди і новинами спорту. Люди до неї вже звикли. Ставляться як до чогось буденного.

Треба, щоб знову кров пролилась, тоді починають допомагати.

Насправді, якби кожен громадянин щомісяця по 200 гривень допомагав – це була б велика сила, яка багато би змінила.

Десять чи п’ять відсотків доходу кинути у фонд – це не щось надзвичайне. Люди кажуть: “Я плачу військовий збір” або “Політики все одно все вкрадуть, тому нічого не буду робити”. Це відмовки.

Цього року я з власних, позафондівських доходів, закинув у фонд 60 тисяч.

“Збираємо 0,3 млн. грн. щотижня”

  • Як змінилися обсяги надходження коштів у “Повернись живим”?

– У 2014 році ми збирали мільйон гривень у тиждень, рік тому – півмільйона, зараз 300-350 тисяч за тиждень.

Порівняно з 2014 роком це втричі менше. Ми тримаємось через те, що змогли зберегти багато техніки, яку передавали [військовим] у минулих роках.

  • Які у вас тепер обсяги допомоги армії? Що возите?

– Зараз ми забезпечуємо тепловізійною оптикою весь фронт. Ми постійно перевіряємо техніку, яку відсилаємо. У нас є облік техніки – знаємо, кому і скільки тепловізорів даємо. Завдяки цьому вони не вкрадені.
Під час ротації ми видаємо новим бригадам тепловізори, якими користувались попередні, і докуповуємо нові.

Це все, що залишилося від волонтерського тепловізора

Місяць тому на фронті мінялись відразу чотири бригади, ми відпрацювали їх повністю – забрали техніку в тих, хто вийшов, відремонтували, доповнили і дали новим.

  • Ви безпосередньо з командирами спілкуєтеся?

– Так. У мене в телефоні номери багатьох командирів бригад. У військових, які працюють у нашому фонді – майже усіх.




“Якщо завтра братимемо Донецьк,
піхоті нема на чому їхати за танками”

  • Чого зараз ще бракує армії?

– Найбільше бракує людей. Також транспорту дуже не вистачає. Ризикуючи життям, військові їздять на шумних БТРах там, де можна джипом поїхати. Це привертає увагу і викликає обстріли.
Не вистачає вантажівок – КрАЗів, КамАЗів, “Уралів”. Якщо ми завтра вирішимо взяти Донецьк чи Дебальцеве, нам немає чим проїхати вперед. Танки прорвуть, а піхота не встигне підтягнутись, бо немає чим.

Далі – це системи управління. Ще є проблема з навчаннями. Ми цим теж займаємось. Готуємо фахівців – снайперів, саперів, артилеристів.

  • Чому держава це не забезпечує?

– Бюджет Міноборони замалий. Люди думають, що 64 мільярди – це багато. Насправді на ці гроші треба нагодувати, навчити, одягнути, виплатити кошти сім’ям загиблих.

Друга проблема – корупція в “Укроборонпромі”. Третя – неспроможність вітчизняних виробників виробляти таку кількість вантажівок. Це моя суб’єктивна думка.

Читайте також:
Волонтери закликають підтримати петицію до Кабміну /про реформу ДК “Укроборонпром”

  • Чиновники легко йдуть на контакт із вами?

– Вони нас бояться. Загалом, ми підтримуємо контакти з Міноборони, Генштабом, Мінінформполітики. Намагаємось досягнути, щоб деякі речі, які ми робимо, щоб їх робила держава.

  • Зараз волонтерам важче тиснути на владу?

– Волонтери, які мали медійну потужність і довіру людей, пішли з волонтерства. В нас (фонду “Повернись живим”) немає соратників. Найбільші організації закрились або виживають.
Два роки тому, об’єднуючись, ми робили великі справи, а зараз майже не лишилось тих, з ким можна щось робити. Мені дуже шкода.

“Дубневичі дали п’ять машин”

  • Як мотивуєте людей підтримувати армію?

– Постами. У нас понад 900 тисяч підписників у “Фейсбуці”. Це немаленька сила. Обсяг охоплення наших постів кращий, ніж у більшості українських інтертет-ЗМІ. Наші пости направлені на те, щоб зібрати гроші.

  • Чому просування в медіа – це одна з найбільш важливих діяльностей у фонді?

– Це пасивний фандрайзинг. Активний – це коли приходиш до компанії і кажеш: дайте нам грошей. Але так на війну мало хто дає. Нам здебільшого жертвують кошти звичайні люди. Ми на них і орієнтуємось.
Компанії і міжнародні грантові організації залюбки дадуть на медицину, але ніхто не дасть на тепловізор чи на приціл.

  • Минулого року, після перегляду е-декларацій, ви писали найзаможнішим депутатам листи з проханням допомогти армії. Які були результати?

– Це було для того, щоб від нас відчепились. Багато людей казали : “попросіть депутатів-олігархів [дати гроші], чому ви звичайних людей просите?”

Ми вирішили попросити. Не можу сказати, що це було зовсім марно, але якби ми ці сили витратили на написання постів, результату було би більше.

Дубневичі дали п’ять машин, один прокурор розкошелився і ще кілька людей.

  • Від кого зараз в основному йдуть пожертви на армію, якими траншами чи переказами?

– Щодо фінансування армії – у нас є “Фейсбук”, є медіа, де є реквізити картки. Ми не знаємо 99 відсотків людей, які переказують гроші. Більшість надходжень у фонд – це 100-500 гривень. Дуже рідко, коли більше пари тисяч гривень.

“Тексти в нас у фейсбуці
мають приносити гроші”

  • Скільки людей зараз працює в “Повернись живим”?

– Приблизно десять людей на зарплаті і десь 50 волонтерів.

Із тих, хто на зарплаті – троє займаються обліком і аудитом фінансів та техніки. У нас на сайті є звітність, її треба оновлювати. Вони також оформлюють документи, бо ми все передаємо офіційно, оформлюють повернення, закупівлі.

Ще двоє людей – це робота “в полі”. Вони видають техніку бригадам, періодично перевіряють, і коли бригада виходить – забирають.

Одна людина відповідає за новинну стрічку [на “Фейсбуці”]. У неї багато волонтерів, які безкоштовно чи за символічні гонорари пишуть нам тексти. Її задача – організувати поїздки, сказати, куди їхати і що писати.
Тексти – це не просто історії. Треба, щоб вони приносили гроші.

Одна людина займається піаром та рекламою. Треба, щоб нашу інформацію брали ЗМІ.

У січні радіостанції дадуть нам багато рекламних слотів, які ми можемо використати.

Багато людей негативно ставляться до реклами волонтерських фондів, бо вважають, що зібрані гроші ми витрачаємо на рекламу. Насправді все, крім реклами у “Фейсбук”, робиться безкоштовно. Та навіть і фейсбучну рекламу ми фінансуємо не з пожертв.

Ще декілька людей забезпечують роботу офісу (на вул. Льва Толстого в центрі Києва – “Н”).

Є людина, яка відповідає за зовнішні комунікації з компаніями та органами державної влади.

Робота у фонді “Повернись живим”

Ми працюємо як бізнес-організація, тільки мета у нас – не отримання прибутку, а надання ефективної допомоги армії.

Зарплати в нас значно нижчі від ринкових.

Є люди, які прийшли у фонд із пониженням зарплати у чотири рази . Це дуже високопрофесійні люди.

  • Про які ставки йдеться?

– Людина, якій пропонують 30 чи 50 тисяч на іншій роботі, в нас отримує 12-15 тисяч.
Ми розуміємо, що такий працівник погодиться на 15 тисяч, але не погодиться на 5.

Ми вважаємо, що в нас людина виконує високу соціальну місію, плюс це цікавіша робота і колектив приємніший, ніж у комерційних організаціях. Ми цим компенсуємо нестачу зарплат.

У нас зарплати нижчі ніж ринкові, але високі вимоги. Дуже серйозних відбір. Минулого тижня нам надіслали 160 резюме на три вакансії. На дві вакансії ми знайшли людей, на одну – не змогли.

  • У вас настільки суворі вимоги до працівників?

– Спершу іде попередній відсів резюме, після цього людина проходить інтерв’ю, далі проганяємо її через поліграф. Треба пересвідчитися, що вона не сепаратист, не зливає інформацію і не краде гроші.

“Якби ми брали зарплату з людських
надходжень, нас би заклювали”

  • Гроші на зарплати йдуть із загального казана?

– У нас є окремий фандрайзинг нам на зарплату. Працівник спілкується з представниками бізнесу, як жертвують кошти на статутну діяльність.

Найбільше зараз допомагає таксі Uklon. Вони дають 80 тисяч на місяць. Це наші найбільші спонсори. Інші менше дають.

Є ветерани-бізнесмени, ми до них звернулись зі словами: “Тоді ми вам допомогли, тепер – ви нам”.

Зараз бюджет фонду на статутні витрати 130-140 тисяч гривень на місяць.

Найбільші витрати – це зарплата співробітників. Оренда офісу 13-14 тисяч. Якби ми брали гроші з надходжень людей, нас би заклювали.

  • А взагалі, якщо говорити про терміни. Чи можуть називатися “волонтерами” ті, хто отримують заробітну плату за свою роботу?

– Ми стараємося не називати себе волонтерами. Для цього ми свого креативника просили придумати іншу назву нашого заняття.

Ми були волонтерами два місяці. Перші зарплати працівникам я “пробив” у вересні 2014 року, собі – в грудні 2014-го.

Я не вірю людині, яка каже, що вона за три з половиною роки взагалі не отримувала грошей. В мене більше довіри викликають люди, які чесно кажуть, на що вони живуть.

Я б не дав гроші волонтерській організації, де немає зарплат. У більшості випадків на це є дві причини: або організація непрофесійна, або там щось не так.

  • Чи можна назвати “Повернись живим” найбільшою волонтерською організацією в Україні, яка надає найбільшу допомогу армії?

– Це не нам судити.

“Коли забезпечували ротацію чотирьох
бригад, взяли мільйон у борг”

  • Вашій організації іноді закидають, що ви тримаєте значні суми на рахунках “про всяк випадок”. Прокоментуйте.

– Часто це гроші витрачені на техніку, яка в дорозі (мова іде про передоплату). Іноді їх неможливо витратити. Наприклад, немає тепловізорів, які можна зараз купити, а витратити гроші – нерозумно.

Раніше у нас ще були безготівкові гроші за кордоном – треба певний час, щоб вивести їх.

У нас постійний інтервал між надходженнями і витратами – один мільйон, але ці кошти не завжди можна відразу використати.

Восени, під час ротації, ми витратили всі гроші і взяли мільйон у борг. Для таких випадків накопичуємо певну кількість тепловізорів на складі.

Ми готові витримати ротацію однієї-двох бригад, але три – чотири – це дуже багато грошей.

  • У вас є чітка звітність витрат на внутрішні потреби організації?

– Немає. Принаймні у відкритому доступі. У закритому є табличка з тим, скільки грошей і хто дав та на що вони пішли.
Але люди, які нам ці кошти дають, жодного разу не просили нас її показати.

  • Наскільки це прозоре використання коштів?

– У нас прозоре використання зовнішніх коштів. Тих, які люди жертвують на війну.
А щодо внутрішніх, то нас не питають.

Є розписані заробітні плати, витрати на пальне в АТО, ремонт машин, які дали в користування.

Окремо ми збирали кошти на техніку. У нас доволі гарні фотоапарати, щоб робити якісні фото. На це я розкуркулив своїх друзів.

“Можу пожити так ще рік-два”

  • Віталію, яка ваша особиста роль у фонді?

– Ставити задачі, контролювати, визначати, куди рухатись найближчим часом. Я маю зробити так, щоб працівники робили все самі і моє втручання було зайвим. Але до цього ще треба дорости.

На даному етапі, якщо я завтра не буду займатись фондом, він буде і далі працювати, возити тепловізори в армію, писати пости. Це вже роблять інші люди.
Але питання стратегічного розвитку, на жаль, ще не вирішиться.

Я хочу виховати людину, яка могла б керувати. Це зробить фонд незалежним від мене.

Через два з половиною роки я хочу піти з волонтерства зовсім, або на рік взяти відпустку.

Я вже більше трьох років сплю на матраці на підлозі, в мене не зроблені стіни в квартирі, немає меблів. Я готовий заради великої справи пожити так рік-два. Я хотів би працювати там, де мені б ніхто не дорікав, що я заробляю вище, ніж середній заробіток по Україні.

Не можу сказати, що я погано живу. Я ще непогано заробляю каналі “24”, рік я дуже непогано заробляв у Transparency International. Мені були потрібні гроші на лікування близької людини, а тепер настільки гарячої проблеми немає. З ремонтом я ще потерплю. Я можу заробляти значно більше, але для цього потрібно покинути волонтерство.

 

“Нас штовхають у політику.
Але це ми віримо в інші цінності”

– Коли в нас (“Повернись живим”) кидають гівном, ми мовчимо. Я можу подзвонити особисто і пояснити всю ситуацію.

Сварки майже знищили рух і перетворили волонтерів на неадекватів, з якими не хочеться мати справу. Якщо два волонтери один на одного ллють бруд, їхній спонсор відмовляється від них обох.
Тому ми не публікуємо компромат на волонтерів, які пішли в органи влади. Наша ціль – допомагати армії і виховувати культуру меценатства.

  • Є волонтери провладні, є “зрадофіли”. Ви до яких себе зараховуєте?

– Ми аполітичні. Якщо бачимо зраду, то так і кажемо. Якщо бачимо, що Міноборони молодці – теж кажемо.

Коли ми критикуємо, то прибігають “порохоботи” і кажуть, що ми “зрадофіли”. А коли кажемо “молодці” – прибігають інші. У нас є своя точка зору.

  • Як вважаєте, волонтерам варто йти в політику? Вас уже кликали?

– Мені пропонували йти у цей парламент, в наступний парламент вже запропонували, і ще кілька посад у виконавчій владі. Від усіх я відмовився.

По-перше, знаю, що мене хочуть використати. Усім, хто увійшов у владу, не давали ресурсів для змін, або їх робили частиною системи.

По-друге, якщо ми підемо у владу, бруд політики забруднить все, що ми робили всі роки. Хочу, щоб наша робота була позитивним прикладом – показати, що можна щось робити, не намагаючись на чужих грошах і добрих справах потрапити у Верховну Раду.

Це властивість країн третього світу, коли людина свою популярність хоче конвертувати у політику. Я не вважаю Україну країною третього світу, і не має кожен співак чи громадський діяч хотіти стати президентом.

  • А як же “міняти систему зсередини”?

– Із тих волонтерів, що зараз у владі, я не бачу, щоб хтось щось зробив.

Георгій Тука керував Луганською областю, зараз в Міністерстві окупованих територій. Нехай розкаже про свої шалені здобутки. Хоча як на волонтера ми на нього рівнялися.

Я не поважаю політиків-ідеалістів, які не хочуть домовлятися з різними г*ндонами, щоб просунути хороший законопроект. Навіщо туди йшли? Не розуміли, що доведеться сідати за стіл переговорів з усякими там пашинськими, хомутинніками?.. В Раді треба мати команду людей з хоча б із двадцяти і серйозні посади в комітетах. Інакше ти там нічого не зробиш.

  • А якщо зі своєю партією йти? Волонтерською?

– Серед волонтерів, з якими було б не соромно об’єднатися у партію, всі аполітичні. Інші або не вміють працювати, або в яких політика – самоціль.

Багато людей нам пишуть, щоб ми пішли в політику. Але ми віримо в цінності, і ми аполітичні. Це наш принцип.


Бонус:
екскурсія по фонду “Повернись живим”

Трофейні цигарки

Пам’ять про друзів фонду

Почекун в офісі повернутий зеленим боком – можна говорити, якщо червоним – не підходь

Сухпайок Нацгвардії (ліворуч) і терористів
(праворуч)

Читайте також:
Роман Сініцин: Чому я йду з волонтерства, зібравши 4,4 млн.

День волонтера 2016 року.
Керівник фонду “Народний тил” Олексій Сіхарулідзе:
На промзоні страшніше, ніж у ДАПі.
Але допомагати треба “нерозкрученим” позиціям

 

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *