Білозерська про Окуєву: Аміна свідомо обрала публічність, яка коштувала їй життя

 

Олена Білозерська
снайпер Української добровольчої армії, журналіст, блогер

(FB)
Загинула Аміна Окуєва. Все, що тут можна сказати, буде банальністю. Крім одного: хлопці і дівчата, йде війна. Якщо раптом за чотири без малого років хтось цього не помітив.

Уперше бачилася з Аміною на Майдані. Вона сама розшукала мене, бо хотіла тоді вступити у Правий сектор, який вважала найбільш дієвою революційною організацією. При цьому мені, незнайомій людині, казала настільки радикально-патріотичні речі, що я – тепер про це можна сказати – трошки завагалася і “пригальмувала” відрекомендувати її, вирішила спочатку дізнатися про цю людину побільше.
За цей час Аміна вступила до Афганської сотні. Але ця історія, про яку я пізніше зізналася їй, не завадила нам стати приятельками.

Пізніше я вже не дивувалася, що Аміна каже такі речі, бо вона не тільки казала – вона робила! Робила спокійно, прямо і щиро, з повним усвідомленням власної правоти.

Вдруге я бачила її, коли знайомила з представниками Комітету визволення політв’язнів. Адам у той час іще сидів, підозрюваний у підготовці замаху на Путіна, і його включили тоді до списку політв’язнів, що посприяло звільненню його після перемоги Майдану.

Наші фронтові шляхи з Аміною не перетнулися. Кілька разів мали попрацювати разом на виїздах, але не склалося. Як і зі спільним фото – під час недовгих зустрічей або забували, або відкладали на потім.

Востаннє ми бачилися під час фотосесії, коли я грала Попелюшку у проекті “Новітні казки”, душею якого була Аміна.
Ми пробалакали кілька годин, і балакали б ще довше, якби її подруга, фотограф Олександра, не поспішала на автобус. Ми розбіглися, домовившись бачитися так часто, як буде можливість.

Аміна була дуже відкритою для тих, кому довіряла, я знала багато її особистих таємниць, про які вона ніколи не казала публічно. До речі, її публічність… Вона коштувала їй життя, але це був свідомий вибір.
Отримавши військове звання (лейтенант ЗСУ. – Н), вона відмовилась від служби в армії, бо потенційні командири вимагали закриття фейсбучної сторінки і припинення публічної діяльності. А вона не могла на це піти, бо розуміла, що живе обличчя і живе слово – не менш потужна зброя, ніж автомат і снайперська гвинтівка. Всіма цими видами зброї вона володіла досконало, її психологічна витримка, невразливість як до фізичних навантажень, так і до потоків інформаційного бруду вражала навіть мене.

Боже, як же важко і незвично писати про неї в минулому.

І ще дві речі, мабуть, найголовніші. Певніше, три речі.

Перша – що йде війна. Я про це вже казала. І ще раз скажу. І ще десять раз. Стільки, скільки буде потрібно, поки до всіх не дійде.

Друге – що Путін має сталу звичку ставати президентом на вибухах. Такий вибуховий президент. Як у нього виборча кампанія – так починають гинути люди. Мабуть, і зараз вони очікують (чи хочуть організувати) у Росії “помсту за Аміну”. Використати її світле ім’я в інтересах військового злочинця планетарного масштабу. Нікого не закликаю до відмови від помсти, прошу тільки пам’ятати про це. Все життя Амінки було пов’язане з Україною, і помстимося за неї ми теж тут.

І третє. Скільки ще українських і не українських патріотів мають загинути, щоб ці … нагорі нарешті закрили кордони, а не тільки балакали про це?
Може, життя Аміни і стане тією ціною, щоб це нарешті відбулося?

Світла пам’ять Аміні. Сил і головне – обережності Адаму.

Читайте також:

Хто стріляв? Велика історія про те, як чеченського добровольця Осмаєва на Подолі намагався убити особистий кілер Кадирова з чотирма прізвищами і контактами у Шустера

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *