Гайдукевич: Де реальна ідеологічна робота в країні і ЗСУ на честь сторіччя українського війська?

 

Віталій Гайдукевич
журналіст, ведучий “5-го каналу”, учасник групи розробників символіки й форми для української армії

(FB)

…Міністр оборони України зі своїм польським колегою поклали квіти до могили генерала Марка Безручка та воїнів армії УНР.

Марко Безручко – генерал-хорунжий армії УНР, котрий разом із начштабу 6-ї дивізії УНР Всеволодом Змієнком організував оборону польського містечка Замостя. Наші допомогли полякам – врізали по лисому черепу 1-ї кінної армії Будьонного. Природньо, поляки вдячні українському генералу, опікуються його могилою. От, коли гості з України, протокольні покладання квітів організовують.

За наслідками Степан Полторак пише у “Фейсбуці”: “…Наш обов’язок пам’ятати подвиги Героїв, вшановувати патріотів минулого…”

От тільки в реальності подвиги Героїв не надто пам’ятаються. І не вшановуються.

Те, що українська армія не знає історії СВОЇХ, це секрет Полішинеля. Як відомо, зараз підрозділи будуть нагороджувати почесними іменами, перші нагородження вже 24 серпня. Серед переліку (доволі великого і красивого) імен, котрими можуть бути нагороджені ті чи інші підрозділи, є й Марко Безручко.

Навіть перші консультації були, так би мовити, тест на сприйняття. Знаєте реакцію?

“Безручко? Шо за один? Це ми типу “безручки” будемо? Криворукі чуваки, що не вміють воювати? Нас засміють…”

Біда? Авжеж.

Знаючи такий стан речей, напевно, в країні розгорнули широку інформаційну кампанію із популяризації як самого процесу нагородження підрозділів НАШИМИ іменами, так і роз’яснення, ЩО ЦЕ ЗА ЛЮДИ?
Ну дик! Озирніться! Вона навколо, ця кампанія. В кожній частині брошури і плакати. По телебаченню фахівці дають інтерв’ю. Високі чиновницькі чини присутні на покладанні квітів у пам’ятні дати… Хіба не видно?

До слова, про квіти. От в Польщі міністр оборони України поклав квіти до могли Марка Безручка, а вгадайте, скільки разів було покладено квіти до могил вояків УНР тут, в Україні?

Ну ок, міністр часу, може, не має. Може, хтось інший з офіційних осіб? У нас же є кладовища, є пам’ятні дошки, є будинки, де були казарми! Щоправда, на них зазвичай немає пам’ятних дощок. Як же так? Є ж указ президента, є постанова Кабміну про вшанування, а де виконання? Може, нема кому виконувати?

О! У нас десятки людей отримують зарплати в структурах Міністерства освіти (цілий НДЦ!), оборони (там по лінії військової освіти такі історичні полотна планів і реалізованих досягнень малюють, ви б бачили…) У нас є стратегічні комунікатори якісь (правда, з ким комунікують – незрозуміло, бо комунікація в армії на ідеологічну тематику провалена наглухо – структури МПЗ були дискредитовані за 25 років, і їх відродити – це вагон нервів, грошей і фанатів справи… між армією і суспільством – теж погано все). Але потриматися б за їх результати, або за їх горло…

Але найбільш дике те, що коли одиниці (!) нормальних офіцерів (так, вони є, і працювати із ними честь) витягують на собі історично-ідеологічну роботу, починають розбурхувати той сонний вулик, зі скрипом і шаленим опором прокручують коліщата процесів… і навіть з’являються РЕАЛЬНІ результати… їх, результати, спускають на гальмах.

Юристи додовбуються до історичних (sic!) формулювань, політтехнологи і радники якісь (подивитись би в очі) починають розпатякувати про “а нашо так, а ми не розуміємо, а давайте от так…” – і озвучують повну ахінею.
Узгодження-переузгодження. Маневрування. Зважування наслідків. Розмірковування, чиїм коштом це можна було б зробити. Наради. Наради. Наради…

Йшов восьмий місяць ювілейного – 100-го – року [Української революції].

Де впорядковані могили вояків Перших Визвольних Змагань?

Де меморіальна табличка на будинку Генерального штабу Українського війська тих часів?

Де урочисті відкриття табличок на вулицях імені Алмазова, Петріва, Омеляновича-Павленка?
Де ювілейна медаль на честь 100 років Українського війська, котру можна було б вручати нинішнім воякам, скажімо, до дня Незалежності? (До слова, медаль “імені” параду встигли наштампувати, накой? а шоб було).

Де ПУБЛІЧНА програма урочистих, протокольних, меморіальних заходів, що розплановані на 4 (ЧОТИРИ!!!) роки наперед? У нас же 100 років авіації, флоту, морської піхоти, Національного банку, Академії наук, уряду…

Читайте також:
100-річчя уряду України: Гройсман створив Раду прем’єрів
без Ющенка та винниченківські стипендії

Де публічні слухання щодо Пантеону героїв?

Де переговори з обласною владою Київщини стосовно виділення землі під національне військове кладовище?

Де детально розписана історична політика (не національної пам’яті, а саме історична політика)?

Де переопрацьована шкільна програма “Захисник Вітчизни”? Півроку воду варять, ККД = 0.

Де переопрацьований курс історії України, з котрого нарешті повикидали радянські штампи і підходи?

Де універсистетський курс “Історія Українського війська”?

ДЕ ВСЕ ЦЕ?

Читайте також:
Стартувало відзначення 100-ліття Української революції 2017-2021.
ПЛАН ЗАХОДІВ

 

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *