Життя, кохання і смерть Валентина Гонтаря – ветерана батальйону “Донбас” і координатора “Творчої криївки”

Чоловік, який 4 серпня загинув від вибуху гранати у Святошинському районі Києва – Валентин Гонтар, позивний “Прапор”, знаний учасник бойових дій з батальйону “Донбас” (група колишніх морпіхів і спецпризначенців “Купол”). Він – чоловік Віталіни Маслової, який разом із нею розвивав на Прикарпатті центр психологічної реабілітації ветеранів АТО “Творча криївка”.
Про це інформує “Новинарня” з посиланням на волонтерів “Творчої криївки”.

Валентинові було 44 роки.

Загибель

У п’ятницю, 4 серпня, о 16-й годині правоохоронці отримали повідомлення про виявленого в лісі неподалік від озера Нивка (село Катеринівка) мертвого чоловіка. У нього були численні травми обличчя, рук та грудей, характерні для мінно-вибухового удару.

Було виявлено елементи розірваної гранати, документи та особисті речі загиблого. Біля тіла – вирва. Експерти припустили, що чоловік накрив собою гранату, а після вибуху його відкинуло вбік.

Встановлено, що загиблий 1973 року народження, народився у Кіровоградській області, зареєстрований на Полтавщині (місто Кременчук).

Валентин Гонтар – а йдеться про нього – помер у першу річницю народження їхнього з Віталіною Масловою сина Назара.

Валентин Гонтар і Віталіна Маслова із сином Назаром, Новий 2017-й рік

Похорон

“Валентин Гонтар “Прапор” загинув у Києві. Зараз одна з найважливіших задач – зібрати Віталіні кошти на гідні похорони й поточні питання.
Карта Віталіни – прошу допомогти максимально: 4731 2191 0711 0615 Віталіна Маслова”, – написала у “Фейсбуці” подруга вдови Наталія Барська.

Саме до неї Маслова після смерті чоловіка спрямувала всіх із питаннями.

Валентин Гонтар і Віталіна Маслова

ОНОВЛЕНО. Пізніше сама Віталіна Маслова написала в коментарі “Новинарні“: “Моліться з нами разом за Валіка. Ми це робимо щодня о 22-й годині до 12 вересня (орієнтовні 40 днів, бо поки дата смерті невідома)”.

Віталіна, відома в соцмережах також як Береза Бетула, запрошує всіх небайдужих на церемонію прощання, яка відбудеться на Майдані Незалежності.

Дата й час ще не відомі. “Точно напишемо, коли вийдемо завтра з моргу”, – зазначила вона.

Сумніви

“Версія міліції – самогубство. Це звичайна перша версія. Але ніхто не вірить, що в день народження сина Валік міг підірвати себе в Києві гранатою”, – зазначила Барська.

За словами Наталії, планується прощання на Майдані Незалежності. Однак поки що тіло залишається в правоохоронців.

Близькі й друзі Прапора оголосили пошук кримінального адвоката. Знайшли: це Володимир Шипіка.

Сумніви щодо самогубства як причини загибелі є в багатьох.

Як розповіла “Новинарні” інша волонтерка, близька до Маслової, за попередніми домовленостями, Гонтар мав бути 4 серпня на дні народження сина в Карпатах (родина мешкала у Криворівні Верховинського району, отримавши там хату). Однак Віталіна з Назаром мусили святкувати без Валентина.

“Валентин запланував зустрічі в Івано-Франківську, а самогубці здебільшого так не чинять, вони закінчують усі справи заздалегідь. Поїхав до Києва, планував на день народження повернутися на Прикарпаття”, – каже співрозмовниця.

Валентин Гонтар

“З грошима було сутужно. В горах заробити мало де. На «Творчу криївку» кошти збирали всім миром. Але були плани, ідеї, бажання та прагнення…
…Спершу з Валентином пропав зв’язок. Його шукали, залучивши друзів та побратимів. Врешті, знайшли…” – написала у “Фейсбуці” військовий психолог, громадська активістка і волонтер Олена Нагорна.

ОНОВЛЕНО. Перша версія і кваліфікація події, оголошена поліцією, була – “самогубство”.
Однак надвечір 7 липня Наталія Барська повідомила: “Після 11 годин, проведених у святошинському відділку разом з Віталіною Масловою, справу “Прапора” Валентина Гонтаря перекваліфікували за ст. 115 ч. 1 ККУ – “умисне вбивство”.

Війна і кохання Прапора

“В його житті все було дивно. Здавалося, ангели приділяли йому особливу увагу, періодично надаючи життю неймовірних віражів та змін”, – пише Нагорна.

Вона нагадала: Валентин Гонтар – кадровий військовий, жив і служив у Криму. За різними даними, брав участь у бойових діях в Придністров’ї та Африці.

За словами Нагорної, на початку нульових батьки Гонтаря з Криму переїхали на Полтавщину. А Валентина армійські друзі запросили в Москву до спільної праці.

Там він тривалий час жив і працював “у самому центрі російської розкоші” – на Рубльовці, в торговому домі делікатесів.

“Звідти події на Майдані видавалися жахливими. І в 2014 році Валентин приїхав на Полтавщину, щоб забрати батьків до Москви, рятуючи від «злих бандерівців»”, – пише Нагорна.

Але, як згадував сам Валентин, батько за два дні “вправив мозок”, розставивши синові всі крапки над “і”. Той зробив вибір на користь України і збройного протистояння російським агресорам.

“Я професійний військовий, – говорив Валентин, – і коли мої друзі, з якими раніше служив у морській піхоті, сказали про створення групи ветеранів-морпехів «Купол» при батальйоні «Донбас», рішення було прийнято швидко”.

Разом із бойовими побратимами Прапор пройшов Артемівськ, Лисичанськ, Попасну, Курахове.

Під час першого штурму Іловайська, 10 серпня 2014 року, група Прапора потрапила в російську засідку.

“Це була перша спроба штурму Іловайська , – згадував Валентин в інтерв’ю “Фактам“. – Ми нарвалися на спецназ Російської Федерації, потрапили в засідку. Почався обстріл. Тоді загинули наш замкомбата з позивним «Монгол», координатор від штабу АТО з позивним «Немо», мій друг «Комуніст». А я й ще двоє хлопців були поранені.
У тому бою побратим з позивним «Вітер» врятував мені життя. Коли російські спецназівці відкрили вогонь, я прикрив побратима «Вітра» і тим самим дав йому можливість відійти в безпечне місце. А коли мене поранили, вже «Вітер» накрив мене собою і просто під обстрілом перев’язав мені руку. Завдяки йому я майже не втратив крові. Він же супроводжував мене та інших поранених бійців до лікарні в Старобешевому. Потім мене перевезли в Дніпропетровську обласну лікарню імені Мечникова”.

У тому зіткненні Валентин отримав сильну контузію, йому роздробило кістку руки. Чоловік переніс чотири операції.

Відновлювався Гонтар у “Творчій криївці” в Карпатах, яку започаткувала авторка методики творчої реабілітації Віталіна Маслова.

“Як і з іншими хлопцями, я почала з ним спілкуватися , – згадувала Віталіна. –  З часом Валик став більш говірким, почав дещо про себе розповідати. Але він все одно залишався для мене загадкою. А одного разу у мене видався дуже важкий день. Напередодні дізналася про загибель свого товариша. Я пішла до церкви й замовила молебень за його упокій. Повернувшись у наш центр, зайшла в кімнату, де якраз був Валентин. Зайшла, щоб щось запитати, але не витримала й розплакалася. Сльози лилися рікою, я не могла їх спинити. Валик підійшов до мене і, нічого не кажучи, міцно обняв.
Може, це дивно звучить, але я раптом зрозуміла, що це той самий чоловік, який може мене захистити і підтримати. Той, з ким можу бути слабкою. Ми довго стояли, обнявшись. Потім почали говорити. Це була наша перша душевна розмова”.

“Якби Віталіна тоді не дозволила себе обійняти, я, напевно, так і не наважився б зробити перший крок, – зізнавався Валентин. –  Зовні був спокійний, але в душі творилося щось неймовірне. Я розумів, що повинен бути поруч із цією жінкою. Весь наступний день ми провели разом. Гуляли по Івано-Франківську, розмовляли… Ніколи не забуду цей день. Як і нашу поїздку до Львова”.

Читайте також:
Три роки “Творчої Криївки”: реабілітація мистецтвом, і не тільки

“Пам’ятаю день, коли Прапор зайшов у волонтерський центр на Пушкінській влітку 15-го. Ми вже були більше півроку як знайомі. І він трішки соромлячись, але просто сяяючи, тихенько сказав: «А ми з Віталінкою одружимося» Це було так круто!!! «Та ладно, – сміючись, не повірила я, – може, просто гори, романтика?» «Ні, – відповів він, – це серйозно, вона мене розуміє». Це були емоційні, насичені стосунки”, – свідчить Олена Нагорна.

Весілля

Весілля справляли в старовинній дерев’яній церкві. Валентин – по формі, Віталіна – у народному строї. З гостей – лише побратими та дружка. І в 16-му в них народився синочок – дитинка з неймовірно глибокими сірими очима.

«Творча криївка» стала їх спільною справою. Гонтар був координатором у рамках цього масштабного проекту.

“Валентин та Віталіна просто горіли «Криївкою»… Планували розширення і побудову стаціонарного реабілітаційного центру. Щоб ветерани з родинами змогли відновитися, відпочити, налагодити стосунки, знайти нові ресурси у своєму житті”, – пише Олена Нагорна.

Читайте також:
“Війна відійшла на другий план”. Ветерани АТО після реабілітації творчістю

<

►

>

…Тепер Віталіна лишилася без чоловіка, а малий Назарчик – без батька.

У Москві також залишилася дочка Гонтаря від першого шлюбу.

“Новинарня” висловлює щирі співчуття нашій колезі і добрій товаришці Віталіні Масловій, усім рідним, близьким, друзям родини.
Царство небесне Прапору.

Читайте також:
На Львівщині поховали ротного свободівського батальйону “Січ”,
який наклав на себе руки

Самогубства після АТО: тінь незримої загрози