ІЗЯ GO. Пояснення перебіжчика: чому Олег Попов із 93-ї бригади вбив побратима і втік в “ЛНР”

Обросла подробицями історія зради Олега Попова, позивний “Ізя” – молодшого сержанта 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, який 1 грудня, перебуваючи на передових позиціях сил АТО на Луганщині, вбив бойового побратима і втік на бік ворога.

Читайте про цю подію в “Новинарні“:
У зоні АТО зрадник убив командира взводу і перейшов на бік “сепарів”

Убивство на ВОПі: стали відомі імена зрадника і жертви. Але питання залишаються

Після злочину Попов дав прес-конференцію в Луганську. Її відеозапис виклав на YouTube британсько-російський пропагандист Грем Філіпс.

У виступі перед російськими і сепаратистськими ЗМІ Олег Попов постає як не надто адекватна людина – виправдовує свій вчинок наполовину політичними, наполовину меркантильними мотивами.
Виходець із Донеччини, він підтверджує, що працював охоронцем в Одесі. На похорон матері, за словами дезертира, його готові були відпустити, однак зрештою він не поїхав через непоясненні мотиви. По сепаратистах ніби й стріляв, але неприцільно, здалеку. А в підрозділі ЗСУ з ним служили наркомани й націоналісти польського штибу.

Олег Попов “Ізя” на прес-конференції в Луганську. Кадр відео

На прес-конференції в агенції ЛІЦ Попов – хоча вже й перевдягнений у російський камуфляж – навряд чи виглядає свідомим учасником продуманої операції з ДРГ/ФСБ, як дехто намагався представити спочатку вбивство на ВОПі. При цьому він обіцяє переконати українських військових якоюсь власною “історією успіху” в “ЛНР”.

Чому молодший сержант убив побратима і втік до “сепарів” – намагаються пояснити колеги по 93-й окремій механізованій бригаді ЗСУ (місце дислокації-  смт Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область), з якими він разом брав участь у бойових діях проти “ДНР” і “ЛНР”.

Відео з коментарями колег по службі 9 грудня
розмістила у “Фейсбуці” прес-служба штабу АТО.

Показово, що “непридатний”, “неблагодійний” Попов потрапив до лав ЗСУ не напряму, а через добровольчий батальйон “ОУН”. Принаймні так говорить інший молодший сержант, Марчук.

Водночас залишаються питання до обставин НП: чому на взводно-опорному пункті залишалися тільки двоє людей? Як все-таки Попов зміг безперешкодно перебігти через лінію розмежування? І який саме “бардак” був у підозрілі, про який розповідає непитущий дезертир?…

Роман Марчук,
молодший сержант, командир взводу:

– Він взагалі хотів перевестися в іншу бригаду, 25-ту, хотів бути десантником, але в нього це не вийшло.

Зауважень, порушень з його боку не було. Людина не вживала ні спиртні напої, ні щось інше.

Не те, щоб зовсім відповідальний був, але елементарні правила не порушував.

Були помічені противники – ми по них працювали, тому що в нас тут все поруч. Вони заходять, гуляють, як їм хочеться, буває і на 30 метрів… Звичайно, відкривали вогонь, працювали, і він у цьому теж брав участь.

Він говорив: “Двадцять років я намагався потрапити в армію, а коли потрапив – тут бардак”.

Він потрапив сюди через [добровольчий батальйон] ОУН, там же брали всіх, кого не ліньки.

По-іншому він був не придатний до служби. Він і добровольцем хотів іти, а довелося ось так, через добробати.

Потім з часом він потрапив сюди (в 93-тю бригаду).

У нас налагоджені відносини з жителями села, ми ходимо в магазин. І коли я прийшов у магазин, мені поставили запитання: “Навіщо йому (Попову) стільки грошей?” Звідти я і дізнався, що він протягом чотирьох днів два рази прийшов і зняв по 7000 грн. І щось там ще ходив, просив, незрозуміло було, до чого він готується.

Тому що він така людина. Наприклад, коли хлопці пішли на дембель – він зібрав ковдри, запакував у мішок і кудись відправив, і так було не раз… Збирав старі речі, штани, кітелі, спальні мішки і кудись відправляв. Навіть ручки від ящиків з-під БК (боєкомплекту)…

Якось він підійшов до мене і сказав, що в нього померла мама, запитав: “Що мені робити?” Це велике горе, всі ми маємо розуміти. Я запропонував зателефонувати командиру роти, повідомити, щоб відпустили, написати офіційне звернення. Він підійшов до мене і сказав, що його ніби відпускають, але він не поїде. На питання, чому, він відповів, що це великі розтрати.

Олег Попов, ще боєць ЗСУ

…Я попросив Попова зайняти пост, сам пішов отримувати речі… Лисенко не захотів іти, Попов, побачивши це, не пішов також (вирішив скористатися нагодою, коли залишиться вдвох із Лисенком – “Н”)…
Ми пішли. Але затрималися. Вирішивши, що чекати довго, ми вирішили повернутися пізніше, коли все буде на місці. На зворотному шляху ми хотіли зайти і попити чаю на іншій позиції та потім почекати. Але щось підштовхнуло мене піти туди, до себе. Якась чуйка спрацювала. Двоє пішли в магазин, а ми пішли до бліндажу, де потім було виявлено тіло… Стояв наш сержант і почав запитувати: “де люди?”, “де БМП?”, “де Лисенко?” Після цього з бліндажа вийшов інший і сказав, що не може розбудити Лисенка.
Як тільки я зайшов у бліндаж – відразу все зрозумів. Він (Лисенко) лежав на спині… Коли придивився, крові не побачив, на футболці була невелика мокра пляма. Я вийшов і кажу: “Хлопці, ми його не розбудимо, він мертвий”.

Після цього ми почали бити на сполох. Було питання, а чи не міг це зробити Попов.

Молодший сержант Олег Лисенко

Я сказав, що теж про це думав, але відкинув цю думку, тому що Попов був… більше боягузливим.

А потім, коли вже забирали тіло, лазили, шукали, дивилися, прийшли медики за військовим квитком, щоб відправити тіло Лисенка… І коли ми почали шукати Лисенка документи, я звернув увагу, що на місці, де він (Попов) спав, не було абсолютно нічого. Він прийшов, переодягнувся, забрав усі свої документи, планшет… Тут і розслідування непотрібне, все й так зрозуміло.

А коли виявили БМП, коли ми її витягнули назад – вся зброя, яку він зібрав, перебувала на місці. Крім його зброї і двох моїх магазинів.

Віталій Попович,
капітан, командир 4-ї механізованої роти:

– Прийшов він десь у грудні минулого року. Як солдат був дисциплінований. Не вживав алкогольних напоїв, і якихось особливих претензій до нього не було. Мало з ким спілкувався.

Але був дуже жадібний. Як одну з причин, чому він не поїхав на похорон до матері – він пояснив, що то дуже великі розтрати.
Були, наприклад, якісь необліковані ковдри – він відправляв те додому, збирав вживані речі.

Чому він убив [командира взводу, молодшого сержанта] Лисенка? Лисенко міг би покликати решту [бійців на ВОПі]. І могла б покликати з інших позицій.

Тобто, дивлячись на його (Попова) інтерв’ю, я розумію, що він прорахував, що йому можуть стріляти в спину… А так – один залишився (Лисенко), який відпочивав.

Тим більше, зайшов побратим, який живе з ним у бліндажі. Нічого надзвичайного немає…

На мою думку, перший постріл Лисенку був у потилицю. А вже решту, коли той падав – у живіт і стегно…

Якраз перед цим я подав його (Лисенка) на переміщення на головного сержанта взводу. Він реально залишався за командира взводу… Грамотний, навчений, спортсмен – це наша найбільша втрата, а не якесь майно чи зброя.

Він (Попов) хотів ще БМП забрати. БМП ми вернули назад силами розвідвзводу й моїми людьми…

Так, карту він узяв в Лисенка, карту ми не знайшли.

Єдине, що мене тішить  – здав позиції тільки нашої роти. Решту позицій батальйону він знав погано або взагалі не знав. Це тільки командир знає.

…Знаєте, спочатку такої озлобленості в мене на нього не було. Думаю, ну, може, людина з розуму зійшла. Але, подивившись його інтерв’ю… З такими людьми нічого говорити…

Виключати нічого не можна. Але в мене є впевненість, що це єдиний такий чоловік у мене в підрозділі. Можуть інші люди приходити, з інакшими поглядами, з сімейними [проблемами]…

Розумієте, одна з версій, що сталося – може, це фінансова сторона. Може, йому щось пообіцяли.  Він понадіявся, що пригнавши БМП і здавши позиції, він отримає за це фінансову нагороду.

Тому що, коли ми були на Донецькому напрямку, і він там був, тоді нам писали, різні повідомлення нам приходили – що от, “солдати ДНР багато заробляють”, “ви живете на подачках”… Це може бути причина.

Як вийшло так, що він безперешкодно пройшов до позицій «ЛНР»?.. Там (на боці сепаратистів за лінією розмежування) теж мало людей. Там Голубівське (смт під контролем бойовиків). З його слів, допускаю, перші, хто його побачили – це цивільні люди. Вони показали, попередили, тому по ньому (Попову) не стріляли. Але ж він, за його словами, підготував палицю якусь і білу ганчірку. Як прапор – що він здається.

Ставлю себе на місце любого командира, який там знаходиться. Якщо один раз людина зраджує – зрадить і вдруге.

Так, було в нього [Попова раніше] легке поранення. Але бійці, які були тоді з ним, кажуть, що це міг бути самостріл.

Привіт Ізі

Бійці 93-ї окремо звернулися до Олега Попова – “Ізі”:

– Ну що, Ізя, хочемо передати тобі привіт. Ось ми перед тобою стоїмо – «алкаші і наркомани», як ти нас назвав. Ну що, друже, ми з тобою ще, дасть Бог, перетнемося, тобі ще гикнеться. Чекай привіту.

– Я сподіваюся, що наші опоненти, до яких ти перебіг, вчинять з тобою так само, як ти вчинив зі своїми. Привіт.

Читайте також:
Заяви Росії про затримання двох дезертирів з ДПСУ – елемент гібридної війни, – Слободян