Олексій Сіхарулідзе: На промзоні страшніше, ніж у ДАПі. Але допомагати треба “нерозкрученим” позиціям

Співзасновник об’єднання “Народний тил” –
про те, як за три роки змінився волонтерський рух на підтримку армії

Олексій Сіхарулідзе

Олексій Сіхарулідзе

Волонтерські організації, які допомагають переселенцям та армії – серед лідерів довіри українців. Опитування КМІС піврічної давності показувало, що їм довіряють понад 55%. Більше – тільки в Церкви і Збройних сил. Опитування Центру Разумкова і “Демініціатив” того ж періоду взагалі виводило волонтерів на перше місце за співвідношенням довіри-недовіри.

Можливо, з того часу цифри дещо змінилися. На це “успішно” працюють деякі меркантильні й егоїстичні персони. Але людям нескладно відділити зерна від полови. Якщо говорити про діячів великих волонтерських фондів, то вони й надалі лишаються барометрами для громадської думки, авторитетами й беззаперечними джерелами інформації для ЗМІ.

Сьогодні, 5 грудня, в Міжнародний день волонтера, “Новинарня” публікує інтерв’ю з одним таких авторитетів.

Киянин Олексій Сіхарулідзе – співзасновник волонтерського об’єднання “Народний тил”, що працює з весни 2014 року (разом із Георгієм Тукою, Романом Сініциним та ін.).

Він не надто медійна персона. “Скромний, щонайм’якший чоловік, який умиротворює та збиває конфлікти”- так відгукуються про 47-річного Сіху колеги.

Завдяки спокійній, але наполегливій манері Олексія в них складається враження, що “НТ” існував завжди.

Із Сіхарулідзе ми розмовляємо про те, як змінився “Народний тил” і взагалі волонтерський рух на підтримку армії за три роки, скільки він ще існуватиме, які потреби ЗСУ досі не закриті та чи варто збирати по 50 грн. у бабусь-пенсіонерок.

автор: Дмитро Лиховій

oleksiy-siharulidze-2

“Що з’явилося нового в нашій діяльності – допомога сім’ям загиблих”

  • Олексію, як зараз «Народний тил»? Як ваше волонтерське об’єднання працює й почувається порівняно з 2014 роком, яка кількість людей і як змінилася організація роботи?

– Тепер трошки менше людей працює в нас. На те є об’єктивні причини, адже ми одна з небагатьох організацій, яка точно волонтерська – бо ми не отримуємо ніяких грошей за це. Деякі люди повернулися робити власні справи. Той потік волонтерів, які приходили, щось приносили, щось робили «на війну» –він трошки поменшав. Але в нас є проекти і по медицині, по сиротах, вдовах загиблих. Працюємо. Все ж таки, є з чим працювати.

Постійно в нас працюють 5-6 людей, якщо дистанційно – то 10-12, може, до 15. Ну а якщо щось потрібно терміново робити, то, як і раніше, в Києві прийдуть кілька десятків допомагати.

  • А якщо брати загалом, як взагалі змінилося армійське волонтерство за три роки? Які зараз залишаються напрямки пріоритетної допомоги Збройним силам? Чого ще потребують ЗСУ з їх нинішнім рівнем фінансування, зарплат і забезпечення від волонтерів?

– Чим ми вже зовсім зараз не займаємось, а раніше займалися – це одяг. Грошей на це ми тепер не витрачаємо. Якщо хтось щось повертає зі «снаряги» назад, то ми просто передаємо іншим.
Чутливими позиціями залишається оптика, технічне забезпечення. Все ж таки, ми маємо надію, що от-от, може, і з нічним баченням питання в ЗСУ буде вирішено. Тобто там є значний прогрес, але все одно треба ще це купувати.

Що з’явилося нового в нашій діяльності – допомога сім’ям загиблих. Зрозуміло, що на початку цього не було майже зовсім, а зараз це одна з найголовніших справ. По тому, скільки витрачається коштів і сил, то це чи не головний напрямок нашої діяльності.

Ну й медицина більш-менш залишилась. Ситуація така, що хороший військовий медик може вибити для підрозділу, якщо буде наполегливий, більшу частину всього, що потрібно. Тож ми перестали витрачати кошти на якісь загальні речі – працюємо лише на те, що боєць точно ніяк сам собі не роздобуде. Це якісні аптечки, оснащення «медичок», медрюкзаки – оце ми робимо, як і робили.

  • Тобто питання аптечок у ЗСУ так і не закрите?

Абсолютно ні, на превеликий подив просто, вже нема сил обурюватися.

Сіхарулідзе з парамедиком Галиною Алмазовою

Сіхарулідзе з парамедиком Галиною Алмазовою

  • Про допомогу сім’ям загиблих. Здається ж, держава, як і раніше, гарантує сім’ям загиблих учасників АТО виплату допомоги в розмірі 608 тисяч гривень?..

Ну, це ж одноразова допомога, по-перше. А цим людям піклування потрібне постійно. Наприклад, ми декілька разів, щоб не збрехати, разів із п’ять, організовували виїзди в Болгарію на відпочинок мамочок із діточками. Був спонсор, який допоміг у цьому. Це морально дуже добре, вони перезнайомилися, у них один біль на всіх, вони потребують уваги, підтримки, реабілітації.

А те, що держава їм дала 608 тисяч – то їм кожного дня й сусіди нагадують, мовляв, «ви такі багаті, у вас взагалі все чудово»… Тобто в них є деякі непорозуміння з людьми, які не відчувають усіх психологічних тонкощів.

  • Фінансово ви сім’ям загиблих теж допомагаєте?

Щоб напряму грошима – такого майже не буває. Але діточкам, наприклад, передаємо святкові плаття, інший одяг – таке є.

Найбільша проблема – набої для снайперів

– Я, звісно, не Генштаб і не маю остаточної інформації – як воно прийшло й куди пішло. Але чув, що половина цих тисяч, тобто чи й не тисяча приладів, пішла в одну якусь бригаду. Добре, решту теж хтось отримав. Але з того, що я бачу на свої очі, що бачать наші товариші, які кожного тижня бувають на передовій – питання не закрите, на жаль. Звісно, це не 2014 рік, коли зовсім нічого не було, але до «досконалості» ще далеко.

І прикро, що люди, які читали про ці тисячі, вже не хочуть давати на оптику гроші. Мовляв, уже ж все добре, навіщо?.. Можу їх запросити з’їздити і побачити вночі, як «добре» на багатьох точках без цих приладів.

  • Тобто Бірюков у своїх звітах трохи прикрашає реальний стан справ?

– Я не читаю Бірюкова. Я кажу, що ці тисячі десь є, я вірю, що вони справді не на складах.

Але дивіться: якщо передається якийсь прилад, то він передається на частину, а частина може бути і в АТО, і в себе десь на ротації. А в цей час активними діями займаються інші підрозділи. Зрештою, потрібні ще більш потужні прилади, ніж оці. Це хороші, але є й кращі. Щоб не гірші, ніж у противника.

  • Чи можна сказати, що оптика залишається одним із тих напрямків, який найбільш «не закритий» в ЗСУ і залишається головним завданням волонтерів?

– Ні. Якщо говорити про головний «не закритий» напрямок, то це хороша снайперська зброя і патрони для неї. У нас на рівні Міноборони з цим величезна проблема. Трошки краще з цим – в МВС. Теж не «тортик» зовсім, як кажуть, але краще. От зараз я шукаю під ЗСУшну штатну зброю приціл. Але найбільший головний біль – у військах немає штатних боєприпасів для снайперської зброї. Там дуже погано. Тобто десь щось треба з цим підкрутити, патронний завод потрібно робити в країні централізовано, а невідомо, щоб хтось для армії це питання вирішував.

Читайте також:
“Набої подавай”. Проблема браку патронів в ЗСУ і пропозиції її вирішення

  • «Народний тил» теж набоями займається, чи це більше парафія Павла Кащука і його «Комбат UA»?

– Ну, не можна казати, що ми якось окремо від Паші і його друзів працюємо. Це ж одна справа. Гроші хто знаходить – той і витрачає, механізми ж спільні, контакти налагоджені.

“Через завезення нерозмитнених авто з-за кордону ми залишаємося під ковпаком”

  • Ще один ваш проект – «Колеса народного тилу». В якому стані він зараз, чи ще ганяєте «корчі» (сленгова назва дешевих авто, які потребують ремонту) з-за кордону для армії?

– Уже припинили завозити. Фактично, ще в 2015 році. Це все-таки було тимчасове явище. Але те, що повертається (з використання підрозділами), ми намагаємося відремонтувати, якось дооснастити потроху. Адже якість, вік «корчів» призводять до того, що велика частина з них уже загинула від використання або дихає на ладан.

Тут же в чому досі проблема? Не відпрацьований до сих пір механізм постановки волонтерських машин на баланс військових частин. Не зрозуміло, за якими законами вони ввозилися використовуються, хоча вже стільки часу працюють над цим, є надія на декриміналізацію цих речей. Але нам неодноразово давали зрозуміти, що ми «під ковпаком» з цією нашою діяльністю, із завезенням цих автомобілів.

Тож ми припинили ганяти їх з-за кордону. Адже потрібно розмитнювати через Мінсоцполітики, все кинути і лише з цим якось морочитися. Нервова система це не витримує, та й грошей на нові авто вже не вистачає. Старі ж треба ще лагодити.

oleksiy-siharulidze-korch

  • А скільки взагалі «корчів» «Народний тил» завіз з-за кордону?

– Близько 200.

  • Позовів проти вас хоч немає?

– Ні.

  • А що означає в цьому сенсі «бути під ковпаком»?

– Це делікатне питання. Коли нам сприяли з проходженням кордону без хабарів, то говорили, що це все має бути для фронту, і все це справді йшло в АТО. Але минає час, і нам кажуть: ми знаємо, що ваші машини чорті-де потім їздять, хтось їх намагається продати. Звичайно, ми не всі випадки можемо відстежити. Та якщо знаходимо вкрадене, то зупиняємо, пояснюємо людям, що так не годиться, повертаємо машини на фронт.

“Зовсім потеряшки зараз велика рідкість”

  • Співзасновник «Народного тилу» Роман Сініцин в одному зі своїх останніх звітів із поїздки на «передок» зокрема розповідав, що там знайшовся підрозділ «потеряшка». Як часто такі зараз взагалі зустрічаються?

– Щоб зовсім-зовсім-зовсім «потеряшка» – це велика рідкість уже, слава Богу. Це буває хіба тоді, коли новий підрозділ заходить кудись на передок, куди просто буває важко доїхати. Бувають заїзди через обстрілювану територію. І поки там визначаться з підпорядкуванням і логістикою, бійці починають скаржитись, як їм погано, важко.

Ну, ясна річ, там не курорт. Але щоб прямо-таки зовсім занедбаний і нещасний підрозділ, то це хіба що одиничний епізод. Не можна сказати, що там таких проблем багато. Хоча фактично в кожному підрозділі можна знайти якісь питання, котрі треба обов’язково вирішити. Ну, це наша спільна робота, вона все-таки якось рухається, звичайно, не так, як ми хотіли б, не так швидко. Але це вже не 2014 рік.

  • Чи змінилася ситуація з постачанням ЗСУ та їх запитами, після того як із «передка» пішли останні мобілізовані, а залишилися тільки контрактники?

– Мені складно це прокоментувати. Краще спитати в людей, які більш регулярно там бувають і бачать. Хоча, я думаю, ви в курсі, як це виглядає: коли під’їжджаєш за 30 км [до лінії розмежування], здається, що наша армія просто величезна. А чим ближче до «нуля» – тим менше стоїть людей. Це завжди було – і раніше, і зараз. Напевно, є якісь кадрові проблеми.

Що стосується запитів мобілізованих і кадрових, то навряд чи є особлива різниця в запитах і скаргах. У нас же багато контрактників на такому контракті, який не сильно-то й можна розірвати, потрібно служити «до кінця особливого періоду». І це питання на законодавчому рівні так і не вирішене.

oleksiy-siharulidze-avto

  • А ви особисто як часто зараз виїжджаєте в ті краї?

– Останнім часом дуже рідко їжджу, я тут (у Києві) працюю. А взагалі, відверто кажучи, я не люблю їздити туди туристом. Я воджу, на жаль, тільки коробку-автомат, і от якщо випадає переганяти туди автомат – я їду. А просто так навіщо туди мотатися, якщо можна все повідправляти «Новою поштою»?

Це дорого – їздити туди машинами. «Нова пошта» нам допомагає, безкоштовно відправляє на Схід усі вантажі. Тож поїздок на «передок» значно менше порівняно з 14-15-м роками.

Читайте також:
Роман Сініцин: Чому я йду з волонтерства, зібравши 4,4 млн.

“В основному люди від 1000 гривень і більше допомагають”

  • Півроку тому засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега в інтерв’ю «Новинарні» казав, що через нього і в 2016 році проходить до 0,5 млн. грн. щотижня. Якщо говорити про ваші обсяги допомоги, то скільки зараз проходить через «Народний тил»? Сильно обсяги знизилися за останні два роки?

– Ну, щоб не засмучувати Віталія, я скажу, що в нас менше (посміхається). Буває по-різному. Звичайно, менше. Але в напрямку “Медицина народного тилу” все ще хороші успіхи.

Може, тому що люди не дуже вже орієнтуються на війну. Вірять, що Бірюков розповідає (і правду каже), мовляв, з’явилися такі-то речі – «перемога», все, люди припиняють допомагати на якусь там оптику нічну. А по медицині загалом завжди хотіли допомагати. І там нормальні суми.
Загалом, 500 тисяч на тиждень у нас давно не було, але 200, мабуть, буває.

Хоча, знаєте, статистику цю ми взагалі не дуже любимо, не ведемо її прискіпливо. Мені особисто це абсолютно нецікаво. Так само нецікаво, як отримання якихось нагород. Тому що не бачимо, за що.

Як каже один мій улюблений військовий: «Я не хочу отримувати орден за Савур-Могилу, тому що Савур-Могилу ми ж здали – за що отримувати?» Те саме й тут. Рахувати, скільки ти грошей зібрав вважати – навіщо? Краще піти й зробити щось більш корисне.

  • А як зараз змінилася порівняно з попередніми роками структура надходжень? Яка частка наповнення фонду бізнесом і простими громадянами, пенсіонерами?

– Річ у тім, що ми не вважаємо, що зобов’язані зібрати, грубо кажучи, всі гроші «з ринку». У реченні «Я хочу допомагати» ми робимо наголос на слові «допомагати », а не на слові «я». Тобто якщо хтось хоче допомагати більше, ніж ми, то, може, він умовить більше бабусь зробити перекази.

oleksiy-siharulidze-narodniy-til-1

Мені, наприклад, особисто дуже сумно, коли я досі бачу ці надходження – 20 гривень, 50, у мене серце щемить. Я ж бачив цих бабусь. Зараз вони рідше приходять, а в 14-му році було паломництво нещасних людей, які страждають за свою країну, сидячи біля телевізора, їм болить, вони, приносять шкарпеточки, останні гроші, якусь їжу.

Читайте також:
“100 гривень з кожної пенсії…” Названі лауреати волонтерської премії-2016

Так, це й надихає, звичайно. Але й дуже боляче за них було завжди.

oleksiy-siharulidze-narodniy-tilТож краще, я вважаю, коли йдуть більші суми від конкретних людей. Їх є десяток, другий, третій – людей, які хочуть допомагати.

  • Це переважно підприємці, бізнес?

– Так, так, але дуже середній бізнес.

  • Можна сказати, що перекази на волонтерів зараз ідуть переважно не в десятках і не сотнях гривень, а в тисячах?

– Так, тих повальних платежів, як раніше було – по 50, 100 гривень – тепер немає. Тобто є, але трошки. В основному люди від 1000 і більше допомагають.

Ну й просто є бізнесмени, які роблять певні речі щомісяця. Ось вони хочуть купити тепловізор, приціл дорогий. На регулярній основі. Адресно.




“Наш новий календар – про Авдіївську промзону”

Раніше волонтерські фонди констатували, що крива фінансових надходжень прямо пов’язана з подіями на фронті – Іловайськ, Дебальцеве, інші котли, спалення «градами» позицій. Зараз такого немає. Крива вирівнялася?

– Є така тенденція. Я можу ще з досвіду з Майдану сказати, що завжди ми запізнюємося. Щось відбувається – ми реагуємо пост-фактум. Тобто бронежилетами, наприклад, мені на Майдані захотілося займатися 21 лютого. Авжеж, люди, коли бачать кров, емоційно реагують. А зараз ми вже звикли, регулярні наші втрати – одна, дві, три людини на день. Це вже повсякденність, на жаль.

  • Чи можна сказати, що в 2016 році головним стимулом надходжень на «Народний тил» були події в Авдіївській промзоні?

– Я все ж таки не люблю цю статистку. Ну так, реагували люди. Якщо їм скажеш – «промзона», то так, вони – «о, клас, допомагаємо». А загалом, знаєте, допомога найчастіше потрібна в якісь мало відомі людям місця.

Авжеж, на промзоні дійсно страшно важко, недавно ми там проводили зйомки для нашого календаря. Один «кіборг» каже, що «промка» – це ще страшніше, ніж Донецький аеропорт. Але там досить «розкручене» місце, багато людей туди хочуть іти воювати, стоять черги волонтерів, аби щось для них зробити. І тих самих прицілів, м’яко кажучи, там вистачає.

А ось пояснити, що десь у «нерозкрученій» місцевості бродить жінка-снайпер і треба її відлякати, щоб пролетіло хоча б щось біля неї, щоб вона перестала – це вже складніше…

Якійсь нещасній 24-й бригаді (24-та окрема механізована Бердичівська Залізна бригада імені князя Данила Галицького ЗСУ)… Це такі хлопці, ти на них дивишся – так, вони не дуже красиво одягнені, але вони насправді залізні, хороші. Вони там ого-го, якщо що. І їх потрібно підтримувати.

2015 рік

2015 рік

  • снайпер календар 1Який саме буде новий календар у вас? Минулого року, пригадується, був снайперський, для адресної підтримки снайперів.

– Тепер буде просто промзона – це дійсно дуже виразне, трагічне місце, де можна після сніданку піти покидати гранат, причому недалеко від місця сніданку, де гарячі точки дотику. Там все по-особливому. Гарні фотографії вийшли, мені дуже сподобалися.

Весь виторг із продажу календаря піде на потреби фронту.

Читайте також:
В Одесі розгромили волонтерський центр

“Більша частина волонтерського руху – це неорганізовані волонтери”

  • Як би ви склали топ-5 загальноукраїнських волонтерських організацій за обсягами допомоги армії?

– Звісно, я не володію статистичними даними, але можу сказати, що серед тих, які на слуху – це «Повернись живим», «Комбат UA», «Армія SOS», ми, Фонд Діани Макарової.

Але більша частина – це будь-хто скаже – це неорганізовані волонтери, одинаки. Їх дуже багато, постійно десь там хтось допомагає. Привозить людина якісь там шини свої зимові, ти розумієш, що в нього там (в АТО) купа знайомих, яких він забезпечує… Таких повно. Це – основна частина.
Хтось із них уже пішов служити в армію, тому що закінчилися всі свої гроші. Є й такі.

  • Ваш прогноз на волонтерський рух на наступні кілька років? ЗСУ без сторонньої допомоги обійдуться?

– У будь-якому випадку, залишиться волонтерська допомога, як би там не було. Буде що робити, все одно.

Ось іде Новий рік – люди запитують, кому ми можемо допомогти? Раніше ми допомагали інтернату, зараз дивимося – вони вже трохи краще почуваються, то давайте дітям-сиротам допоможемо, ось щойно я про це розмовляв.

Та й навіщо припиняти цей рух? Рідко коли може бути настільки зрозуміло, що це корисне заняття, велика справа, і нею варто займатися.

"Народні тиловики"

“Народні тиловики”

  • А довіра до волонтерського руху – чи вона зберігається на тому ж високому рівні, як два роки тому?

– Думаю, що трошки поменшала вже. Але все одно, для мене навіть дивно, що зберігається така висока довіра. Адже суспільство наше так різко впадає в крайнощі. І я припускав, що маятник може хитнутися в інший бік. Бо справді серед волонтерів зустрічаються не дуже добросовісні, буває. Побачивши таких, люди можуть відвертатися від усього руху. Але люди все ще не втомлюються від наших постійних прохань.

  • На ваші заробітки волонтерство як впливає? Чи довго ще залишатиметеся в ньому?

– Я майже нічим більше не займаюся. Маю таку можливість, принаймні ще деякий час (посміхається). Якби її не було, доводилося б працювати, бо ж треба і дітям на освіту витрачатися, і якесь майбутнє… Але все одно, починаючи з Майдану, я волонтер, тут друзі, «Народний тил».

  • Бізнес ваш сам працює?

– Та який там бізнес. Пасивний (посміхається). Квартиру я здаю успішно. Ніякого іншого бізнесу немає.


Як допомогти “Народному тилу”

narodniy-tilЦентральні рахунки
– 5168 7553 9349 6621 (Сіхарулідзе Олексій, Приватбанк) – оптика, автомобілі, тюнінг зброї, допомога снайперам
PayPal: moneyforukraine@gmail.com
(надхоження http://cardstats.com.ua/event/7)

Медицина “Народного тилу”
– 5168 7572 9261 8982 (Бахвалова Світлана, Приватбанк)
PayPal: MedicsHomeFront@gmail.com

Діти загиблих та поранених
– 4149 4978 5686 1796 (Бахвалова Світлана, Приватбанк)

Приймаємо також Webmoney, WireTransfer, Western Union тощо.

Щодо деталей по платежам та іншим способам переказу коштів – пишіть на сторінку “Народний тил” у “Фейсбуці”, щось придумаємо.

склад: м. Київ, вул. Івана Павла ІІ (кол. Патріса Лумумби), 4/6


над матеріалом працювали: Дмитро Лиховій, Богдана Лиховій

фото: ФБ Олексій Сіхарулідзе

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

1 відгук

  1. Александр

    05/12/2016 21:33 at 21:33

    Считаю волонтёров главным достижением украинской революции, жаль, что в России очень мало известно о волонтёрских организациях.

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *