Про життєрадісного військового Івана без руки та “аватара”, який дав йому гранату без чеки

 

Роман Кулик
молодший лейтенант ЗСУ, журналіст

(FB)

Вольові успіхи наших паралімпійців, пачки світлин спортсменів без кінцівок та з іншими вадами підняли нещодавні спогади про нашого бійця, що внаслідок необережності одного кінченого ідіота лишився без кисті руки.

Постраждалого звати Іван. Він учитель, викладав історію в одному з навчальних закладів Кропивницького, а в батальйоні став начальником складу ракетно-артилерійського озброєння.
Більш спокійного і доброзичливого військовослужбовця годі було знайти в усьому батальйоні. Його не скільки поважали, як любили за безконфліктність і безвідмовну готовність потеревенити на будь-яку тему.

Це сталося в базовому таборі восени минулого року: Ваня піднімався з першого поверху і нарвався на молодого п’яного інженера, що жонглював гранатою Ф-1. Іван охренів з такого видовища і попросив віддати її – інженер і віддав, але без чеки. Ваня спробував викинути її у вузеньке вікно, заклеєне плівкою – і не встиг.

У двох метрах від місця вибуху, за стіною, я саме скидав бронежилет після наряду, і коли вибіг у коридор – на місці вже був Володимирович й кілька бійців роти. У калюжі крові Ваню перев’язали сраними есмархами й відправили на 66-й госпіталь.

Однієї кісті не було взагалі, від пальців лівої руки лишились клапті шкіри. Пізніше ми дізнались про чисельні осколки в ногах та внутрішніх органах.

Дибіл-інженер теж зловив кілька – поки Ваня кричав і намагався викинути Ф-1, він чкурнув нагору й зловив шмат заліза в п’яту точку.

Вані чудом врятували майже всі пальці лівої руки. “На пам’ять” про інцидент базовий табір досі зустрічає посіченими стінами між поверхами.

Ваня лікувався майже рік. Десь місяць тому набрав [по телефону] і повідомив, що приїде у батальйон по документи разом із дружиною. Я трохи боявся їх приїзду – боявся побачити зламану каліцтвом людину і жінку, змучену тяготами догляду за неповноцінним чоловіком.

Як же я помилявся. Так, Ваня був без кисті, але з біса жорстоко і вміло розігрував нас, подаючи праву руку й сміючись з реакції старих знайомих, що губилися та не знали, як до нього підступитись.
Вони з дружиною так мило підколювали один-одного, що почасти ми не знали, як реагувати на їх жарти, поки ті не починали в унісон сміятись.

Було очевидно: якщо в них були проблеми – то вони давно позаду. Ваня просто сяяв і не міг наговоритись – ледве вдалось спетляти від нього поспати :).

Наступного дня вивезли їх на автовокзал, і вже з вікна машини я любувався картинкою, як вони, обнявшись, поволі чимчикували до кас. Цей кадр я пам’ятатиму ще дуже довго.

* * *
Жартівник-інженер в т.ч. і моїми зусиллями вже четвертий місяць сидить у Бахмутівському СІЗО. І в кінці-кінців отримає по заслугах.

Читайте також:
Пияцтво в АТО: “аватар” викопав собі в’язницю, але зміг налигатися й там

“На шляху із совка”. Контрактник Нацгвардії порівняв нинішні умови з 2014-м

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *