“Україна вже перемогла, цю перемогу треба втримати”: група “Першого грудня” виступила зі зверненням напередодні зими

Ініціативна група “Першого грудня”, до якої входять українські громадські діячі, правозахисники, науковці та інтелектуали, заявила, що Україна вже здобула важливу перемогу, зірвавши початкові плани Росії щодо свого знищення. Водночас цю перемогу необхідно втримати, попри виснаження суспільства, проблеми з мобілізацією, корупцію та інші внутрішні виклики.

Про це йдеться у зверненні ініціативної групи “Першого грудня”, оприлюдненому 29 жовтня. “Новинарня” публікує текст звернення.

***

Україна входить у чергову, вже п’яту зиму повномасштабної війни в стані не лише військового й економічного, а й морально-психологічного виснаження.

В цей момент варто нагадати собі, де ми є, як сюди потрапили і що очікує нас попереду.

Ми не обирали цю війну. Хай там хто звинувачує Україну в тому, що вона сама спровокувала – своєю слабкістю чи, навпаки, наполегливістю у прагненні до ЄС і НАТО, своєю мовною й культурною політикою, своєю неготовністю терпіти авторитаризм і корупцію чи визнати себе зоною виключних російських інтересів, – ми точно знаємо, що єдиною причиною війни є агресія, а єдиним її винуватцем – росія.

Російсько-українська війна є екзистенційною війною, тобто для нас це війна за наше право на життя – у нас немає вибору, захищатися чи ні. Ця війна обумовлена не якимись економічними чи географічними обставинами, а самим нашим історичним вибором – існувати як незалежна українська нація у власній країні, вільно від імперій. Ця війна, як і попередні війни росії проти України, спричинена російським імперіалізмом. Час Української незалежності дав нам можливість заново сформувати свою ідентичність, утвердитися у спільних цінностях, розбудувати державні інституції та виростити нове покоління. Якби війна почалася у 1991, шансів було би небагато.

Так само відкидаємо звинувачення у нашій непоступливості, мовляв, якби Україна капітулювала, то жертв, страждань і руйнувань було би менше. Історичний досвід доводить протилежне. Втрата української державності сто років тому призвела до більших жертв і страждань, до депортацій і таборів, до Голодомору й розстріляної культури, до спроби стерти українську ідентичність, розчинивши її в «радянському народі».

Російсько-українська війна давно переросла у війну на виживання, виснажуючи фронт, тил, економіку, державне управління, освіту, всі сфери нашого життя. Без наполегливих зусиль кожної людини на фронті й у тилу, без допомоги міжнародних партнерів країна би не протрималася. Ми всі заслуговуємо на те, щоб подякувати одне одному.

Водночас накопичуються втома й виснаження. Моральний дух перебуває під додатковим тиском через нерозв’язані внутрішні проблеми: корупція, мобілізація та строки служби, порушення демократичних норм, невиправданий тиск на економіку, слабка публічна комунікація влади, відсутність плану перемоги, а на додачу тривожні очікування щодо зими.

Але ми знаємо з власної історії, яка альтернатива нашому опору. Недарма кажуть: «Якщо росія припинить воювати, не буде війни. Якщо Україна припинить воювати, не буде України» – а врешті не буде багатьох із тих, хто читає ці рядки.

Тож попри втому й виснаження ми мусимо продовжувати опір: підтримувати Сили оборони України, піклуватися про тих, кому важче, продовжувати боротися проти корупції та за добре й професійне врядування – адже у війні на виснаження перемагає той, хто краще керує доступними ресурсами. Мусимо підтримувати одне одного попри всілякі другорядні розбіжності. Відмінності у баченні майбутнього, світогляді й переконаннях ми зможемо розв’язати в обговоренні – по тому, як вистоїмо.

Росія поставила собі у 2022 році мету: знищити нас протягом тижнів, якщо не днів. Агресори своєї мети не досягли – і вже зрозуміло, що не досягнуть. Тому Україна вже перемогла. Цю перемогу треба втримати й розвинути. Чи зможемо це зробити – залежить від нас. Але мусимо це зробити, бо не маємо іншого вибору.

Історія знає чимало прикладів, коли менший і слабший перемагав тому, що стояв за правду, бився за власне життя, був кмітливішим, гнучкішим й більш інноваційним, швидше навчався й змінювався. Ми віримо, що невдовзі історія поповниться й нашим прикладом, а Україна врешті буде вільна, захищена, справедлива, заможна й квітуча.

Ольга Айвазовська, Максим Буткевич, Олександра Гнатюк, Євген Головаха, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Мирослав Маринович, Валерій Пекар, Олександра Матвійчук, Олена Стяжкіна, Ярослав Яцків.

Читайте також:
“Перед зимою нам потрібна підтримка”: деталі переговорів Зеленського і Макрона