Євген Дикий
громадський активіст, екс-командир взводу батальйону “Айдар”, викладач Києво-Могилянської академії
Не намарне. Вона таки буде (FB)
22 січня…
У далекому 1990-му році я в цей день стояв на сімдесят якомусь-там кілометрі Житомирської траси і тримався за руки з мільйоном українців від Львова до Харкова, мріючи про якомога більш швидкий розвал гнилого Совка…
П’ять років тому стояв разом зі своїми студентами на мосту Патона, в перший рік правління Януковича єднаючи береги Дніпра та мріючи, що цей режим ненадовго…
Два роки тому в цей день я з самого світанку бігав по задимленій Груші з “віджатим” у ВВшника алюмінієвим щитом, прикривався ним від куль “Берктів”, із наївною впевненістю що вони ж можуть стріляти виключно гумовими, а не бойовими; мені аж з-за кордону дзвонили з криками: “По вас снайпери валять!”, та я не вірив в це, доки не підтвердили смерть Нігояна…
Сьогодні на ескалаторах київського метро на мене з лайтбоксів дивляться очі загиблих “кіборгів”, які вмерли страшною смертю під руїнами ДАП заради того ж – єдності України, від Сходу до Заходу, від Сяну до Дону, від Криму до Полісся.
І все ж це все не намарне. Вона таки буде – єдина, гармонійна, сильна, вільна та незалежна. Зі святом єдності, братове та сестри!
Прорвемось!
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!