22 січня 2014 року відкрився мартиролог Майдану. Вбивці чотирьох патріотів досі не знайдені

Сергій Нігоян 2014

 

22 січня – особлива дата в українській історії.
У 1918 році цього дня Центральна Рада IV Універсалом проголосила державну незалежність Української Народної Республіки. У 1919-му – було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР. У 2010-му президент Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння провідникові ОУН Степану Бандері звання Героя України.

Але для нашої генерації ця дата позначена зовсім свіжою подією й незагоєними ранами. 22 січня 2014-го, два роки тому, відкрився мартиролог Революції Гідності.

На четвертий день після того, як Євромайдан став вогненним Майданом, загинули перші герої Небесної сотні.

“Новинарня” згадує тих, хто 22 січня перший своєю кров’ю позначив наш шлях до свободи. Слава їм. І царство небесне.
Жоден з убивць досі не покараний.

Невідомий

Після 3-ї години ночі стало відомо, що в реанімації помер 22-річний хлопець – один із двох, кого напередодні “беркути” жорстоко побили на колонаді стадіону “Динамо” на вулиці Грушевського.

Травми, отриманні при падінні з висоти 13 метрів (численні переломи, зокрема перелом шийних хребців), виявилися несумісні з життям.

Перед тим активіст начебто кидав пляшки із запалювальною сумішшю в бік кордону “беркутів”.

Ім’я загиблого залишилося нез’ясованим для ЗМІ.

Сергій Нігоян

Сергій Нігоян
20-річний Сергій Нігоян, етнічний вірменин із Березнегуватівки Дніпропетровської області, загинув близько шостої години ранку на вулиці Грушевського, уражений пострілом картеччю (чи кількома кулями) з боку “Беркута”. У той час біля стадіону “Динамо” тривало затишшя – умовне “перемир’я”.

У 2011 році Сергій вступив до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, навчався за фахом “вчитель фізкультури”, але був відрахований 2013 року.

На Євромайдан приїхав майже з перших днів – 8 грудня 2013 року. Приїхав із власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. На Майдані був охоронцем.
Сергій спав у наметі або в Будинку профспілок. На питання, чому приїхав на Майдан, відповідав:  “Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні”.

Запам’ятався по світлині – з плакатом “Голосом народу говорить Бог” – та відео на фоні барикад, де він читає уривок поеми “Кавказ” Тараса Шевченка.

21 листопада 2014 року було підписано президентський указ про присвоєння Нігояну звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота зірка” (посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Михайло Жизневський

Михайло Жизневський

Активіст УНА-УНСО, громадянин Білорусі Михайло Жизневський загинув за чотири дні до свого 26-річчя.

Це сталося після того, як о восьмій годині “Беркут” і Внутрішні війська пішли в наступ і “зачистили” вулицю Грушевського. Було затримано близько десятка демонстрантів – їх били, зв’язували й відтягували за кордон ВВ. Після цього протестувальники перейшли в наступ, і “Беркут” повернувся на свої позиції.

Жизневського – уродженця Гомеля, учасника Самооборони Маййдану – силовики вбили близько 9-ї години ранку пострілом мисливською кулею в серце.

Улюбленою піснею Михайла була “Пливе кача по Тисині”. Її виконували на панахиді за загиблим, яка відбулася в Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві 26 січня 2014, в день народження Жизневського.
Провести білоруського активіста в останню путь прийшли близько 10 тисяч українців. Храм не зміг умістити всіх охочих, тож люди заповнили всю площу перед ним.

27 листопада 2014 президент Порошенко нагородив Михайла Жизневського орденом Героїв Небесної Сотні (посмертно).

Убивці Нігояна й Жизневського досі не названі.

Юрій Вербицький

Юрій Вербицький

Імовірно, Юрій Вербицький помер 22 січня (інший варіант – 23 січня) 2014 року.

50-річний львівський сейсмолог (працював у відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України), кандидат наук, альпініст і громадський активіст, він навмисно взяв відпустку і приїхав на Євромайдан до Києва в середині січня. На Майдані допомагав волонтерам на кухні.

Після отриманих травм ока Юрія 21 січня викрали безпосередньо з офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні. Провладні викрадачі спеціально розшукували постраждалих учасників Євромайдану по столичних шпиталях, щоб розправитися над ними.

Разом із Вербицьким викрали громадського активіста, київського журналіста Ігоря Луценка (нині – народний депутат від ВО “Батьківщина”). Чоловіків вивезли в село Гнідин Бориспільського району під Києвом, де катували в лісі та одному з гаражів.

Тепер Луценко так описує те пекло:
“Ми познайомилися з ним уже в лісі. Нас вивантажили в лісі на сніг за метрів десять біля мікроавтобуса. Поруч було щось схоже на залишки вогнища, і мимоволі в мене з’явилося відчуття, що нас приготували до якогось темного ритуалу.
Як тебе звати, спитав я. Юрій, відповів він. А я Ігор, вголос сказав я, а подумки додав – от і познайомились перед смертю.
Вгорі виднілася заграва далекого міста, крізь підсвічені рожевим хмари ледь чутно летіли невидимі літаки. Десь палала Грушевського, десь вирувало життя, але тут стояв лютий холод і тиша, берези і граби завмерли, ні вітру, ні снігу.
Били нас по черзі, але Вербицькому діставалося більше – за те, що був зі Львова, а отже, на думку “тітушок” – бандера.
Коли нас везли на гараж, Юрій лежав без руху і тихо, можливо, непритомний. Його занесли у фургон і поклали на підлогу, а мене заштовхали так, що я опинився на його ногах у тісному проході.
Більше ми не бачилися. На гаражі я чув, як його катують, як він кричить. Процедура була така сама, як у лісі – по черзі.
Невдовзі перед тим, як мене вивезли, його винесли і поклали коло мене. Він лежав мовчки, дуже важко дихав. Я його не бачив, бо мав поліетиленовий пакет на голові, лише чув. Лежали ми поруч на підлозі, я намагався влаштуватися так, щоб притулитися до нього, щоб зберегти дорогоцінне тепло.
…Помре він не цієї ночі, а наступної, з 22-го на 23-тє. Від холоду, з переламаними ребрами, він не зорієнтується, як вийти, як виповзти з лісу, всього лише 500 метрів до дороги”.

22 січня тіло львів’янина знайшли у лісі із перев’язаними скотчем руками, численними травмами та без верхнього одягу.

21 листопада 2014 року вийшов указ президента про присвоєння Вербицькому звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота зірка” (посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Мешканці села Гнідин на місці, де було знайдено тіло Юрія Вербицького, встановили меморіальний хрест. Згодом – пам’ятник.
Гнідинська сільська рада перейменувала провулок Леніна на вулицю Юрія Вербицького.

Пам'ятник Юрію Вербицькому в Гнідині

Пам’ятник Юрію Вербицькому в Гнідині

Як заявили у грудні 2014-го в МВС України, справа про вбивство Вербицького розкрита, але 11 бандитів, які оголошені в міжнародний розшук, переховуються в Росії (Чеботарьов, Зубрицький, Неживов, Якубович, Ляхович, Богдан, Щукін, Мисливий, Таран, Тендіт, Тиднюк).

Читайте також:
Порошенко “авансом” вшанував пам’ять перших загиблих на Майдані

У Генпрокуратурі погрожують зупинкою розслідувань злочинів проти Майдану

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *