“Це цинізм, а не гуманізм”: Трощинська — про евакуацію з Олешок і російські маніпуляції

Тетяна Трощинська
журналістка, радіоведуча, публіцистка, блогерка, директорка департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту Суспільного мовлення

(FB)

Я розумію, що це питання болюче і тригерне, але евакуація з Олешок — апріорі велика окрема інформаційно-психологічна операція росіян.

Більше того, я впевнена, що її використовує не лише роспропаганда, вона ще й скоро стане основою якогось байопіка про гуманізм сімейки Трампів.

Ну і очевидно, що інформаційно цю ситуацію не ми контролювали від початку, це присвоїли Путін і роспропаганда.

У цьому місці кожен себе може спитати, чи здатен це пережити заради порятунку людей.

Моя відповідь — так.

Бо як людина, яка не має досвіду окупації і полону, не вважаю себе вправі писати аж так гостро і бойко, як деякі фейсбучні спеціалісти із завжди правильних рішень.

Але є кілька акцентів, які мені здаються важливими:

1) Побоювання, що Росія зробить Олешки новим плацдармом наступу на Херсон (про що пишуть і говорять і херсонські колеги, і колеги-воєнні журналісти, і наші військові).

У мене немає додаткової інформації чи експертизи на цю тему, але оскільки про це вголос говориться, то, можливо, цей ризик хоча б у полі зору.

2) Спроба натягнути цей одиничний кейс на можливість домовитися з Росією за цим же принципом глобально.

Що, мовляв, тепер ви ж бачите докази “договороздатності” росіян!

Це така політична спекуляція, і це роблять такі безмежно підлі блогери-політики, так загаджують цим голови свого уявного електорату, що я навіть не знаю, чи вони українські.

Та ж лише вчора вбиті і поранені в Дніпрі і Чернігові! Як лише язик повертається називати це “миром”.

3) Бачу, що багатьох обурює те, що люди з Олешок кажуть у роспропагандистських сюжетах.

Але мені здається очевидним, що ці люди продовжують залишатися в окупації, і якщо їм привезли їжу чи гуманітарну допомогу, чи вивезли в Росію, це ж не означає, що окупація скінчилась.

Що пережили ці люди, в яких умовах жили — ми знаємо уривками, але і цього досить, щоб розуміти, що, записуючи ці “інтерв’ю”, російські пропагандисти теж продовжують тортури.

Хтось із мешканців Олешок залишиться в Росії за власним вибором.

Ну так, це може бути, в чому ж тут шок чи новина? Наче ми не знаємо людей з російськими поглядами з інших регіонів України, хоча вони і не в інформаційній ізоляції живуть.

Зараз евакуйовані жителі Олешок разом з українською делегацією їдуть до Анапи, звідти мають вилетіти в Білорусь, потім в Україну.

За даними Дениса Казанського, кількість охочих виїхати з Олешок на підконтрольну Україні територію приблизно вчетверо більша, ніж тих, хто їде в Росію (нібито 17 і 4 автобуси).

Але це точно не змагання, хто кого обрав, чи щось таке. Мені, наприклад, бракує інформації, щоб робити остаточні висновки.

Зате не бракує розуміння, що росіяни маніпулюють, брешуть і погрожують скрізь, де можуть.

4) І останнє.

Це загальногуманітарний вимір.

Як взагалі одиничний акт гуманітарного коридору в одному конкретному місті став асоціюватися зі словом “гуманізм”?

Бо це ніякий не гуманізм.

Це — живе свідчення геноцидальних злочинів Росії. І це неможливо розглядати у відриві від причин, чому це сталося.

Люди в Олешках (як і інші люди в Україні) жили своїм життям, мали свої городи, хати, у них усе було добре до моменту, доки нога російського окупанта ступила на нашу землю.

Потім їх морили голодом, на них полювали, підірвали Каховську ГЕС, на їхніх очах гинули діти, рідні, сусіди, домашні тварини, майно.

Зараз роспропаганда їх використовує у своїх цілях і основним інформаційним приводом стає так званий “гуманізм”.

Але це цинізм, а не гуманізм.

Бо головним інформаційним приводом було, є і залишається те, що воєнні злочини такого масштабу (не лише в Олешках, а в масі інших населених пунктів окупованої української території) можливо коїти на очах усього світу.

Відео лишаю тут як фрагмент історії.

Люди, які очікували, що Лубінець кине гранату в Лантратову, дорослішайте, чи що.