автор: Олена Зварич
для “Новинарні”
14 червня засновнику і першому лідеру Організації українських націоналістів Євгенові Коновальцю виповнилося 135 років. 14 серпня його останки вже були в Києві, за який він воював під час Перших визвольних змагань. Того ж дня церемоніал вшанування Провідника в Патріаршому соборі УГКЦ влаштували сучасні українські воїни, які продовжують бій за Україну.
Трьома днями раніше в Роттердамі (Нідерланди) на цвинтарі “Кросвейк” відбулася урочиста ексгумація останків Коновальця, вбитого 1938 року агентом Кремля. Тоді Провідника ОУН поховали в цинковій труні – побратими вважали, що його прах колись, зі здобуттям Україною незалежності, має покоїтися на батьківщині.
Нарешті це здійсниться, і найближчими днями полковника Коновальця перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Щоб невдовзі перенести до Національного пантеону в Києві.
Євген Коновалець – напевно, таки найбільш визначний діяч українського визвольного руху ХХ століття. Військовий командир Січових стрільців, який бився за УНР у 1918-1919 роках, опинившись в еміграції, зумів організувати націоналістичні сили в одну організацію. Об’єднав галичан і наддніпрянців. Сучасники відзначали масштабність думки, дипломатичний хист, авторитет і харизму Коновальця. Ця постать була прапором для українських націоналістів довгий час після його загибелі.
Чому ж потім у масовій свідомості вождь Євген Коновалець начебто відійшов на кілька кроків у тінь, і на місці прапора опинився Степан Бандера? Чому лідер Організації українських націоналістів пів життя був громадянином Литви і які обставини спецоперації з його знищення досі не розгадані?
“Новинарня” зібрала не надто відомі широкій аудиторії факти про Євгена Коновальця. Прокоментувати їх запросили дослідника вождевої біографії – історика Івана Хому, керівника відділу Львівського історичного музею “Музей-садиба полковника Коновальця” у Зашкові.
Євген Коновалець – засновник, будівничий та ефективний керівник Організації українських націоналістів до самої своєї загибелі 1938 року. Десятиліттями після смерті він лишався культовою постаттю для націоналістів в Україні та в еміграції.
З архівних документів, які можна було дослідити (а більшість архівів зберігається в Москві й до цього часу не розсекречена), саме Коновальця боялися совєти і хотіли знищити насамперед. Що, власне, й зробили.
“Всупереч українській політичній культурі, де всі розсварюються в найскладніші моменти, Коновалець створив безпрецедентну структуру – ОУН, організовану націоналістичну структуру, де є порядок, дисципліна і воночас колегіальність, бо рішення приймає не одна людина, а кілька, і вони мають співвідповідальність за це рішення, – розповідає “Новинарні” Іван Хома. – Ніколи Коновалець не приймав рішення авторитарно. В тому його феномен. І тому всі проєкти, які він починав, були успішними”.
“Ключове, що вдавалося провіднику ОУН і за що його всі поважали, – йому вдавалося об’єднувати в боротьбі людей з різних частин України, і галичан, і наддніпрянців, – каже дослідник. – Коновалець розумів, що Україна як держава може відбутися тільки соборною і зі столицею в місті Київ”. Іншої, якоїсь “маленької незалежної галицької України”, за Коновальцем, бути не може – то буде не Україна. Чи недоукраїна.
Євген Коновалець на катері під час прогулянки Женевським озером. Світлина початку 1930-х років
Чому ж в останні пів століття в масовій свідомості на місці лідера опинився Бандера, а не Коновалець?
“Некоректно порівнювати, хто “крутіший”, – відповідає Іван Хома. – Бандера – дійсно легендарна постать, цікава, харизматична. Але таких харизматичних людей було чимало в той час у національно-визвольному русі, наприклад, Зенон Козак, Роман Шухевич, Степан Ленкавський, Ярослав Стецько, Роман Сушко… Коли ми говоримо про українські національно-визвольні змагання, то ієрархію варто вибудовувати так: Коновалець, Мельник, Шухевич, а потім вже Бандера”.
“Творцем і вождем ОУН” називали Коновальця за роки після його загибелі. Бюлетень ОУН від 1942 року. Фото: Історична правда
На думку науковця, демонізувала і “розпіарила” фігуру Степана Бандери радянська пропаганда. Спершу з метою продемонструвати, особливо в емігрантських колах, глибину розбрату між українськими націоналістами в роки Другої світової війни.
Після смерті Коновальця в Організації українських націоналістів справді виник розкол, який остаточно оформився до кінця 1940 року. Обидва табори не визнавали один одного і кожен використовував бренд ОУН, хоча неофіційно їх поділяли на ОУН-м (”мельниківців”) та ОУН-б (”бандерівців”). Інколи політичні розбіжності між двома крилами націоналістів переходили в силові протистояння, напади на штаб-квартири одне одного.
Іван Хома стверджує: з документів архіву Львівського обкому Компартії кінця 1980 – початку 1990-х, з якими він працював, випливає, що в першу чергу партійні чиновники боялися народної пам’яті про Євгена Коновальця і про дивізію “Галичина”. “Бандера в тих матеріалах згадувався навіть не в третю-четверту чергу”, – зазначає історик.
“Як впадеш, стрільче, в пастку чи зловишся на дріт,
На всі питання ката давай один одвіт:
Що до ОУН належав – а вождем був Євген,
Щоб слава залунала далеко ген-ген-ген!”
Відразу після ексгумації Провідника з’явилося повідомлення про те, що його останки направлять на ДНК-експертизу. Немає сумніву в тому, що в цинковій труні покоїться прах саме Євгена Коновальця, проте аналіз ДНК є стандартною світовою практикою під час державних ексгумацій історичних постатей. Він дає змогу документально підтвердити автентичність праху.
Труна з останками полковника Євгена Коновальця в Патріаршому соборі УГКЦ Воскресіння Христового в Києві 14 серпня 2026 року. Фото: Наталія Терамае / Новинарня
Але чи лишилися кровні родичі Провідника, щоб провести таке дослідження?
Єдиний син Коновальця Юрій помер у 35-річному віці від раку легень, він не був одруженим і дітей не мав.
Не мав нащадків і брат Євгена Коновальця – Мирон.
“Діти були в наймолодшого з трьох братів – Степана. Степан був репресований і помер у засланні, проте в нього залишилася дружина і діти. Онуки Степана Коновальця живуть в Україні, на Жовківщині”, – розповідає Іван Хома.
Тобто в Україні, у Львівській області, мешкають внучаті племінники Провідника — родичі четвертого ступеня споріднення.
Полковник Євген Коновалець та його найближчий соратник і друг полковник Андрій Мельник були одружені з рідними сестрами, доньками впливового на Галичині адвоката, фінансиста і філантропа, активного громадського діяча Степана Федака.
Сестри Ольга і Софія Федак
Коновалець взяв за дружину Ольгу Федак і обвінчався з нею в 1922 році, за кілька місяців до того, як залишив назавжди Батьківщину.
Мельник одружився з Софією Федак у 1929 році, щойно вийшовши з польської в’язниці у Львові.
До речі, у скрутні часи Степан Федак фінансово підтримував обидві родини. Так, зокрема, є документ, у якому Коновалець одним з джерел доходів родини в Женеві називає матеріальну допомогу, яку надсилає тесть зі Львова.
Обидва подружжя – і Коновальці, і Мельники – прожили в парі все життя, скільки його було відміряно.
Січові стрільці біля казарм УСС у Києві, 1918 рік (позначені Коновалець – у центрі – і Мельник)
Євген Коновалець (ліворуч) та Андрій Мельник (у центрі). Околиці Відня, 1921 рік
Андрій Мельник зблизився з Коновальцем ще під час боротьби в лавах Січових стрільців у Києві, він був начальником штабу куреня, відтак став правою рукою Провідника, а після його вбивства в 1938 році очолив ОУН.
Читайте також:
Повернення Вождя ОУН: чому Бандеру вбили, а Мельника – ні
Мельник став першим з видатних борців за українську незалежність, кого перепоховали в Києві на Національному військовому меморіальному кладовищі. Це сталося 21 травня 2026 року. Поруч із полковником Мельником перепоховали його Софію. Їхні останки перевезли в Україну з Люксембургу.
Андрій Мельник і Євген Коновалець (праворуч) на прогулянці під Віднем, 1921 рік – побратими, друзі і врешті-решт свояки
За інформацією очільника Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова, останки дружини Євгена Коновальця Ольги (вона на чотири десятиліття пережила чоловіка, померла в 1979 році й похована в Римі) та сина Юрія (помер у 1958 році) також буде перевезено до Києва.
Перепоховання Андрія Мельника і його дружини на НМВК. Фото: Генштаб ЗСУ
Тобто перепоховання Коновальця не роз’єднає, а навпаки, об’єднає його родину. Спершу – на Національному меморіальному військовому кладовищі, а потім і в Національному пантеоні.
Коновалець військової освіти не мав. Він був мобілізований в армію Австро-Угорщини в серпні 1914 року, щойно закінчивши юридичний факультет Львівського університету. Юнака спершу послали на офіцерські курси, і тільки 1915 року він взяв участь у бойових діях.
У боях за гору Маківку Євген потрапив у російський полон, де провів два роки.
“Як офіцер Коновалець останній час перебував, можна сказати, начебто під домашнім арештом у місті Царицин (це колишній Сталінград, а сьогодні Волгоград). Російська імперія на той час дотримувалася міжнародних угод, на відміну від сучасної Росії, – полонених не катували і не знущалися над ними.
Як Коновальцю вдалося втекти, даних немає. Є його лист від травня 1917 року до Центральної Ради, в якому він, на відміну від інших військовополонених-українців, не просить допомоги, а сам звертається з пропозицією допомогти Українській республіці”, – зазначає Хома.
Червень 1917 року, імперія між двох революцій – в Росії хаос і безлад. Скориставшись такою ситуацією, Коновалець, якому на той час було 26 років, тікає з Царицина і майже безперешкодно дістається Києва.
Євген Коновалець був військовослужбовцем армії іншої держави (імперії, що розпадалася), та став на захист незалежної України. Фактично він був добровольцем, і вже за кілька місяців здобув авторитет та став лідером західноукраїнської громади Києва.
Євген Коновалець, 1920-ті роки
Перший курінь січових стрільців (400-600 вояків) у Києві в березні 1918 р. Спершу комплектували з австрійських військовополонених, що походили з Галичини та Буковини
Добровольці сформували курінь Січових стрільців на чолі з Коновальцем.
“Він зумів сформувати політичну стійку, національно свідому і боєздатну військову частину. Січові стрільці були на той час – як сьогоднішні відомі бригади, куди всі хочуть потрапити служити. Стрільці навіть проводили відбір, тому що бажаючих служити було аж понад можливості частини. Невдовзі частина розрослася до масштабів полку – більше 3000 вояків, тому, відповідно, Євгена Коновальця призначили на посаду полковника. Потім, вже пізніше, Петлюра присвоїв Коновальцеві звання полковника”, – розповідає Іван Хома.
Отже, лейтенант австро-угорської армії, який ще не встиг отримати свої погони, за два роки переступив одним кроком усі кар’єрні щаблі і став полковником. На війні таке буває.
Симон Петлюра приймає присягу новобранців Українській Народній Республіці. Старокостянтинів, 1919 рік. Позаду нього ліворуч – Євген Коновалець, уже полковник
Треба нагадати, що в січні 1918 року Січові стрільці запекло обороняли Київ: взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі «Арсенал» та захищали Центральну Раду під час наступу військ Муравйова. Власне, Стрільці виконували функцію Національної гвардії. Далі брали участь в боях на лівобережжі, обороні Києва в січні-лютому 1919-го, боях за Бердичів, Шепетівку навесні, поблизу Кам’янця-Подільського – в липні 1919 року, звільненні Києва – в кінці серпня 1919 року.
Майже в усіх важливих подіях визвольної війни брали участь всі чільні постаті корпусу Січових стрільців – Євген Коновалець, його заступники Андрій Мельник і Роман Сушко та багато інших людей, які в подальшому пройшли з провідником ОУН весь шлях до його смерті.
Читайте також:
Українська (де)мобілізація і терміни служби: як наші люди потрапляли до різних армій у минулому. Частина 1
Після вимушеного від’їзду зі Львова в 1922 році й до кінця свого життя Коновалець мав паспорт однієї країни – Литви. І литовську журналістську посвідку.
У середині 1930-х представники цієї країни вступилися за керівника ОУН перед урядом Швейцарії, коли за намовою спершу польської сторони, а потім совєтів його хотіли депортувати з Женеви.
Завдяки паспорту Литви полковник міг вільно подорожувати Європою, а також виїжджати за її межі, зокрема у США.
Литовський паспорт Коновальця
Литва, на відміну від України, вийшла з революції і потрясінь Першої світової війни зі своєю національною державою. Але боялася і Польщі (яка у 1920 році окупувала частину Литви разом з історичною столицею Вільнюсом), і Радянського Союзу.
“Литовці шанували український національно-визвольний рух, вважали українських націоналістів союзниками. Маленькій державі була потрібна підтримка, в тому числі розвідувальна, інформаційна, аналітична. Литовці розуміли, що це може надати ОУН, і тому дали Коновальцю свій паспорт, – пояснює вчений. – Литовський паспорт отримали й інші представники ОУН, зокрема Євген Онацький. Ті, хто не мав паспортів, користувалися так званим “нансенівським паспортом” (документ почала видавати Ліга націй після 1922 року. Зініційований для біженців норвежцем Фрітьофом Нансеном, комісаром у справах біженців Ліги націй – “Н”).
“Паспорт Нансена” отримували представники інших націй, які не мали своїх держав і в силу різних обставин не могли повернутися на батьківщину, зокрема, українці, грузини. Втім, документ видавали на короткий час, тому його треба було постійно оновлювати. Отож значно вигідніше було мати паспорт конкретної держави.
Вбивство Провідника ретельно планували в центральному апараті НКВС у Москві. Перед цим за Євгеном Коновальцем пильно стежила резидентура радянської розвідки в Німеччині, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Литві та інших країнах.
Спецоперація отримала назву “Ставка”. Інформацію про окремі її деталі оприлюднила Служба зовнішньої розвідки України, архіви якої зберігають частину документів (більша частина матеріалів про цю операцію знаходиться у Москві).
23 травня 1938 року в Роттердамі агент НКВС Павло Судоплатов зустрівся з полковником у ресторані готелю “Атланта”, після розмови передав коробку начебто з цукерками і швидко пішов геть. Коли Коновалець вийшов з ресторану і повернув на вулицю Консенгель, пролунав вибух. Він був настільки сильним, що тіло провідника розірвало на шматки.
Останньою приємністю в житті Євгена Коновальця був келишок хересу, який він цмулив за столиком, чекаючи на свого вбивцю.
Готель “Атланта”, в ресторані якого відбулася фатальна зустріч Коновальця зі своїм вбивцею. Фото: Вікіпедія
Судоплатов майже два роки готувався до цього атентату, втирався в довіру до верхівки ОУН через ще одного агента НКВС Василя Хомяка (“Лебедя”), інкорпорованого в середовище націоналістів.
За легендою, Судоплатов був комсомольцем, який розчарувався в радянській дійсності і перейнявся ідеями незалежності України. Більше року в Москві він вчив німецьку мову, щоб виконувати завдання в Європі.
Зі спогадів енкаведиста, які вийшли друком за рік по його смерті, у 1997-му (книга “Спецоперації. Луб’янка і Кремль 1930–1950 роки”), фізичну ліквідацію Коновальця замовив особисто Сталін.
“Наша мета – обезголовити рух українського фашизму напередодні війни і змусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу”, – начебто так сформулював завдання Сталін. Ба більше, комуністичний вождь особисто запропонував метод убивства.
Читаємо в книзі Судоплатова:
“– А які смаки, слабкості і прихильності Коновальця? Намагайтеся їх використовувати.
– Коновалець дуже любить шоколадні цукерки, – відповів я, додавши, що, куди б ми з ним не їздили, він скрізь насамперед купував шикарну коробку цукерок.
– Обміркуйте це, – запропонував Сталін”.
Павло Судоплатов
“Ми не знаємо всіх деталей операції з ліквідації Коновальця, – коментує історик Іван Хома. – І ми ж не знаємо, з ким конкретно зустрівся Коновалець у кав’ярні. Про обставини загибелі все відомо, поліція Роттердама опублікувала слідчу справу, яка була в її архіві, дослідник Олександр Кучерук її опублікував окремою книгою (“Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства”, вийшла друком у Києві в 2024 р. – “Н”). Але хто був убивцею? Про те, що це був Судоплатов, ми знаємо тільки зі спогадів самого Судоплатова. Ця загадка все-таки залишається”.
Поліцейські оглядають місце загибелі Коновальця. Фото: Вікіпедія
Судоплатов – не рядовий агент, а один з кращих в системі органів безпеки Радянського Союзу в 1930-х роках і до кінця 1950-х. Він розробляв убивство Льва Троцького, пізніше керував зовнішньою розвідкою СРСР короткий час. Але, як вважає науковець Хома, спецоперація з ліквідації Євгена Коновальця була набагато складнішою, ніж це описано у книзі Судоплатова.
“Радянський Союз, велика держава з мільярдними ресурсами, вклала величезні гроші, задіяла десятки агентів, щоб убити провідника ОУН”, – підкреслює Хома.
Читайте також:
Операція “Ставка”. Невідомі документи щодо убивства Євгена Коновальця в Роттердамі
У 1990 році в селі Зашків на Львівщині – у садибі, де він виріс і жив перші десять років – відкрили меморіальний музей Євгена Коновальця. Зауважмо, що це сталося ще за часів СРСР, за рік до розпаду комуністичної імперії.
Родинний будинок Коновальців, де з 1990 року працює музей. Фото: RFE/RL
14 червня 1991 року перед садибою-музеєм відкрили перший на теренах України пам’ятник лідеру ОУН, але за кілька тижнів чиясь диявольська рука заклала вибухівку. Пам’ятник спіткала така ж загибель, як і самого Коновальця… Вандалів не було знайдено.
Треба сказати, що в музеї у Зашкові (територія Львівської міської громади) експонується небагато документів та речей, безпосередньо пов’язаних з Провідником. Загалом в Україні донедавна фактично не було особистих речей Коновальця. І лиш у 2017 році архів ОУН в Лондоні передав фактично всю свою колекцію особистих речей Коновальця Музею української революції 1917-1920 років.
Музей розташований у київському Будинку вчителя, який був штаб-квартирою Центральної Ради. Ці коридори мають пам’ятати ходу Коновальця – командир Січових стрільців приходив сюди на наради, які проводив Михайло Грушевський.
Експозиційна вітрина Музею Української революції 1918-1920 рр. З особистими речами Євгена Коновальця. Фото: Укрінформ
До великої війни в експозиції музею можна було побачити передані з архіву ОУН речі Коновальця, зокрема, той самий литовський паспорт, настінний хрест з розп’яттям, який Провідник брав з собою в подорожі, та годинник зі шкіряним паском, що був на провіднику в останні миті його життя, під час атентату в Роттердамі. Срібний циферблат механічного годинника показує досі той час: 15 хвилин по дванадцятій.
Читайте також:
Пам’ятник із могили Євгена Коновальця в Роттердамі перевезли на Львівщину, до його родинної хати
Євген Михайлович Коновалець народився 14 серпня 1891 року в селі Зашків неподалік Львова у вчительській родині.
Після навчання в гімназії вступив до Львівського університету на правничий факультет і водночас включився у громадське життя, зокрема, в 1912 році став секретарем товариства “Просвіта”.
Відразу після закінчення університету, влітку 1914-го, Коновальця мобілізували до австрійського війська. У червні 1915 року він потрапив у російський полон, де пробув два роки. Із Царицина в червні 1917-го вдалося втекти та дістатися Києва.
У листопаді 1917 року Коновалець став одним із співзасновників куреня Січових стрільців, який після Першої більшовицько-української війни було реорганізовано в полк Січових стрільців Армії УНР. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського створив Окремий загін Січових стрільців, що розташовувався у Білій Церкві. Відмовився від співпраці зі Скоропадським після того, як той вирішив укладати союз з росіянами.
Під час Другої більшовицько-української війни 1919 року керував корпусом Січових стрільців. У грудні, коли поразка українських військ стала очевидністю, видав указ про розпуск підрозділів УСС.
Відтак Коновалець перебував у польському таборі для інтернованих, розташованому в Луцьку.
У 1920 року, звільнившись із полону, жив у Празі та Відні, намагався сформувати багатотисячне з’єднання Армії УНР з військовополонених та інтернованих, але цього не вдалося зробити.
У серпні 1920 року разом з побратимами почав творити Військову організацію. У Відні долучився до ініціатив об’єднання осередків УНР та ЗУНР.
Повернувся до Львова у липні 1921 року. Вступив до Української народно-трудової партії, завдяки чому познайомився з батьком своєї майбутньої дружини, фінансистом і адвокатом Степаном Федаком.
У лютому 1922 року Євген Коновалець та Ольга Федак одружилися. Невдовзі через загрозу переслідувань з боку польської влади змушені були напівтаємно покинути місто. Подружжя час від часу змінювало місця і міста мешкання в Європі. Жили зокрема в Берліні, Женеві, Римі.
В еміграції Коновалець розвинув діяльність керівного центру ВО (її переназвали в Українську військову організацію) і почав гуртувати різні кола національно свідомої еміграції.
28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся Перший конгрес українських націоналістів, де було засновано Організацію українських націоналістів (ОУН). Головою ОУН обрали Євгена Коновальця, провідником організації він був до загибелі.
Перший конгрес українських націоналістів. Відень, 1929 рік. Сидять зліва праворуч, 1-й ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. Стоять зліва праворуч, 2-й ряд: Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський. Стоять зліва праворуч, 3-й ряд: Юрій Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич
23 травня 1938 року в Роттердамі (Нідерланди) лідера націоналістів убив агент радянських спецслужб у результаті спецоперації.
Читайте також:
“Зустрілися два покоління”. Третій армійський корпус провів у Києві церемонію прощання з Євгеном Коновальцем
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
