Протести проти відставки міністра оборони Михайла Федорова, які вже п’ятий день тривають у Києві та інших містах, а також у соцмережах, змінюють свій характер. Якщо спочатку головною вимогою було повернення ексміністра на посаду, то тепер дедалі частіше лунають заклики до звільнення головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського і модернізації всього армійського устрою просто в ході бойових дій. Також критика спрямована проти верховного головкома, президента Володимира Зеленського.
На понеділок, 20 липня, заплановане засідання Ставки ВГК, де, за інформацією з різних джерел, можуть бути ухвалені важливі кадрові рішення. Недарма ж у попередні три дні Зеленський проводив “оглядини кандидатів” – розмовляв із Федоровим та багатьма командирами корпусів, командувачами військ, генералами, іншими військовими посадовцями.
Градус протистояння наростає. У разі відсутності бажаних рішень “картонковий майдан” погрожує стати безстроковою акцією протесту. На тлі цих подій українські журналісти, публіцисти, військові оглядачі, волонтери та фахівці з комунікацій висловлюють варті уваги думки про причини кризи, її суть, можливі наслідки та межі допустимого громадського впливу на кадрові рішення у війську.
Наприклад, один із висновків: нинішній протест є відкладеною реакцією ще на звільнення Валерія Залужного 2024 року.
“Новинарня” (так, за допомогою ШІ) зібрала й узагальнила в соцмережах і медіа аналітику Віталія Портникова, Павла Казаріна, Тетяни Трощинської, Марії Берлінської, Олега Базара, Юлії Кирієнко-Мерінової, Ярини Ключковської, низки інших помітних коментаторів.
Їхні оцінки часто різняться, але вони виважені та разом дають цілісне уявлення про головні лінії суспільної дискусії та відповідальність — як військово-політичного керівництва, так і громадянського суспільства — під час війни за виживання України.
Журналіст Віталій Портников. Фото: Анастасія Мантач
Політичний аналітик і коментатор, публіцист, журналіст,
Віталій Портников вважає, що нинішні протести не можна пояснювати лише відставкою міністра оборони Михайла Федорова чи конфліктом із головнокомандувачем Олександром Сирським. На його думку, це відкладена реакція суспільства на звільнення Валерія Залужного, коли невдоволення владою лише накопичувалося, але ще не мало форми відкритого протесту. Після акцій на захист НАБУ психологічний бар’єр був подоланий, і суспільство відчуло, що може відкрито впливати на владу.
На думку публіциста, Банкова може бути зацікавлена у зміщенні уваги протестів із Федорова на Сирського, адже заміна головнокомандувача дала б змогу створити враження, що проблему вирішено. Однак Портников вважає такий підхід тимчасовим: якщо новий командувач стане успішним і популярним, ситуація повториться, а якщо виявиться слабким — його просто залишать на посаді.
Окремо журналіст аналізує мотиви відставки Михайла Федорова. Він припускає, що президент поспішив із цим рішенням, хоча політично вигідніше було б залишити міністра на посаді ще на певний час.
За словами Віталія Портникова, Федоров став для багатьох українців символом технологічної модернізації армії, розвитку далекобійних ударів і надії на швидше завершення війни. Водночас аналітик вважає, що з часом цей позитивний образ неминуче почав би втрачати силу через затяжний характер війни та складнощі мобілізації: “Не треба було звільняти його зараз. Це можна було зробити через півтора року”.
Портников також припускає, що влада могла сприймати популярність Федорова як потенційний політичний виклик. На його думку, на Банковій могли побоюватися, що ексміністр стане одним із фаворитів майбутніх виборів, а новий етап війни та успіхи українських далекобійних ударів почнуть асоціюватися саме з ним, а не з президентом.
“На Банковій вважають, що всі головні перемоги мають асоціюватися із Зеленським”, — формулює автор одну зі своїх ключових тез.
Водночас журналіст наголошує, що не ставить під сумнів професійні здібності Федорова, але вважає його призначення випадковим наслідком кадрових перестановок, а не результатом системного добору. Портников називає це “політичним спортлото” і стверджує: “Коли в Україні з’являється людина, з якою суспільство пов’язує надію, влада дуже часто прибирає її з ключової посади”.
Підсумовуючи, Портников робить висновок, що нинішня криза є наслідком моделі управління, у якій кадрові рішення дедалі більше залежать від політичної логіки й особистої популярності посадовців, а не від результатів їхньої роботи. Без зміни цієї системи подібні конфлікти повторюватимуться незалежно від того, хто саме обійматиме найвищі військові посади.
(читайте першоджерела на сайті “Еспресо” 1, 2 і 3)
Читайте також:
Федорову можуть запропонувати стати “miltech-царем” — координатором розвитку військових технологій, — ЗМІ
Павло Казарін у війську
Військовослужбовець БпС ЗСУ, публіцист, колумніст,
Павло Казарін констатує, що Україна переживає другу масштабну хвилю протестів від початку повномасштабної війни, але цього разу вона принципово відрізняється від торішніх акцій на захист НАБУ і САП. Якщо тоді протестувальники мали потужну підтримку західних партнерів, то нинішній “картонковий майдан” існує без зовнішнього тиску на владу. Саме тому його результат, на думку автора, покаже, наскільки голос української вулиці здатний впливати на рішення Банкової.
На переконання Казаріна, президент Володимир Зеленський сам поставив себе у складне політичне становище, ставши стороною конфлікту між популярним ексміністром оборони Михайлом Федоровим і головнокомандувачем Олександром Сирським. Якщо раніше Зеленський був символом суспільного об’єднання, то після кадрового рішення “перетворився на заручника власного вибору”.
“Президент міг вважати, що на тлі війни політична авансцена належить лише йому одному – а тепер виявив, що єднання навколо прапора залишилося, а ось сам прапор змінився”, – пише Казарін.
Автор вважає, що відставка Федорова стала символічною подією. У суспільному сприйнятті конфлікт між Міністерством оборони і Генштабом перетворився на протистояння “реформ і статус-кво”, “нових підходів і старих правил”, “технологій і паперової армії”. Сам Федоров, на думку Казаріна, став не просто політиком, а втіленням суспільних очікувань і надії на зміни.
Адже “одне із завдань виборів – це перезавантажувати надії в країні”. А оскільки під час воєнного стану вибори не відбуваються, надії в Україні перезавантажуються ось у такий спосіб.
Павло Казарін також зазначає, що вимоги протестувальників еволюціонують: якщо спочатку йшлося про повернення Федорова, то дедалі частіше звучать заклики до відставки головнокомандувача.
Водночас він застерігає, що навіть така заміна може не зняти напругу, адже для суспільства важливе не лише кадрове рішення, а й те, кого влада запропонує натомість.
При цьому аргументи про необхідність військової ієрархії, професіоналізму та неприпустимість ухвалення рішень під тиском вулиці, на його думку, перестають діяти, коли “головною мішенню кадрових перестановок стає суспільний оптимізм”.
Дух допису: люди виходять на протест не стільки за конкретного чиновника, скільки за власне бачення майбутнього.
Казарін називає Федорова “осередком очікувань” і вважає, що боротися з таким суспільним міфом раціональними аргументами неможливо.
“Безглуздо намагатися здолати міф аргументами. Його можна перемогти лише за допомогою іншого міфу”.
Обмірковуючи самі причини нинішньої управлінської кризи, Павло Казарін пише, що, “можливо, ми стали свідками “проблеми тривалого правління” Зеленського, “коли відсутність необхідності озиратися на вибори позбавляє політика відчуття духу часу”.
Підсумовуючи, Казарін говорить про новий суспільний договір воєнного часу. Через неможливість проведення виборів влада зберігає легітимність лише за умови, що її рішення відповідатимуть суспільному запиту на справедливість і будуть достатньо обґрунтованими.
Торік, пише він, громадяни окреслили “червоні лінії” щодо антикорупційної політики, а тепер — щодо оборони. Якщо влада вважала, що війна позбавить суспільство здатності впливати на політичні рішення, то, на думку автора, “вона помилилася”.
“Якщо наша країна переможе, то все перелічене стане сценарієм нашої перемоги. І навпаки”, — багатозначно додає колумніст.
(читати повністю першоджерело)
Читайте також:
Павло Казарін: Найбільшим викликом для України є не корупція, а мобілізація. Без неї країна ризикує припинити існування. ІНТЕРВ’Ю
Тетяна Трощинська
Військовослужбовець Сил оборони України, у цивільному житті — журналіст, головний редактор LB.ua,
Олег Базар, коментуючи “картонкові” протести, наголошує, що сам по собі плакат є лише способом публічно висловити позицію, а не свідченням компетентності його автора.
Він нагадує, що торік картонка з написом “Джерелом влади є люди з картонками” стала одним із символів акцій на захист незалежності НАБУ, однак закликає не переносити цей підхід на військові кадрові рішення.
На думку Базара, коли учасники протестів вимагають звільнення чи призначення конкретних воєначальників, виникає закономірне питання: чи можуть вони професійно оцінити їхню роботу, компетенції та реальні повноваження? Автор підкреслює, що такі оцінки потребують спеціальних знань, а не лише громадянської позиції.
Водночас журналіст не заперечує, що зміна головнокомандувача може бути необхідною: “Можливо, головкома треба змінити. Можливо — давно треба було змінити”.
На переконання Олега Базара, громадський протест має привертати увагу до системних питань, але не підміняти собою професійну оцінку й відповідальність тих, хто ухвалює рішення.
(читати першоджерело)
Воєнкор Юлія Кирієнко. Фото з ФБ
Журналістка телеканалу “1+1”, воєнкор, дружина військовослужбовця,
Юлія Кирієнко-Мерінова вважає, що дискусія про можливу відставку головнокомандувача після звільнення міністра оборони Михайла Федорова є закономірною, однак наголошує: призначення керівника ЗСУ не може бути наслідком суспільних емоцій чи протестів. За її словами, ця посада вимагає унікального поєднання бойового, штабного й стратегічного досвіду, сформованого відповідно до сучасних стандартів НАТО. Воєнкорка пояснює, що недостатньо бути успішним командиром бригади чи навіть корпусу — головнокомандувач має пройти всі рівні військового управління та мати довіру і президента, і війська.
Кирієнко-Мерінова наголошує, що потенційні кандидати на посаду головнокомандувача в Україні є, називаючи серед них Андрія Гнатова, Михайла Драпатого, Олега Апостола, Геннадія Шаповалова, Віктора Ніколюка, Олександра Тарнавського та інших. Водночас вона підкреслює, що саме Олександр Сирський наразі має найбільший управлінський і стратегічний досвід. На її думку, вирішальним критерієм має залишатися професійна довіра військових:
“На полі бою результат визначає не медійна картинка, а професіоналізм, стратегічне мислення та досвід”.
Авторка критично ставиться до спроб суспільства вимагати призначення чи звільнення конкретних військових керівників. Вона зазначає, що після перших днів протестів дедалі більше військових, волонтерів і лідерів громадської думки почали наголошувати: кадрові рішення щодо армії мають ухвалювати військове керівництво та президент, а не площа чи соціальні мережі.
“Емоції не мають визначати, куди рухатися війську…
Не можуть протестуючі пропонувати командирів на посаду ГК. Бо якщо новий ГК не впорається, хто візьме відповідальність за його призначення?”
Кирієнко заперечує тезу, що конфлікт між Федоровим і Сирським є зіткненням “старої” та “нової” армії. На її думку, технологічні рішення — дрони, роботизовані комплекси, цифровізація — не суперечать класичному військовому мистецтву, а повинні працювати разом.
Журналістка вважає, що причиною загострення став не конфлікт концепцій, а нездатність сторін до живого діалогу. Тоді як “ці два підходи насправді мають працювати в синергії”.
Оцінюючи критику на адресу Сирського, журналістка закликає аналізувати системні причини проблем. Зокрема, вона пов’язує ситуацію зі штурмовими підрозділами з рішеннями парламенту, відсутність належного контролю за порушеннями — з нереформованою військовою юстицією, а труднощі мобілізації — з чинним законодавством, яке виконує армія як виконавча інституція.
Юлія Кирієнко застерігає від політизації війська, наголошуючи, що “армія поза політикою”, і її втягування у політичну боротьбу лише шкодить обороноздатності країни.
У своїх наступних дописах Кирієнко висловлює думку, що затягувати розв’язання конфлікту вже неможливо. Водночас вона вважає, що президент мав або звільнити обох учасників конфлікту, або не звільняти жодного. На її переконання, керівники такого рівня повинні були шукати компроміс і спільну мову, а не доводити ситуацію до відкритого протистояння. “Цей шлях був хибним і призвів до того, що маємо зараз”.
Марія Берлінська
Волонтерка, громадська діячка, керівниця проєкту Victory Drones, співзасновниця благодійного фонду Dignitas,
Марія Берлінська стверджує, що конфлікт між колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим і головнокомандувачем Олександром Сирським існував давно й виходив далеко за межі особистих взаємин двох керівників. За її словами, суперечності охоплювали також їхні команди та різні підходи до управління, хоча під час війни сторони намагалися не виносити це в публічний простір.
Водночас вона наголошує, що навіть у нинішній ситуації обидва публічно визнавали професійні заслуги один одного: згадує оцінку Валерія Залужного, який назвав Сирського “професіоналом”, а також слова самого Федорова про роль головнокомандувача в обороні Києва та успішних операціях 2022 року.
На думку волонтерки, нинішню дискусію надто часто спрощують до протиставлення “технологічного реформатора” і “радянського генерала”. Вона вважає таку картину хибною, адже справжні розбіжності стосувалися значно складніших управлінських і стратегічних питань, а не вибору між дронами та традиційними видами озброєння.
“Світ складніший, особливо під час війн такого масштабу”, — підкреслює Берлінська, закликаючи уникати чорно-білого сприйняття конфлікту.
Марія визнає, що Сирський має підстави для критики, перелічуючи претензії, які йому висувають опоненти — від авторитарного стилю управління до кадрової політики. Водночас вона застерігає від демонізації командувача, нагадуючи, що кожен воєначальник такого рівня несе відповідальність за важкі рішення й неминучі втрати (“Кожен командир високого рівня має своє кладовище. Кожен. На війні не буває без втрат, як і без помилок”). На її переконання, значна частина публічних звинувачень є перебільшенням або не враховує реалій війни.
Окремо авторка виступає проти хвилі образ на адресу високопоставлених військових — Сирського, ексглави МВС Ігоря Клименка та в.о. міністра оборони Євгенія Хмари з СБУ. Вона наголошує, що критика є нормальною для демократичного суспільства, однак вважає неприйнятним, коли люди, далекі від військової служби, знецінюють бойових офіцерів, які багато років відповідали за оборону країни. На думку Марії, така тенденція становить небезпеку для поваги до військового командування як інституції.
Берлінська також категорично не погоджується з тим, що громадські протести повинні визначати кандидатуру головнокомандувача. Вона проводить історичну паралель із революційними подіями 1917 року, коли спроби обирати командирів політичними методами призвели до хаосу. Вона застерігає, що тему активно використовують російські інформаційні операції, які намагаються поглибити внутрішній розкол.
Підсумовуючи, громадська діячка закликає зберегти професійну повагу до всіх учасників конфлікту й не втрачати цінні кадри. Вона стверджує, що Сирський особисто підтримував розвиток безпілотних технологій, роботизованих комплексів та підготовки операторів FPV, а також нагадує, що і Сирський, і Федоров свого часу однаково підтримали призначення Роберта Бровді “Мадяра” на одну з ключових посад командувача СБС. На її думку, цей приклад доводить, що навіть за наявності суперечностей сторони здатні знаходити спільні рішення в інтересах держави.
Головний висновок — Україні потрібні не взаємне знищення та персональні війни, а компроміс і спільна робота на результат.
(читайте першоджерело)
Ярина Ключковська. Фото з ФБ
Фахівчиня з комунікацій, медіатренер, викладачка Львівської бізнес-школи,
Ярина Ключковська вважає, що нинішні протести не є спробою тиску на президента, а законним способом громадян бути почутими в умовах, коли під час війни не працюють звичні політичні механізми впливу.
На її думку, сильний лідер не ігнорує суспільний запит, а прислухається до нього.
Авторка високо оцінює поведінку Михайла Федорова після відставки. Особливо вона відзначає його відкритий брифінг, де ексміністр чітко пояснив свої принципи, визнав власні помилки, відповів на запитання журналістів та опозиційних депутатів і при цьому не критикував президента. На думку Ключковської, це була “шляхетна поведінка” людини, яка гідно прийняла рішення керівництва і не перетворила конфлікт на особисту політичну боротьбу.
На її переконання, підтримка Федорова на протестах виходить далеко за межі підтримки конкретного політика. Він став символом очікувань суспільства — прагнення до професіоналізму, технологічності, людяності та європейських підходів до управління.
“Федоров — це лише маніфестація того, чого насправді прагнуть люди”.
Вона також позитивно оцінює сам протест, відзначаючи його молодість, зрілість і ціннісний характер. Серед найяскравіших гасел авторка виділяє: “До Європи — від совка!”.
Водночас Ключковська наголошує, що цивільні не повинні визначати, хто має бути головнокомандувачем, адже це суто військова посада.
Вона визнає моральне право висловлюватися щодо командування передусім за військовими та ветеранами. Однак пояснює, що вимоги протестувальників стали прямим наслідком багаторічної комунікаційної політики військового керівництва.
На її думку, Генеральний штаб фактично самоусунувся від публічного діалогу з суспільством, тоді як Федоров системно працював над відкритістю та власною репутацією. Саме цим, вважає авторка, значною мірою пояснюється контраст у сприйнятті двох посадовців: Федорова — як реформатора та інноватора, а Сирського — як “старорежимного генерала”.
Додаткову критику медіатренерка адресує спробам адміністративно реагувати на кризу, зокрема повідомленням про вимоги публікувати ролики на підтримку головнокомандувача.
Підсумовуючи, Ключковська називає нинішню кризу наслідком системних комунікаційних провалів як військового керівництва, так і президента. На її переконання, саме відсутність відкритого діалогу призвела до ситуації, яку тепер можуть використати противники України. “Комунікація, друзі, це не щось, чим можна нехтувати без наслідків”.
Діана Буцко. Фото: Hromadske
Журналістка “Громадського”, воєнкор,
Діана Буцко вважає, що нинішня криза свідчить про завершення певного етапу в системі військового управління. На її думку, після масштабного суспільного спротиву президенту буде складно зберегти Олександра Сирського на посаді головнокомандувача, адже це матиме і політичну ціну.
“Навряд Зеленський лишить Сирського після такого спротиву. Це стріляти собі у ногу… у рейтинги”.
Водночас авторка застерігає від спрощеного уявлення, ніби вся армія виступає проти чинного головнокомандувача. За її словами, українське військо давно складається з кількох неформальних груп впливу, які орієнтуються на різних генералів. Вона згадує “офіцерів Залужного”, групу Михайла Драпатого, а також “клан Сирського”, до якого, за її оцінкою, належать не лише окремі штурмові підрозділи, а й частина командирів Десантно-штурмових військ.
Буцко характеризує внутрішнє життя війська як складну систему боротьби за вплив, посади та ресурси: “Армія — це ще та політика зі своїм кумівством, боротьбою за посади і вплив”.
На її думку, саме цей прихований баланс сил значною мірою визначатиме подальші кадрові рішення та розподіл повноважень після можливої зміни керівництва.
Окремо журналістка звертає увагу на молоде покоління офіцерів, яке сформувалося за останні роки війни. Вона стверджує, що багато з них перебувають в опозиції до стилю управління Сирського, який асоціюється з надмірним мікроменеджментом, численними перевірками, дисциплінарними покараннями, жорстким утриманням позицій і нерівномірним розподілом ресурсів між підрозділами. Саме тому, за її словами, ці офіцери “з нетерпінням чекають на зміни”.
Підсумовуючи, Буцко прогнозує, що найближчим часом у війську може відбутися масштабний перерозподіл впливу. Водночас вона допускає й інший сценарій: якщо нове призначення буде пов’язане з найближчим оточенням чинного головнокомандувача, суттєвих змін система може й не зазнати.
Юрій Бутусов. Фото з FB
Військовослужбовець бригади НГУ “Хартія”, журналіст, головний редактор сайту “Цензор.нет”,
Читайте також:
Зеленський поговорив із Федоровим і Сирським – “рішення по армії будуть”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
