“Я заживо горів”: у Києві завершує лікування військовий, який вижив після опіків майже 90% тіла й чекав 16 годин на евакуацію. ФОТО

30-річний військовослужбовець Андрій, який отримав опіки майже 90% поверхні тіла після влучання російського боєприпасу в бліндаж, проходить завершальні етапи лікування у Центрі термічної травми та пластичної хірургії Медичного центру міста Києва.

Історію військового переповіли”Новинарні” в комунікаційному відділі БФ “Християнська медична асоціація України”.

Лікарі називають такі травми майже несумісними з життям. За кілька місяців Андрій пережив інтенсивну терапію, десятки перев’язок, перші пересадки шкіри та тривалу реабілітацію. Сьогодні він уже самостійно встає з ліжка, робить перші кроки палатою та готується до наступних реконструктивних операцій.

“На той момент у мене вже шкіра буквально звисала з пальців”, – згадує військовий перші години після поранення.

Фото Іллі Ларіонова

До війни Андрій працював оператором дробильної установки на Житомирщині. До війська долучився ще у 2018 році, служив у 52-му батальйоні, 33-й та 18-й бригадах. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині, а останні бойові завдання виконував на Сумщині.

Це було не перше його поранення. Раніше він уже отримував осколкове поранення руки та переніс дві операції через наслідки постійних фізичних навантажень. Попри це щоразу повертався до свого підрозділу.

“У мене вже є законна можливість списатися. Але є побратим, який каже: “Я без тебе боюся”. Тому й повертаюся”, – говорить Андрій.

За його словами, найважче на фронті – це не навчити нових військових стріляти, а навчити їх не панікувати.

“Якщо в бліндаж падає міна, одразу починається паніка: “Все, нас накрили, треба тікати”. Кажу: “Не панікуй”. Робота не зупиняється. Ворог свою роботу не припиняє. Вони будуть далі наступати. Тому й нам треба працювати”.

16 травня цей ритм обірвався. Близько 7:30 ранку після артилерійського обстрілу російські війська почали скидати боєприпаси просто на українські позиції. Один із них влучив у бліндаж, де перебував Андрій.

“Після одного з вибухів бліндаж загорівся. Довелося вибігати до сусідніх позицій. Там мене трохи перев’язали, обмотали чим могли. Я заживо горів“, – розповідає він.

Фото Іллі Ларіонова

Евакуації довелося чекати майже 16 годин. До стабілізаційного пункту військового доставили лише близько 23:30. Там медики розпочали інтенсивну терапію, після чого його перевели до Києва.

Перші два тижні після поранення Андрій пам’ятає погано.

“Було дуже важко. Найбільше – шок”.

Лікування пацієнтів із такими масштабними опіками триває до 6 місяців. За одну операцію неможливо відновити настільки великі ураження, тому пересадки власної шкіри виконують поетапно, щоразу даючи організму час на відновлення.

У Центрі термічної травми пояснюють: пацієнти з опіками потребують безперервної роботи великої мультидисциплінарної команди. Від моменту госпіталізації до завершення реабілітації їх супроводжують опікові хірурги, анестезіологи,, медичні сестри, фізичні та ерготерапевти, психологи й інші фахівці.

“Такі опіки майже несумісні з життям. Те, що сьогодні Андрій уже самостійно встає, ходить і виходить на завершальний етап лікування, — результат багатомісячної роботи всієї команди. У лікуванні таких пацієнтів не буває другорядних спеціалістів: кожен етап і кожен учасник команди впливає на кінцевий результат”, — говорить Ольга Коваленко, опікова хірургиня Центру термічної травми та пластичної хірургії Медичного центру міста Києва, заслужена лікарка України та експертка проєкту Burn Care Alliance.

Саме розвиток таких мультидисциплінарних команд є одним із напрямків Burn Care Alliance, ініціативи Християнської медичної асоціації України, яка разом зі стратегічним партнером Direct Relief працює над розвитком системи лікування опіків в Україні. У межах проєкту українські опікові центри отримують сучасне обладнання, штучну шкіру, експертний супровід та можливість навчання у провідних світових спеціалістів.

Попри це, лікарі наголошують: одним із найбільших викликів залишається нестача кваліфікованих кадрів. Повномасштабна війна суттєво збільшила кількість пацієнтів із важкими опіками, а їх лікування потребує значного часу, високоспеціалізованих знань і злагодженої роботи великої команди.

Сьогодні Андрій уже переніс перші пересадки шкіри. Попереду ще кілька реконструктивних операцій, однак лікарі оцінюють його відновлення позитивно й говорять про завершальний етап лікування.

Сам військовий говорить про свій прогрес значно простіше: “Уже можу вставати. Потроху ходжу. Лікарі чудові. Роблять усе, що від них залежить”.

У сім’ї Андрія було п’ятеро дітей. Він має чотирьох братів, один із яких загинув на війні. Попереду у нього ще кілька операцій і тривала реабілітація. На запитання, про що думає найбільше, відповідає коротко:

“Хочу швидше відновитися і повернутися до своїх побратимів”.

Читайте також:
У Черкасах проводять мікрохірургічні операції, які дозволяють уникнути ампутації кінцівок