автор: Олена Максименко
фото авторки та надані організаторами фестивалю
Поетка Світлана Поваляєва, мати Романа і Василя Ратушних, каже, що цьогоріч фестиваль нарешті викристалізувався й структурувався і у цьому – командна синергія: “Хочу подякувати нашій фантастичній команді, окрім творчинь і творців цього фестивалю Мирослави Барчук, Тані Терен, Артура Харитонова, Юлі Бартле, Уляни Джурляк, у нас фантастична виконавча директорка Оксана Ігнатова, власне завдяки якій вся ця машина настільки масштабувалася, настільки класно і чітко працює, що я розумію: ми вже вийшли за локальний рівень просто якоїсь тусовочки на Протасі або локального київського вуличного фестивалю. Мені вже здається що це таке явище національного значення”.
Це вже четвертий “Протасів Яр”, присвячений пам’яті активіста і воїна Романа Ратушного, котрий захищав цю зелену зону від незаконної забудови. Серед подій і спікерів було багато актуального, зокрема, промова Оксани Забужко на відкритті фестивалю. А також поетичні читання, музика, театральні вистави.
З традиційного – літня злива, що змушувала школу дронів “Сталеві птахи” негайно ховати під плівку безцінну техніку. Але це не зупиняло ні хід думок, ні дитячих майстерок, ні художніх перформенсів.
“Новинарня” пропонує відчути вайб фестивалю у фотозвіті й порефлексувати над основною дискусією заключного дня –
Подію організувало “Радіо Хартія”, тому спікери – близькі до 13-ї бригади НГУ “Хартія”. Сергій Жадан – штаб-сержант другої категорії служби військової журналістики секції цивільно-військового співробітництва. Юлія Паєвська “Тайра” – відома бойова медикиня, яка наразі обіймає посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення. Модерувала дискусію журналістка Олена Гусейнова – креативна продюсерка “Радіо Хартія”.
Сергій Жадан, Олена Гусейнова та Юлія Паєвська розмірковують про точки дотику між фронтом і тилом. Фото Олени Максименко
У рамках заданої теми виділили три ключові константи: довіра, справедливість та відчуття приналежності, які тісно між собою переплітаються.
На самому початку розмови “Тайра” нагадала про небезпеку розпалювання внутрішніх чвар перед лицем реальної загрози:
“Я пропоную згадати, хто є ворог. І що вони нам готують. Про свободу там точно не йдеться. Я свідчу (Паєвська потрапила в тримісячний полон у березні 2022 року – “Н”). Треба тримати фокус на тому, що є головне. У нас є війна, і війна, на жаль, якби ви не пручались, це є норма нашого життя. Наше суспільство шикарно справляється і психологічно, і фізично з цими викликами. Звичайно, ми не є щасливі від втрат, страждань і обстрілів. Але якщо ми будемо підігравати ворогу, обстрілів буде більше, втрат буде більше, крові буде більше. Мені іноді здається, що ті, хто піднімає оці бурі в стакані, просто на зарплаті у росіян”.
Масштаби прірви між фронтом і тилом сильно перебільшені, вважає Сергій Жадан:
“Так чи інакше, завжди можна знайти підстави для цього протистояння. Коли громадянин України в Силах оборони дивиться поперед себе, він розуміє, що там точно ворог. Він дивиться назад і в нього абсолютно розмивається оптика, тому що з одного боку – є бабуся, яка віддає половину пенсії на донати Збройним силам України, а є чиновник з міністерства, який ходить в вишиванці, але разом з тим краде гроші. Мені видається, говорити про прірву, серйозний розлад між Силами оборони і цивільним суспільством не випадає, тому що це не відповідає дійсності, але для цього завжди є підстави і для цього завжди є певний вектор руху”.
“Десь із 1957-го року американські соціологи почали писати про розрив між цивільними і військовими. І що ця межа, вона завжди є, але з нею можна жити, якщо ми всі намагаємось триматися принципу справедливості. Що означає триматися, залишатися справедливим в такому складному світі, де несправедливість з усіх боків, всередині цього суспільства бути справедливим?”, – запитала Олена Гусейнова.
Аудиторія на дискусії “Фронт і тил. Що розхитує і тримає нашу спільність”. Фото Олени Максименко
Для “Тайри” це означає взяти рюкзак парамедика, сісти в евак і рушити на фронт вивозить поранених:
“Оце для мене найвища міра справедливості – рятувати життя. Але, на жаль, я зараз не можу просто через фізичні обмеження, через те, що після полону в мене є серйозні травми по здоров’ю. Я не можу піддавати загрозі побратимів на фронті. Це, до речі, про мій комплекс, тобто я відчуваю провину через те, що не на самому фронті”.
Жадан додав:
“Якщо ти пережив бомбардування, це з тобою залишається, ніхто в тебе цей досвід не забирає. Якщо ти побував у полоні, це з тобою залишиться. Але, скажімо, той-таки запит на справедливість змінюється. Після умовного завершення війни ми спробуємо поговорити, чи є розрив між військовими (на той час уже ветеранами) і цивільними. Я думаю, буде інакша ситуація, зовсім інший запит і відповіді на питання справедливості”.
“Величезна кількість людей, які сьогодні в Силах оборони, не збиралися і не думали ніколи, що вони будуть військовими, – нагадав Жадан. – Іноді ми підсвідомо повторюємо нав’язаний росіянами наратив: про військо як гетто. За цим стоїть велике знецінення. Мовляв, у військо потрапляють лише недобровільно, і військо – це скоріше твоя невдача. Але є багато людей, які з цивільного життя прийшли у військо, не обов’язково добровільно, а тепер розглядають для себе можливість залишитися саме в системі армії. Більшість, очевидно, думають про повернення додому після демобілізації. Але це не означає, що от щойно завтра щось станеться, військо розбіжиться. Багато людей себе там уже знайшли”.
Наочний приклад такої приналежності й згуртованості – історія розвитку тої самої “Хартії”, що пройшла шлях від ДФТГ до корпусу. Жадан нагадав, як відбувалась інтеграція у військо ще з 2014 року:
“Людина спочатку просто приїжджає до військових. Потім приїжджає як волонтер, щось починає привозити. А потім приїжджає, залишається на день, просить дати щось поробити, попрацювати, допомогти, а в якийсь момент вона там і опиняється. Це ця притягальна сила середовища, якому ти довіряєш. Себто тут от, мабуть, поєднується і довіра, і відчуття приналежності, і відчуття справедливості. Тому що, по-перше, вважаєш справедливим саме такий розвиток. По-друге, в тебе є довіра до цієї спільноти. По-третє – це саме почуття приналежності, воно для тебе щось важить. Це відчуття того, що ти можеш бути дотичним до чогось надзвичайно важливого. Важливого як для твоєї країни, так і для тебе самого”.
“Оця приналежність – це насправді честь, – підкреслила “Тайра”. – Для мене честь бути в армії, бути причетною до “Хартії”. І таких побратимів важко знайти, але в кожному підрозділі є такі самі. Я точно знаю, я перевіряла. Приходьте, спробуйте, нічого страшного нема. Насправді, після полону я зависла. Тому що в цивільному житті мені не дуже було місця. І я повернулась в сім’ю військових. Для мене це дуже природньо. Але до початку “великої” війни я вісім років була на фронті”.
Крим на Протасі. Фото Олени Максименко
На фестивалі був представлений культурний простір “Кримський дім”. Інсталяції, що нагадували культові місця окупованого півострову: Гурзуф, Бахчисарай, Джанкой, Судак, Сімферополь. Розсипані морські камінці, кава на піску, пахлава та інші до болю знайомі і характерні елементи культури й ландшафту.
Кава на піску – смак Криму. Фото Олени Максименко
Важливими партнерами фестивалю традиційно були фонди та організації, що підтримують фронт та пам’ять про загиблих. Це – благодійний фонд Leleka Foundation, платформа пам’яті “Меморіал героїв”, рух Veteranka, школа дронів “Сталеві птахи”. Останнім довелося непереливки через короткочасні дощі, що змушували негайно ховати під плівку безцінну техніку, яку вони демонстрували.
Школа дронів “Сталеві птахи”. Фото Олени Максименко
Також співзасновник нашого видання Дмитро Лиховій узяв участь у дискусії “Слова, що важать: де межа між свободою і відповідальністю”.
Співзасновник “Новинарні” Дмитро Лиховій (другий праворуч) під час дискусії. Фото зі сторінки фестивалю у фейсбук
На фестивалі діяв публічний мистецький проєкт “Чотири погляди: Протасів Яр”, за участі художників Андрія Єрмоленка, Максима Паленка, Нікіти Тітова та Михайла Скопа. А також майстер-клас з малювання протестних плакатів від Ірини Вале.
Арт-простір на Протасі. Фото зі сторінки фестивалю у фейсбук
Другий день фестивалю був максимально насиченим музикою: гурт “Щебіт”, Ropan та проєкт “warнякання” Антона Слєпакова, етно-електро проєкт GG ГуляйГород.
Етно-електро проєкт GG ГуляйГород. Фото зі сторінки фестивалю у фейсбук
“Новинарня” – інформаційний партнер фестивалю “Протасів Яр”
Читайте також:
Межова інтелектуальна чесність. Програмна промова Оксани Забужко на честь Романа Ратушного й нового покоління українців
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
